ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________________________________________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" червня 2006 р. | Справа № 15/191-06-4946 |
Господарський суд Одеської області у складі:
Судді Петрова В.С.
При секретарі Ільєвій Л.М.
З участю представників:
від позивача – Юдін О.Ю.;
від відповідачів:
Кооперативу „Автомобіліст” – Шевчук О.П.;
Регіонального відділення ФДМУ по Одеській області –Анточ Г.С.;
від третіх осіб:
Авангардівської селищної ради – Хрустовський С.Г.;
Овідіопольської районної державної адміністрації – Нестерова М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Авангард-Д” до Кооперативу „Автомобіліст”, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –Авангардівської селищної ради та Овідіопольської районної державної адміністрації про визнання договору недійсним, -
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю „Авангард-Д” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Кооперативу „Автомобіліст”, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –Авангардівської селищної ради та Овідіопольської районної державної адміністрації про визнання недійсним договору на передачу виробничих ресурсів в оренду кооперативу „Автомобіліст” при радгоспі „Авангард”, що не є працівниками радгоспу підписаний 25 грудня 1988 р. радянським господарством „Авангард”, правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю „Авангард-Д” та Кооперативом „Автомобіліст” посилаючись на те, що при підписанні договору сторонами порушено ст.ст. 256,258,263 Цивільного кодексу Української РСР.
Представники відповідачів позовні вимоги не визнають, оскільки вважають їх необґрунтованими, у зв’язку з чим просять суд в їх задоволенні відмовити, про що зазначено у відзиві та запереченнях на позов.
Представники третіх осіб позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити позов у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, розглянувши та дослідивши матеріали справи, з’ясувавши всі обставини справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
25 грудня 1988 р. між радянським господарством „Авангард” та кооперативом „Автомобіліст” укладено договір на передачу виробничих ресурсів в оренду кооперативу „Автомобіліст” при радгоспі „Авангард”.
Зі змісту цього договору, судом встановлено, що укладений договір є договором майнового найму (оренди). Те що шляхом підписання вищезазначеного договору сторони прагнули укласти саме договір майнового найму (оренди), окрім пояснень представників сторін, підтверджується також письмовими доказами - позовною заявою кооперативу „Автомобіліст” про визнання недійсними рішення Авангардівської селищної ради №559-XXVI від 25.01.2005р. та розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації №180 від 21.02.2006р, а також письмовими запереченням кооперативу „Автомобіліст” на позов у справі № 9/121-06-3665.
При укладанні договору майнового найму (оренди) від 25.12.1988 р. сторони повинні були керуватися вимогами Цивільного кодексу УРСР 1963р., в редакції, що була чинною на час підписання цього договору.
Судом встановлено, що під час підписання договору майнового найму (оренди) від 25.12.1988 р. сторони припустилися деяких порушень імперативних вимог ЦК УРСР 1963р.
Так, відповідно до ст.256 ЦК УРСР 1963р, за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату. Тобто, у договорі майнового найму (оренди), в обов’язковому порядку повинно бути зазначене індивідуально-визначене майно, яке є матеріальним предметом цього договору, відносно якого у сторін договору майнового найму (оренди) виникають права та обов’язки.
У п.1 договору майнового найму (оренди) від 25.12.1998 року зазначено, що Радгосп „Авангард” збудував своїми засобами та передає у оренду Кооператив „Автомобіліст” будинки та споруди які введені в експлуатацію у 1988 році, у кількості однієї штуки, вартістю 40,0 тисяч радянських карбованців, та устаткування (механізми, підйомник) які введені у експлуатацію у 1988 році, у кількості двох штук, вартістю 2 000,00 радянських карбованців. Інші критерії визначення майна, що повинно було бути предметом оренди у договорі не встановлено.
