УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2012 р. справа № 2а-6592/2011

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Богданенка І.Ю.

суддів: Уханенка С.А. Дадим Ю.М.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя

на постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2011 року

у справі № 2а-6592/2011

за позовом ОСОБА_1

до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя

про зобов'язання здійснити перерахунок і виплату підвищення до пенсії відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни», -

ВСТАНОВИВ:

15 лютого 2011 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності відповідача, що призвела до порушення права на 30% підвищення пенсії передбаченого ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", такі дії визнані як незаконні згідно рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 р. №6-рп/2007 та рішення Конституційного суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, зобов'язання відповідача виплатити недоплачену суму виплат дитині війни за строк з 1.06.2006 року по теперішній час і виплачувати її далі довічно.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачу, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", повинна виплачуватись пенсія, або щомісячне грошове утримання з підвищенням на 30 відсотків розміру мінімальної пенсії за віком, але всупереч вказаним нормам відповідач не нарахував та не виплатив позивачу вищезазначену надбавку до пенсії.

Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2011 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо своєчасного перерахунку та виплати пенсії «Дітям війни»позивачу з 15 серпня 2010 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як «Дитині війни», зобов'язано відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та провести відповідні виплати за період часу з 15 серпня 2010 року до змін в законодавстві або до зміни соціального статусу особи, та забезпечити її виплату з урахуванням сум, отриманих за вказаний період.

Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову та відмовити в задоволені позовних вимог посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має статус дитини війни, що підтверджується відміткою в пенсійному посвідченні і має право відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

У 2008 році дія статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" відновлена рішенням Конституційного Суду України № 10-рп від 22 травня 2008 року та в подальшому не призупинялася, а застосування відповідачем положень постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року щодо визначення розміру підвищення пенсії є безпідставним, оскільки розмір підвищення пенсії визначений Законом України "Про соціальний захист дітей війни", який має вищу юридичну силу, ніж постанова Кабінету Міністрів України.

При цьому суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що розмір мінімальної пенсії за віком необхідно обраховувати відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно встановлені обставини справи та надана правильна юридична оцінка, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.

Керуючись статтею 197, пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалиВ:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя -залишити без задоволення.

Постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 15 квітня 2011 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення, ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко

Суддя: Ю.М. Дадим