3

Справа № 22ц/0590/3518/12 Головуючий в 1 інстанції Рогожиної А.В.

Категорія 51 Доповідач - Алексєєв А.В.

РІШЕННЯ

Іменем України

12 квітня 2012 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючого - Новосядлої В.М.

Суддів - Алексєєва А.В., Канурної О.Д.

при секретарі - Тихомирові С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26 грудня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання трудового договору, -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про розірвання трудового договору від 1 квітня 2004 року, зареєстрований в Костянтинівському міському центрі зайнятості, укладеному між фізичною особою - СПД ОСОБА_2 і ОСОБА_1 з 03 січня 2008 року за прогули, вчинені з 03 січня 2008 року по день винесення рішення без поважних причин за п.4 ст. 40 КЗпП України. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідач, який згідно умов договору повинен був виконувати обов'язки водія, з 2008 року не виконував обов'язки, передбачені договором від 1 квітня 2004 року, укладеним між ним та ОСОБА_2, але згоди на розірвання трудового договору не давав.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26 грудня 2011 року позов ОСОБА_1 про розірвання трудового договору задоволено.

Розірвано трудовий договір від 1 квітня 2004 року, зареєстрований в Костянтинівському міському центрі зайнятості, укладеному між фізичною особою - СПД ОСОБА_2 і ОСОБА_1 з 03 січня 2008 року за прогули, вчинені з 03 січня 2008 року по день винесення рішення без поважних причин за п.4 ст. 40 КЗпП України

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду скасувати і постановити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні його позовних вимог, оскільки судом першої інстанції було порушено вимоги матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, відповідача та його представника, яки просили задовольнити апеляційну скаргу, позивача та його представника, які заперечували проти доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по справі про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що укладений між сторонами трудовий договір повинен бути розірваним з підстав, передбачених п. 4 ст. 40 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 з 2008 року не виконував обов'язки, передбачені договором від 1 квітня 2004 року, укладеним між ним та ОСОБА_2, але згоди на розірвання трудового договору не давав, і розірвати договір самостійно позивач не має права.

Проте, з такими висновками суду апеляційний суд не погоджується, з наступних підстав.

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір може бути, зокрема, безстроковим, що укладається на невизначений строк (п.1 ч.1 ст. 23 КЗпП України).

Згідно зі ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми при укладенні трудового договору з фізичною особою є обов'язковим. Укладання трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Стаття 24-1 КЗпП України та Порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України №260 від 8 червня 2001 року встановлює, що у разі укладання трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа або за нотаріальним дорученням уповноважена нею особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі занятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами 1 квітня 2004 року був укладений трудовий договір, який був зареєстрований Костянтинівським міським центром зайнятості.

Відповідно до статті 36 КЗпП України, підставами припинення договору є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (п.4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України). Звільнення працівника повинно відбуватися за наказом у якому зазначаються підстави для звільнення.

Суд першої інстанції, розриваючи трудовий договір в судовому порядку, виходив з того, що позивач як роботодавець не міг здійснити реєстрацію розірвання трудового договору у міському центрі зайнятості за відсутності працівника. Однак такий висновок не відповідає вимогам законодавства України про працю, які передбачають певний порядок звільнення працівника за ініціативою адміністрації.

Згідно статті 1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно статті 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Статтею 232 КЗпП України передбачено, що безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами:

1) працівників підприємств, установ, організацій, де комісії по трудових спорах не обираються;

2) працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу;

3) керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян з питань звільнення, зміни дати і формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладання дисциплінарних стягнень, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу;

4) власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівниками матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації;

5) працівників у питанні застосування законодавства про працю, яке відповідно до чинного законодавства попередньо було вирішено власником або уповноваженим ним органом і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації (підрозділу) в межах наданих їм прав.

Безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються також спори про відмову у прийнятті на роботу.

Таким чином, звернення позивача до суду з позовом про розірвання трудового договору не відповідає передбаченим законодавствам про працю України способам захисту трудових прав та інтересів.

В порушення статей 213-215 ЦПК України суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, вищезазначених положень не врахував, вирішив трудовий спір у спосіб, що не передбачений законом та не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню.

За таких обставин. відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України, судове рішення, яке ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

ВИРІШИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 26 грудня 2011 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання трудового договору відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: