Справа № 2-1776/11

Провадження № 2/0538/117/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2012 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Вайновського А. М.,

при секретарі Григор А.Г., за участю позивачки ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2 представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа державний нотаріус Четвертої маріупольської державної нотаріальної контори Одерій Галина Василівни про визнання договору купівлі-продажу недійсним та про визнання права власності,-

В С Т А Н О В И В:

В травні 2011 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та про визнання права власності, в обґрунтування позовних вимог зазначила, що у серпні 2006 року уклала договір купівлі-продажу належній їй на праві власності двокімнатної квартири АДРЕСА_1, покупцями за цією нотаріально посвідченою угодою виступили ОСОБА_5 та ОСОБА_6, отримані від реалізації квартири кошти передала цього ж дня відповідачці - ОСОБА_4, яка згідно з їх усної домовленістю, разом з нею повинна була придбати квартиру АДРЕСА_2, на купівлю якої вони домовились витрати сумісні кошти отримані від реалізації належній їм нерухомості: вона отримані гроші від реалізації квартири АДРЕСА_1, а ОСОБА_4 гроші від реалізації своєї квартири АДРЕСА_3. З 2006 року вона вважала себе співвласником квартири АДРЕСА_2. Незадовго до подання позову їй випадково стало відомо, що відповідачка ОСОБА_4 домовленості не дотрималась та за отримані, у тому числі від неї гроші, згідно договору купівлі-продажу стала єдиним власником квартири АДРЕСА_2, таким чином вона не має права власності на вказану квартиру. Усі договори купівлі-продажу було укладено одного дня у Четвертій маріупольській державній нотаріальній конторі, вона при підписанні договорів вважала, що вчиняє дії, у тому числі щодо продажу своєї квартири та одночасно по купівлі іншої - спірної квартири АДРЕСА_2, цього дня немала при собі окулярів та зміст підписаних документів у нотаріуса не в змозі була прочитати, на її прохання нотаріус Одерій Г.В. відмовила зачитати тексти документів, що підписувались тому вона виключно довіряла, що її не обмануть. Крім того, під час вчинення нотаріальних дій вона знаходилась під впливом сильнодійних медичних препаратів, які в той час вона вживала за призначенням лікаря, бо важко хворіла, а тому взагалі погано усвідомлювала, що відбувається. На підставі викладених обставин просила суд визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 недійсним, визнати за нею та за відповідачкою ОСОБА_4 право власності на квартиру АДРЕСА_2 в рівних частках - по 1/2.

В подальшому - 13 квітня 2012 року позивачкою було уточнено позовні вимоги з обґрунтувань виключено обставини знаходження неї під впливом сильнодійних медичних препаратів та надано правове обґрунтування визнання договору купівлі-продажу спірної квартири недійсним на підставі положень ст.230 ЦК України тобто введення її - як сторони правочину в оману щодо обставин, які мають істотні значення (ч.1 ст.229 ЦК України).

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали просили суд задовольнити у повному обсязі. Надали пояснення аналогічні змісту позовних вимог викладених письмово у позовних заявах. Крім того, позивачка ОСОБА_1 зазначила, що під час укладання спірної угоди вона не знаходилась під впливом сильнодійних медичних препаратів, на той час вона їх вже не вживала. Вважає, що відповідачка ОСОБА_4 скористалась її довірою навмисно ввела її в оману щодо суттєвих умов знаючи які вона б не продавала свою квартиру та відповідно, не передавала б відповідачці отримані гроші, а крім того нотаріус при вчиненні дії не надав їй можливості ознайомитись з документами, що підписувались. Розписки та таке інше щодо передачі грошей отриманих від продажу квартири вона від ОСОБА_4 не вимагала та не отримувала, оскільки повністю їй довіряла.

Відповідачка ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_3 позовні вимоги не визнали, вважають їх не обґрунтованими та незаконними, просили суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Обґрунтовуючи свої заперечення ОСОБА_4 зазначила, що з позивачкою знайомі з 2002 року, з останньою у них склалися майже родинні стосунки вони проживали поруч та вона постійно відвідувала та доглядала позивачку. Вона працювала на посаді головного бухгалтера і станом на 2006 рік в неї утворилися певні грошові заощадження, які вона вирішила витратити на придбання нерухомості - додавши заощаджені кошти до грошей отриманих від продажу свої квартири АДРЕСА_3, про ці обставини стало відомо позивачці, остання висловила бажання продати свою квартиру та проживати разом з нею, вона була не проти, оскільки на той час позивачка вже фактично проживала з нею та її неповнолітньою донькою. При цьому, у них з позивачкою домовленостей про придбання квартири за сумісні кошти не було, позивачка самостійно вирішила продати свою квартиру. З цією метою вони знайшли покупців на свої квартири та відповідно ці ж самі покупці продали їй свою чотирьох кімнатну квартиру до якої вони разом з позивачкою вселились, крім того вона її там зареєструвала та в теперешний час ОСОБА_1 проживає разом з нею, питань про її виселення не ставилось та не ставиться. Дії позивачки щодо оскарження угоди купівлі-продажу квартири до якій вона взагалі не має відношення їй незрозумілі, гроші отримані ОСОБА_1 від продажу своєї квартири наскільки їй відомо вона залишила собі, їй грошей не передавала.

Представник Четвертої маріупольської державної нотаріальної контори в особі державного нотаріуса Одерій Г.В. у судовому засідання пояснила, що позовні вимоги не визнає, вважає їх такими, що ґрунтуються на вигаданих обставинах самою позивачкою. Щодо обставин укладання спірного договору пояснила, що 29 серпня 2006 року нею в якості нотаріуса було посвідчені з початку договір купівлі-продажу квартири між продавцем ОСОБА_4 та покупцем нерухомості - ОСОБА_7 угода зареєстрована в реєстрі за №1-2495, практично відразу було укладено спірний договір купівлі-продажу квартири між продавцями ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8 ОСОБА_7 та покупцем ОСОБА_4 угода зареєстрована в реєстрі за №1-2499 і тільки після цього було укладено третій договір між продавцем ОСОБА_1 та покупцями її квартири ОСОБА_5 та ОСОБА_6 угода зареєстрована в реєстрі за №1-2503. Зазначені реєстраційні номери відповідають порядку - послідовності укладання угод, таким чином пояснення позивачки, що вона начебто спочатку продала свою квартиру, а потім отримані від продажу гроші передала ОСОБА_4 для придбання у тому числі від її імені чотирьох кімнатної квартири не відповідають дійсності, бо після кожної угоди сторони договорів надавали добровільної згоди та давали пояснення щодо відповідності розрахунків за договорами та таке інше, таким чином договір купівлі-продажу квартири позивачки посвідчувався та укладався останнім, у зв'язку з чим гроші отримані ОСОБА_1 від цієї угоди не могли бути використані ОСОБА_4 для придбання нерухомості. Про домовленості поза межами укладених договорів, що зі слів позивачки були у неї з ОСОБА_4 їй не відомо та про таки домовленості сторони при вчиненні нотаріальних дій їй не повідомляли. Під час посвідчення договорів, у тому числі спірного нею, як нотаріусом було перевірено весь обсяг дієздатності та правоздатності сторін, усі сторони знайомились з текстом договорів купівлі-продажу, заяв про оголошення тексту від ОСОБА_1 не надходило, остання самостійно ознайомилась з договором та власноруч його підписала, пояснивши, що цілком усвідомлює обставини, що відбуваються та бажає їх настання.

Співвідповідачі по справі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до судового засідання не з'явилися. Про день, місце та час слухання справи неодноразово були повідомлені вчасно та належним чином, про поважність своєї неявки суд не повідомили, клопотань про відкладення слухання справи на адресу суду не надали.

Вислухавши доводи позивачки, представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає позовні вимоги таким, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до змісту ст.10, 11, 60, 61, 119 ЦПК ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають ті обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд, у відповідності з вимогами ст.212 ЦПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Предметом спору є визнання недійсним на підставі ч.1 ст.230 ЦК України укладеного 29 серпня 2006 року договору купівлі-продажу чотирьох-кімнатної квартири АДРЕСА_2, згідно умов якого з одного боку ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7 виступили в якості продавців та з іншого боку в якості покупця виступила ОСОБА_4 Продаж квартири відбулась за 18731 гривню, які покупець сплатив продавцям згідно долей повністю в момент вчинення нотаріальних дій. Договір купівлі-продажу нотаріально посвідчений державним нотаріусом Четвертої маріупольської державної нотаріальної контори Одерій Г.В. та його зареєстровано в реєстрі за №1-2499 (а.с.67)

Крім того, судом встановлено, що відповідачем по справі ОСОБА_4 цього ж дня до укладання вищевказаної угоди було укладено ще один договір. Так, відповідно до договору купівлі-продажу укладеного 29 серпня 2006 року ОСОБА_4 (продавець) продала, а покупець ОСОБА_7 купила квартиру АДРЕСА_3. Продаж вчинено за 5746 гривень, які покупець сплатив продавцю повністю в момент вчинення нотаріальних дій. Договір купівлі-продажу нотаріально посвідчений державним нотаріусом Четвертої маріупольської державної нотаріальної контори Одерій Г.В. та його зареєстровано в реєстрі за №1-2495 (а.с.67).

Згідно договору купівлі-продажу від 29 серпня 2006 року ОСОБА_1 (продавець) продала, а покупці ОСОБА_5 та ОСОБА_6 купили квартиру АДРЕСА_3 Продаж вчинено за 11737 гривень, які покупці сплатили продавцю повністю в момент вчинення нотаріальних дій. Договір купівлі-продажу нотаріально посвідчений державним нотаріусом Четвертої маріупольської державної нотаріальної контори Одерій Г.В. та його зареєстровано в реєстрі за №1-2503 (а.с.106).

Згідно з ч. 1 ст.230 ЦК України в разі, якщо одна з сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнано вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Наявність умислу в діях ОСОБА_4 ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Частиною 3 ст.10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Згідно ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте позивачка ОСОБА_1, а так само її представник в обґрунтування позовних вимог щодо кваліфікації недійсності правочину за ст.230 ЦК України в якості доказів надали пояснення щодо наявності свідків (сусідів та знайомих), яким зі слів позивачки відомо про її наміри в 2006 році саме за сумісні з відповідачкою ОСОБА_4 гроші придбати у власність одну квартиру на двох для сумісного, подальшого проживання.

Будь-яких інших доказів на підтвердження позовних вимог про визнання оспорюваного правочину недійсним суду не надано. Зазначені позивачкою обставини щодо наявності у неї домовленостей з відповідачкою про придбання у сумісну власність нерухомого майна, у розумінні положень ч.2 ст.59 ЦПК України не можуть підтверджуватися таким засобами доказування, як пояснення свідків.

Відповідно до роз'яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

З урахуванням встановлених у справі обставин та вимог закону, суд не знаходить підстав для задоволення позову, при цьому виходить з того, що позивачка ОСОБА_1 належних і допустимих доказів на підтвердження позовних вимог про введення в оману сторін спірного договору щодо обставин, які впливають на їх вчинення, не надала. ОСОБА_1 не була стороною оспорюваного договору купівлі-продажу квартири від 29 серпня 2006 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, її дії не були спрямовані на придбання саме цієї квартири, тому положення ст.230 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, крім того, суд не може не погодитися з посиланнями третьої особи Одерій Г.В. щодо порядку вчинення правочинів, з яких вбачається, що послідовність вчинення цих правочинів виключає можливість використання відповідачкою ОСОБА_4 грошей отриманих від продажу квартири позивачки.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.10, 11, 60, 61, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та про визнання права власності - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Донецької області у місті Маріуполі через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя.

Суддя ________________