Визначення у договорі майнового найму (оренди) від 25.12.1998 р. майна, що є об’єктом оренди як будинки та споруди, а також устаткування (механізми, підйомник) є лише вказівками на род, але це не дає можливості з цього роду визначити саме те майно, що є об’єктом оренди. Між тим, у договорі майнового найму (оренди) потрібно зазначати індивідуальні ознаки майна, достатні для того, щоб відокремлювати майно, яке є об’єктом оренди, від будь-якого іншого майна того ж самого роду або виду. Так, відносно нерухомого майна (будинки, споруди) у договорі майнового найму (оренди) потрібно обов’язково визначати місце знаходження цього нерухомого майна, а також його загальну площу та перелік приміщень з яких це нерухоме майно складається, а у разі потреби й інші технічні характеристики цього майна. Відносно устаткування (механізми, підйомник) потрібно чітко зазначати яке саме устаткування передається у оренду, тобто навести його повну та точну назву, технічні характеристики, відповідно до виду устаткування, а також інші ознаки цього устаткування, яки дали б можливість однозначно відокремити це устаткування від будь якого іншого аналогічного устаткування.
Обов’язковість визначення індивідуальних ознак майна, яке є об’єктом оренди, випливає також с положень ст.263 ЦК УРСР 1963р. в якої зазначено, що коли наймодавець не надає у користування наймачеві зданого в найом майна, наймач вправі витребувати від нього це майно.
Враховуючи, що за правилом встановленим ч.2 ст.208 ЦК УРСР 1963р, у правовідносинах між державним підприємством (радгоспом „Авангард) та кооперативним підприємством (кооперативом „Автомобіліст”) витребувати можливо лише індивідуально визначену річ, то невизначеність у договорі майнового найму (оренди) від 25.12.1988 р. індивідуальних ознак майна, що є об’єктом оренди, призводить до порушення прав наймача, оскільки унеможливлює здійснити захист прав на отримання майна в оренду шляхом звернення до суду з позовом про витребування майна, що є об’єктом оренди.
Таким чином судом встановлено факт, що при підписанні договору майнового найму (оренди) від 25.12.1988 р. сторони не погодили умов договору відносно майна, яке є об’єктом оренди, оскільки на підставі договору майнового найму (оренди) від 25.12.1988 р. встановити майно яке є об’єктом оренди за цим договором неможливо, у зв’язку з тим, що договір майнового найму (оренди) від 25.12.1988 р. не містить вказівок на індивідуалізуючи ознаки майна, що є об’єктом оренди.
Відповідно до ст.262 ЦК УРСР 1963р., наймодавець зобов'язаний надати наймачеві майно у стані, що відповідає умовам договору і призначенню майна.
Таким чином, при підписанні договору майнового найму (оренди) від 25.12.1998 р. сторони повинні були погодити умови щодо стану, у якому майно, що є об’єктом оренди, повинно надаватися кооперативу „Автомобіліст”, а також погодити умови щодо призначення майна.
Необхідність наявності у договорі майнового найму (оренди) умов щодо стану та призначення майна, випливає також з положень ст.ст.265, 269 ЦК УРСР 1963р.
Так, відповідно до ч.2 ст.265 ЦК УРСР 1963р., наймач зобов'язаний користуватися майном відповідно до договору і призначення майна, а у разі невиконання цього обов’язку наймодавець може пред'явити в суді, арбітражі або в третейському суді вимогу про дострокове розірвання договору найму (п.1 ст.269 ЦК УРСР 1963р).
Відносно умов щодо призначення майна, то ч.5 ст.265 ЦК УРСР 1963р встановлено, що наймач зобов'язаний при припиненні договору найму повернути майно у тому стані, в якому він його одержав, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.
До того ж, якщо наймач навмисно або з необережності погіршує стан майна, то це є підставою для пред'явлення в суді, арбітражі або в третейському суді вимоги про дострокове розірвання договору найму (п.2 ст.269 ЦК УРСР 1963р). Однак, відсутність в договорі узгоджених умов щодо стану майна, у якому це майно повинно бути надано наймачу, а також відсутність вказівок щодо призначення майна унеможливлює реалізацію положень ч.ч.2, 5 ст.265 та п.п.1, 2 ст.269 ЦК УРСР 1963р.
