ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
07 травня 2012 року № 2а-1278/12/2670
Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шарпакова В.В., розглянувши на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_6 ОСОБА_1 ОСОБА_8 ОСОБА_3
до третя особа Відділу громадянства, імміграції та реєстрації Солом'янського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві ОСОБА_4
про зобов'язання вчинити дій
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_6 (далі по тексту - позивач 1), ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач 2), ОСОБА_8 (далі по тексту - позивач 3), ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач 4) звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Відділу громадянства, імміграції та реєстрації Солом'янського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві (далі по тексту - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_4 (далі по тексту - третя особа) та просить суд зобов'язати Відділ громадянства, імміграції та реєстрації Солом'янського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві зареєструвати ОСОБА_3 за адресою: м Київ, АДРЕСА_1.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-1278/12/2670 та призначено до розгляду у попередньому судовому засіданні на 06 березня 2012 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 березня 2012 року закінчено підготовче провадження та призначено справу № 2а-1278/12/2670 до розгляду у судовому засіданні на 22 березня 2012 року, яке відкладалось на 10 квітня 2012 року та на 26 квітня 2012 року у зв'язку з необхідністю отримання додаткових доказів по справі.
Представник позивачів у судовому засіданні 26 квітня 2012 року адміністративний позов підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити його. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відмова Відділу громадянства, імміграції та реєстрації Солом'янського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві у реєстрації ОСОБА_3 за адресою місто АДРЕСА_1 суперечить нормам чинного законодавства, оскільки статтею 65 Житлового кодексу України передбачена необхідність згоди всіх членів сім'ї, а третя особа не проживає в спірній квартирі з 2001 року.
Представник відповідача у судове засідання 26 квітня 2012 року не з'явився, неодноразово (27 березня 2012 року та 11 квітня 2012 року) до суду надходили заяви відповідача про розгляд адміністративної справи за відсутності уповноваженого представника Відділу громадянства, імміграції та реєстрації Солом'янського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві. У письмових запереченнях, поданих 06 березня 2012 року, відповідач просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову з огляду на безпідставність позовних вимог. Відмову у проведенні реєстрації ОСОБА_3 за адресою місто АДРЕСА_1 обґрунтовано тим, що відсутність згоди третьої особи є перешкодою для здійснення такої реєстрації, оскільки у затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2004 року № 985 зразку заяви особи для реєстрації за місцем проживання, існує вимога щодо повідомлення даних про відсутність перешкод для реєстрації, в тому числі і передбачених статтею 65 Житлового кодексу України.
Третя особа у судові засідання не з'являвся, заперечень проти позову або заяви про визнання позовних вимог до суду не надходило.
Враховуючи неявку представника відповідача та третьої особи та відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, суд розглянув адміністративну справу № 2а-1278/12/2670 в порядку письмового провадження, оскільки частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Зі змісту Довідки Комунального підприємства КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» структурного підрозділу ВСП «Залізничний» від 22 січня 2010 року № 57 вбачається, що за адресою: місто АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_6 (дата реєстрації 30 квітня 1996 року); ОСОБА_4 (дата реєстрації за зазначеною адресою 23 січня 1996 року); ОСОБА_1 (дата реєстрації за зазначеною адресою 20 березня 1972 року); ОСОБА_8 (дата реєстрації за зазначеною адресою не вказана).
Позивач та представник позивачів зазначає, що з 2001 року ОСОБА_4 не проживає за вищезазначеною адресою, а шлюб між ним та ОСОБА_1 розірвано 20 червня 2002 року, на підтвердження чого надано суду копію свідоцтва про розірвання шлюбу, при цьому реєстрація ОСОБА_4 за адресою місто АДРЕСА_1 станом на момент звернення до суду не припинена.
18 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб, копія свідоцтва про шлюб міститься в матеріалах справи, та як зазначає представник позивачів ОСОБА_3 проживає разом із дружиною за адресою місто АДРЕСА_1.
Представником позивачів зазначено та не спростовано представником відповідача, що при зверненні до Відділу громадянства, імміграції та реєстрації Солом'янського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві щодо реєстрації ОСОБА_3 за адресою місто АДРЕСА_1., на особистому прийомі позивачам було повідомлено про необхідність згоди всіх зареєстрованих в спірній квартирі осіб.
На думку позивачів така відмова є неправомірною та суперечить чинному законодавству, що порушує прав позивачів на свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні.
Ознайомившись із матеріалам справи, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, суд дійшов наступних висновків.
Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі по тексту - Закон № 1382-IV) відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними актами, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.
Відповідно до статті 3 Закон № 1382-IV реєстрація - внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.
Відповідно до статті 2 Житлового кодексу України (діючого на момент виникнення спірних правовідносин) завданнями житлового законодавства Української РСР є регулювання житлових відносин з метою забезпечення гарантованого Конституцією СРСР і Конституцією Української РСР права громадян на житло, належного використання і схоронності житлового фонду, а також зміцнення законності в галузі житлових відносин.
Статтею 58 Житлового кодексу України встановлено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Судом встановлено, що 01 серпня 1962 року на підставі ордеру № 767 ОСОБА_5 була надана квартира за адресою: АДРЕСА_1 на сім'ю в складі 4 осіб, в тому числі на його дружину - ОСОБА_6 та дочку - ОСОБА_1. (копія Ордеру № 767 міститься в матеріалах справи).
Відповідно до статті 61 Житлового кодексу України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.
Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Одночасно, статтею 64 цього ж Кодексу встановлено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.
Обґрунтовуючи відмову у проведенні реєстрації ОСОБА_3 за адресою місто АДРЕСА_1., відповідач посилається на приписи статті 65 Житлового кодексу України та на частину 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зазначає, що о свобода вибору місця проживання може бути обмеженою законом з метою захисту прав і свобод інших людей.
Суд не погоджується в даному випадку із такою думкою відповідача з огляду на наступне.
Статтею 65 Житлового кодексу України встановлено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Тобто, з аналізу вищезазначеної норми вбачається, що письмова згода членів сім'ї на вселення в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб є обов'язковою в разі спільного їх проживання.
В даному випадку, представником позивачів неодноразово зазначено в судовому засіданні, що ОСОБА_4 не проживає разом із позивачами з 2001 року, не перебуває у шлюбі з ОСОБА_1 з 20 червня 2002 року.
При цьому, в матеріалах справи містяться копії актів від 22 жовтня 2010 року та від 05 жовтня 2011 року, складених мешканцями квартир АДРЕСА_2, про те, що ОСОБА_4 сина ОСОБА_8, що мешкає за адресою: місто АДРЕСА_1 не відвідує, за зазначеною адресою не перебуває, а дитина перебуває на утриманні матері з 10 червня 2011 року.
Крім цього, на підтвердження вищезазначеного, представником позивачів додано до матеріалів справи копії документів щодо стягнення аліментів з третьої особи в судовому порядку, зокрема: в матеріалах справи містяться документи листування ОСОБА_1 з Верховною Радою України, Апеляційним судом міста Києва, Солом'янським районним судом міста Києва та копія постанови про відкриття виконавчого провадження № 6705444 від 20 березня 2008 року щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-12 виданого 19 січня 2007 року Солом'янським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку щомісячно з 09 квітня 2003 року та до його повноліття.
З листа Відділу державної виконавчої служби Деснянського РУЮ міста Києва від 26 грудня 2007 року № 550/13 вбачається, що ОСОБА_4 не виконує рішення Солом'янського районного суду міста Києва про стягнення аліментів.
Крім цього, відповідно до статті 56 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання.
Відповідно до статті 12 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод чоловік і жінка, що досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім'ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права.
Статтею 21 Сімейного кодексу України встановлено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Як вже зазначалось, 18 жовтня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб та, як зазначає представник позивачів, ОСОБА_1 проживає разом із ОСОБА_3 за адресою: місто АДРЕСА_1.
В матеріалах справи міститься ксерокопія паспорту ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 виданого Лутугинським РВ УМВС України в Луганській області 15 червня 2010 року, з якої вбачається, що з метою реєстрації за адресою місто АДРЕСА_1 позивача знято з попередньої реєстрації.
Враховуючи, що третя особа - ОСОБА_4 не відвідує сина, за адресою: місто АДРЕСА_1 не проживає, аліментів не сплачує, а також згоду інших мешканців зазначеного жилого приміщення на здійснення реєстрації ОСОБА_3, який перебуває у шлюбних відносинах з ОСОБА_1, суд вважає неправомірною відмову відповідача у проведенні такої реєстрації з огляду на відсутність відмови ОСОБА_4.
При цьому, слід зазначити, що позовна вимога щодо зобов'язання Відділу громадянства, імміграції та реєстрації Солом'янського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві зареєструвати ОСОБА_3 за адресою: м Київ, АДРЕСА_1 не підлягає задоволенню в повному обсязі з огляду на наступне.
Позивачем у судовому засіданні зазначалось, що відмову у реєстрації ОСОБА_3 за адресою: м Київ, АДРЕСА_1 отримано на особистому прийомі, при цьому копію цієї заяви до суду не надано, у зв'язку з усним зверненням до відповідача, тому з огляду на приписи постанови Кабінету Міністрів України від 28 липня 2004 року № 985 «Про затвердження зразків документів, необхідних для реєстрації місця проживання в Україні», яким затверджено форму заяви про реєстрацію місця проживання, суд не може не досліджуючи заяву позивача про реєстрацію місця проживання на відповідність обов'язковому зразку, перебирати на себе функції органів місцевого самоврядування, зобов'язуючи при цьому виконувати функції, покладені виключно на такі органи щодо реєстрації місця проживання.
Але, в матеріалах справи міститься копія заяви ОСОБА_3 про реєстрацію місця проживання від 13 лютого 2012 року (позовну заяву подано до суду 30 січня 2012 року, тобто із зазначеною заявою позивач звернувся до відповідача вже після звернення до суду), на яку, як зазначає, позивач та представник позивачів, відповіді не отримано.
Відповідно до статті 6 Закону № 1382-IV громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.
Для реєстрації особа подає:
письмову заяву. Діти віком від 15 до 18 років подають заяву особисто. У разі якщо особа з поважної причини не може самостійно звернутися до уповноваженого органу, реєстрація може бути здійснена за зверненням іншої особи на підставі доручення, посвідченого в установленому порядку;
паспортний документ. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України. Іноземець та особа без громадянства додатково подають посвідку на постійне або тимчасове проживання;
квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати;
два примірники талона зняття з реєстрації.
Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших документів.
Заява особи про реєстрацію місця проживання є єдиною підставою для реєстрації місця проживання особи.
Зразки заяви та інших документів, необхідних для реєстрації місця проживання особи, затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Статтею 11 Закону № 1382-IV встановлено, що реєстрація місця проживання та місця перебування особи здійснюється відповідним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації (далі - орган реєстрації) в Автономній Республіці Крим, областях, містах, районах, районах у містах, а також у містах Києві та Севастополі.
Суд зазначає, що позивачем та представником позивачів не надано суду доказів на підтвердження належного звернення (подання заяви, зразок якої затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 липня 2004 року № 985, разом із копію посвідчення про взяття її на відповідний облік, паспортним документом та квитанцією про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати) ОСОБА_3 до Відділу громадянства, імміграції та реєстрації Солом'янського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві із заявою про реєстрацію місця проживання за адресою: м Київ, АДРЕСА_1.
Відповідно до статті 14 Закону № 1382-IV рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових та службових осіб з питань свободи пересування, вільного вибору місця проживання, реєстрації місця проживання чи місця перебування особи можуть бути оскаржені в установленому законом порядку.
З огляду на що суд зазначає наступне, згідно зі статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Із системного аналізу статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
Водночас, згідно статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Згідно частиною 2 статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Тобто, позивачем не надано належних обґрунтувань наявності порушення його прав чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, доказів на підтвердження його звернення до відповідача із аналогічними вимогами та отримання відмови у реєстрації, що на думку суду є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 -163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_3 відмовити.
Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Шарпакова