КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.05.2012 № 5011-41/656-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Моторного О.А.
суддів: Алданової С.О.
Шапрана В.В.
при секретарі - Браславській А.В.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явилися,
від відповідача-1: Сімонова Є.О.,
від відповідача-2: не з'явилися,
від третьої особи: не з'явилися,
розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2012 (суддя Спичак О.М.)
за позовом ОСОБА_3
до Публічного акціонерного товариства „Універсал Банк"
Закритого акціонерного товариства „Планета-Буд"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача
Товариство з обмеженою відповідальністю „Завод металевих конструкцій „ПЛАНЕТА"
про визнання недійсним договору.
Встановив:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2012 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2012 скасувати та прийняти нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги. Апелянт вважає, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням і недоведеністю обставин, що мають значення для справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2012 у складі колегії суддів: Моторний О.А. (головуючий), Кошіль В.В., Шапран В.В., поновлено строк подання апеляційної скарги та прийнято її до провадження, призначено розгляд апеляційної скарги на 24.04.2012.
У зв'язку з неявкою в судове засідання 24.04.2012 представників сторін, ухвалою суду розгляд справи було відкладено на 15.05.2012.
Розпорядженням секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб'єктами Київського апеляційного господарського суду № 01-22/1/23 від 15.05.2012, замість судді Кошіля В.В. залучено до розгляду справи № 5011-41/656-2012 суддю - Алданову С.О., відповідно до приписів ст.ст. 46, 69 Господарського процесуального кодексу України та ст. 26 Закону України „Про судоустрій та статус суддів".
В судове засідання, призначене на 15.05.2012, з'явився представник відповідача-1. Представники позивача, відповідача-2 та третьої особи не з'явилися вдруге, про причини неявки суду не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчить відповідний штамп господарського суду апеляційної інстанції з відміткою про відправку документа.
Неявка зазначених представників, на думку колегії суддів, не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для її розгляду.
Представник відповідача-1 у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2012 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача-1, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 11.06.2008 між ВАТ "Універсал Банк" (банк) та ЗАТ "Планета-Буд" (позичальник) було укладено кредитний договір №152/08, за умовами якого банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит у формі кредитної лінії в іноземній валюті в сумі ліміту кредитної лінії, що дорівнює 6 000 000,00 дол. США у порядку і на умовах визначених цим договором (п. 1.1).
В забезпечення виконань по кредитному договору № 152/08 від 11.06.2008, між ВАТ "Універсал Банк" та ТОВ "Завод металевих конструкцій "Планета" було укладено договір іпотеки № MG-1/152/08, відповідно до якого в забезпечення виконання зобов'язань ЗАТ "Планета-Буд" за кредитним договором, ТОВ "Завод металевих конструкцій "Планета" передало ВАТ "Універсал Банк" виробничі приміщення, загальною площею 6 527,6 кв.м.
Відповідно до пункту 1.6 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод металевих конструкцій "Планета" ОСОБА_3 є учасником даного товариства.
Як слідує зі змісту позовної заяви, позивач просить визнати недійсним кредитний договір, укладений між ВАТ "Універсал Банк" та ЗАТ "Планета-Буд", у зв'язку з тим, що у сторін договору на момент його укладення не було індивідуальної ліцензії Національного банку України, яка передбачена Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яка б дозволяла використовувати ЗАТ "Планета-Буд" іноземну валюту, як засіб платежу при виконанні своїх зобов'язань за кредитним договором № 152/08 від 11.06.2008.
Позивач зазначив, що порушено його права як учасника ТОВ "Завод металевих конструкцій "Планета", оскільки забезпечення виконання зобов'язань за недійсним кредитним договором іпотекою майна, що належить ТОВ "Завод металевих конструкцій "Планета", негативно впливає на його майнові права, оскільки впливає на частку виплат (дивідентів).
Однак, колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, не може погодитися із вищенаведеними доводами позивача, беручи до уваги наступне.
Статтею 192 Цивільного кодексу України встановлено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У статті 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність" зазначено, що банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми; кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Частиною першою статті 345 Господарського кодексу України визначено, що кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.
Стаття 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) відносить до кредитних операцій, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3-7 частини другої статті 47 цього закону, зокрема, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Під «коштами» в Законі України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 2) розуміється: гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
При цьому, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати операції з валютними цінностями.
Згідно зі статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Таким чином, уповноважені банки мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями.
Як було вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на момент укладення оспорюваного кредитного договору №152/08 від 11.06.2008 відповідач-1 мав видані Національним банком України банківську ліцензію № 92 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та п.п. 5-11 ч. 2 статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", дозвіл № 92-1 на право здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 ч. 2 та ч. 4 статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність"із додатком до такого дозволу.
Щодо вимог підпункту „в" пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то необхідно зазначити, що законодавством не визначено межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті.
На підставі викладеного, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що операція з надання банком кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.
Таким чином, сторонами при укладенні кредитного договору № 152/08 від 11.06.2008 погоджені всі необхідні умови, що є обов'язковими згідно статті 345 Господарського кодексу України, а саме: сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок оплати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Згідно з п.п. 2 ч. 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленні частинами першої-третьої, п'ятою, шостою ст. 203 цього кодексу.
Зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Як було вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 не є стороною кредитного договору № 152/08 від 11.06.2008, укладеного між ВАТ "Універсал Банк" та ЗАТ "Планета-Буд".
Згідно зі ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим законом та брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди).
Пунктом 51 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" встановлено, що законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. У даному разі це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він просить скасувати рішення суду першої інстанції.
За наведених обставин, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2012.
Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2012 у справі № 5011-41/656-2012 - без змін.
2. Матеріали справи № 5011-41/656-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Моторний О.А.
Судді Алданова С.О.
Шапран В.В.