Справа № 2-4692/11
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 листопада 2011 року м.Дніпропетровськ
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючої судді Шавули В.С.
при секретарі Грицай Ю.В.
за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача Крят Л.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дніпропетровський науково-виробничий комплекс «Електровозобудування»про поновлення пропущеного строку на звернення до суду, визнання незаконним звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення компенсації за час вимушеного прогулу, -
ВСТАНОВИВ :
Позивач у серпні 2011 року звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до Державного підприємства «Дніпропетровський науково-виробничий комплекс «Електровозобудування»про визнання незаконним звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення компенсації за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що із 16.11.2007 року він працював на підприємстві відповідача контролером окремої воєнізованої команди. На підставі довідки № 251 від 27.06.08 року медико-санітарної частини про стан здоров'я, наказом № 329 від 04 грудня 2008 року його звільнено з роботи згідно до п.2 ст.40 КЗпП України за ініціативою адміністрації підприємства.
Посилаючись на невідповідність виданої МСЧ довідки вимогам діловодства та як наслідок, відсутності у підприємства законних підстав вважати, що стан його здоров'я перешкоджає виконанню ним покладених обов'язків контролера, просив суд визнати своє звільнення незаконним, поновити на роботі та стягнути із підприємства на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу (а.с.2-3).
В подальшому позивач, посилаючись на загальні строки позовної давності, в межах яких, за його припущенням, він міг звернутися до суду за захистом своїх прав, додатково до вимог просив суд поновити йому пропущений строк звернення до суду (а.с.94).
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив задовольнити. В обґрунтування позовних вимог посилався на обставини, викладені у позовній заяві та надані суду докази.
Представник відповідача, діючий за довіреністю Крят Л.Б., обставини позову та позовні вимоги не визнав, заперечував проти задоволення вимог, посилаючись на надані в обґрунтування заперечень письмові докази, а також на безпідставний, на його думку, пропуск позивачем строку позовної давності за зверненням до суду.
У відповідності до ч.ч.1,6 ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст.55, ст.124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст.13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.
Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.
За ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Підставою звернення позивача до суду із позовом є захист гарантованого ст.43 Конституції України права на працю.
У зв'язку із чим, для встановлення правовідносин між сторонами та при вирішенні спору щодо спірних правовідносин суд застосовує положення Конституції України, Кодексу законів про працю України, інших законів України, практику Верховного Суду України.
Суд, вислухавши пояснення сторін, з'ясувавши обставини справи, дослідивши їх наданими доказами, вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно Статуту, засноване на державній власності Державне підприємство «Дніпропетровський науково-виробничий комплекс «Електровозобудування»входить до сфери управління Міністерства промислової політики України (а.с.55-68).
На правах підрозділу у структурі підприємства функціонують Медико-санітарна частина та Окрема воєнізована команда, порядок створення, діяльність і повноваження яких визначено у відповідних Положеннях, затверджених в порядку, передбаченому Статутом (а.с.69-84).
На підставі наказу № 271 від 16.11.2007 року про прийом на роботу, позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, виконував обов'язки контролера окремої воєнізованої команди Державного підприємства «Дніпропетровський науково-виробничий комплекс «Електровозобудування»(а.с.20).
У зв'язку із професійним захворюванням, із 18 вересня 2002 року позивачу безстроково встановлено третю групу інвалідності (а.с.11).
Статтею 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»передбачено, що Україна гарантує неможливість порушення трудових прав інвалідів з мотивів інвалідності. Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.
Оскільки, у відповідності до статті 3 названого Закону, інвалідність визначається як міра втрати здоров'я, а не працездатності, а внесення записів про стан працездатності інваліда в довідку медико-соціальної експертизи не допускається, за винятком випадків, коли стан здоров'я конкретного інваліда перешкоджає виконанню конкретних професійних обов'язків, висновком МСЕК позивачу протипоказана робота в контакті з вібрацією та важка фізична праця як такі, що загрожують погіршенню його здоров'я (а.с.11).
Із 1995 року позивач страждає на хронічний пояснично-крестцовий радикуліт, статико-динамічні порушення функцій хребта, деформаційний остероартроз ліктьових суглобів 2 ступеню із больовим синдромом, синдромом вегето-сенсорної поліневропатії, ІБС, артеріальну гіпертензію та інші захворювання, які є професійними згідно висновку Інституту медицини праці. Систематично отримує медико-профілактичне лікування у закладах охорони здоров'я (а.с.38, 89).
