Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2012 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого - судді Гуденко О.А.,

при секретарі -Вайсенштейн А.М.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідачки ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності на 1\4 частину домоволодіння, -

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2011 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідачки, в якому просив визнати право спільної сумісної власності на частку будинку АДРЕСА_2 визнати за ним право власності на 1\2 частку в спільному майні на зазначений будинок як на частку в спільному сумісному майні жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Позивач та його представник у судовому засіданні вимоги позову підтримали, посилаючись на обставини, викладені у позові. Зазначили, що позивач перебував в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою з 03 листопада 1995 року і до 28 березня 2005 року. Але реєстрація розірвання шлюбу була фіктивною не через фактичне припинення шлюбних відносин, а з метою не позбавитись права на отримання житла, так як позивач перебував на квартирному обліку як військовий , але вони вирішили переїхати до м. Миколаєва за місцем навчання дочки. Отже ніхто з них не мав наміру припиняти шлюбні стосунки та продовжували проживати однією сім'єю до вересня 2010 року. Для спільного проживання сім'ї вони вирішили придбати житло в Миколаєві і з цією ж метою -не позбавитися права на отримання державного житла -вирішили оформити будинок на відповідачку. Для чого вони продали спільний будинок в м. Чернігові , через майже місяць придбали частину будинку в Миколаєві, яку обирав саме він, разом переїхали в цей будинок, де продовжували проживати однією сім'єю, спільно робили ремонт, вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом . В період 2007-2010 років вони за гроші, отримані від продажу квартири в м. Чернігові, яку все ж таки отримав з державного житлового фонду позивач, власними силами добудували новий двоповерховий житловий будинок в дворі, отже вартість домоволодіння істотно збільшилася саме внаслідок його трудових і грошових затрат. В вересні 2010 року, коли відповідачка повернулася з заробітків у літній період з с. Коблево, вона заявила, що бажає створити нову сім'ю, а будинок оформлений на її ім'я, отже позивач не має на нього ніяких прав. При цьому позивач залишився проживати в цьому будинку, де і проживає по теперішній час, а ОСОБА_3 переїхала.

Відповідачка та її представники в судовому засіданні вимоги позову не визнали в повному обсязі, посилаючись на те, що подружжя ОСОБА_3 дійсно припинили шлюбні відносини і фактично розлучилися саме 28 березня 2005 року. Після чого вона вирішила переїхати до м.Миколаїв за місцем навчання у ВУЗі її дочки, де і придбала житло на позичені у рідної сестри кошти у сумі 25 000 грн. Добудовувала новий і відремонтувала старий будинок вона за власні кошти. Факт прописки і проживання колишнього чоловіка у спірному будинку пояснила тим, що пожаліла його, оскільки він не мав житла, квартиру в Чернігові продав і бажав проживати саме в Миколаєві. Але з березня 2005 року вона ніколи не проживала з позивачем однією сім'єю. Надали також заяву про застосування наслідків спливу строку давності -з 13.09.2007 року, коли , за думкою відповідачки, він дізнався про своє порушене право власності.

Вислухавши пояснення сторін, їх представників, показання свідків, вивчивши доводи позову та матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

28 березня 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвали шлюб у відділі РАЦС Чернігівського МУЮ -за місцем свого проживання на той час.

19 квітня 2005 року ОСОБА_3 продала придбану ними за час шлюбу спільну (цей факт визнала відповідачка) 1\5 частину житлового будинку в АДРЕСА_3 за 8600 доларів США ОСОБА_5 Цей факт підтверджується угодою про завдаток від 28.03.2005 р. та в судовому засіданні підтвердив свідок ОСОБА_5, пояснивши , що в договорі зазначена інвентаризаційна вартість будинку. Свідок також пояснив суду, що будинок продавали сторони як подружжя, разом збирали речі до переїзду, при цьому ОСОБА_1 поїхав до м.Миколаєва перший для того, щоб облаштуватися, потім вони ще протягом двох-трьох років, коли приїздили до Чернігова, заходили до нього у гості разом і він не сумнівався в тому, що вони є фактично подружжям.

10 травня 2005 року відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_3 купила 1\2 частку житлового будинку АДРЕСА_2 вартістю 24 689 грн. Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що дійсно продала будинок відповідачці, яка на оформленні угоди була сама, а хто обирав цей будинок, вона не пам'ятає. 24 травня 2005 року ОСОБА_3 разом з донькою від першого шлюбу ОСОБА_7 зареєструвалися за цією адресою.

22 листопада 2006 року за рішенням міськвійськкомату № 302 за місцем попередньої служби ОСОБА_1 отримав квартиру АДРЕСА_1 червня 2007 року відповідно до нотаріально посвідченого договору продав за суму 74 645 грн.

13 вересня 2007 року ОСОБА_1 (до отримання житла в Чернігові був зареєстрований в гуртожитку) зареєструвався за місцем свого постійного проживання АДРЕСА_2 де проживає по теперішній час.

Як вбачається з технічного паспорту, в 2007 році був збудований двоповерховий житловий будинок літ. «Н-2» ,загальною площею 141,6 кв.м. Цей факт підтвердив свідок ОСОБА_8, який суду пояснив, що є товаришем позивача і разом з ним власними силами вони будували цей будинок на кошти, отримані від продажу квартири в м. Чернігові, яку отримав позивач як військовослужбовець. На той час сторони проживали однією сім'єю, вели спільне господарство , спільний побут, і з Чернігова вони переїзджали як одна сім'я.

Як слідує з пояснень свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 , які є близькими сусідами сторін, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 вселися у спірний житловий будинок влітку 2005 року як подружжя і проживали в ньому разом до осені 2010 року постійно однією сім'єю. У всіх сусідів склалося враження, що вони є подружжям і виховують спільну дочку. Будинок вони придбали в занедбаному стані , ОСОБА_1 самостійно зробив там ремонт, через декілька років в дворі почали будувати новий двоповерховий будинок. Всі сусіди підтвердили, що саме ОСОБА_1 відносився до будинку як справжній хазяїн, ніхто з сусідів не сумнівався , що сторони є подружжям і ведуть спільне господарство. Більш того, ці сусіди пояснили, що про обставини переїзду їх з м. Чернігова як сім'ї за місцем навчання доньки, яку вони також вважали спільною дитиною, продажу там квартири і будування на ці кошти нового будинку знають зі слів також і самої ОСОБА_3.

Свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 суду пояснили, що ОСОБА_1, приїхав разом з дочкою ОСОБА_15 в 2004 році в м. Миколаїв для вступу її до ВУЗу. Саме він жив з нею, наймав квартиру, а потім також саме він займався підшукуванням житла для переїзду сімї до Миколаєва.

Свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17, які працювали разом з ОСОБА_3 в БТ «Південний Буг» в м'ясному цеху в 2005-2006 та 2008-2009 роках , підтвердили, що весь цей час сторони вели себе як подружжя, ОСОБА_1, приходив зустрічати дружину з роботи, зі слів ОСОБА_3, вони знали, що вона з чоловіком разом переїхала з Чернігова за місцем навчання дочки, разом за спільні кошти від продажу спільного будинку придбали житло по вул.. Сафронова, ремонтували його та добудовували також разом.

До пояснень свідка ОСОБА_18 суд ставиться критично, оскільки вона є рідною сестрою відповідачки, отже є зацікавленою особою.

Також суд критично сприймає заперечення відповідачки, що вона надала згоду на прописку позивача виключно з жалю, а спільного господарства вони не вели, ремонт та добудову вона вела сама за власні кошти та наймаючи працівників. Так, ОСОБА_3 не надала суду жодного доказу про проведення ремонтних та будівельних робіт, жодних пояснень коли і ким ці роботи проводились. Натомість, ОСОБА_1 надав суду договори про замовлення металопластикових вікон та дверей, купівлю 20 куб.м. пиломатеріалу, каменю, водопровідних труб за 2006-2008 роки, оформлених саме на його ім'я.

Таким чином, згідно п. 5 ч. 1 ст. 256 ЦПК України, суд вважає встановленим, що з 28 березня 2005 року і до вересня 2010 року сторони проживали у фактичних шлюбних відносинах, оскільки після розірвання шлюбу вони продовжували перебувати в усталених відносинах, що притаманні подружжю, спільно проживали, вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом , виявляли подружні відносини перед третіми особами. На той час ні позивач, ні відповідачка в іншому шлюбі не перебували. Розірвання шлюбу не було направлено на припинення шлюбних відносин, оскільки сторони продовжували проживати однією сімєю, а мало формальний характер з метою набуття права ОСОБА_1 отримати квартиру за місцем попередньої військової служби, де він перебував тривалий час на квартирному обліку

Відповідно до положень ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно поширюються загальні положення права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до ч. 2 ст. 214 та ст.. 360-7 ЦПК України, обов'язковою для усіх судів України є правова позиція стосовно того, що при застосуванні ст.. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними складися усталені відносини, що притаманні подружжю, а також, якщо вони проживають однією сім'єю без шлюбу в період, протягом якого придбане спірне майно.

На підставі викладеного, у відповідності до ст. ст. 60, 63, 68, 70, 74 СК України, ст.ст. 316, 328, 355, 368, 372 ЦК України, суд дійшов висновку, що спірний житловий будинок є майном, набутим сторонами за спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки, й кожний з них має рівні права володіння, користування й розпорядження цим майном. У зв'язку із зазначеним, позов в цій частині підлягає задоволенню й за позивачем слід визнати право власності по 1/2 частину спірного майна, а саме на 1\4 часток житлового будинку з господарськими та побутовими спорудами АДРЕСА_2

Крім того, суд враховує положення ч. 1 ст. 62 СК України, стосовно істотного збільшення вартості майна внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Як пояснили сусіди в судовому засіданні, визнала сама відповідачка ( в частині факту добудування нового будинку літ. Н-2 на земельній ділянці в 2008-2010 роках) позивач приймав участь у вигляді трудових та грошових затрат в будівництві нового будинку, що фактично потягло істотне збільшенням цінності (вартості) майна. Зазначені обставини встановлені органом технічної інвентаризації в новому технічному паспорті на домоволодіння.

Згідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідачки на користь позивача слід стягнути судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 188 грн. 45 коп.

Керуючись ст. ст. 14, 209, 212-215 ЦПК України , суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1\4 часток житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 яка належала ОСОБА_3.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_3 188 грн.45 коп. судових витрат.

Рішення може бути оскаржене через суд першої інстанції до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя Гуденко О.А.