ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 травня 2012 року 08:00 № 2а-3452/12/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Саніна Б.В. при секретарі судового засідання Мацюк І. В. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

треті особи1. Відкрите акціонерне товариство «Європейський банк розвитку та заощаджень» 2. Приватне підприємство «Марва»

проскасування та визнання незаконним рішення №2 від 23.01.2012 р., визнання дій неправомірними та стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

До судді Окружного адміністративного суду м. Києва Саніна Б.В. надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі -Фонд), в якому просить суд:

1. Визнати дії Фонду щодо відмови у збільшенні виплат гарантованої суми відшкодування за вкладами в Відкритого акціонерного товариства «Європейський банк розвитку та заощаджень»(надалі - ВАТ «Європейський банк розвитку та заощаджень») до 150 000,00 грн. неправомірними та Скасувати рішення Адміністративної ради Фонду №2 від 23.01.2012 р..

2. Стягнути з Фонду на користь позивача кошти в розмірі 11 322,81 грн. за вкладами в ВАТ «Європейський банк розвитку та заощаджень»та судові витрати.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва провадження по справі було відкрито, призначено справу до судового розгляду та залучено до справи в якості тертої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ВАТ «Європейський банк розвитку та заощаджень». Під час судового розгляду, протокольною ухвалою в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача було залучено Приватне підприємство «Марва».

В судове засідання з'явився представник позивача, який позов підтримав в повному обсязі, просить позовні вимоги задовольнити із підстав викладених в адміністративному позові, зокрема зазначає, що відповідач протиправно відмовив рішенням №2 від 23.01.2012 р. в збільшенні відшкодування коштів позивачу за вкладами з 50 000 грн. до 150 000 грн., чим порушив положення Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Закону України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб»(в редакції чинні на момент розгляду звернення позивача та винесення спірного рішення)(надалі -Закон №2740) та Положення про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, затвердженого спільною постановою Кабінету Міністрів України та Національного Банку України №1301/268 від 30.08.2002 р. (надалі -Положення №1301).

В судове засідання з'явився представник відповідача, проти позову заперечує в повному обсязі, просить відмовити позивачу із підстав викладених в письмових запереченнях, зокрема зазначає, що позивач дотримався положень чинного законодавства під час винесення рішенням Адміністративної ради ФГВФО №2 від 23.01.2012 р. яким відмовив в збільшенні відшкодування коштів позивачу за вкладами з 50 000 грн. до 150 000 грн.

В судове засідання не з'явились представники третіх осіб, про час та місце судового розгляду були повідомлені в порядку передбаченому положеннями ст.33 та ст.35 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі -КАС України), про причини неявки до судового засідання інформації не подавали, клопотання про перенесення дати судового розгляду не надходило.

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Відповідно до положень ст.71 та ч.4 ст.128 КАС України, справа розглядається в письмовому провадженні на підставі наявних в матеріалах справи документів.

Розглянувши наявні в матеріалах докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

31.01.2008 р. позивач уклав із ВАТ «Європейський банк розвитку та заощаджень»депозитний договір №31-03301 (Вклад «Класичний») на суму 50 000 грн. на строк з 31.01.2008 р. по 04.02.2009 р.

22.02.2008 р. правлінням Національного Банку України №39 було винесено постанову «Про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації Відкритого акціонерного товариства «Європейський банк розвитку та заощаджень»відповідно до якої було відкликано банківську ліцензію, ініційовано процедуру ліквідації ВАТ «Європейський банк розвитку та заощаджень»та призначено ліквідатора ОСОБА_3.

26.02.2008 р. в газеті «Урядовий кур'єр»№37 було проведено публікацію про ініціацію процедури ліквідації банку та призначення ліквідатором фізичної особи -ОСОБА_3.

19.01.2012 р. адвокат, в інтересах вкладників ВАТ «Європейський банк розвитку та заощаджень»(в тому числі і позивача), подав до Голови Адміністративної ради Фонду клопотання, в якому просила прийняти рішення Адміністративної ради Фонду, яким збільшити розмір відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, вкладникам ВАТ «Європейський банк розвитку та заощаджень»до 150 000 грн., встановити строки виплат та банківські установи, які здійснюватимуть такі виплати.

