Справа № 1319/2-2219/11 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.
Провадження № 22-ц/1390/2551/12 Доповідач в 2-й інстанції: Штефаніца Ю. Г.
Категорія-53
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 травня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: Штефаніци Ю.Г.
суддів: Павлишина О.Ф., Федоришина А.В.
за участі секретаря: Дідуся О.Р.,
позивачки ОСОБА_2, представника Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) «Львівські автобусні заводи»Пашковського Р.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 08 листопада 2011 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ТзОВ «Львівські автобусні заводи»про виплату середньомісячної заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 08 листопада 2011 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до ТзОВ «Львівські автобусні заводи»про виплату середньомісячної заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 серпня 2010 року по 09 вересня 2011 року.
Дане рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_2. В апеляційній скарзі ставить питання про скасування цього рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при її звільненні за період з 01 серпня 2010 року по 09 вересня 2011 року в сумі 15278 грн. 12 коп. Покликається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Апелянт стверджує, що при звільненні з ТзОВ «Львівські автобусні заводи»05.05.2009 року їй не було виплачено належні кошти, а саме: заборгованість по заробітній платі, вихідну допомогу, компенсацію за невикористану відпустку, заборговані лікарняні, за мінусом обов'язкових платежів, які вона фактично отримала лише 09.09.2011 року, тобто через 2 роки і 4 місяці після звільнення. За рішенням Апеляційного суду Львівської області від 27.04.2011 року вона отримала середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні лише за період з 1 червня 2009 року по 31 липня 2010 року, а тому вважає, що їй слід виплатити середньомісячну заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні з 1 серпня 2011 року по день фактичного розрахунку 09 вересня 2011 року. Зазначає, що суд, відмовляючи в позові, не врахував норми ст.ст.116, 117 КЗпП України, а посилання на те, що чинним законодавством не передбачено випадків виплати середнього заробітку за період виконання рішення органами ДВС суперечать вказаним правовим нормам.( а.с.26-27).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2 на обґрунтування доводів апеляційної скарги, заперечення представника ТзОВ «Львівські автобусні заводи» на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин. На які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами. які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 щодо стягнення середньомісячної заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні з 1 серпня 2011 року по день фактичного розрахунку 09 вересня 2011 року суд першої інстанції виходив із того, що діючим законодавством не передбачено виплату середнього заробітку за період виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості по заробітній платі при звільненні, після звернення такого рішення до примусового виконання.
Однак з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він не ґрунтується на фактичних обставинах справи та зроблений без належного системного аналізу норм трудового законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
Факт перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах з відповідачем, де працювала на посаді інженера-технолога та звільнення її з роботи 05 травня 2009р. за п.1 ст. 40 КЗпП України, по скороченню, судом безспірно встановлено та сторонами не заперечується, як і та обставина, що при звільненні з роботи з позивачкою не було проведено повного розрахунку.
Безспірно встановлено і те, що за рішенням апеляційного суду Львівської області від 27.04.2011 року було скасовано рішення Сихівського районного суду м.Львова від 03 листопада 2010 року та ухвалено нове рішення, яким частково задоволено позов ОСОБА_2 та постановлено стягнути з ТзОВ «Львівські автобусні заводи» на користь ОСОБА_2 невиплачені при звільнені кошти: компенсацію за невикористану відпустку та заборгованість по заробітній платі за один робочий день травня 2009 року, за мінусом обов'язкових платежів у бюджет, в сумі 653 грн.27 коп.; заборговані лікарняні, за мінусом обов'язкових платежів у бюджет, в сумі 231 грн. 85 коп.; вихідну допомогу, за мінусом обов'язкових платежів у бюджет, в сумі 1175 грн.24 коп., а всього невиплачених коштів при звільненні на суму 2060 грн.36 коп., а також середньомісячну заробітну плату за час затримки розрахунку при звільненні за період з червня 2009 року по липень 2010 року, за мінусом обов'язкових платежів у бюджет, в сумі 15713 грн.04 коп. (а.с.7-9).
Вказане рішення апеляційного суду виконане підрозділом примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Львівській області 09.09.2011 року. Згідно постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №26938702 від 09.09.2011 року, виконавче провадження за виконавчим листом №2-221, виданим 27.05.2011 року про стягнення із ТзОВ «Львівські автобусні заводи»на користь ОСОБА_2 17773,40 грн. заборгованості -закінчено, у зв'язку із перерахуванням боргу стягувачу. (а.с.6).
Відповідно до положень ст.ст.47, 116 КЗпП України при звiльненнi працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, органiзацiї, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пiзнiше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працiвниковi при звiльненнi, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ч.1 ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Положеннями ст.233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудо вого спору безпосередньо до районного (міського) суду в три місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізна тися про порушення свого права.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції залишив без уваги та належної оцінки вказані правові норми трудового законодавства, як і роз'яснення п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», відповідно до якого не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
При цьому суд не звернув увагу і на ті обставини, що у даному випадку такий повний розрахунок з ОСОБА_2 був проведений фактично лише 09 вересня 2011 року, а тому остання, діючи у відповідності до положень ст.ст. ст.117 та 233 КЗпП України, 28 вересня 2011 року правомірно звернулась до суду за захистом свого порушеного права щодо своєчасного отримання розрахунку при звільненні.
Така позиція узгоджується і з рішенням Конституційного суду України № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року, відповідно до якого положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Та обставина, що виплата заборгованих сум при звільненні була здійснена лише на стадії примусового виконання рішення суду, не дає підстав для відмови судом у реалізації позивачем свого права, передбаченого нормами трудового законодавства, щодо можливості отримати компенсацію за несвоєчасне проведення з ним повного розрахунку при звільненні. До того ж, примусове виконання рішення суду щодо здійснення таких виплат свідчить про відсутність бажання відповідача добровільно здійснити повний розрахунок з позивачем.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів приходить до висновку що оскаржуване рішення суду не може залишатись в силі та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 серпня 2010 року по 09 вересня 2011 року.
У відповідності до Порядку про обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за №100 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за мінусом обов'язкових платежів в бюджет за період з01 серпня 2010 року по 09 вересня 2011 року, який відповідач повинен виплатити ОСОБА_2, становить 15 278 грн.12 коп.
Оскільки середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 становить 65,84 грн. (за два місяці перед місяцем звільнення), і згідно п.8 Положенння за № 100 середньомісячна кількість днів за два місяці перед місяцем звільнення становить 21 робочий день, то середньомісячна заробітна плата становить 1382.64 грн.(21 р.д. х 65,84 грн. =1382.64 грн.).
Враховуючи 15% податок з доходу громадян, який становить 207,4 грн., середньомісячний заробіток за затримку розрахунку при звільненні за мінусом обов'язкових платежів в бюджет становить 1382.64 грн. - 207,4 грн. = 1 175,24 грн. х на 13 місяців 9 днів ( з 01 серпня 2010 року по 09 вересень 2011 року) = 15870 грн. 68 коп.. Однак вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, колегія суддів, виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, вважає, що стягненню підлягає 15278 грн. 12 коп., як це заявлено позивачем.
Керуючись ст.ст.303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, ч.1 ст. 309, ч.2 ст. 314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 08 листопада 2011 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівські автобусні заводи" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 серпня 2010 року по 09 вересня 2011 року в сумі 15278 грн. 12 коп..
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий: Штефаніца Ю.Г.
Судді: Павлишин О.Ф.
Федоришин А.В.