УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №: 2-45/2012Головуючий суду першої інстанції:Лягіна О.В.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Кузнєцова О. О.

"23" квітня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді Кузнєцової О.О.

Суддів Берещанської І.І. Новікова Р.В.

При секретарі Таранець О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду АР Крим цивільну справу за позовом прокурора Бахчисарайського району АР Крим в інтересах ОСОБА_6 та її малолітніх дітей ОСОБА_7 ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, треті особи - приватний нотаріус Бахчисарайського районного нотаріального округу ОСОБА_12, Орган опіки та піклування Бахчисарайської районної державної адміністрації АР Крим, про визнання недійсним (нікчемним) договору купівлі-продажу житлового будинку,

за зустрічним позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_6, третя особа - Орган опіки та піклування Бахчисарайської районної державної адміністрації АР Крим, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та скасування реєстрації,

за апеляційними скаргами ОСОБА_10 і прокурора Бахчисарайського району АР Крим в інтересах ОСОБА_6, ОСОБА_7 ОСОБА_8 на рішення Бахчисарайського районного суду АР Крим від 08.02.2012 року,

ВСТАНОВИЛА:

Прокурор Бахчисарайського району АР Крим звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_6 та її малолітніх дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8. про визнання недійсним (нікчемним) договору купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1, укладеного 27.12.2004 року між ОСОБА_11, який діяв від імені ОСОБА_11 та ОСОБА_10

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_6 разом з малолітніми дітьми з 2003 року проживала та була зареєстрована у

зазначеному будинку, судовим рішенням від 22.02.2011 року було встановлено їх право на користування цим будинком, однак у порушення прав малолітніх дітей, вимог Закону "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" будинок було продано без згоди на це органу опіки та піклування.

Посилаючись на ч. 1 ст. 224, ч. 2 ст. 215 ЦК України, ч. 4 ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", прокурор просив визнати договір купівлі-продажу будинку недійсним (нікчемним).

ОСОБА_10 звернулась до суду із зустрічним позовом про визнання ОСОБА_6 такою, що втратила право користування жилим будинком по АДРЕСА_1, посилаючись на те, що з 27.12.2004 р. є власником житлового будинку. За старою адресою земельної ділянки, на якій станом на 2004 рік було побудовано та здано до експлуатації із привласненням нової адреси житловий будинок, була зареєстрована ОСОБА_6, яка з часу набуття нею права власності на будинок в ньому ніколи не проживала, та вона, як власниця будинку, ніколи не визнавала за нею прав на користування будинок. Вважаючи порушеними свої права, ОСОБА_10 просила визнати ОСОБА_6 та її малолітніх дітей такими, що втратили право користування належним їй житловим будинком.

Рішенням Бахчисарайського районного суду АР Крим від 08.02.2012 року у задоволенні позовів прокурора та ОСОБА_10 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду прокурор в інтересах ОСОБА_6 та її малолітніх дітей і ОСОБА_10 принесли апеляційні скарги.

Прокурор просить скасувати рішення у частині відмови у його позові з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та невідповідності висновків суду фактичним обставинам у справі. Зокрема, як вказує апелянт, судом не надано належної правової оцінки їх доводам та наданим доказам щодо наявності у малолітніх дітей право користування жилим будинком, який було відчужено без згоди на це органу опіки та піклування.

ОСОБА_10 просить скасувати рішення у частині відмови у задоволенні зустрічного позову, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам у справі та неправильного застосування норм матеріального права.

3 особа - приватний нотаріус Бахчисарайського районного нотаріального округу ОСОБА_12 у запереченнях просить відхилити апеляційну скаргу прокурора, посилаючись на безпідставність наведених в ній доводів. Зазначає, що при укладенні договору купівлі-продажу права та інтереси неповнолітніх дітей не були порушені, оскільки за даними домової книги, виданої у 2003 році, відомостей щодо реєстрації ОСОБА_6 та її малолітніх дітей не було.

Обговоривши доводи апеляційних скарг та поданих заперечень, перевіривши матеріали справи, оглянувши матеріали цивільної справи № 2-192/10, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення суду не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовів, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони засновані на матеріалах справи та відповідають нормам матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 є матір'ю малолітніх ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8., ІНФОРМАЦІЯ_2. Батьком дітей є ОСОБА_11 (а.с. 7). Шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_11 розірвано 26.09.2005 року (а.с. 6).

За даними паспорта ОСОБА_6 з 13.03.2003 року зареєстрована за адресою - м. Бахчисарай, 5-й мікрорайон ділянка № 40 (а.с. 6).

Земельна ділянка за вказаною адресою (АДРЕСА_1) рішенням Бахчисарайської міської ради № 425 від 30.12.1999 року була передана у власність ОСОБА_9 для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд.

Рішенням виконавчого комітету Бахчисарайської міської ради № 426-г від 09.12.2004 року було затверджено акт державної технічної комісії про прийняття до експлуатації двоповерхового житлового будинку за зазначеною адресою, забудовником якого був ОСОБА_9, на ім'я якого 13.12.2004 року було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

27.12.2004 року ОСОБА_9, інтереси якого за довіреністю представляв ОСОБА_11, за нотаріально посвідченим договором продав житловий будинок своєї матері ОСОБА_10, яка по цей час є власницею вказаного житлового будинку.

Питання щодо прав ОСОБА_6 та її малолітніх дітей на житловий будинок були предметом судового розгляду за її позовом та рішенням Бахчисарайського районного суду АР Крим від 22.11.2010 року (а.с. 164-166 справа № 2-192/10) у задоволенні її позову до ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_9. про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 13.12.2004 року, визнання дійсним договору купівлі-продажу 2002 року та визнання за нею права власності на житловий будинок було відмовлено.

У зазначений частині рішення місцевого суду рішенням Апеляційного суду АР Крим від 22.11.2011 року було залишено без змін, скасовано рішення у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_6 щодо усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом вселення її із малолітніми дітьми в цей будинок (а.с. 188-190 справи № 2-192/10).

Рішення Апеляційного суду АР Крим від 22.11.2011 року залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20.07.2011 року.

Оспорюючи договір купівлі-продажу житлового будинку від 27.12.2004 року, прокурор в інтересах ОСОБА_6 та її малолітніх дітей, посилався на те, що рішенням Апеляційного суду АР Ким від 22.11.2011 року було встановлено, що ОСОБА_6 та її діти мали право користування будинком, а тому договір є недійсним (нікчемним), оскільки його укладено у порушення норм чинного законодавства, зокрема Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" без згоди на це органу опіки та піклування.

Проте, як правильно зазначив суд першої інстанції, названий закон набув чинності 01.01.2006 року, тому застосування його положень до договору від 27.12.2004 року відповідно до положень ст. 4 ЦК України, є неможливим.

Безпідставними є й посилання апелянта на положення Закону України "Про охорону дитинства", оскільки, відповідно до ст. 17 цього Закону України батьки та особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовитися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім'ї власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла, а, як визначено у ч. 6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчинюється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, у протилежному випадку такий правочин є нікчемним.

Отже, з аналізу зазначених норм закону вбачається, що згода органу опіки та піклування потрібна, якщо правочини щодо житлових приміщень, право власності чи користування якими мають неповнолітні діти, у разі, якщо ці правочини вчинюються батьками, особами, які їх замінюють або особами, членами сім'ї яких вони є.

У даному випадку неповнолітні особи щодо прав та інтересів яких заявлено позов про визнання договору купівлі-продажу недійсним не є та не були членами сім'ї продавця ОСОБА_9 та покупця ОСОБА_10 (у суді апеляційної інстанції ОСОБА_6 стверджувала, що вони ніколи не проживали з матір'ю чоловіка однією сім'єю у розумінні ч. 2 ст. 3 СК України).

За таких обставин, суд першої інстанції, ретельно проаналізувавши доводи сторін та надані ними докази, дійшов обґрунтованого висновку щодо безпідставності заявлених у позові вимог.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги прокурора, колегія суддів вважає, що вони висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_10, судом враховано, що, гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Враховуючи межі заявлених позивачем вимог (ст. 11 ЦПК України) та визначеного позивачем способу захисту порушених прав, а саме визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням (на застосування саме такого способу захисту порушених прав наполягав представник ОСОБА_10 й у суді апеляційної інстанції), суд першої інстанції, дослідивши у тому числі матеріали по виконанню рішення Апеляційного суду АР Крим від 22.11.2011 року, правильно виходив з того, що визначених законом підстав для задоволення позову, визнання ОСОБА_6 та її неповнолітніх дітей такими, що втратили право користування жилим приміщенням, немає.

Зазначені висновки суду є обґрунтованими та не викликають у колегії суддів сумнівів.

Інші доводи, викладені в апеляційних скаргах не впливають на висновки суду та не надають підстав для скасування судового рішення.

За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно, повно, об'єктивно та всебічно встановлені обставини справи, характер спірних правовідносин, наданим та дослідженим доказам дана належна правова оцінка, на підставі чого, вирішуючи спір у межах заявлених вимог, ухвалено рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, підстав для скасування якого за апеляційною скаргою немає.

Таким чином, визнавши, що судом першої інстанції ухвалено рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального закону, колегія суддів, відповідно до ст. 308 ЦПК України, вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, залишивши рішення суду без змін.

На підставі наведеного та, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим,

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу прокурора Бахчисарайського району АР Крим в інтересах ОСОБА_6, ОСОБА_7 ОСОБА_8 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_10 відхилити.

Рішення Бахчисарайського районного суду АР Крим від 08.02.2012 р. залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді:

Берещанська І.І. Кузнєцова О.О. Новіков Р.В.