У п.5 договору майнового найму (оренди) від 25.12.1988р. передбачено, що строк дії цього договору встановлено до 01.01.1998р., тобто на 10 років та 6 днів.
Як було встановлено ч.1 ст.258 ЦК УРСР 1963р., в редакції, що діяла на час підписання договору майнового найму (оренди) від 25.12.1988р., строк договору майнового найму не повинен перевищувати десяти років.
Але з цього загального правила встановлено виняток. Так ч.2 ст.258 ЦК УРСР 1963р, в редакції, що діяла на час підписання договору оренди від 25.12.1988р., передбачалось, що строк укладеного між державними та кооперативними організаціями договору найму будинків або не житлових приміщень не повинен був перевищувати п’яти років, а договір найму устаткування та іншого майна –одного року.
Враховуючи, що матеріальним об’єктом майнового найму (оренди) за договором майнового найму (оренди) від 25.12.1988р повинні були бути не тільки будинки та споруди, а ще і устаткування, то радгосп „Авангард” та кооператив „Автомобіліст” не мали права укладати такий договір на термін більший ніж один рік.
Між тим, ч.3 ст.258 ЦК УРСР 1963р встановлені спеціальні правила згідно яких договір майнового найму (оренди) укладений на більш тривалий строк ніж зазначено у ст.258 ЦК УРСР 1963р, вважається укладеним відповідно на десять років, на п’ять років або на один рік.
Таким чином, ст.48 ЦК УРСР 1963р у цьому випадку не підлягає застосуванню, оскільки законом встановлені спеціальні наслідки укладення договору майнового найму на більш тривалий строк ніж зазначено у ст.258 ЦК УРСР 1963р, тобто порушення вимог ч.2 ст.258 ЦК УРСР 1963р. не тягне недійсність договору.
Не тягнуть недійсність договору майнового найму (оренди) від 25.12.1988р. і встановлені вище факти недотримання сторонами договору вимог ст.ст.256, 262, 263, 265, 269 ЦК УРСР 1963р, оскільки таке недотримання вимог закону є наслідком недосягнення сторонами договору згоди щодо істотних умов договору майнового найму (оренди), а саме щодо майна, яке є об’єктом майнового найму (оренди), стану, у якому майно, що є об’єктом майнового найму (оренди), повинно надаватися кооперативу „Автомобіліст”, а також умов щодо призначення майна, що є об’єктом майнового найму (оренди).
У цьому випадку правові наслідки зазначених порушень визначаються не ст.48 ЦК УРСР 1963р, а ст.153 ЦК УРСР 1963р, згідно якої договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах; істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Враховуючи викладене, позов щодо визнання договору на передачу виробничих ресурсів в оренду кооперативу „Автомобіліст” при радгоспі „Авангард” від 25.12.1988р. задоволенню не підлягає.
Посилання представника відповідача - кооперативу „Автомобіліст”, що він нібито викупив нерухоме майно, а потім за згодою радгоспу „Авангард” зруйнував це майно та замість нього збудував інше нерухоме майно, судом оцінюється критично та до уваги не приймається з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В підтвердження факту оплати вартості нерухомого майна відповідач послався лише на платіжні доручення №21 від 28.09.1989р на суму 3 645,00крб, №29 від 07.06.1990р на суму 5 097,86крб, №37 від 10.12.1990р на суму 1 204,00крб, №24 від 05.04.1991р на суму 31 600,00 крб та довідку кооперативу про сплату за основні засоби радгоспу „Авангард” (без дати та номеру), яка підписана головним бухгалтером кооперативу „Автомобіліст”.