23.01.2012 р. за результатами розгляду вищевказаного звернення від 19.01.2012 р. щодо збільшення розміру відшкодування, Адміністративною радою Фонду було винесено рішення №2 «Про питання щодо збільшення розмірі відшкодування коштів за вкладами для вкладників ВАТ «Європейський банк розвитку та заощаджень»яким було вирішено відмовити у збільшенні розміру відшкодування коштів за вкладами для вкладників ВАТ «Європейський банк розвитку та заощаджень»з 50 000 грн. до 150 000 грн. в зв'язку із відсутністю правових підстав у задоволенні звернення вкладників (надалі - Рішення №2).

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до преамбули Закону №2740 цим Законом встановлюються засади функціонування Фонду, порядок відшкодування вкладів вкладникам учасників (тимчасових учасників) Фонду, а також регулюються відносини між Фондом, Кабінетом Міністрів України та Національним банком України.

Водночас, порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами фізичних осіб визначає Положення про порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами фізичних осіб, затверджених рішенням Адміністративної ради Фонду №2 від 12.02.2002 р. (надалі -Положення №2), яке розроблено відповідно до Закону №2740.

Відповідно до ст.30 Закону №2740 та п.5 глави 1 Положення №2 вкладники набувають право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в грошовій одиниці України з дня настання недоступності вкладів. При цьому, ч.1 ст.31 Закону №2740 та п.2 глави 2 Положення №2 передбачають, що ліквідатор учасника (тимчасового учасника) Фонду має надати Фонду протягом двадцяти робочих днів з дня настання недоступності вкладів повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, із визначенням їх розрахункової суми, яка підлягає відшкодуванню відповідно до цього Закону.

Як встановлено судом, що підтверджено відповідачем, позивач, в розумінні положень Закону №2740 та Положення №2, мав право на отримання гарантованих коштів за вкладом із Фонду.

Відповідно до ст.8 Закону №2740 Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. У своїй діяльності Фонд керується Конституцією України, чинним законодавством та діє на підставі Положення про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, яке затверджується Кабінетом Міністрів України та Національним банком України.

Положеннями ст.3 Закону №2740 передбачено, що Фонд гарантує кожному вкладнику учасника (тимчасового учасника) Фонду та санаційного банку відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, в розмірі вкладів на день настання недоступності вкладів, але не більше 1200 гривень по вкладах у кожному із таких учасників. Зазначений розмір відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, за рахунок коштів Фонду може бути збільшено за рішенням адміністративної ради Фонду залежно від тенденцій розвитку ринку ресурсів, залучених від вкладників учасників (тимчасових учасників) Фонду.

Відповідно до п.4 Положення №2 Фонд гарантує кожному вкладнику учасника (тимчасового учасника) Фонду відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, в розмірі вкладів на день настання недоступності вкладів, але не більше визначеної законодавством гарантованої суми за вкладами у кожному із таких учасників. Зазначений розмір відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, за рахунок коштів Фонду може бути збільшено за рішенням адміністративної ради Фонду залежно від тенденцій розвитку ринку ресурсів, залучених від вкладників учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду.

Положеннями ст.14 Закону №2740 та п.12 Положення №1301 зафіксовано, що Адміністративна рада координує роботу Фонду щодо захисту інтересів вкладників учасників (тимчасових учасників) Фонду, здійснює контроль і нагляд за діяльністю Фонду, приймає рішення в межах своїх повноважень і несе відповідальність за виконання покладених на Фонд завдань і здійснення ним своїх функцій. При цьому, відповідно до п.18 ч.2 ст.14 Закону №2740 адміністративна рада приймає рішення щодо збільшення розміру відшкодування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду.

Згідно змісту положень ст.3, ст.14 Закону №2740, а також Положення №1301, збільшення розміру відшкодування вкладів визначено як право Фонду, а не його обов'язок, випадків, за яких використання такого права є обов'язковим, не визначено.

