У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 травня 2012 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Мелінишин Г.П.,
суддів Горблянського Я.Д., Горейко М.Д.
секретаря Сурмачевської У.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу про поновлення на роботі, скасування наказу про дисциплінарне стягнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 04 квітня 2012 року, -
в с т а н о в и л а:
В липні 2011 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу про поновлення на роботі, скасування наказу про дисциплінарне стягнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 04 квітня 2012 року в задоволенні позову відмовлено.
На дане рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Як видно зі змісту наказу його звільнення проведено з підстав скорочення чисельності або штату працівників. Відмовляючи в задоволенні позову суд не врахував, що такі підстави звільнення не є тотожними, а отже роботодавець повинен був чітко визначитись як з підставою звільнення, так і з причинами, що викликали таке звільнення. В ході розгляду справи вказані протиріччя не були спростовані. Також зазначає, що станом на 23.12.2010 року та 25.01.2011 року були відсутні підстави для скорочення чисельності або штату працівників університету. Працівників диспетчерської служби, зокрема ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі їх заяв та резолюції ректора було переведено на посаду швейцара відділу охорони, а не звільнено з роботи в порядку скорочення штату працівників або чисельності. Також останні працювали по сумісництву на 0,5 ставки диспетчера відділу охорони. Дані обставини свідчать про наявність вільних вакансій, а проведення оплати їх праці, в т.ч. додатково за сумісництвом, з фонду заробітної плати вказує на відсутність заходів скорочення чисельності або штату працівників. Тільки 25.03.2011 року ректором університету затверджені зміни до штатного розпису в частині виведення з штатного розпису університету посади диспетчера відділу охорони (оперативно-диспетчерської служби), яку він обіймав.
Поза увагою суду залишився також і той факт, що відповідно до вимог ст. 42 КЗпП України він має переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, оскільки має тривалий безперервний стаж та є учасником бойових дій. Крім того, йому не було запропоновано жодної роботи ні за його спеціальністю, ні іншої вільної вакансії, в т. ч. і посаду швейцара, яку він міг обіймати на умовах денного режиму .
Також, в порушення вимог ст. 116 КЗпП України університет не провів його звільнення в день виходу на роботу після перебування на листках непрацездатності, а продовжив з ним трудові відносини. Посилання відповідача, що 02.06.2011 року відбулось засідання профспілкової організації щодо його звільнення з роботи і це є доказом про припинення трудових стосунків не базується на вимогах законодавства. Про засідання профспілки його ніхто не повідомляв, а акт про його відмову отримати повідомлення про дане засідання складений вже в ході розгляду справи.
Не доведено також в судовому засіданні і факт відсутності його на робочому місці 02.02.2011 року. Він особисто заповнював постову відомість відділу охорони центрально-оперативної диспетчерської служби, в якій п'ять разів письмово фіксував контрольні доповіді чергових вахтерів з місць знаходження постів в різний період зміни чергування. При цьому будь-яких зауважень до нього по зміні не було. Також відсутність його на робочому місці не підтверджується будь-яким актом.
Безпідставно судом відмовлено і у задоволенні його вимоги про стягнення моральної шкоди, на підтвердження якої ним представлено достатньо доказів.
З цих підстав просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник доводи апеляційної скарги підтримали з наведених у ній мотивів.
Представник Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу доводів скарги не визнав посилаючись на обґрунтованість висновків суду.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача у зв'язку із скороченням штату проведено з дотриманням вимог закону, а тому підстави для поновлення його на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відсутні. Відмовляючи з задоволенні вимог про скасування наказу про дисциплінарного стягнення суд виходив з того, що ОСОБА_1 пропущено тримісячний строк для звернення до суду із зазначеною вимогою.
Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Як передбачено ст. 49? КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 2 місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
В судовому засіданні з'ясовано, що з 18.04.1996 року по 03.06.2011 року ОСОБА_1 перебував у трудових стосунках з відповідачем, де працював на посаді диспетчера оперативно-диспетчерської служби. Наказом № 120/3 від 03.06.2011 року його звільнено з роботи з підстав, передбачених п.1 ст. 40 КЗпП України ( скорочення чисельності або штату працівників).
Як роз'яснено Пленумом Верховного Суду України в п. 19 постанови № 9 від 06.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» при вирішенні справ, пов'язаних із звільненням за п.1 ст.40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, і які саме, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулює вивільнення працівників, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що починаючи з грудня 2010 року в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу проводились заходи щодо реорганізації структурних підрозділів, викликані необхідністю оптимізації їх діяльності. Як вбачається з наказу №273/3 від 23 грудня 2010 року (а.с.13) відповідачем з 28.02.2011 року вирішено провести скорочення штату працівників, в тому числі і відділу охорони. Зокрема, прийнято рішення про скорочення 3,5 одиниць диспетчера оперативно-диспетчерської служби відділу охорони, одну посаду із яких на той момент обіймав позивач. Наведені обставини підтверджуються також службовим поданням начальника відділу охорони, додатком до вищевказаного наказу та іншими письмовими доказами. Про наступне вивільнення складено також відповідний звіт та надіслано його в центр зайнятості (а.с. 28-31).
З врахуванням цих обставин суд прийшов до правильного висновку, що у відповідача мало місце скорочення штату працівників і саме з цих підстав позивача звільнено з роботи. Тому відповідно не можуть бути прийняті до уваги твердження апелянта щодо звільнення його з роботи з двох підстав - скорочення чисельності та штату працівників та що таке звільнення зумовлено неприязними стосунками з ректором університету.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання ОСОБА_1 про те, що фактично скорочення не відбулось, оскільки інші працівники відділу охорони - диспетчери ОСОБА_3 та ОСОБА_2, переведені на посади швейцарів за їх заявами та виконували за сумісництвом і іншу роботу. Як видно з матеріалів справи (а.с. 83,84) вказані працівники виконували обов'язки за сумісництвом до запланованої дати вивільнення - 28.02.2011 року. Наведена вище обставина спростовує твердження апелянта про те, що фактично посади диспетчерів не були скорочені.
З матеріалів справи вбачається,що у зв'язку із хворобою апелянта станом на 23.12.2010р., із наказом про вивільнення його ознайомлено 24.01.2011 року. Тому з врахуванням цієї обставини наказом №17/3 від 25 січня 2011 року було внесено зміни до наказу про скорочення штату в частині зміни дати скорочення 1,0 одиниці посади диспетчера ОДС - саме тієї посади, яку займав позивач (а.с. 23).
З даними наказами ОСОБА_1 був ознайомлений у встановленому законом порядку, однак від підпису відмовився, про що складено відповідні акти від 24 січня 2011 року та 02 лютого 2011 року (а.с.16, 24). Будь-яких доказів на спростування цих обставин ні в засіданні суду першої інстанції, ні в засіданні апеляційного суду апелянтом не представлено.
Посилання апелянта щодо порушення його переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, оскільки він має тривалий безперервний стаж та є учасником бойових дій, не заслуговують на увагу. Як з'ясовано в судовому засіданні відповідачем вжито заходи щодо скорочення всіх посад диспетчерів оперативно- диспетчерської служби відділу охорони - 3,5 одиниць.
Також місцевий суд прийшов до правильного висновку і про те, що при звільненні ОСОБА_1 дотримано інших вимог трудового законодавства.
Зокрема, як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 було запропоновано ряд вакантних посад, однак від запропонованих посад він відмовився, про що складено акт від 17 березня 2011 року (а.с.25).
При цьому не заслуговує на увагу твердження апелянта про те, що йому не було запропоновано посаду швейцара, яка була вакантною на день його звільнення. Як вбачається з робочої інструкції швейцара йому встановлюється двохзмінний графік роботи - по 12 год., в т. ч. і в нічний час ( а.с. 89-99). В той же час за станом здоров'я позивачу протипоказана робота в нічний час. Наведена обставина підтверджується заключним актом за результатами періодичного медичного огляду працівників від 17.12.2010 року та додатком до нього (а.с. 85-87).
Перевіряючи дотримання відповідачем при звільненні ОСОБА_1 положень ст. 43 КзПП України суд правильно виходив з того, що відповідно до витягу із протоколу засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації університету від 02 червня 2011 року №27 профспілкова організація дала згоду на звільнення апелянта (а.с.26). Посилання апелянта,що його не було повідомлено про засідання профспілкової організації є голослівним та спростовується матеріалами справи (а.с.79-80).
З врахуванням наведених обставин суд прийшов до правильного висновку, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з роботи дотримано всіх передбачених діючим трудовим законодавством правил і порядку вивільнення працівників, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі . Зважаючи на те, що інші позовні вимоги є похідними від цієї вимоги, суд першої інстанції прийшов також до правильного висновку і про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Аналогічно не можуть бути прийняті до уваги і посилання ОСОБА_1 про незаконність рішення суду в частині позову про скасування наказу про дисциплінарне стягнення.
При цьому колегія суддів виходить з наступного.
Як передбачено ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Судом з'ясовано, що згідно наказу № 64/4 від 23.02.2011 року позивачу оголошено догану за порушення трудової дисципліни. При цьому факт відсутності його на робочому місці 02.02.2011 року з 19 год. до 22 год. підтверджено рапортом начальника служби охорони та поясненням чергового з режиму ОСОБА_4 (а.с.54,57).
Як правильно встановлено в судовому засіданні, до застосування дисциплінарного стягнення ОСОБА_1 було запропоновано надати пояснення щодо відсутності на робочому місці,однак він відмовився. Наведена обставина підтверджується відповідним актом (а.с. 55).
Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині суд правильно виходив з того, що позивач звернувся з позовом до суду 14.12.2011 року, пропустивши тим самим тримісячний строк для звернення до суду за захистом свого права.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Івано-Франківського міського суду від 04 квітня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Г.П. Мелінишин
Судді: Я.Д. Горблянський
М.Д. Горейко
____________________________________________________________________________________________________________________
Справа №2/0907/6553/2011 Головуючий у 1 інстанції Барашков В.В.
Провадження № 22ц/0990/1041/2012 Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.
Категорія 52