КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2012 року 2а-1428/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання: Петренка В.А.,

за участю представників сторін:

від позивача -Зініна Н.М.,

від відповідача -Воловенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Провідна продовольча компанія ЗС»

до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Провідна продовольча компанія ЗС»з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.03.2012 № 0000162340/0.

Спірне податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акта перевірки, в якому встановлено завищення позивачем суми податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 2908614,19 грн., у зв'язку з включенням до його складу сум податку на додану вартість, сплачених позивачем у попередніх податкових періодах у складі ціни придбаного товару і послуг у ТОВ «Оріал», ПП «Інтенція», ТОВ «Компанія Квік Дан». За твердженням посадових осіб податкового органу дані контрагенти позивача мають ознаки фіктивності, оскільки підприємства не мають складських приміщень і трудових ресурсів. У зв'язку з цим податковий орган вважає, що правочини, укладені між позивачем та даними підприємствами, не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на відсутність порушення ним вимог податкового законодавства, а саме пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України та вважає рішення податкового органу протиправним, оскільки, висновки податкового органу є безпідставними, так як укладені договори мали реальний характер -товар і послуги поставлені та надані контрагентами в повному обсязі і оплачені позивачем, а тому, податковий кредит сформований позивачем обгрунтовано та у відповідності до вимог чинного податкового законодавства. У зв'язку з цим, позивач просив суд спірне податкове повідомлення-рішення скасувати.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позову не визнав. В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та зазначив, що оскаржуване рішення прийнято податковим органом з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з таких підстав.

ТОВ «Провідна продовольча компанія ЗС»є юридичною особою, що зареєстрована 22.04.2009 Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією, як платник податків перебуває на обліку у Васильківській об'єднаній державній податковій інспекції Київської області.

Згідно з даними довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України основними видами діяльності позивача за КВЕД є: діяльність їдалень, діяльність кафе, оптова торгівля іншими продуктами харчування, посередництво в торгівлі товарами широко асортименту, послуги з постачання готової їжі, інші види оптової торгівлі.

Як встановлено під час судового розгляду, між позивачем та ТОВ «Оріал»укладено договір від 28.02.2011 № 289 поставки товару. Відповідно до умов даного договору (пункт 1 Розділ ІІ) позивач придбаває у контрагента продукти харчування в асортименті за номенклатурою, у кількості та за ціною, що визначається накладною на кожну окрему партію товару, яка погоджена сторонами.

Між позивачем та ПП «Інтенція»укладено договір від 25.02.2011 № 252 купівлі-продажу основних засобів відповідно до умов якого позивач придбав у власність основні засоби в асортименті, за номенклатурою, у кількості та за ціною, що визначається накладною на кожну окрему партію товару.

Також між позивачем та ТОВ «Компанія КВІК ДАН»укладено договір від 29.03.2011 про надання послуг з організації доставки виробів народного споживання, відповідно до якого позивач доручає, а виконавець -ТОВ «Компанія КВІК ДАН»здійснює (власними та залученими силами) доставку виробів народного споживання, у тому числі, але не виключно - продуктів харчування.

У лютому 2012 року посадовими особами Васильківcької об'єднаної державної податкової інспекції Київської області проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.03.2011 по 31.03.2011 та з 01.06.2011 по 30.06.2011, про що складено Акт від 22.02.2011 № 278/23-112/36470517 (далі -Акт перевірки).

Перевіркою встановлено, що позивчем за період березень та червень 2011 року віднесено до складу податкового кредиту сплачений податок на додану вартість у складі ціни придбаного товару та послуг у ТОВ «Оріал», ПП «Інтенція»та ТОВ «Компанія КВІК ДАН»на загальну суму 2908614,19 грн.

Як вбачається з Акта перевірки, за результатами перевірки господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами - ТОВ «Оріал», ПП «Інтенція»та ТОВ «Компанія КВІК ДАН»податковий орган дійшов висновку, що укладені між даними підприємствами правочини щодо купівлі-продажу товарів та послуг, є нікчемними.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на даних інших Актів перевірок контрагентів позивача, які складені місцевими податковими інспекціями. Зокрема, відповідач посилається на Акт перевірки Алчевської ОДПІ від 11.11.2011 № 1798/236-36917523 ТОВ «Оріал»з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011.