Водночас, аналізуючи посилання позивача на попередньо прийняті рішення Адміністративної ради Фонду, зокрема №30 від 22.04.2004 р., №38 від 21.04.2005 р., №43 від 31.01.2006 р., №46 від 24.05.2006 р., №1 від 14.02.2007 р., №4 від 14.08.2007 р., суд погоджується щодо існування практики прийняття рішення Адміністративною радою Фонду про поширення збільшеного розміру відшкодування на вкладників банків, що перебували у стадії ліквідації. Однак, суд приймає до уваги, що сам факт існування вказаної практики поширення Адміністративною радою Фонду рішення про збільшення розміру відшкодування на вкладників банків не зобов'язує відповідача застосовувати таку практику до всіх без винятку вкладників після прийняття чергового рішення про збільшення розміру відшкодування.

Як наслідок, суд критично ставиться до посилання позивача, що збільшення розміру відшкодування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду є обов'язком Адміністративної ради Фонду а не її правом. Крім того, суд критично ставиться до посилання представника позивача на практику Фонду поширювати дію рішень Фонду про збільшення розміру відшкодування коштів на всі без виключення випадки виплат вкладникам банків, ліквідація яких розпочалася раніше.

Крім того, суд критично ставиться до посилання позивача на положення Закону України «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(надалі -Закон №639), як на доказ необхідності збільшення розміру відшкодування з 50 000 грн. до 150 000 грн. з огляду на наступне.

Так, положеннями п.8 р.ІІ Закону №639 були внесені зміни до Закону №2740, якими у ч.1 ст.3 слова і цифри «але не більше 1200»було замінено словами і цифрами «але не більше 150000».

Водночас, як вбачається із п.1 Прикінцевих положень Закону №639, вданий Закон набрав чинності з дня його опублікування, крім п.4 і п.5 р.II цього Закону, які набирають чинності з 01.01.2009 р. В зв'язку із опублікуванням Закону №639 в газетах «Голос України»№211 та «Урядовий кур'єр»№207 від 05.11.2008 р., останній набрав чинності 05.11.2008 р., тобто після початку ліквідації ВАТ «Європейський банк розвитку та заощаджень».

Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Аналізуючи викладені вище обставини в їх сукупності, а також приймаючи до уваги, що момент недоступності вкладу для позивача настав з моменту ухвалення постанови Правління Національного банку України №39 від 22.02.2008 р. «Про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації Відкритого акціонерного товариства «Європейський банк розвитку та заощаджень», суд дійшов висновку, що на вкладників ВАТ «Європейський банк розвитку та заощаджень»не поширюються норми Закону №639.

Більше того, суд приймає до уваги, що строк дії п.8 р.ІІ Закону №639 припинився з 01.01.2011 р. Водночас, оскаржуване Рішення №2 було прийнято Адміністративною радою Фонду вже після втрати чинності Законом №639 (як і мало місце звернення вкладників від 19.01.2012 р.), тому положення ч.1 ст.3 Закону №2740, в редакції внесеної Законом №639, до правовідносин сторін застосуванню не підлягає.

В зв'язку із тим, що рішення №2 від 17.11.2010 р. «Про розмір відшкодування коштів за вкладами»Адміністративною радою Фонду приймалось відповідно до положень Закону №639, суд також критично сприймає його як доказ необхідності збільшення розміру відшкодування з 50 000 грн. до 150 000 грн.

Крім того, суд не може погодитися з позивачем, який стверджує, що положеннями Закону №2740 не передбачено обмеження строків збільшення гарантованих виплат недоступного вкладу Адміністративною радою Фонду.

Відповідно до положень ст.30 Закону №2740 вкладники набувають право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в грошовій одиниці України з дня настання недоступності вкладів. При цьому, ст.32 Закону №2740 та п.10 Положення №2 передбачено, що строк позовної давності по зверненнях вкладників становить три роки.

Суд приймає до уваги, що оскільки публікацію про призначення ліквідатора ВАТ «Європейський банк розвитку та заощаджень»було проведено 27.02.2008 р. тому останньою датою звернення позивача до Адміністративної ради Фонду щодо вирішення питання збільшення розміру відшкодування вкладникам ВАТ «Європейський банк розвитку та заощаджень»суми за їх вкладами було 27.02.2011 р. Як наслідок, з 27.02.2011 р. право відшкодування виплат Фондом по вкладам ВАТ «Європейський банк розвитку та заощаджень»було завершено.

Більше того, суд провівши системний аналіз положень Закону №2740 суд дійшов висновку, що в Законі №2740 відсутні повноваження Адміністративної ради Фонду приймати рішення щодо збільшення розміру відшкодування коштів за вкладом за рахунок коштів Фонду після закінчення строку позовної давності.

Таким чином, суд встановив, що Адміністративної ради Фонду може прийняти рішення на відшкодування коштів за вкладами щодо конкретного вкладника саме в період, в який вкладники мають право на її отримання, і обов'язок Фонду припиняється з моменту відшкодування коштів в межах максимально встановленого розміру.

Як наслідок, суд приймає до уваги посилання відповідача, що строк позовної давності по зверненнях вкладників закінчився, і положення Закону №2740 не наділяли правом поновлювати або продовжувати встановлені строки проведення виплати ні Адміністративну раду ні Виконавчу дирекцію Фонду.

Більше того, як вбачається із адміністративного позову, що підтверджується письмовими поясненнями відповідача, суму відшкодування в розмірі 50 000 грн. (в межах максимально встановленого розміру, на час розгляду їх заяв) позивачка отримала що, в свою чергу, дає суду підстави для висновку про те, що Фонду виконані свої зобов'язання перед вкладником в повному обсязі, і що такі зобов'язання перед позивачем припинилися з моменту відшкодування 50 000 грн.

При цьому, згідно чинного законодавства Фонду гарантує кожному вкладнику банку-учасника (тимчасового учасника) Фонду відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, в розмірі вкладів на день настання недоступності вкладів в межах максимально встановленого розміру, а не в межах повного розміру вкладів конкретного вкладника. І обов'язок Фонду на відшкодування коштів за вкладами щодо конкретного вкладника припиняється з моменту відшкодування коштів в межах максимально встановленого розміру.

Оскільки Фондом було виконано свої зобов'язання перед позивачем, то в подальшому будь-які вимоги до Фонду щодо відшкодування невідшкодованої частини недоступного вкладу не можуть бути визнані обґрунтованими, і будь-які наступні збільшення відшкодувань за вкладами на позивача не розповсюджуються.

Суд приймає до уваги, що положеннями Закону №2740 не передбачена можливість поновлення Фондом проведення виплат, тим вкладникам, які вже отримали в повному обсязі відшкодування із Фонду в його максимальному розмірі, що був встановлений на час проведення таких виплат. Більше того, у суду відсутні повноваження втручатися в діяльність Фонду та зобов'язувати його приймати рішення про поширення пізніше прийнятих рішень на банки, виплата відшкодування по яких вже завершена.

Щодо посилання позивача на відсутність доказів врахування відповідачем під час винесення Рішення №2 такого показника, як тенденція розвитку ринку ресурсів, залучених від вкладників банками -учасниками (тимчасовими учасниками Фонду), при прийнятті оскаржуваного рішення, то суд зазначає, що врахування чи неврахування вказаного показника не впливає на законність оскаржуваного рішення, оскільки в будь-якому випадку прийняття рішення про збільшення розміру відшкодування є дискреційним повноваженням Фонду і є його правом, а не обов'язком.

Таким чином, приймаючи до уваги вищевказане, суд погоджується із посиланням відповідача, що Адміністративна рада Фонду не мала жодних правових підстав для прийняття рішення на звернення вкладників ВАТ «Європейський банк розвитку та заощаджень»від 19.01.2012 р., яким би збільшила розмір виплат гарантованої суми відшкодування за вкладами в ВАТ «Європейський банк розвитку та заощаджень»з 50 000 грн. до 150 000,00 грн.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до положення ст.94 КАС України, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню позивачу.

Керуючись положеннями ст.2, ст.17, ст.71, ст.86, ст.158-163, ст.167, ст.171, ст.254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.254 КАС України та може бути оскаржена до апеляційного суду в порядку та строки, визначені ст.ст.185-187 КАС України.

Суддя Б. В. Санін