Справа №2-354 2007 року
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2007 року Рівненський міський суд
в особі головуючої судді Гладюк Г.Л.,
при секретарі Петрушко Т.М. ,
з участю позивача ОСОБА_1
та його представника адвоката ОСОБА_3
відповідачки ОСОБА_2
та її представника адвоката ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та поділ спільного майна подружжя,
встановив:
В листопаді 2005 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2. про розірвання шлюбу, зареєстрованого між ними 01.09.1989 року у відділі РАГС Рівненського міського управління юстиції, актовий запис НОМЕР_1 На обґрунтування позовних вимог вказував, що за час спільного проживання між ним та відповідачкою постійно виникали непорозуміння і сварки, дружина не приділяла йому належної уваги як чоловікові, тому в 2002 році шлюбні відносини та ведення спільного господарства між ними було припинено. Зароблені кошти витрачались кожним з них на власний розсуд, інтересами один одного вони не цікавились, в жовтні 2003 року він залишив квартиру, в якій проживала сім'я і став жити окремо. Вважає збереження сім'ї і подальше спільне життя з відповідачкою за таких обставин неможливим, тому просить позов задовольнити, розірвати шлюб та визначити місце проживання їхнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, з матір'ю ОСОБА_2. Одночасно просив поділити майно, набуте подружжям під час шлюбу, а саме : закріпити за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 вартістю 30 000 грн.; У2 нежитлового приміщення магазину „Зоомагазин" , що знаходиться за адресоюАДРЕСА_2 вартістю 41 750 грн.; Ѕ нежитлового приміщення магазину „1000 дрібниць" за адресоюАДРЕСА_3 вартістю 30 000 грн.; Ѕ автомобіля „БМВ -525" , д.н. НОМЕР_1 вартістю 10 000 грн. ; Ѕ автомобіля „Опель- Вектра" вартістю 10 000 грн.; Ѕ автомобіля „Фольксваген Пасат" вартістю 7 500 грн.; поділити порівну в натурі товари , які знаходяться в магазині „Зоомагазин" за адресою АДРЕСА_1 вартістю 35 000 грн. і в магазині „ 1000 дрібниць" за адресою мАДРЕСА_2вартістю 15 000 грн. та побутові речі повсякденного користування загальною вартістю 25 000 грн., виділивши кожному з них майна на суму 12 500 грн.
В процесі судового розгляду спору ОСОБА_1 подав заяву про уточнення своїх вимог, згідно якої позовні вимоги частково зменшив. Зокрема, від позовних вимог в частині закріплення за ним права власності на Ѕ частину автомобілів „Опель-Вектра" вартістю 10 000 грн. та „Фольксаген-Пасат" вартістю 7 500 грн. і в частині поділу
2
побутових речей повсякденного користування загальною вартістю 25 000 грн. відмовився. Позов про розірвання шлюбу та визначення місця проживання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 народження, з відповідачкою підтримав. Крім того, просить поділити майно, набуте подружжям під час шлюбу в рівних частках і виділити йому в натурі: Ѕ частину квартириАДРЕСА_1 вартістю 30 000 грн. , Ѕ нежитлового приміщення магазину „Зоомагазин" , що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 вартістю 41 750 грн.; Ѕ нежитлового приміщення магазину „1000 дрібниць" за адресою АДРЕСА_1 вартістю 30 000 грн. ; поділити порівну товари , які знаходяться в магазинах „Зоомагазин" та „ 1000 дрібниць" та закріпити за ним право власності на Ѕ автомобіля „БМВ -525" , д.н. НОМЕР_1 вартістю 10 000 грн.
Відповідачка ОСОБА_3 позов визнала частково. Проти розірвання шлюбу, зареєстрованого з ОСОБА_1 01.09.1989 року не заперечує. Вказує, що сім'я розпалась, з 2002 року сімейно-шлюбні відносини між нею і позивачем та ведення спільного господарства фактично припинені, примирення неможливе, оскільки ОСОБА_1 перебуває у фактичних шлюбних відносинах з іншою жінкою. Місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 просить визначити з нею.
Позов ОСОБА_1в частині поділу майна вважає безпідставним. Свої заперечення проти поділу майна обґрунтовує тим, що квартира АДРЕСА_1 поділу в натурі не підлягає, інше майно не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки приміщення магазину по АДРЕСА_3-„Зоомагазин" придбане за кошти, які належали їй особисто, отримані від продажу спадкового майна батьків, приміщення магазину по АДРЕСА_3 - „1000 дрібниць" придбане також не за кошти сімейного бюджету, а за коштиОСОБА_5 з якою нею ще до придбання цього приміщення було укладено договір про спільну сумісну діяльність. Спільних з позивачем товарів у магазині „1000 дрібниць" немає, оскільки вона та ОСОБА_5припинили торгівельну діяльність і з червня 2006 року приміщення цього магазину перебуває в оренді. Майно, наявне в магазині на час припинення шлюбних відносин зі ОСОБА_1 було спільною сумісною власністю її таОСОБА_5 це майно реалізоване задовго до виникнення спору, кошти витрачені на утримання сина. Товари, наявні в магазині „Зоомагазин" та автомобіль „БМВ-525" придбані з ОСОБА_1 після припинення шлюбних відносин , тому може бути предметом поділу, якщо позивач вважає його спільним сумісним майном подружжя, однак вона не заперечує проти залишення цього майна позивачу.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 позов підтримали, покликаючись на обставини, викладені в заявах.
Відповідачка ОСОБА_2. позов про розірвання шлюбу та визначення місця проживання сина з нею визнала повністю. Пояснила, що сімейно-шлюбні відносини між нею та позивачем припинені в 2002 році, з того часу спільного господарства вони не ведуть, проживають окремо, подальше спільне життя вважає не можливим. Проти задоволення позову в частині поділу майна категорично заперечує, покликаючись на те, що квартира поділу в натурі не підлягає, а решта майна, щодо якого виник спір, не є їх спільною сумісною власністю.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази у справі, суд приходить до висновку, що визнання відповідачкою позову в частині розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини при матері не суперечить закону і не порушує прав, свобод та інтересів інших осіб, тому позов в цій частині підлягає до задоволення.
3
Судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2. був укладений 01.09.1989 року і зареєстрований у відділі реєстрації актів громадянського стану Рівненського міського управління юстиції, актовий запис НОМЕР_1
Від подружнього життя сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, що підтверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданим відділом РАГС м. Рівне 12.07.2002 року.
Як показали сторони, за час спільного проживання між ними виникали непорозуміння, сварки, що призвело до розпаду сім'ї. З 2002 року сімейно-шлюбні відносини між сторонами та ведення спільного господарства фактично припинено, сторони проживають окремо, позивач перебуває у фактичних шлюбних стосунках з іншою жінкою. За наведених обставин суд приходить до висновку, що подальше збереження шлюбу суперечило б інтересам сторін та інтересам їхнього сина, що мають істотне значення, тому шлюб слід розірвати.
Спору відносно визначення місця проживання неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, фактично не має. Позивач і відповідачка згідні, щоб після розірвання шлюбу син залишився проживати при матері ОСОБА_2. у спільній квартирі АДРЕСА_1 , де проживає й наданий час.
Позов ОСОБА_1в частині поділу майна суд визнає необгрунтованим і таким, що до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, спірна квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_1, ОСОБА_2. та їхньому сину ОСОБА_4. на підставі договору міни, посвідченого державним нотаріусом Другої Рівненської державної нотаріальної контори 17.06.1995 року (р.№3-1751) і зареєстрована в КП „Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" за ОСОБА_1 в розмірі 3/6 частини та за ОСОБА_2. і ОСОБА_3 - в розмірі 3/6 частини.
Отже, позивач ОСОБА_1 має право приватної спільної часткової власності на Ѕ частину цієї квартири, що підтверджено документально. Це право визнано відповідачкою ОСОБА_2. і ніким не оспорюється, тому підстав для визнання за позивачем права власності на Ѕ частину квартири за рішенням суду немає.
Відповідно до роз'яснень Пленуму ВСУ в п. 14 постанови „Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" № 20 від 22.12.1995 року (із змінами, внесеними постановою № 15 від 25.05.1998 року ), квартира , яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.
Як встановлено судом, спірна квартириАДРЕСА_1 є неподільною, в ній неможливо зробити два окремі входи, що крім показань сторін, підтверджено висновком № 70205/1 ШЮ будівельно-технічної експертизи від 07.02.2007 року, згідно якого розподіл квартири АДРЕСА_1 на дві рівні частини без порушення будівельних норм є неможливим.
Відповідно до ст. ст. 69, 71 Сімейного Кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна , що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, тобто майна, набутого подружжям за час шлюбу.
В порушення вимог ст. 60 ЦПК України, згідно якої кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень,
4
ОСОБА_1 переконливих доказів на підтвердження своїх вимог та доводів суду не надав і відповідно не довів, що решта майна, про яке ним заявлено спір, придбана за час шлюбу за спільні кошти подружжя, тому підстав для визнання цього майна об'єктом спільної сумісної власності сторін і його поділу, немає.
Згідно пред'явленого позову, ОСОБА_1 просить визнати за ним право власності на Ѕ частину приміщення магазину „Зоомагазин" по АДРЕСА_1 та Ѕ частину приміщення магазину „1000 дрібниць" по АДРЕСА_3 і виділити його частку в цьому майні в натурі.
Відповідачка ОСОБА_2. заперечуючи доводи позивача, вказує, що приміщення магазину поАДРЕСА_2 є її особистою приватною власністю.
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09.12.2004 року, виданого на підставі розпорядження міського голови м. Рівне № 2637-р від 03.12.2004 року, приміщення магазину зоотоварів по АДРЕСА_2належить на праві приватної власності ОСОБА_2.
Як доведено в судовому засіданні, на час видачі ОСОБА_2. вищезазначеного свідоцтва про право власності сторони проживали окремо , спільного бюджету не мали, шлюбні стосунки та ведення спільного господарства між ними було припинено за два роки до цього ( в 2002 році).
Згідно матеріалів справи, 22.12.2004 року між ОСОБА_2. та ОСОБА_1 укладений договір оренди вказаного приміщення поАДРЕСА_1на період до 22.12.2005 року. Після закінчення строку дії договору оренди ОСОБА_2. офіційно попередила ОСОБА_1про звільнення приміщення, однак звільнення магазину фактично не відбулось у зв'язку з порушенням ОСОБА_1 спору щодо цього майна в суді.
В установленому порядку вищезазначені документи - свідоцтво про право власності на нерухоме майно, розпорядження міського голови та договір оренди позивачем не оспорені.
Як встановлено судом і доведено матеріалами справи, вказане приміщення було придбане ОСОБА_2. на підставі договору міни від 17.06.1995 року між ОСОБА_2. та ОСОБА_4., ОСОБА_5, згідно якого ОСОБА_2. обміняла квартиру АДРЕСА_2 яка була її власністю відповідно до договору міни від 14.06.1995 року, на квартиру АДРЕСА_2 Із змісту Договору (п. 4) вбачається, що обмін проведений без доплати.
Приміщення магазину зоотоварів реконструйовано з вказаної квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 що підтверджено розпорядженням міського голови м. Рівне № 2582-р від 25.11.2004 року про затвердження акту державної технічної комісії і прийняття в експлуатацію закінченої реконструкції в житловому будинку, замовником якої виступала ОСОБА_2. Реконструкція проводилась в період окремого проживання сторін і відсутності спільного бюджету.
Згідно пояснень ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_3 вона надбала на підставі договору міни від 14.06.1995 року, шляхом обміну на цю квартиру належної їй квартири АДРЕСА_3, яку придбала за гроші, отримані від продажу 18.08.1994 року спадкового майна, а саме: будинку поАДРЕСА_3, що стверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 24.06.1983 року, договором купівлі-продажу від 18.08.1994 року, розпискою ОСОБА_2. від 23.08.1994 року про отримання від ОСОБА_4 своєї частки за проданий будинок в сумі 4 800 доларів США.
В судовому засіданні ОСОБА_1 факт отримання відповідачкою грошей від спадщини і вкладення їх в нерухомість підтвердив. Однак пояснив, що 28.10.1998 року він повернув ОСОБА_2. 4 500 доларів США , після чого вона обіцяла подарувати
5
приміщення магазину йому. На підтвердження цих обставин надав суду письмову розписку.
Однак, враховуючи сукупність доказів наданих відповідачкою, суд вважає, що дана розписка не є належним доказом визнання права власності на спірний об'єкт нерухомого майна. Як показала ОСОБА_2 4 500 доларів США вона дійсно отримала від ОСОБА_1як дохід від бізнесу, який ОСОБА_1 здійснював в належному їй приміщенні магазину.
Відповідно до положень Кодексу про шлюб та сім'ю України(чинного на час виникнення спірних правовідносин) і роз'яснень в п. 9 постанови Пленуму ВСУ „Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" №16 від 12.06.1998 року( із змінами, внесеними постановою № 3 від 15.05.2006 року), якщо котрийсь із подружжя зробив вкладення у придбання спільного майна за рахунок майна, яке належало йому до одруження або було одержане ним під час шлюбу в дар, у порядку спадкування, надбане за кошти, що належали йому до шлюбу, або іншого роздільного майна, то ці вкладення ( в тому числі вартість майна до визнання його спільною сумісною власністю на підставі ст. 25 КпШС) мають враховуватись при визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності ( ст. 28 КпШС).
Спірне приміщення магазину „1000 дрібниць" по АДРЕСА_3, згідно матеріалів справи, придбане 16.09.1999 року на підставі договору купівлі-продажу і належить на праві приватної власності ОСОБА_2. на підставі свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна - промисловий магазин , виданого КП РМБТІ 30.08.2000 року відповідно до розпорядження міського голови м. Рівне № 1885-р від 29.08.2000 року.
Реконструкція приміщення відбувалась ОСОБА_2. як приватним підприємцем , про що свідчить розпорядження міського голови м. Рівне № 2671/р від 28.12.1999 року, яким затверджений акт державної технічної комісії про прийняття в експлуатацію закінченої реконструкції цього нежитлового приміщення під промисловий магазин.
Вказане свідоцтво та розпорядження міського голови не скасоване і позивачем в установленому порядку не оспорено.
На спростування доводів позивача про належність цього приміщення магазину до спільної сумісної власності подружжя, відповідачкою надано договір про спільну діяльність від 15.09.1999 року, укладений між ОСОБА_2. таОСОБА_5 згідно якого кошти на придбання спірного приміщення магазину по АДРЕСА_1 були надані ОСОБА_5( п.1.3 Договору).
Договір на даний час є чинним. Позову про визнання цього договору недійсним ОСОБА_1 не заявлено.
Відповідно до роз'яснень Пленуму ВСУ в п. 15 постанови „Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" № 20 від 22.12.1995 року (із змінами, внесеними постановою № 15 від 25.05.1998 року ), до розірвання договору про сумісну діяльність грошові та інші майнові внески, а також майно, створене або придбане в результаті такої діяльності, є спільною власністю учасників договору і вони не вправі розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників ( ст. 432 ЦК 1963 року, чинної на час укладення договору), право вимагати повернення цієї частки виникає з дня розірвання договору.
Оцінивши добуті докази в сукупності, суд приходить до висновку , що ОСОБА_1 не довів вкладення в придбання вищезазначеного спірного майна його особистих або спільних коштів подружжя, а також не довів, що за час шлюбу це майно істотно збільшилось у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат.
Спірний автомобіль „БМВ" згідно матеріалів справи придбаний ОСОБА_1 у вересні 2004 року, тобто в період роздільного проживання сторін при фактичному припиненні шлюбних відносин та ведення спільного господарства і, як пояснив ОСОБА_3 за його особисті кошти. Наведених обставин відповідачка ОСОБА_4 не спростувала і фактично не заперечує.
За таких обставин, суд визнає автомобіль особистою приватною власністю позивача. До власності позивача суд відносить і товари, наявні в приміщенні „Зоомагазин" по АДРЕСА_1 оскільки вони також придбані після припинення шлюбних відносин.
Враховуючи, що майно про яке заявлено спір не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1і ОСОБА_2 підстав для його поділу немає. Тому в позові в цій частині слід відмовити.
На підставі викладеного, ст. ст. 57, 69 , 71, 105, 110, 112, 160 Сімейного Кодексу України, ст. ст.364, 367, 368, 392 ЦК України, керуючись ст. ст. 208, 209, 212-215, 218, 223, 292, 294 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини задовольнити .
Розірвати шлюб міжОСОБА_3 і ОСОБА_4 зареєстрований 01.09.1989 року у відділі реєстрації актів громадянського стану Рівненського міського управління юстиції, актовий запис НОМЕР_1
При реєстрації розірвання шлюбу стягнути з ОСОБА_1 в дохід місцевого бюджету судовий збір в сумі 25 грн. 00 коп. (двадцять п'ять грн. 00 коп.), ОСОБА_3 від сплати судового збору звільнити.
Неповнолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, залишити при матеріОСОБА_3
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд поданням в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням в двадцятиденний після подачі заяви строк апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана і без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження у строк встановлений для подання цієї заяви.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.