ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2012 р. Справа № 111491/11

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Обрізко І.М.

суддів Глушко І.В.

Макарик В.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації Волинської області на постанову Любешівського районного суду Волинської області від 23 лютого 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації Волинської області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся 04.02.2010 року в суд з позовом до управління праці та соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації Волинської області, в якому просить стягнути невиплачені кошти, передбачені Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що відповідно до ст.37 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року, відповідачем йому повинна виплачуватись щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у розмірі 40 % від мінімальної заробітної плати.

Постановою Любешівського районного суду Волинської області від 23 лютого 2011 року позов задоволено. Зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу щомісячну грошову допомогу в зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у розмірі 40% від мінімальної заробітної плати за період з серпня 2010 року по січень 2011 року на підставі положень ст. 37 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням проведених виплат.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням сторона відповідача подала апеляційну скаргу з якої із-за порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та постановити рішення, яким в позові відмовити.

У разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів (п.2 ч. 1 ст. 197 КАС України із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 року N 2453-VI), що є достатнім для розгляду даної справи.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив та оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що як вбачається із посвідчення (категорії 3) серії НОМЕР_1 від 05 липня 1993 року, виданого Волинською обласною державної адміністрацією, позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи.

Останній проживає в смт. Любешів Волинської області, що стверджено відміткою в його паспорті, та відповідно до Переліку населених пунктів віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №106 від 23 липня 1991 року, розпорядженням Кабінету Міністрів України №17 від 12 січня 1993 року, віднесено до зон гарантованого добровільного відселення.

Відповідно до ч.1 ст.37 Закону України № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства - у зоні гарантованого добровільного відселення в розмірі 40 процентів від мінімальної заробітної плати.

Підпунктом 8 пункту 28 розділу її Закону України №107-VI від 28.12.2007 року «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»ч.1 ст.37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладена в новій редакції, згідно якої громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу І, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України2 і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень етапі 6" розділу І, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змій до деяких законодавчих актів України (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України)» визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 8 пункту 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Зміни, внесені підпунктом 8 пункту 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 22 травня 2008 року. Відповідно з цієї дати позивач набув право на отримання у 2008 році допомоги в розмірі, визначеному ч.1 ст.37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень законів, що визнані неконституційними і є обов'язковим до виконання на території України, остаточними і не може бути оскарженим.

Пунктом 4.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 року №936 «Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», установлено порядок виплати доплат за роботу у зоні добровільного гарантованого відселення, згідно з яким нарахування й виплата доплат за роботу у такій зоні проводиться центрами по нарахуванню та виплаті соціальної допомоги, управліннями праці та соціального захисту населення районних (міських) держадміністрацій за місцем реєстрації громадян, працюючим і непрацюючим громадянам, пенсіонерам.

Відтак, враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, застосувавши шестимісячний строк звернення позивача до суду, передбачений ст.99 КАС України, що позовні вимоги за період з 04 серпня 2010 року по 31 січня 2011 року підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 183-2, 195, 196 ч.4, 197, 198 п.1 ч.1, 200, 205, 206, 254 КАС України, Львівський апеляційний адміністративний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Любешівської районної державної адміністрації Волинської області залишити без задоволення, постанову Любешівського районного суду Волинської області від 23 лютого 2011 року по справі № 2а-364/11/0309, без змін.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.М. Обрізко

Судді І.В. Глушко

В.Я. Макарик