Справа № 2-8299/11 Головуючий у 1 інстанції:Присяжнюк Л.М.
Провадження № 22-ц/0390/746/2012 Категорія:6 Доповідач: Здрилюк О. І.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 травня 2012 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Здрилюк О І
суддів - Стрільчука В.А., Бовчалюк З.А.,
при секретарі Масляній С.В.,
з участю пр-ка позивача - Гловацької В.М.,
відповідача - ОСОБА_2,
пр-ка відповідача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Луцької міської ради до ОСОБА_2 про демонтаж самовільно встановленої кам'яної огорожі (паркану) за апеляційною скаргою позивача - Луцької міської ради на рішення Луцького міськрайонного суду від 05 березня 2012 року,
В С Т А Н О В И Л А :
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 05 березня 2012 року в позові у даній справі відмовлено.
Додатковим рішенням цього ж суду від 12 березня 2012 року стягнуто з Луцької міської ради в доход держави 214 грн. 60 коп. судового збору.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду від 05.03.2012 року та ухвалити нове - про задоволення позову.
Вважає, що допущено невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно договору оренди від 26 листопада 2004 року, укладеного між Луцькою міською радою і ОСОБА_2, Луцька міська рада надала, а відповідач прийняла у строкове платне володіння і користування земельну ділянку площею 160 кв. м АДРЕСА_1 строком на 5 років, починаючи з дати його реєстрації, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на якій в період дії цього договору звела паркан.
Оскільки паркан збудований не самочинно, то позовні вимоги до задоволення не підлягають.
Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.
Згідно статей 12, 116 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до вимог ст.ст.125, 126 ЗК України право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Як вбачається із матеріалів справи, 26.11.2004 року між Луцькою міською радою і ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого Луцька міська рада на підставі рішення № 20/21.1 від 18.11.2004 року надала, а відповідач прийняла у строкове платне володіння і користування земельну ділянку площею 160 кв.м АДРЕСА_1 строком на 5 років, починаючи з дати його реєстрації, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Вказаний договір зареєстровано в книзі записів державної реєстрації договорів оренди 02.12.2004 року за № 53 (а.с.4-5). Межі земельної ділянки винесені в натуру згідно акта від 23.04.2009 року (а.с.44).
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Із акта готовності об'єкта до експлуатації від 20.07.2009 року, свідоцтва № 03000263 про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил, виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області 22.07.2009 року та технічного паспорта на житловий будинок, виготовленого 04.09.2009 року вбачається, що весь об'єкт будівництва, до якого входить в тому ж числі і огорожа, як за проектом, так і за архітектурно-технічним паспортом відповідає будівельним нормам і правилам та прийнято в експлуатацію (а.с.52-60, 63).
Крім того, із повідомлення Головного управління містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства № М-221 від 13.10.2008 року стверджується, що порушень будівельних норм при розміщенні спірної огорожі - не виявлено (а.с.45).
Враховуючи наведене, а саме те, що спірна огорожа збудована в межах наданої в оренду земельної ділянки по договору, який зареєстрований належним чином, в період дії цього договору, то покликання позивача, що паркан збудований самочинно - безпідставні.
Покликання апелянта на ту обставину, що зведенням відповідачкою паркану позбавлено мешканців багатоповерхового будинку повноцінно використовувати прибудинкову територію - не заслуговують на увагу, оскільки позивачем не доведено, що спірна земельна ділянка є прибудинковою територією багатоповерхового будинку.
Крім того, договір оренди земельної ділянки з цих підстав не оспорювався.
Покликання апелянта на рішення апеляційного суду Волинської області від 28 липня 2011 року, як на підставу задоволення даного позову є безпідставними з наступних мотивів.
Зазначеним судовим рішенням відмовлено у визнанні за ОСОБА_2 права власності на паркан з тих підстав, що на час розгляду справи судом договір оренди закінчився і повторна заява орендаря щодо спірної земельної ділянки не була вирішена, хоча постановою Луцького міськрайонного суду від 10.12.2010 року скасоване рішення Луцької міської ради від 02.12.2009 року № 50/183 в частині відмови ОСОБА_2 у продовженні договору оренди земельної ділянки на новий термін (а.с.23-24, 40).
Фактично, як пояснили в апеляційному суді сторони, заява ОСОБА_2 щодо продовження договору оренди земельної ділянки не вирішена Луцькою міською радою і по даний час.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, що підтверджуються належними доказами, правильно визначено правовідносини між сторонами і застосовано норми матеріального права, що регулюють ці правовідносини.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу позивача - Луцької міської ради відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 05 березня 2012 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий
Судді