Справа № 2-9440/11

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22 грудня 2011 року

Шевченківський районний суд м. Києва

в складі:

головуючого -судді: Кондратенко О.О.

при секретарі: Боровенко Д.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства " Креді Агріколь Банк ", третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсним частини договору застави

В С Т А Н О В И В :

В липні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання недійсним п. 2.7. договору застави, укладеного 27.08.2008 року між Акціонерним товариством " Індустріально -експортний банк " ( правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство " Креді Агріколь Банк ", надалі ПАТ " Креді Агріколь Банк " ). Вимоги обґрунтовує тим, що ст. 26 Закону України " Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень ", містить вичерпний перелік позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяженням, однак, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса даною статтею не передбачено. А тому, на його думку, п.2.7. договору застави від 27.08.2008 року повинен бути визнаний недійсним, відповідно до ст.ст.203, 215 ЦК України, так як містить положення, що суперечить чинному законодавству України.

В судовому засіданні представник відповідача заперечуючи проти позову зазначив, що при укладенні договору застави було дотримано усіх вимог чинного законодавства України; підстави для визнання вищезазначеного договору застави недійсним відсутні.

Суд, заслухав пояснення представника відповідача, дослідив надані докази, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Провіряючи обставини по справі судом встановлено, що 27.08.2008 року між позивачем ( ОСОБА_1 ) та відповідачем ( АТ " Індустріально -експортний банк " ), було укладено кредитний договір № 5/175-А, відповідно до п.1.1. цього договору, відповідач надав позивачу кредит в сумі 13 118, 67 доларів США для придбання автомобіля " Geely "; 27.08.2008 року між позивачем ( ОСОБА_1 ) та відповідачем ( АТ " Індустріально -експортний банк " ), було укладено договір застави, відповідно до якого АТ " Індустріально -експортний банк " прийняв в заставу в якості забезпечення виконання зобов'язання за договором предмет застави транспортний засіб, автомобіль " Geely ". Позивач же у свою чергу зобов'язався повертати отриманий кредиту ( дата остаточного повернення кредиту 26.08.2012 року ) та проценти щомісячно, згідно графіку здійснення платежів з повернення кредиту, який є невід'ємним додатком № 1 до кредитного договору. Відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 13, 20 % річних.

Відповідачем у повному обсязі були виконані зобов'язання за кредитним договором.

Як вбачається із п.п. 3.3.3. та 3.3.4. договору застави, у разі невиконання " заставодавцем " ( ОСОБА_1 ) умов кредитного договору або цього договору застави, звернути стягнення на заставлений легковий автомобіль і задовольнити за рахунок цього майна свої вимоги в повному обсязі, включають дострокове погашення всієї заборгованості за кредитним договором ( суму кредиту, відсотки за користування ним, пеню та інші платежі та санкції, передбачені вказаним кредитним договором ), а також витрат, пов'язаних з утриманням заставного майна і здійсненням забезпеченої заставою вимоги; обирати порядок звернення стягнення на заставлене майно, згідно з Законом України " Про заставу " та Законом України " Про задоволення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень ".

Посилання позивача на те, що відсутні правові підстави щодо звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису, як на підставу для задоволення позовних вимог про визнання недійсним пункту 2.7. договору застави не ґрунтуються на законі.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом ( відповідно до ч.1 ст.590 ЦК України ).

Відповідно до ч.6 ст.20 Закону України " Про заставу " ( в редакції, яка діяла на момент укладення договору застави ), звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства ( підприємства, не менше п'ятдесяти відсотків акцій ( часток, паїв ) якого є у державній власності ) здійснюється за рішенням суду ( дана норма є спеціальною нормою відносно ст.24 Закону України " Про задоволення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень " ).

Частино 1 ст.24 Законом України " Про задоволення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень " ( в редакції, яка діяла на момент укладення договору застави ), звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Даний спосіб не є вичерпним; дана норма закону також передбачає інший позасудовий порядок звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Зміст договору становлять умови ( пункти ), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства ( ч.1 ст.628 ЦК України ).

В судовому засіданні достовірно встановлено, що кредитний договір та договір застави були укладені за взаємною згодою сторін та за їх домовленістю з усіх істотних умов, про що свідчать їх ( сторін ) підписи. В момент підписання договорів сторони ( позивач та відповідач ) не відступили від положень актів цивільного законодавства.

Крім того, позивач просить визнати п.2.7. договору застави недійсним у повному обсязі, так як він суперечить ст.ст. 24, 26 Закону України " Про задоволення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень ". Однак, даним пунктом передбачені і інші умови звернення стягнення на предмет застави, як то, реалізація предмету застави через третіх осіб за власним розсудом через комісійні магазини, біржі, тощо.

Діючою нормою ч.1 ст. 24 Закону України " Про задоволення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень " передбачено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Таким чином, станом на сьогоднішній день усунуто колізію щодо звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження між Законом України " Про заставу " та Закону України " Про задоволення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень ".

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу ( ч. 1 ст. 60 ЦПК України ).

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами ) вимог, які встановлені ч.1 ст.203 ЦК України.

Частиною 1 ст.203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

З урахуванням обставин справи, суд вважає, що зміст вищезазначеного договору застави не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а тому в силу ч.1 ст.215 ЦК України, не підлягає визнанню незаконним.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд ( ч.3 ст.6 ЦК України ).

Згідно ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається із вищезазначеного договору застави, між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі щодо забезпечення виконання з боку ОСОБА_1 своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, а саме: порядку реалізації заставленого майна.

Отже, позивачем не доведено та не надано доказів, не було їх встановлено і під час розгляду справи в суді, які б стали підставою для визнання правочину недійсним.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги є безпідставними, і такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства " Креді Агріколь Банк ", третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсним частини договору застави відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: