ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

 

                                                                                              

                                              У Х В А Л А

 

                               І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

 

 27 вересня 2006 року                                                           м. Київ

 

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Цуркана М.І.

       суддів: Горбатюка С.А., Гуріна М.І., Кобилянського М.Г., Гаманко О.І.

       розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1 на дії Управління Пенсійного фонду України в Червоногвардійському районі м.Макіївки за його касаційною скаргою на рішення Червоногвардійського районного м.Макіївки від 26 січня 2004 року та на ухвалу  апеляційного суду Донецької області від 20 травня 2003 року,-

 

                                              В С Т А Н О В И Л А :

       

     В листопаді 2003 року ОСОБА_1 ( далі позивач ) звернувся до суду  зі скаргою на дії Управління Пенсійного фонду України в Червоногвардійському районі м.Макіївки та просив визнати неправомірними дії відповідача та скасувати рішення робочої групи УПФУ в Червоногвардійському районі м.Макіївки від 26 травня 2003 року про відмову в призначені пенсії відповідно до вимог ч.1 ст. 14  Закону України «Про пенсійне забезпечення».

 

    Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 20 травня 2004 року залишено без змін рішення Червоногвардійського районного суду м.Макіївки від 26 січня 2004 року, яким в задоволені скарги відмовлено.

 

   Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями позивач звернувся з касаційною скаргою до Верховного суду України, який  направив її разом зі справою до Вищого адміністративного суду України.

 

    У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким вимоги скарги задовольнити. Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, а саме : ст.ст. 202-1, 203 допустили неправильне тлумачення норм Закону України «Про пенсійне забезпечення».

  

     Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України,  перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

 

    Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач навчався в ПТУ №26 м.Донецька з 1 вересня 1974 року по 30 червня 1977 року, а з 1 липня 1977 року працював в будівельному управлінні «Донецкжилстрой №1» муляром четвертого розряду. Після цього проходив службу в Збройних Силах СРСР з 2 листопада 1977 року по 25 жовтня 1979 року. Звільнившись з армії був прийнятий 11 лютого 1980 року в будівельний цех муляром четвертого розряду. Адміністрацією шахти «Чайкіно», на якій працює позивач, 10 квітня 2003 року були подані документи для призначення позивачу пенсії на пільгових умовах відповідно до ч.1 ст.14 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Рішенням робочої групи відділу пенсійного забезпечення НОМЕР_1, відмовлено в призначенні пенсії відповідно до вищезазначеного Закону, оскільки відповідно до цього Закону така пенсія призначається у тому разі, якщо робітник був зайнятий на роботах, що дають право на її призначення не менше 25 років, а як було встановлено, у позивача стаж роботи складає 23 роки 12 днів. Строк служби в армії не зарахований позивачу до пільгового стажу.

 

    Відповідно до ст.2 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» час проходження військової служби зараховується громадянам до загального стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

 

    Згідно положень ст.8 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх загального і безперервного трудового стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю.

 

     Відповідно до Закону, на який посилається позивач, призначення пільгової пенсії пов'язане з умовами праці та професією, а враховуючи те, що позивач до служби в Збройних Силах України за професією з якою пов'язана можливість призначення пільгової пенсії, не працював, тому судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено в задоволені вимог скарги. Суд апеляційної інстанції також дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення скарги апелянта.

 

     Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішеннях.

 

      Рішення судів першої та апеляційної інстанцій належним чином мотивовани і за своїм змістом та формою відповідають вимогам матеріального та процесуального закону.

 

      За таких обставин, касаційна скарга  підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення - без змін.

 

Керуючись ст.ст. 220, 230 КАС України, колегія суддів  -

 

                                          У Х В А Л И Л А :

 

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду Донецької області від 20 травня 2004 року та рішення Червоногвардійського районного суду м.Макіївки від 26 січня 2004 року - без змін.

 

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

 

 

          ГОЛОВУЮЧИЙ :

                                     

                          СУДДІ :