ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"03" червня 2008 р. | Справа № 3-16/3-08-33 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Тофана В.М.,
суддів: Журавльова О.О., Михайлова М.В.
при секретарі судового засідання Бритавській Ю.С.
за участю представників сторін станом на 06.05.2008 р.:
Від позивача: Кіташевський Д.А., по дов.
Від відповідача: Мамедова С.О., по дов.
Від третьої особи: Тіхонов Р.І., по дов.
за участю представників сторін станом на 03.06.2008 р.:
Від позивача: не з'явився, належним чином повідомлений
Від відповідача: Кіхтенко О.С., по дов.
Від третьої особи: не з'явився, належним чином повідомлений
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської залізниці
на рішення господарського суду Одеської області від 17.03.2008 року
по справі № 3-16/3-08-33
за позовом Одеської залізниці
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача –Міністерство транспорту та зв’язку України
до Одеської міської ради
про визнання права власності
В засіданні суду оголошувалась перерва до 03.06.2008 р.
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство „Одеська залізниця” (далі - позивач) звернулось у місцевий господарський суд з позовом до Одеської міської ради (далі - відповідач) з залученням третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача –Міністерство транспорту та зв’язку України - про визнання за державою в особі останнього права державної власності на будівлю майстерень загальною площею 255,4 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Перша Сортувальна, 38 а, що перебуває у повному господарському віданні позивача –Державного підприємства „Одеська залізниця”.
Поданий до суду позов Одеська залізниця обґрунтовує тим, що право господарського відання державним майном і право оперативного управління цим майном державним органом управління, яким є Мінтрансзв’язку України (третя особа без самостійних вимог на предмет спору), становлять основу правового режиму майна державних юридичних осіб, яким є позивач.
Згідно чинного законодавства, як дальше зазначає позивач, речові права на нерухоме майно юридичних осіб і органів управління ним підлягають обов’язковій державній реєстрації на підставі актів органів державної влади з пред’явленням правоустановлюваних документів, якими є свідоцтва про право власності на об’єкти нерухомого майна, видані органами місцевого самоврядування, а також рішення суду про визнання права власності відповідно до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/6 зі змінами.
У зв’язку з відмовою відповідача, як зазначає позивач, оформити свідоцтво про право власності на вказаний об’єкт нерухомості без надання акту про введення його в експлуатацію, хоча він знаходиться на балансі структурного підрозділу позивача і останньому виданий державний акт на право постійного користування землею, на якій розташований вказаний об’єкт нерухомості, Одеська залізниця на підставі ст.ст. 16 і 326, 392 Цивільного кодексу України пред’явила позов до суду про визнання права власності на зазначений об’єкт за державою в особі Мінтрансзв’язку України як органу державної влади, який здійснює, на його думку, право власності.
Рішенням місцевого господарського суду Одеської області від 17.03.2008р. (суддя Дьяченко Т.Г.) у позові відмовлено з огляду на його безпідставність щодо визнання права власності за державою в особі Міністерства транспорту та зв’язку України, яке залучено у справі третьою особою на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору, оскільки згідно Закону України „Про управління об’єктами державної власності” (п. „і” ч. 1 ст. 7) забезпечення захисту майнових прав держави на території України відповідно до законодавства, а за її межами відповідно до чинних міжнародних договорів у межах своїх повноважень покладено на Фонд державного майна України.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити, посилаючись при цьому на ті ж підстави, що і у позові, а також на неповне з’ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, і порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Відповідач не скористався своїм правом надання відзиву на апеляційну скаргу позивача, але його представник в судовому засідання апеляційної інстанції позов і апеляційну скаргу вважає необгрунтованими.
Представник третьої особи апеляційну скаргу позивача підтримує у повному обсязі і просить її задовольнити.
Розглянувши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін та третьої особи, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції не вбачає достатніх підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Статтею 1 Закону України „Про управління об’єктами державної власності” встановлено, що управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Згідно ст. 2 цього Закону законодавство про управління об'єктами державної власності складається з цього Закону, Господарського кодексу України, Закону України "Про захист економічної конкуренції", інших законів України, якими можуть бути встановлені особливості управління окремими об'єктами державної власності або їх видами, та інших нормативно-правових актів з питань управління об'єктами державної власності.
Статтею 4 названого Закону визначені суб’єкти управління об’єктами державної власності, до яких належать і міністерства та інші органи виконавчої влади (далі –уповноважені органи управління), а у ст. 6 зазначеного Закону встановлені повноваження уповноважених органів управління.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.
Відповідно до пункту 1.1 Статуту Одеської залізниці, наданого останньою до позову, Одеська залізниця –це територіально-галузеве об’єднання, а не державне підприємство як вказано у позовній заяві, оскільки згідно цього Статуту до складу Одеської залізниці входять державні підприємства, установи та організації –юридичні особи (додаток № 1 до Статуту), які відповідно до ч. 5 ст. 62 Господарського кодексу (ГК) України не можуть входити до складу підприємства. Ніяких змін до Статуту Одеська залізниця суду не надала.
Тому Одеська залізниця, пред’являючи позов, невірно вказала позивачем Державне підприємство „Одеська залізниця”, якого не існує згідно Статуту Одеської залізниці.
Крім того, позов пред’явлений про визнання права державної власності на будівлю за державою в особі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору –Міністерство транспорту та зв’язку України –уповноваженим органом управління державним майном. Цей орган управління майном є самостійним суб’єктом господарювання –юридичною особою, який діє на підставі затвердженого в установленому порядку Положенні про нього, здійснює господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність прав та обов’язків), має відокремлене майно і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями.
Згідно ст. 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі –позивачами і відповідачами –можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього Кодексу.
Права третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору визначені у ст. 27 ГПК України, які відрізняються від прав позивачів, вказаних у ст.ст. 1 і 24 названого Кодексу.
Чинним процесуальним законодавством не передбачено, що юридична особа може пред’явити позов не у власних інтересах, а в інтересах іншої юридичної особи, а тим паче в інтересах третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору.
З зазначених вище підстав суд апеляційної інстанції не вбачає достатніх підстав для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції.
Враховуючи викладене і керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України,
апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ :
Рішення господарського суду Одеської області від 17 березня 2008 р. у справі № 3-16/3-08-33 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя: В.М. Тофан
Судді: О.О.Журавльов
М.В. Михайлов