Але у платіжному дорученні №21 від 28.09.1989р на суму 3 645,00 крб зазначено, що ця сума є платою не тільки за оренду, а ще і за отриманні кооперативом запасні частини. Яка саме частина з цієї суми є платою за оренду, а яка за запасні частини з цього платіжного доручення встановити не можливо. Доказів на підставі яких суд мав би можливість встановити ці суми суду не надано.
За таких обставин суд не приймає в якості доказу сплати 3 098,14 крб платіжне доручення №21 від 28.09.1989р та довідку кооперативу в якої зазначено, що за платіжним дорученням №21 від 28.09.1989р сплачено за оренду 3 098,14 крб, оскільки ці обставини не підтверджуються жодними первинними документами (ст.9 Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”).
За тих же підстав не приймається як доказ сплати 4 097,86крб і платіжне доручення №29 від 07.06.1990р, в якому зазначено, що цим документом здійснена оплата 5 097,86 крб не тільки за орендну плату, а ще і за автопослуги.
Таким чином, судом встановлено, що кооператив „Автомобіліст” не виплатив радгоспу „Авангард” 40 000,00крб.
Також не доведеним є факт руйнування нерухомого майна, що було отримано кооперативом „Автомобіліст” за договором майнового найму (оренди) від 25.12.1988р та побудування замість нього на тієї ж земельній ділянці іншого нерухомого майна.
В підтвердження факту руйнування нерухомого майна, та побудування нового нерухомого майна відповідачем надано суду лише довідку №18 від 02.06.2006р, яка підписана головним бухгалтером кооперативу „Автомобіліст”, та платіжні доручення №11 від 15.01.1992р на суму 6932,40крб, №56 від 03.07.1992р на суму 15000,00крб, №184 від 15.12.1992р на суму 116407,04крб, №30 від 04.05.1993р на суму 125331,00крб, №2 від 18.01.1993р на суму 269061,00крб, №19 від 27.12.1994р на суму 10 000 000,00крб.
Але зазначені документи можуть бути лише доказами оплати будівельних матеріалів, а не можуть бути доказами руйнування нерухомого майна, що було отримано кооперативом „Автомобіліст” за договором майнового найму (оренди) від 25.12.1988р та побудування замість нього на тієї ж земельній ділянці іншого нерухомого майна.
Враховуючи викладене, та положення ст.33 ГПК України, суд встановив, що існуюче нерухоме майно, що знаходиться за адресою Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт.Авангард, вул.Ангарська, 1а, та яке зареєстровано 17.03.2004р. Овідіопольським районним бюро технічної інвентаризації у Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 5120748, є саме тим нерухомим майном, яке було отримано кооперативом „Автомобіліст” від радгоспу „Авангард” за договором майнового найму (оренди) від 25.12.1988р (витяг №3096357 від 17.03.2004р).
Крім того, судом встановлено, що ТОВ „Авангард-Д” не є належним позивачем у цій справі, що підтверджується наступним.
Сторонами у вказаному договорі були радгосп „Авангард” та кооператив „Автомобіліст”.
Незважаючи на недосягнення сторонами договору згоди щодо всіх істотних умов договору майнового найму (оренди) від 25.12.1988р, радгосп „Авангард” передав в користування кооперативу „Автомобіліст”, а кооператив прийняв нерухоме майно (будинки та споруду), які на час розгляду справи знаходяться за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт.Авангард, вул.Ангарська, 1а.
Радгосп „Авангард” на момент передачі майна кооперативу був державним підприємством яке здійснювало свою діяльність у сільському господарстві (ст.1 Закону СРСР „Про державне підприємство (об'єднання)”).
Як зазначалось у ст.11 Конституції України 1978 р., державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.
У ст. 90 ЦК УРСР 1963р (у редакції чинної на час виникнення спірних правовідносин) також зазначено, що державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв'язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.
З наведеного випливає, що все майно радгоспу „Авангард”, як державного підприємства, належало державі, тобто було державної форми власності. Передача в оренду державного майна не змінила форми його власності, тобто воно залишилось державним.
Зазначений вище об’єкт нерухомого майна з 25.12.1988 р. і до теперішнього часу знаходиться виключно у володінні та користуванні кооперативу „Автомобіліст”, що підтверджується позовною заявою кооперативу „Автомобіліст” про визнання недійсними рішення Авангардівської селищної ради №559-XXVI від 25.01.2005р та розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації №180 від 21.02.06р, а також запереченням кооперативу „Автомобіліст” на позов у справі №9/121/06-3665.
Між тим, 07 квітня 1992 р. створено орендне підприємство „Авангард”, що підтверджується статутом цього підприємства та рішенням Виконавчого комітету Овідіопольської районної ради № 276 від 07.04.1992р, яким здійснено реєстрацію статуту орендного підприємства „Авангард”.
На момент створення орендного підприємства „Авангард”, правовідносини з приводу оренди майна державних підприємств, у тому числі і створення орендних підприємств, регулювались Основами законодавства Союзу РСР та союзних республік про оренду, відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" якою передбачалось, що до прийняття відповідних актів законодавства України на її території застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони на суперечать Конституції і законам України.
Як було встановлено ч.4 ст.16 Основ законодавства Союзу РСР та союзних республік про оренду, орендне підприємство стає правонаступником майнових прав та обов'язків державного підприємства, взятого ним в оренду, в тому числі і його прав користування землею та іншими природними ресурсами.
У п.1.1 статуту орендного підприємства „Авангард” також зазначено, що воно є правонаступником радгоспу „Авангард”.
Між тим, у п.10 Роз'яснення ВАСУ від 12.09.96 р. № 02-5/334 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств” зазначалось, що вирішуючи питання про правонаступництво, потрібно мати на увазі, що запис в установчих документах про правонаступництво має істотне значення для визнання правонаступництва. Однак суттєве значення мають також фактично здійснені організаційно-економічні перетворення, з якими чинне законодавство пов'язує перехід майнових прав та обов'язків, а саме: рішення власника (власників), підписання передаточного або розподільного акта чи балансу. Отже у разі виникнення питань, пов'язаних з правонаступництвом, слід здійснювати аналіз документів, що стосуються переходу прав і обов'язків на майно (майнові права) чи його відповідну частину.
Але, як вже зазначалось вище, частина майна державного підприємства –радгоспу „Авангард”, на час створення орендного підприємства „Авангард”, незважаючи на наявні недоліки підписаного договору майнового найму (оренди) від 25.12.1988р, фактично знаходилася в користуванні іншої особи –кооперативу „Автомобіліст”.
Для передачі майна, яке знаходилось в користуванні кооперативу, в оренду іншої особі - орендному підприємству „Авангард”, потрібно було припинити користування кооперативу цим майном та вилучити це майно.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В порушення ст. 33 ГПК України, позивач не надав доказів того, що майно, яке надано кооперативу за договором майнового найму (оренди) від 25.12.1988р. вилучено у кооперативу та передано у оренду орендному підприємству „Авангард”.
Той факт, що зазначене майно не було передано в оренду орендному підприємству „Авангард”, підтверджується також письмовими поясненнями представника позивача №2/сто від 08.06.2006р, позовною заявою кооперативу „Автомобіліст” про визнання недійсними рішення Авангардівської селищної ради №559-XXVI від 25.01.2005р та розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації №180 від 21.02.06р, а також запереченням кооперативу „Автомобіліст” на позов у справі №9/121/06-3665.
Тому, суд вважає встановленим факт, що майно, яке за договором майнового найму (оренди) від 25.12.1988р було передано кооперативу, не передавалося в оренду орендному підприємству „Авангард”.
За таких умов орендне підприємство „Авангард” не набуло будь-яких прав по відношенню до цього майна, тобто орендне підприємство „Авангард” не стало правонаступником радгоспу „Авангард” в частині прав, що стосувалися майна, яке було передано радгоспом „Авангард” кооперативу „Автомобіліст” за договором майнового найму (оренди) від 25.12.1988р.
У подальшому, з метою приватизації державного майна, що було надано у оренду орендному підприємству „Авангард”, наказом Регіонального відділення ФДМУ по Одеській області від 07.08.1995 р. №1229 зареєстровано товариство покупців, створене членами трудового колективу орендного підприємства „Авангард”.
13 березня 1996 р. між товариством покупців, створеним членами трудового колективу орендного підприємства „Авангард” та РВ ФДМУ по Одеській області був укладений договір купівлі-продажу державного майна, посвідчений Овідіопольською державною нотаріальною конторою 13.03.1996р, реєстровий номер 505.
В ході приватизації державного майна, що знаходилось у оренді у орендного підприємства „Авангард”, орендне підприємство було припинено, а замість нього було створено колективне сільськогосподарське підприємство „Авангард”, що підтверджується Протоколом загальних зборів товариства покупців від 09.03.1996р та Установчим договором про створення КСП „Авангард”.
Як зазначено у п.5 Установчого договору про створення КСП „Авангард”, КСП „Авангард” є правонаступником орендного підприємства „Авангард”.
Враховуючи, що майно, яке було передано кооперативу „Автомобіліст” за договором майнового найму (оренди) від 25.12.1988р не увійшло до складу державного майна, яке було надано у оренду орендному підприємству „Авангард”, а також приймаючи до уваги, що у ході приватизації був викуплений лише цілісний майновий комплекс орендного підприємства „Авангард” (п.1.1 договору купівлі-продажу державного майна) до складу якого зазначене майно не входило, то КСП „Авангард”, до якого перейшло усе викуплене державне майно орендного підприємства „Авангард”, також як і орендне підприємство „Авангард”, не є правонаступником радгоспу „Авангард” у частині прав на майно, яке було передано кооперативу „Автомобіліст” за договором майнового найму (оренди) від 25.12.1988р.
У 1997 році КСП „Авангард” було реорганізовано у закрите сільськогосподарське акціонерне товариство „Авангард”, яке стало правонаступником КСП „Авангард”, що підтверджується п.1.1 статуту ЗСАТ „Авангард”, а у 2005 році ЗСАТ „Авангард” було перетворено у товариство з обмеженою відповідальністю „Авангард-Д”, яке, відповідно до п.1.1 свого статуту є правонаступником ЗСАТ „Авангард”.
Оскільки ні орендне підприємство „Авангард”, ні КСП „Авангард” не були правонаступниками радгоспу „Авангард” в частині прав на майно, яке було передано кооперативу „Автомобіліст” за договором майнового найму (оренди) від 25.12.1988р, то і ЗСАТ „Авангард” та ТОВ „Авангард-Д”, також не є правонаступниками радгоспу „Авангард” в частині прав на зазначене майно.
Як встановлено у ст.1 ГПК України, юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Оскільки ТОВ „Авангард-Д” не є правонаступником радгоспу „Авангард” в частині прав на вказане вище майно колишнього радгоспу, то у ТОВ „Авангард-Д” не виникло права на звернення до господарського суду з позовом про визнання договору майнового найму (оренди) від 25.12.1988р недійсним оскільки цей договір не міг порушити права ТОВ „Авангард-Д”, що також є самостійною підставою для відмови у позові.
Що стосується другого відповідача –Регіонального відділення ФДМУ по Одеські області, то він не є належним відповідачем у цієї справі оскільки не є стороною спірного договору.
Оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги необґрунтовані та не відповідають вимогам чинного законодавства, у зв’язку з чим задоволенню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 33,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю „Авангард-Д” до Кооперативу „Автомобіліст”, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –Авангардівської селищної ради та Овідіопольської районної державної адміністрації про визнання договору недійсним –відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.
Повний текст рішення підписано 19 червня 2006 р.
Суддя Петров В.С.