У вказаному Акті перевірки зазначено, що основним контрагентом ТОВ «Оріал»по ланцюгу постачання є ПП «ТИССОНА». Слідчим відділом податкової міліції ДПА в Луганській області 28.12.2011 порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 205 КК України за фактом фіктивного підприємництва у відношенні засновника ПП «ТИССОНА». Дані обставини, на думку відповідача, встановлюють нікчемність відносин.

Крім того, згідно Акта перевірки Алчевської ОДПІ від 11.11.2011 № 1798/236-36917523, станом на дату написання Акта, ТОВ «Оріал»за юридичною адресою не знаходиться. Згідно отриманих пояснень сусідки директора та засновника ТОВ «Оріал»ОСОБА_4 дана особа як директор підприємства господарську діяльність не веде та вести не може за своїми морально-діловими якостями.

Свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Оріал»анульовано 21.09.2011. Перевіркою також встановлено, що згідно даних форми 1 ДФ, наданої до податкового органу, кількість працюючих у першому кварталі 2011 року становить 1 особа, у другому кварталі 2011 року 2 особи. Інформація про наявність складських та виробничих приміщень відсутня.

Враховуючи викладене, відповідач дійшов висновку, що у даного підприємтсва відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності, а тому воно має ознаки фіктивності, і здійснює свою діяльність для формування податкового кредиту та податкових зобов'язань контрагентів.

Також відповідач в Акті перевірки зазначає, що на запит від 12.08.2011 про надання інформації та її документального підтвердження по господарських взаємовідносинах з ТОВ «Оріал»за період з 01.06.2011 по 30.06.2011, позивачем була надана відповідь від 13.09.2011 по взаємовідносинах з цим підприємством без відповідних підтверджуючих документів. На додаток до даного листа позивач 10.10.2011 надав податкові накладні за червень 2011 року, видаткові накладні за червень 2011 року та банківську виписку з поточного рахунку.

Відносно господарських відносин між позивачем та ПП «Інтенція», відповідач посилається на Акт перевірки Алчевської ОДПІ від 10.02.2012 № 321/231/37156804 в якому встановлено нікчемність відносин. Відповідно до цього Акта свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «Інтенція»анульовано 22.09.2011. Чисельність працюючих за перший квартал 2011 року -1 особа, за другий квартал 2011 року -2 особи. Встановлено відсутність транспортних засобів. Таким чином, на думку відповідача, у підприємства відсутні необхідні умови для здійснення госпдарської діяльності, а в ході перевірки не встановлено факту передачі товару від ПП «Інтенція»до позивача.

Щодо ТОВ «Компанія КВІК ДАН»відповідач посилається на Акт перевірки Алчевської ОДПІ від 02.12.2011 № 2005/236-37288477 згідно з яким встановлено нікчемність стосунків. Зокрема, за юридичною адресою підприємство не знаходиться, чисельність працюючих на підприємстві за перший квартал 2011 року -1 особа, за другий квартал 2011 року -2 особи. Враховуючи вказані обставини податковий орган дійшов висновку, що дане підприємство не могло здійснювати фінансово-господарської діяльності, отже всі операції продажу на адресу контрагентів-покупців ТОВ «Компанія КВІК ДАН»є нікчемними.

За результатами перевірки встановлено порушення позивачем приписів пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2 статті 3, пункту 9.1 статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 2908614,19 грн.

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.03.2012 № 000162340/0 згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4362921,00 грн., з яких 2908614,00 грн. - за основним платежем та 1454307,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із прийнятим податковим органом рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Спірні правовідносини на момент їх виникнення регулюються вимогами Податкового кодексу України і Цивільного кодексу України щодо недійсності правочинів.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а згідно із статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу статті 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

Сторонами договору (правочину) можуть бути відповідні учасники цивільних відносин - фізичні особи та юридичні особи (стаття 2 ЦК України).

У разі, якщо учасником правочину є юридична особа, в силу статті 92 Цивільного кодексу України, вона набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону, або шляхом представництва.

Згідно з частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (частина друга статті 215 Цивільного Кодексу України).

Як вже зазначалось, висновок податкового органу про нікчемність правочина, укладеного між позивачем і його контрагентом -ТОВ «Оріа뻴рунтуються на тому, що, зокрема, його засновник та директор - ОСОБА_4 не має відношення до господарської діяльності даного підприємства.

Відносно такого твердження суд зазначає, що по-перше, даний факт не підтверджений відповідачем документально, оскільки пояснення сусідки ОСОБА_4, на які посилається податковий орган, самі по собі не можуть свідчити щодо того чи має відношення дана особа до господарської діяльності підприємства. І по-друге, ця обставина не впливає на нікчемність правочинів з огляду на наступне.

В силу положень статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами третьою та п'ятою статті 203 Цивільного кодексу передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У разі, якщо від імені юридичної особи правочин вчинено фізичною особою без повноважень або з перевищенням повноважень, такий правочин є оспорюваним і може бути визнаний судом недійсним за певних умов.

Дії фізичних осіб, які учиняли підписи на договорах та інших ділових паперах, у контексті правової оцінки правочинів, що вчинені між двома юридичними особами, слід оцінювати з точки зору наявності у цих фізичних осіб відповідних повноважень на укладення правочину від імені юридичної особи.

Так, в силу статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до частини другої статті 1158 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Таким чином, сам лише факт того, що певна фізична особа учинила правочин (певні дії, що мають юридичне значення) в інтересах юридичної особи без її доручення або з перевищенням повноважень, не має наслідком нікчемності такого правочину, адже такого наслідку законом не передбачено.

Крім того, оскільки відповідач в Акті перевірки зазначає про нікчемність правочина, укладеного між позивачем та ТОВ «Оріал», з огляду на те, що основним контрагентом ТОВ «Оріал»по ланцюгу постачання є ПП «ТИССОНА»відносно засновника якого порушено кримінальну справу, судом враховуючи приписи частини четвертої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалою від 28.03.2012 було витребувано у Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області відомості щодо руху кримінальної справи про яку податковий орган зазначив в Акті перевірки. Проте, відповідачем витребувані судом відомості та документальні підтвердження надані не були.

З огляду на те, що позивач стверджує про нікчемність господарської операції між позивачем та ТОВ «Оріал», судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

В матеріалах даної справи наявні належним чином засвідчені копії податкових та видаткових накладних за червень 2011 року (том І, а.с.152-250; том ІІ а.с.1-107), відповідно до яких ТОВ «Оріал»поставив позивачу продукти харчування в асортименті відповідно до договору поставки від 28.02.2011 № 289, а також платіжні доручення про сплату позивачем коштів за продукти харчування.

Крім того, спростовуючи доводи відповідача та обґрунтовуючи товарність господарської операції, представник позивача пояснив суду, що між підприємством та Міністерством оборони України укладено договори про закупівлю послуг громадського харчування на підставі яких позивач займається наданням послуг харчування особового складу військових частин та військового навчального закладу Збройних Сил України.

Враховуючи викладене, позивачем надано суду відповідні належним чином засвідчені копії договорів: від 15.01.2011№ 286/2/8/11/3, від 08.02.2011 № 286/2/8/11/6, від 01.06.2011 № 286/2/8/11/13 згідно з даними яких позивач (виконавець) зобов'язується у 2011 році надати Міністерству оборони України послуги громадського харчування, які зазначені у специфікації до договору та оновлення продовольства. Також позивачем надано суду відповідні розшифровки специфікацій по кожній військовій частині із зазначенням вартості послуг за нормами харчування (том ІІ, а.с. 108-152).

Роз'яснюючи процедуру відпуску продукції представник позивача зазначив, що кожна військова частина, яку обслуговує позивач подає щоденно заявки на приготування їжі відповідно до розкладки продуктів, що затверджується командиром військової частина та скріплюється печаткою. Крім того, позивачем регулярно формуються денні забірні листи на відпуск готових виробів, які містять найменування виробу, одиницю виміру, ціну продажу, кількість відпущеної продукції всього за день, а також внутрішні накладні та накладні на переміщення. У подальшому позивачем складаються відповідні Акти кількості та якості наданих послуг, які підписуються посадовими особами військових частин та посадовою особою позивача, і позивач виставляє відповідні рахунки-фактури на оплату наданих послуг по харчуванню одержувачу -Міністерству оборони України.

На підтвердження даної обставини позивачем надано суду в оригіналі для огляду та належним чином засвідчених копіях: заявок на приготування їжі за нормами харчування та додатковими нормами, внутрішні накладні, накладні на переміщення, денні забірні листи, розкладки продуктів щоденні та для другої вечері варти військової частини, зведені Акти кількості та якості наданих послуг та рахунки фактури.

Щодо тверджень відповідача відносно того, що позивачем не було надано підтверджуючих документів, щодо відносин з ТОВ «Оріал»суд зазначає, що відповідно до наявного в матеріалах справи листа від 10.10.2011 № 761 вбачається, що позивачем на вимогу податкового органу було надано податкові накладні, видаткові накладні ТОВ «Оріал»за червень 2011 року, а також банківську виписку від 29.06.2011.

Крім того, зі змісту Акта перевірки (арк.-5) вбачається, що податковим органом в ході перевірки досліджувались податкові та видаткові накладні суцільним порядком, а також договір постачання від 28.02.2011 № 289 (арк.-9), укладений між позивачем та ТОВ «Оріал».

Надаючи відповідну оцінку даним обставинам, слід зазначити, що позивачем також було надано суду довідку від 14.12.2011 № 4810/23-2/36470517 про результати зустрічної звірки ТОВ «Провідна продовольча компанія ЗС»з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з ТОВ «Оріал»за період з 01.06.2011 по 30.06.2011, яка складена відповідачем. Зі змісту вказаної довідки вбачається, що податковий орган дійшов наступних висновків: по-перше, в ході звірки податковим органом не встановлено розбіжностей з відомостями від ТОВ «Оріал»за період з 01.06.2011 по 30.06.2011, по-друге, перевіркою позивача встановлено відображення в податковому обліку результатів господарських відносин відповідно до відомостей, отриманих від ТОВ «Оріал»за період з 01.06.2011 по 30.06.2011. Тобто, фактично перевіряючи відносини за один і той самий період, і досліджуючи ті самі документи відповідачем була надана зовсім інша правова оцінка відносинам між позивачем та ТОВ «Оріал».

Щодо господарських відносин між позивачем та ПП «Інтенція»встановлено, що позивачем було придбано у даного підприємства морозильні скрині об'ємом 1000, 800 та 500 літрів. Вказана господарська операція підтверджується даними податкової накладної від 01.03.2011 № 26 та видаткової накладної від 01.03.2011 № 26 (том І а.с. 108-109).

На підтвердження товарності даної операції представником позивача надано суду Акти приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, накази «Про ведення в експлуатацію об'єкта основних засобів та МНМА", платіжні доручення про сплату коштів за непродовольчі товари.

Відносно господарських операцій між позивачем та ТОВ «Компанія КВІК ДАН»позивачем надано суду податкові накладні (том І, а с. 110-130), Акти здачі-прийому робіт (надання послуг) з яких вбачається, що контрагент позивача надавав комплекс послуг з організації доставки продуктів харчування, а також платіжні доручення про оплату транспортних послуг.

Тобто, позивачем надано суду первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо поставки контрагентами товарів і надання послуг. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган ані в Акті перевірки, ані в ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

У ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що на час укладання та виконання правочинів, контрагенти позивача зареєстровані юридичними особами та на час здійснення господарських операцій були платниками податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію ТОВ «Оріал», ПП «Інтенція»та ТОВ «Компанія КВІК ДАН»були скасовані чи визнані недійсними за рішеннями суду на момент укладання чи виконання договорів.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання договорів щодо поставки товарів і виконання робіт, укладених між позивачем та його контрагентами, недійсними у судовому порядку.

Відносно тверджень податкового органу про відсутність у контрагентів позивача складських приміщень, транспортних засобів, трудових і виробничих ресурсів, а також того факту, що ТОВ «Оріал»та ТОВ «Компанія КВІК ДАН»відсутні за місцезнаходженням, суд зазначає, що дана обставина не має наслідком нікчемності правочинів, оскільки підприємства не позбавлені права орендувати транспортні засоби, складські приміщення, устаткування в інших підприємств, а також винаймати в них працівників. При цьому суд звертає увагу, що відсутність у підприємства потужностей, як і відсутність або наявність підприємства за місцезнаходженням не має наслідком нікчемність укладених ним правочинів.

Водночас, як було зазначено вище та вбачається з наявної у матеріалах справи Довідки АА № 452543 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України до видів діяльності позивача за КВЕД відноситься: діяльність їдалень, діяльність кафе, оптова торгівля іншими продуктами харчування, посередництво в торгівлі товарами широко асортименту, послуги з постачання готової їжі, інші види оптової торгівлі.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі-продажу продуктів харчування, основних засобів для їх зберігання та послуг з організації їх доставки, що відноситься до виду його економічної діяльності.

Посилання відповідача на відсутність мети у контрагентів позивача щодо реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків при придбанні товару не приймається судом до уваги, з таких підстав.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як вбачається з Акта перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду даної справи, відносно посадових осіб контрагентів позивача не було порушено кримінальної справи та не прийнято вироку суду з питань ухилення контрагентом від сплати податків.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Проте, податковим органом не доведено, що господарські операції з приводу купівлі-продажу продуктів харчування, основних засобів та транспортних послуг є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагентів, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на висновках Актів перевірок господарських операцій контрагентів позивача та їх постачальників. При цьому, доказів визнання нікчемними угод, укладених між контрагентами позивача та постачальниками суду не надано, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Враховуючи викладене, висновки відповідача про нікчемність укладених між позивачем та ТОВ «Оріал», ПП «Інтенція»та ТОВ «Компанія КВІК ДАН»договорів про поставку товарів і надання послуг, є безпідставними і необґрунтованими.

Як було зазначено судом підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення були дані Акта перевірки про завищення позивачем податкового кредиту у зв'язку з віднесенням до його складу сум сплаченого податку на додану вартість у складі придбаного товару. З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Виходячи із системного аналізу положень статті 198 Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так і з дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до Державної податкової адміністрації України є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше двадцяти календарних днів, наступних за датою їх виписки.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення органами державної податкової служби документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Як вже зазначалось судом, до складу податкового кредиту позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання товарів і послуг, які підтверджені видатковими і податковими накладними, придбаний товар та послуги сплачені позивачем та використані підприємством у господарській діяльності.

Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товарів та виконання послуг, а також нікчемність правочинів податковим органом не доведено.

Жодних доказів щодо неправомірності формування ТОВ «Провідна продовольча компанія ЗС»податкового кредиту за перевіряємий період відповідачем суду не надано.

Таким чином, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, є безпідставними.

Крім того, слід зазначити, що податковим органом необґрунтовано застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції, які визначені у спірному податковому повідомлення-рішенні, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 11 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм п. 7 цього підрозділу).

У свою чергу, відповідно до пункту 7 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Отже, з 1 січня 2011 року, тобто від дати набрання чинності Податковим кодексом України, і до 6 серпня 2011 року, тобто до дати набрання чинності пунктом 11 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, слід виходити із загальних норм Конституції України та Податкового кодексу України.

Зазначені висновки, викладені в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 24.11.2011 № 2198/11/13-11.

Таким чином, якщо контролюючий орган виявив порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року, то він повинен застосовувати штрафні санкції у розмірі 1 гривня за кожне порушення.

З огляду на вказане, у податкового органу були відсутні правові підстави для застосування до позивача штрафної санкції за вказаний період у розмірі 1454307,00 грн., що також є підставою для скасування податкового повідомлення-рішення.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 16.03.2012 № 0000162340/0 прийнято відповідачем необгрунтовано та підлягає скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до статті 97 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано. При цьому позивачем заявлено вимогу про відшкодування судових витрат. Таким чином, судові витрати підлягають стягненню з державного бюджету на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 16.03.2012 № 0000162340/0.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Провідна продовольча компанія ЗС» судовий збір у розмірі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 28 квітня 2012 р.