ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

У Х В А Л А

23 квітня 2012 року № 2а-2411/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів

головуючого судді О.М.Чудак,

суддів Н.Є.Блажівської, Л.О.Маруліної,

за участю секретаря судового засідання І.В.Старець,

представника позивача ОСОБА_1,

у відсутність представників відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні питання про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності незаконною,

встановив:

17 лютого 2012 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Міністерства оборони України (МО України) про визнання неналежної діяльності із забезпечення його та його сім'ї квартирою -незаконною.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 лютого 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі, а ухвалою суду від 24 лютого 2012 року закінчено підготовче провадження і призначено справу до розгляду.

В судове засідання 23 квітня 2012 року представники відповідача не з'явилися, причини неявки не повідомили, хоча про час, дату й місце МО України повідомлено завчасно й належним чином. За таких обставин та керуючись статтею 128 Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року №2747-ІV (КАС України) суд ухвалив за можливе провести засідання у їх відсутність.

Так, поставлено на розгляд питання про поважність причин пропуску строку звернення до суду.

Представник позивача -адвокат ОСОБА_1 (договір про надання правової допомоги та юридичних послуг від 27.09.2011) пояснив, що ОСОБА_2 разом зі своєю сім'єю з 1999 року перебуває на квартирному обліку Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України (ГКЕУ ЗС України), що є структурним підрозділом МО України. Однак у порушення чинного законодавства позивач з сім'єю дотепер фактично мешкає в гуртожитку №11 Київського національного університету імені Тараса Шевченка (КНУ ім. Т. Шевченка) спочатку як військовослужбовець, а потім як військовослужбовець, що звільнений в запас.

Підставою для такого проживання став договір «Про підготовку спеціалістів»від 22 грудня 1997 року №135, укладений між МО України та університетом строком на 10 років. По закінченню строку дії договору на неодноразові звернення позивача та інших військовослужбовців до різних органів державної влади, народних депутатів, міжнародних структур, додатковою угодою до договору від 19 серпня 2009 року №303/44-09 термін дії договору продовжено до 31 грудня 2011 року.

Тобто, представник позивача уточнив, що за умов не реалізації відповідачем вимог чинного законодавства щодо забезпечення військовослужбовця, який має вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членів його сім'ї жилим приміщенням для постійного проживання, МО України з КНУ ім. Т. Шевченка укладено договір, згідно якого передбачено можливість проживання військовослужбовця з сім'єю у гуртожитку університету.

Однак враховуючи, що термін дії договору з 31 грудня 2011 року припинився та жодних дій відповідачем по забезпеченню ОСОБА_2 житлом не здійснено, то саме з цієї дати позивач дізнався та міг дізнатися про порушення своїх справ. Відтак, шестимісячний строк звернення до суду, передбачений частиною другою статті 99 КАС України ним не пропущений.

Крім того, з моменту звільнення у 2005 році ОСОБА_2 зі служби він перебуває на квартирному обліку у житловій комісії гарнізону міста Києва в загальній черзі та у позачергових списках, що свідчить про визнання МО України його права на отримання житла. Щороку бюджетом виділяються кошти на придбання житла військовослужбовцям, черга зменшується.

Також, ОСОБА_2 протягом всього періоду часу вчинено всіх можливих з його боку заходів, зокрема, подано скарги: МО України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; начальника ГКЕУ ЗС України генерал-майора ОСОБА_5; Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй (ООН) з прав людини.

При цьому, відповідно до параграфу 94 Резолюції Ради ООН з прав людини від 18 червня 2007 року №5\1, ООН визнала порушення його прав на адекватне житло. З метою врегулювання зазначеної проблеми Держава Україна, як член ООН, взяла на себе зобов'язання щодо забезпечення позивача та рядку інших військовослужбовців та їхніх родин адекватним житлом. Про це позивач поінформований відповідним листом Верховного Комісара ООН з прав людини. Вирішення зазначеного питання перебуває на постійному контролі у Верховного комісара ООН з прав людини.

В свою чергу мали місце два звернення народного депутата України Мірошніченка Ю.Р. до ректора КНУ ім. Т. Шевченка та МО України із зазначеного питання.

Тобто, вказані обставини свідчать про триваючий характер порушуваних прав позивача та відповідно неможливість застосування будь-яких строків звернення до суду.

Суд, в свою чергу, вирішуючи поставлене питання, виходив з того, що відповідно до частини першої статті 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою вказаної статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, положеннями частини третьої статті 99 КАС України передбачені спеціальні строки звернення до суду, а саме, зазначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, абзацом четвертим частини першої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення.

Відповідно до пункту 7 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист»від 24 березня 1998 року №203/98-ВР в редакції на час звільнення позивача з військової служби, ветеранам військової служби надається першочергове, але не пізніше одного року після звільнення з військової служби та прибуття до місця проживання, обраного з урахуванням існуючого порядку прописки, забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов або одноразове надання безвідсоткового кредиту.

Внесену до редакції вказаної статті Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28 грудня 2007 року №107-VІ зміну, - Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 визнано неконституційною. Відтак, з 22 травня 2008 року діє редакція пункту 7 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», яка передбачає, що ветеранам військової служби надається першочергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення умов.

В той же час, відповідно до пункту 8 статті 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей»від 15 червня 2004 року №1763-ІV в редакції, що також діяла на момент звільнення ОСОБА_2, особи, які звільнилися з військової служби і потребують поліпшення житлових умов, протягом трьох років після звільнення забезпечуються житловим приміщенням у порядку, передбаченому законодавством, або мають право на одержання кредитів на індивідуальне будівництво чи придбання житла з погашенням їх за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно редакції пункту 8 статті 1 вказаного Закону від 01 січня 2008 року, особам, які звільняються з військової служби на підставі нормативно-правових актів, прийнятих у зв'язку з реформуванням ЗС України надається гарантія соціального захисту - забезпечення житлом осіб, яке провадиться відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 разом зі своєю сім'єю перебуває на квартирному обліку ГКЕУ ЗС України, що є структурним підрозділом МО України з 1999 року і має право на отримання 2-х кімнатної квартири в місті Києві. Однак із своєю сім'єю позивач з 1998 року і дотепер фактично мешкає в гуртожитку №11 (м. Київ, вул. Ломоносова 45) КНУ ім. Т. Шевченка спочатку як військовослужбовець, а потім як військовослужбовець, що звільнений в запас. Підставою для такого проживання став договір №135, укладений між МО України та університетом строком на 10 років.

Закінчення строку дії зазначеного договору потягло за собою вимогу університету про звільнення житлових приміщень. У зв'язку із цим позивач разом з іншими офіцерами змушений був звернутися зі скаргами до: МО України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; начальника ГКЕУ ЗС України генерал-майора ОСОБА_5; Верховного Комісара ООН з прав людини.

Відповідно до параграфу 94 Резолюції Ради ООН з прав людини від 18 червня 2007 року №5\1, ООН визнала порушення наших прав на адекватне житло. З метою врегулювання зазначеної проблеми Держава Україна, як член ООН, взяла на себе зобов'язання щодо забезпечення вказаних осіб та їх родин адекватним житлом. Про це позивач поінформований відповідним листом Верховного Комісара ООН з прав людини. Вирішення зазначеного питання перебуває на постійному контролі у Верховного комісара ООН з прав людини.

В свою чергу мали місце два звернення народного депутата України Мірошніченка Ю.Р. до ректора університету та Міністра оборони України від 04 червня 2009 року із зазначеного питання.

Наслідком таких звернень стало підписання МО України та КНУ ім. Т. Шевченка додаткової угоди від 19 серпня 2009 року №303/44-09 до договору №135, де МО України взяло на себе зобов'язання поетапного надання всім цим родинам адекватного житла в місті Києві до кінця 2011 року. Пунктами 2.1 і 2.2 цієї угоди передбачено відселення протягом 2010 року 10 сімей, а до кінця 2011 року - решти. Однак на цей час надано житло лише 8-ми сім'ям.

Тобто, як вбачається із наведених правових норм та встановлених обставин, ОСОБА_2 звільнений з військової служби у 2005 році у зв'язку із реформуванням ЗС України та скороченням штатів з постановкою на облік в місті Києві. Його вислуга років на військовій службі складає понад 26 років, що свідчить про наявність у нього права на забезпечення житлом.

Відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист»після звільнення позивач повинен був протягом року отримане вказане житло. Отже, враховуючи, що спеціальним законодавством визначені строки, саме вони підлягали застосуванню до розглядуваних відносин. Тобто, по закінченні річного строку з моменту звільнення ОСОБА_2 мав би дізнатися про порушене право.

Разом з тим, суд враховує, що Законом України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей»на момент звільнення позивача передбачено трирічний строк забезпечення житлом військовослужбовця після його звільнення. Відтак, на думку суду, застосуванню підлягають вказані положення.

В подальшому, з 01 січня 2008 року норма закону щодо визначення конкретних строків забезпечення житлом визнана неконституційною. Таким чином, оскільки з цього часу спеціальним законодавством не передбачено будь-яких строків, з цього часу застосуванню підлягає загальний строк, визначений КАС України.

Зокрема, з 01 вересня 2005 року набирає чинності КАС України в статті 104 КАС України якого передбачалось, що особа має право звернутися до суду з адміністративним позовом, якщо вона вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

При цьому, адміністративний позов, згідно із частиною першою статті 99 КАС України, можливо було подати в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Так, частиною другою вказаної статті передбачалось, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В подальшому, 30 липня 2010 року набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів»від 07 липня 2010 року №2453-VI яким внесено зміни до статті 99 КАС України та встановлено обчислення строку в шість місяців.

Як встановлено в судовому засіданні протягом всього періоду з 2005 року ОСОБА_2 до суду з позовом не звертався, жодних строків, наведених законодавством не застосовував. Розглядаючи при цьому посилання представника позивача на закінчення терміну дії додаткової угоди між МО України та КНУ ім. Т. Шевченка та попередня вимога університету про виселення, ймовірно у такому випадку й наступна, - суд вважає, що на саме право позивача на забезпечення його разом із сім'єю житлом та обов'язок МО України не впливає.

Про порушене право ОСОБА_2 знав тривалий час, та більше того намагався вжити залежних від нього заходів, однак такі обставини також жодним чином не впливають на реалізацію права судового захисту та, відповідно, не можуть свідчити про триваючий характер будь-яких правовідносин.

КАС України визначає, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Однак, поважних причин, які об'єктивно є непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, тобто перешкоджали ОСОБА_2 протягом 2006-2011 років звернутись до суду з позовом у передбачені процесуальним законодавством строки, - позивачем не наведено.

За правилами, встановленими статтею 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

На підставі викладеного, керуючись статтями 100, 155, 165, 186, 254 КАС України, суд

ухвалив:

позовну заяву ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності незаконною, - залишити без розгляду.

Відповідно до частин першої, третьої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено у письмовому провадженні або згідно з частиною третьою статті 160 цього Кодексу, або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Головуючий суддя О.М.Чудак

Судді Н.Є.Блажівська

Л.О.Маруліна