Судове рішення #22697067

Справа 22ц-0590/358/12 Головуючий у 1 інстанції Здоровиця О.В.

Категорія 26 Доповідач Агєєв О.В.










УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


15 лютого 2011 року м.Донецьк


Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Новікової Г.В, суддів Шевченко В.Ю., Агєєва О.В.

при секретарі Бакунець Я.О.


розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку апеляційну скаргу Державного підприємства «Вугільна Компанія «Краснолиманська» на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 07 листопада 2011 року за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна Компанія «Краснолиманська» про відшкодування моральної шкоди, -


ВСТАНОВИВ:



В липні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ДП «Краснолиманська» в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві, 50 000грн., мотивуючи свої вимоги тим, що 09 травня 2007 року під час виконання трудових обов'язків він потрапив під вибух метано-повітряної суміші, внаслідок чого він отримав опік полум'ям обличчя, шиї, рук та тулубу площею 25%. Крім опіків лікарями було встановлено діагноз - отруєння угарним газом середньої тяжкості, вегето-судинна дистонія за змішаним типом, опік дихальних шляхів, легенева недостатність 1-го ступеня, опікова хвороба середньої тяжкості. Згідно висновку МСЕК від 24 вересня 2007 року йому первинно встановлено 80% втрати професійної працездатності та визнано інвалідом другої групи.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 07 листопаду 2011 року позов було задоволено повністю. На користь позивача з відповідача стягнуто у відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві, 50 000 грн. Вирішено питання про судові витрати.


В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом вимог матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд помилково до спірних правовідносин застосував норми ст.ст.153, 237-1 КЗпП України і ст.1167 ЦК України та залишив поза увагою положення підпункту 4.2 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1рп/2004, яким передбачено, що відшкодування моральної шкоди відповідно до ст.237-1 КЗпП України не застосовується до осіб, які підлягають обов'язковому соціальному страхуванню. Суд також залишив поза увагою, що позивач не надав доказів на підтвердження моральних страждань. Крім того, суд першої інстанції не встановив наявність протиправних дій (бездіяльності) з боку відповідача з зазначенням порушень конкретних нормативних актів при заподіянні шкоди здоров'ю позивача, причинного зв'язку між порушенням та шкодою, а також наявність вини відповідача.

Представник позивача в засіданні апеляційного суду не погодився з доводами апеляційної скарги, просив її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача в судове засідання апеляційного суду не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.


Судом першої інстанції встановлено, що 09 травня 2007 року з позивачем під час виконання ним трудових обов'язків стався нещасний випадок, внаслідок якого він був травмований. Відповідно до акту за формою Н-1 №29 від 19 травня 2007 року виробнича травма була отримана в результаті вибуху метано-повітряної суміши, внаслідок чого ОСОБА_1 отримав опік полум'ям 1-2-3 ступеню обличчя, шиї, рук та тулубу площею 25%, отруєння чадним газом, важкий опік дихальних шляхів, опікову токсемію (а.с5, 6). Згідно висновку МСЕК від 24 вересня 2007 року №050244 позивачу первинно встановлено 80% втрати професійної працездатності та визнано інвалідом другої групи. При повторних оглядах МСЕК 18 листопада 2008 року та 18 січня 2011 року підтверджено 2 групу інвалідності та 80% втрати професійної працездатності. Враховуючи, що внаслідок ушкодження здоров»я на виробництві позивачу завдано моральної шкоди, а також з урахуванням глибини його моральних і фізичних страждань, суд визначив розмір моральної шкоди у сумі 50 000грн.


Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.


Відповідно до ст.153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.


Виходячи з викладеного, доводи відповідача про відсутність обов'язку підприємства відшкодовувати моральну шкоду завдану позивачу з тих підстав, що останній є суб'єктом страхування від нещасного випадку на виробництві, суперечать нормам діючого законодавства, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року №1105-XIV в редакції, що діяла на час встановлення позивачеві стійкої втрати працездатності, не передбачав відшкодування застрахованим і членам їх сімей моральної (немайнової) шкоди, отриманої внаслідок ушкодження здоров'я Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Отже, право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, виникло у позивача з 24.09.2007 року, тобто з моменту встановлення йому стійкої втрати професійної працездатності, питання про відшкодування працівнику такої шкоди слід вирішувати на загальних підставах, передбачених нормами КЗпП України та Закону України «Про охорону праці», а не відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», норми якого є спеціальними.


Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не встановив при заподіянні шкоди здоров'ю позивача наявність протиправних дій (бездіяльності) з боку відповідача з зазначенням порушень конкретних нормативних актів, причинного зв'язку між порушенням та шкодою, а також наявність вини відповідача безпідставні, оскільки ст.13 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Колегія суддів вважає, що факт спричинення позивачу моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я встановлений в судовому засіданні та підтверджений наданими доказами.

Інші доводи відповідача спростовуються матеріалами справи та обґрунтованими висновками суду, викладеними у рішенні.


При визначенні розміру моральної шкоди, на думку колегії суддів, судом було враховано роз'яснення п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», а саме: розмір моральної шкоди суд визначив в межах заявлених вимог, з урахуванням характеру, обсягу, тривалості та наслідків заподіяних позивачеві моральних страждань, стану здоров'я потерпілого, істотних вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини справи.


Вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами, наявними в матеріалах справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.


Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд, -


УХВАЛИВ:


Апеляційну скаргу Державного підприємства «Вугільна Компанія «Краснолиманська» відхилити.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 07 листопада 2011 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.




Головуючий : Г.В. Новікова


Судді: В.Ю. Шевченко


О.В. Агєєв


Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація