ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2012 р. Справа № 2882/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Дяковича В.П.,

суддів Рибачука А.І., Попка Я.С.

за участю секретаря судового засідання Дембіцької Х.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2011 року у справі за позовом Управління по випуску шляхо-будівельних матеріалів до Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

23.05.2011 року Управління по випуску шляхово-будівельних матеріалів звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень за №0000072301/0, №0000082301/0, №1843/10/23-147/1359 від 27.01.2011 року та за №0000232301, №6026/10/23-147/3950 від 15.03.2011 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1. пункту 5.2, підпункту 5.3.9. пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.6.1. пункту 8.6 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 1.4 статті 1, підпунктів 7.4.1., 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, необґрунтовано та безпідставно, за наслідками проведеної 31.12.2010 року перевірки, дійшов висновку про безпідставне включення позивачем до валових витрат у 2008 та 2009 роках витрат по придбанню сировини на загальну суму 3 519 337,00 грн., в тому числі податку на додану вартість в сумі 703 867,00 грн., а також зробив невірний висновок щодо нікчемності договорів поставки товарів, укладених позивачем і 8-ма контрагентами, у зв'язку з чим оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями визначив зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 943 451,88 грн., зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2009 рік в сумі 148 414,00 грн. та визначено суму зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 879833, 75 грн.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2011 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську за №0000082301/0 від 27.01.2011 року. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську за №0000232301 та №6026/10/23-147/3950 від 15.03.2011 року. В решті позовних вимог відмовлено.

Представник Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську постанову суду першої інстанції оскаржив, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає фактичним обставинам справи, просить її скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає те, що судом не взято до уваги доводи ДПІ в м. Івано-Франківськ щодо здійснення Позивачем діяльності, спрямованої на здійснення операцій з метою заниження об'єкта оподаткування, несплати податків, наданням податкової вигоди третім особам, використовуючи при цьому фінансово-грошові потоки контрагентів, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників. Діяльність позивача була спрямована на отримання податкової вигоди, шляхом відображення в податковому обліку витрат, які підприємство фактично не понесло. Так відповідачем було завищено валові витрати всього на суму 3519337,0 грн., зменшивши таким чином базу оподаткування податком на прибуток та безпідставно включивши до податкового кредиту суми податку на додану вартість в розмірі 703866,0 грн. Як зазначено в акті перевірки, договори поставки, укладені з ПП «Реноваціо», ТОВ «Рінвокс», ПП «Промоптіма», ПП «Єлєтон», ТОВ «Автодорпостач», ТОВ «Автопромпостач», ТОВ «Нафтопром-Плюс», ПП «Інтерагро-Форум» не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, є таким, що посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, а отже є нікчемним. Стаття 203 ЦК України містить вимогу відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, та включає імперативну норму про те, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Судом, при дослідженні доказів, було порушено норми процесуального права, зокрема взято до уваги наданий Позивачем висновок №04 експертного економічного дослідження за листом УВШБМ від 20 липня 2011р., наданий ТОВ «Юридична фірма «ЯРВАЛ», а не наданий відповідачем висновок спеціаліста № 03-ДПА від 17.01.2011 року експертного сектору ІСТЕ СБ України в Управлінні СБ України в Івано-Франківській області щодо почеркознавчого дослідження підписів посадових осіб, які не підписували фінансово-господарські документи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу чи постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В оспорюваній постанові суд першої інстанції виходив з того, що в період з 18.10.2010 року до 31.12.2010 року відповідачем проведена виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року до 30.06.2010 року, за результатами якої 31.12.2010 року складено акт за №22776/23-1/05393205.

За наслідками розгляду вказаного акту перевірки, відповідач 27.01.2011 року податковими повідомленнями-рішеннями:

- №0000072301/0 збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств і організацій, що належать до комунальної власності, на загальну суму 945 412,50 грн., в тому числі за основним платежем 756 330,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 189 082,50 грн.;

- №0000082301/0 збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 879 833,75 грн., в тому числі за основним платежем 703 867,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 175 966,75 грн.;

- №1843/10/23-147/1359 зменшено позивачу суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2009 рік в сумі 148 414,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 37 103,50 грн.

По результатах розгляду скарги позивача Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську прийнято нові податкові повідомлення-рішення:

- №0000232301 від 15.03.2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств і організацій, що належать до комунальної власності, на загальну суму 943 451,88 грн., в тому числі за основним платежем 754 761,50 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 188 690,38 грн.;

- №6026/10/23-147/3950 від 15.03.2011 року, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2009 рік в сумі 148 414,00 грн.

Підставою для визначення вказаних зобов'язань слугували висновки проведеної перевірки, згідно яких позивачем допущено порушення пункту 5.1, підпункту 5.2.1. пункту 5.2, підпункту 5.3.9. пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.6.1. пункту 8.6 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 1.4 статті 1, підпунктів 7.4.1., 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

В акті перевірки відповідач дійшов висновку, що позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість показники від здійснення господарських операцій з придбання у зазначених вище суб'єктів господарювання бітуму нафтового дорожнього, в результаті чого завищено валові витрати на суму 3 519 337,00 грн. та податковий кредит на суму 703 867,00 грн., за наслідками розгляду якого оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями також визначено зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 943 451,88 грн., зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2009 рік в сумі 148 414,00 грн. та визначено суму зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 879 833, 75 грн.

Суд першої інстанції розглядаючи позовні вимоги щодо всіх оскаржуваних рішень зазначив, що у спірних правовідносин податкові повідомлення-рішення №0000072301/0 та №1843/10/23-147/1359 від 15.03.2011року на підставі рішення Державної податкової адміністрації Івано- Франківської області від 28.02.2011 року були змінені і відповідачем винесені нові рішення за №0000232301 від 15.03.2011 року та за №6026/10/23-147/3950 від 15.03.2011 року, якими зменшено попередньо нарахованих сум грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств та розмір штрафних (фінансових) санкцій.

За змістом положень підпункту 60.1.3. пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення.

З урахуванням вказаного, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що в силу вимог пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України рішення відповідача №0000072301/0 та №1843/10/23-147/1359 від 27.01.2011 року є відкликаними, у зв'язку із їх зміною новими рішеннями, які є також предметом оскарження у даній справі №2а-1680/11/0970, атому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до підпункту 5.2.1. пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Пункт 5.1 статті 5 вказаного Закону визначає валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Частинами 4, 5 та 6 підпункту 5.3.9. пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як встановлено підпунктом 11.2.1. пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів із банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судом встановлено, що позивачем здійснено повний розрахунок за поставлені усіма контрагентами бітуму в безготівковій формі через розрахункові рахунки і лише по приватному підприємстві «Реноваціо» сума невиконаних грошових зобов'язань позивача складала 237 978,13 грн., яка в свою чергу не включена позивачем до власних валових витрат за 2008 рік.

На підтвердження факту транспортування (поставки) бітуму нафтового дорожнього в Управлінні по випуску шляхово-будівельних матеріалів під час перевірки були наявні та представлені у судовому засіданні товарно-транспортні накладні, а також паспорти і сертифікати відповідності на бітум БНД 60-90 за ДСТУ 4044-2001 по всіх контрагентах.

В ході судового розгляду досліджено окремо всі доводи і висновки викладені в акті перевірки по кожному контрагенту.

В акті перевірки від 31.12.2010 року не заперечується того факту, що бітум нафтовий дорожній отриманий від контрагентів фактично був використаний позивачем при виробництві асфальтобетонної суміші, який в подальшому реалізований контрагентам-покупцям, оскільки актом перевірки № 22776/23-1/05393205 від 31.12.2010 року підтверджено правомірність формування Управлінням по випуску шляхово-будівельних матеріалів показників валових доходів та податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період, що підлягав перевірці. В акті перевірки також відсутні будь-які відомості про порушення позивачем порядку ведення бухгалтерського обліку підчас приймання, оприбуткування та використання бітуму нафтового дорожнього, отриманого від вищевказаних постачальників.

Як з'ясовано судом першої інстанції на час здійснення господарських операцій з позивачем всі постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платників податку на додану вартість. Покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що при укладенні та виконанні договорів поставки представництво інтересів контрагентів здійснювали представники, які діяли від імені товариств, а також надали всі копії документів, підписані керівником таких підприємств, позивачем же здійснювалась організація робіт та контроль за прийманням бітуму на підприємстві і перевірки якості сировини.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до статті 17 вказаного Закону відомості про осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори підлягають до внесенню до відомостей про юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

У пункті 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того ж Закону платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Аналогічні положення встановлені статтями 2, 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування валових витрат, податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

За цих же обставин не може впливати на формування валових витрат, податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування вчинення дій від імені керівника юридичної особи - контрагента, відомості про якого містяться у вказаному Єдиному державному реєстрі іншою особою.

Натомість, судом встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо придбання бітуму нафтового дорожнього у контрагентів-постачальників є в наявності у позивача.

Доводи відповідача про поставку бітуму іншими суб'єктами господарювання, а не тими по яких сформований бухгалтерський і податковий облік позивача, зроблений всупереч підпункту 2.3.4. пункту 2.3 статті 2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства. Оскільки такий висновок не обґрунтовується будь-якими фактичними даними, що встановлені під час проведення перевірки та на його підтвердження під час перевірки, а також в подальшому під час винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та розгляду даної справи в судових засіданнях не зазначено ким, коли, за чий рахунок, на думку відповідача, проводились такі поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дір бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В матеріалах справи відсутні обставини, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з приватним підприємством «Реноваціо», товариством з обмеженою відповідальністю «Рінвокс», приватним підприємством «Промоптіма», приватним підприємством «Єлєтон», товариством з обмеженою відповідальністю «Автодорпостач», приватним підприємством «Автопромпостач», товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтопром-Плюс» та приватним підприємством «Інтерагро-Форум», що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем, оскільки мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

На підставі вищенаведеного суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що правочини позивача з контрагентами мали реальний характер, здійснення господарських операцій за ними підтверджується належним чином складеними первинними документами, що відповідають вимогам законодавства, відповідачем належними і допустимими доказами не доведено недійсності вищевказаних правочинів, так само як і будь-яких інших підстав, за якими позивач не мав законних підстав включати витрати, понесені у зв'язку з оплатою послуг контрагентів до складу валових, отже Управління по випуску шляхово-будівельних матеріалів правомірно включено до податкового кредиту по податку на додану вартість в розмірі 703 867,00 грн., а також правомірно сформовано склад валових витрат, що виключає допущення позивачем заниження податку на прибуток в сумі 3 519 337,00 грн.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, виніс постанову у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Суд вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2011 року у справі 2а-1680/11/0970 за позовом Управління по випуску шляхо-будівельних матеріалів до Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 08.05.2012 року.

Головуючий суддя В.П. Дякович

Судді А.І. Рибачук

Я.С. Попко