Як вбачається із виписки з амбулаторної картки ОСОБА_1, в останні два-три роки у позивача має місце поступове погіршення самопочуття, болі хребта, слабкість кінцівок, плечових, ліктьових, колінних суглобів, побіління пальців рук на холоді, посилилися головні болі, болі серця (а.с.89).
В період роботи охоронцем в умовах змінного графіку роботи, тривалого перебування на ногах, переохолодження в період із 05.06.2008 року по 20.06.2008 року перебував на стаціонарному лікуванні у відділенні профпаталогії міської клінічної лікарні № 4 у зв'язку із хронічною пояснично-крестцовою радікулопатією на стадії загострення. Із діагнозом гострий бронхіт в період із 13.09.2008 року по 26.09.2008 року на стаціонарному лікуванні у МКЛ № 5 (а.с.86).
З метою попередження прогресування наявних у позивача хронічних захворювань, рішенням лікувально-консультативної комісії медико-санітарної частини Державного підприємства «Дніпропетровський науково-виробничий комплекс «Електровозобудування»позивачу рекомендована робота без тривалого перебування на ногах, ходьби та нічних змін (а.с. 86, 95)
Таким чином, оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості та достовірності, а також достатності і взаємності зв'язку у сукупності, суд першої інстанції приходить до висновку, що стан здоров'я ОСОБА_1, який ґрунтувався на результатах медичного висновку, дійсно перешкоджав виконанню ним своїх службових обов'язків контролера воєнізованої служби охорони.
Наказом № 329 від 04 грудня 2008 року позивач звільнений з роботи контролера на підставі п.2 ст.40 КЗпП України у зв'язку із станом здоров'я, що перешкоджає продовженню ним даної роботи (а.с.29). З даним наказом він ознайомився під розпис, того ж дня одержав трудову книжку та розрахунок при звільненні.
До звільнення працівника адміністрацією підприємства попередньо було одержано згоду профспілкової організації (а.с.9, 31), запропоновано позивачу іншу роботу (а.с.32).
Тим самим при звільненні позивача адміністрацією підприємства було додержано встановлені ст.ст. 40, 43, 47, 116, 170 КЗпП України вимоги, у зв'язку із чим доводи ОСОБА_1 щодо допущених відповідачем порушень вважаються судом не обґрунтованими.
Крім того, у відповідності до ч.1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У судовому засіданні достовірно встановлено, що із наказом про звільнення ОСОБА_1 ознайомився під розпис, того ж дня одержав трудову книжку та розрахунок при звільненні, але до суду звернувся із позовною заявою про поновлення на роботі лише 19.08.2011 року.
Доводи позивача в обґрунтування причин пропуску строку позовної давності суд не приймає і вважає, що ОСОБА_1 пропустив визначений ст.233 КЗпП України строк позовної давності без поважних причин.
У відповідності до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Таким чином, аналізуючи здобуті по справі докази суд першої інстанції вважає, що обставини на які позивач посилався як на підставу позовних вимог щодо поновлення на роботі, є такими, що спростовуються встановленими у судовому засіданні дійсними обставинами по справі, необґрунтованими, тому задоволенню не підлягають у повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд враховує, що в силу ч.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21.01.1993 року позивач звільнений від сплати судових витрат, тому судові витрати по справі слід покласти за рахунок держави.
На підставі викладеного, і керуючись ч.4 ст.55, ст.43, 124 Конституції України, ст.5-1, ст.ст.21,22, п.2 ст.40, ст.ст. 47, 116, 170, 233 КЗпП України, ст.267 ЦК України в редакції 2004 року, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», Постановою Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст. ст. 5,6,10,11,27,57-61, 88, 209, 212-215, 224-226, ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Дніпропетровський науково-виробничий комплекс «Електровозобудування»про поновлення пропущеного строку на звернення до суду, визнання незаконним звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення компенсації за час вимушеного прогулу, - відмовити.
Судові витрати покласти за рахунок держави.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. Якщо було подано апеляційну скаргу рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які не приймали участь у справі, мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення суду.
.
Суддя В.С. Шавула