Справа № 0670/9676/11
Категорія 8.2.1
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 квітня 2012 р. 17 год. 44 хв. м. Житомир
Житомирський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Данилишина В.М., при секретарі судового засідання Талько А.М., за участю представника позивача Комісарчука О.В., представника відповідача Ваховського А.Л., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом приватного підприємства "Адлєр" до державної податкової інспекції у м. Житомирі про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача.
На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі за текстом - КАС України) у судовому засіданні 11 квітня 2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
До суду надійшов позов приватного підприємства "Адлєр" (також далі за текстом - позивач, ПП "Адлєр") до державної податкової інспекції у м. Житомирі (також далі за текстом - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача № 0003032301 від 23 вересня 2011 р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням відповідач протиправно зменшив йому розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 13649,00 грн. та відносно нього застосував штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі 1,00 грн.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити повністю. Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив у їх задоволенні відмовити повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях. Пояснив, що в ході проведеної перевірки ПП "Адлєр" виявлено ряд порушень, за результатами якої державною податковою інспекцією у м. Житомирі правомірно прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -
ВСТАНОВИВ:
У період часу з 25 серпня по 02 вересня 2011 р. державною податковою інспекцією у м. Житомирі проведено позапланову виїзну документальну перевірку приватного підприємства "Адлєр" (ідентифікаційний код 35954742) з питань правомірності обчислення, повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість за період діяльності за травень 2011 р. з контрагентом - приватним підприємством "Адлєр-Транс" (далі - ПП "Адлєр-Транс").
За результатами проведеної перевірки, 09 вересня 2011 р. відповідачем складено акт № 4031/23-1/35954742/0100, відповідно до висновку якого, перевіркою виявлено порушення:
- угоди ПП "Адлєр" з контрагентом - постачальником послуг та покупцем товарів - ПП "Адлєр-Транс", із врахуванням того, що у ПП "Адлєр-Транс" відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 203, п.п. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, мають ознаки нікчемності;
- відсутність об'єктів оподаткування при придбанні послуг та продажу товарів контрагентом - постачальником послуг та покупцем товарів - ПП "Адлєр-Транс" за травень 2011 року, які підпадають під визначення ст.ст. 185, 188, 198 Податкового кодексу України. Вказане свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, у тому числі щодо сплати належних сум податків та обов'язкових платежів, тобто такі угоди носять фіктивний характер;
- п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, ст. 198 ПК України, в результаті чого у травні 2011 року завищено від'ємне значення з податку на додану вартість, яке переноситься до складу наступного податкового звітного періоду (рядок 24 декларації) у розмірі 13649,00 грн.
На підставі проведеної перевірки, 23 вересня 2011 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003032301, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 13649,00 грн. та відносно позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі 1,00 грн.
Суд не погоджується з висновком, викладеним в акті перевірки, виходячи з наступного.
Так, в акті перевірки відповідачем зазначено, що вчинені позивачем правочини, а саме, укладені з ПП "Адлєр-Транс" договори, відповідно до ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України, є нікчемними, що призвело до безпідставного включення позивачем до складу податкового зобов'язання у травні 2011 року суму податку на додану вартість у розмірі 198631,00 грн. з вартості продажу товару (цукру) та сформовано податковий кредит у розмірі 212280,00 грн.
Такий висновок відповідача суд вважає безпідставним, оскільки ч. 1 ст. 203 ЦК України (також далі за текстом - ЦК України) визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно зі ст.ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦК України, недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦК України, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Також, відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а згідно зі ст. 207 Господарського кодексу України (також далі за текстом - ГК України), господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Аналізуючи наведені правові норми, суд дійшов висновку, що згідно з презумпцією правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не передбачена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.
У ході розгляду справи судом з'ясовано, що укладені між позивачем та ПП "Адлєр-Транс" договір купівлі-продажу № 73/Ц від 25 травня 2011 р. та договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом № 1 від 26 квітня 2011 р. не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання його недійсним.
За таких обставин, висновки відповідача щодо фіктивності (нікчемності) вказаних договорів не підтверджено належними доказами та рішенням суду про визнання їх такими.
Також, суд не погоджується з позицією відповідача щодо безпідставного формування позивачем податкового зобов'язання із продажу цукру за травень 2011 року у розмірі 198631,00 грн., з огляду на наступне.
Відповідно до п. 187.1. ПК України (також далі за текстом - ПК України), датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Позивачем 25 травня 2011 р. укладено договір купівлі-продажу цукру № 73/Ц з ПП "Адлєр-Транс", на підставі якого ним реалізовано цукор в мішках в кількості 167750,6 кг у розмірі 1191788,02 грн., у тому числі податок на додану вартість - 198631,34 грн., який ПП "Адлєр-Транс" отримано на складі позивача, що знаходиться на вул. Бялика, 10 у м. Житомирі.
За переконанням суду, позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що умови договору купівлі-продажу № 73/Ц від 25 травня 2011 р. не порушені, а господарська операція з ПП "Адлєр-Транс" мала реальний характер, а саме: договір купівлі-продажу № 73/Ц від 25 травня 2011 р., додаток № 1 від 25 травня 2011 р. та додаток № 2 від 30 червня 2011 р. до вказаного договору, довіреність № 1 від 31 травня 2011 р., податкові накладні № 255, 291, 292 від 31 травня 2011 р., видаткові накладні № РН-0000273, РН-0000274, РН-0000303 від 31 травня 2011 р., договір суборенди частини нежилого приміщення від 01 липня 2011 р.
Крім того, відповідно до підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу; податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Підставою для нарахування податкового кредиту є видана платником податку на вимогу покупця податкова накладна із заповненням всіх обов'язкових реквізитів.
Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При цьому, п. 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
З аналізу вказаних статей ПК України видно лише один випадок не включення до податкового кредиту сплаченої суми податку на додану вартість ціні товару - відсутність податкової накладної. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку ПК України не передбачає.
Судом з'ясовано, що між позивачем та ПП "Адлєр-Транс" 26 квітня 2011 р. укладено договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом №1, за умовами якого ПП "Адлєр-Транс" впродовж травня 2011 року надано послуги по перевезенню автомобільним транспортом товарів у розмірі 1273679,98 грн., у тому числі податок на додану вартість - 212280,01 грн.
Згідно з умовами вказаного договору, такі послуги оформлені актами здачі-прийняття (надання послуг) № ОУ-00000005-ОУ-0000029 від 31 травня 2011 р. та товарно-транспортними накладними, а також 31 травня 2011 р. позивачем від ПП "Адлєр-Транс" отримані відповідні податкові накладні за № 5-29 у розмірі 1273679,08 грн., у тому числі податок на додану вартість - 212280,01 грн.
Посилання в акті перевірки на порушення наказу Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29 грудня 1995 р. № 488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля", яким передбачено обов'язкове застосування для всіх суб'єктів господарської діяльності товарно-транспортних накладних форми № 1-ТН, яка, на думку відповідача, є документом, що підтверджує факт поставки товару, є неправомірним, оскільки вказаний наказ, у порушення вимог Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерства та інших органів виконавчої влади" від 03 жовтня 1992 р. № 493/92, не зареєстровано у Міністерстві юстиції України.
Крім того, обґрунтовуючи свою позицію, щодо необхідності надання належним чином оформленої товарно-транспортної накладної, як доказу реальності операції з придбання листа, відповідач посилається на Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за № 128/2568 (також далі за текстом - Правила).
В преамбулі Правил, зазначено, що ці правила визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників. Тобто, сферою правового регулювання цих Правил є саме правовідносини в сфері автомобільних перевезень вантажним транспортом, а не сфера податкових правовідносин.
Разом з тим, згідно з цими же Правилами, товарно-транспортна накладна не є документом суворої звітності, оскільки наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 22 травня 2006 р. № 493 виключено п. 11.2 Правил, який передбачав, що товарно-транспортні накладні і дорожні листи вантажного автомобіля належать до документів суворої звітності, які виготовляються друкарським способом з обліковою серією та номером.
Наведені обставини, за переконанням суду, виключають можливість посилання на відсутність належно оформленої товарно-транспортної накладної як підставу для висновків про безпідставність включення до податкового кредиту вартості послуг по перевезенню товарів, отриманих від ПП "Адлєр-Транс".
Із змісту п. 201.10 ст. 201 ПК України видно, що єдиною підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту є податкова накладна.
Чинне законодавство не містить переліку інших документів, обов'язкових для ведення і зберігання з метою формування податкового кредиту, а тому, жодний інший документ не може визнаватися підтверджуючим або не підтверджуючим податковий кредит. Товарно-транспортна накладна не може бути виключним документом серед засобів доказування обставин правомірності (неправомірності) включення в склад податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару постачальнику, оскільки не ґрунтується на нормах законодавства.
Таким чином, суд вважає, що для податкової перевірки позивачем надано належні документи: договори, видаткові, податкові накладні, довіреності, товарно-транспортні накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг). Всі документи оформлені згідно з вимогами чинного законодавства та сумнівів у їх достовірності не має.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги приватного підприємства "Адлєр" до державної податкової інспекції у м. Житомирі про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача № 0003032301 від 23 вересня 2011 р., яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 13649,00 грн. та відносно позивача застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі 1,00 грн., є законним, обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). У зв'язку з тим, що позивачем не заявлено вимогу про стягнення судового збору за рахунок бюджетних коштів, суд не присуджує на його користь здійснені ним судові витрати.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, керуючись ст.ст. 7-12, 69-71, 86, 158-163 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Задовольнити повністю позов приватного підприємства "Адлєр" до державної податкової інспекції у м. Житомирі про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача.
Визнати протиправним та скасувати складене 23 вересня 2011 р. державною податковою інспекцією у м. Житомирі податкове повідомлення-рішення № 0003032301, яким приватному підприємству "Адлєр" (ідентифікаційний код 35954742) зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 13649,00 грн. (Тринадцять тисяч шістсот сорок дев'ять гривень 00 копійок) та відносно приватного підприємства "Адлєр" застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі 1,00 грн. (Одна гривня 00 копійок).
Копії постанови направити сторонам, роз'яснивши, що згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.
Крім того, роз'яснити, що відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя В.М. Данилишин
Постанова у повному обсязі складена 17 квітня 2012 р.