ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 травня 2008 р. | № 29/352-07-8263 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Барицької Т.Л., |
Дунаєвської Н.Г., Мележик Н.І., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖАСМІН-ТУР" |
на постанову | Одеського апеляційного господарського суду від 31.01.2008 року |
у справі | № 29/352-07-8263 |
за позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖАСМІН-ТУР" |
до | Відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" |
про | зобов’язання укласти договір, |
в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача –Негреша М.О. ( дов. б/н від 14.02.2008 року); - відповідача –Копіца С.М. (дов. №46 від 03.01.2008 року), |
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю “ЖАСМІН-ТУР” (далі –позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства “Енергопостачальна компанія Одесаобленерго” (далі –відповідач) про зобов’язання укласти договір на постачання електричної енергії в редакції, яка відповідає вимогам Типового договору про постачання електричної енергії (Додаток № 3 до Правил користування електричною енергією).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч Закону України "Про електроенергетику" та Правил користування електричною енергією (далі –Правил), затверджених постановою НКРЕ України від 31.07.1996 № 28 (в редакції постанови НКРЕ № 910 від 17.10.2005), відповідач відмовляється від укладання з позивачем договору про постачання електричної енергії. Як вважає позивач, ним було здійснено комплекс заходів для укладення договору постачання електроенергії з відповідачем, зокрема неодноразове звернення до відповідача з проханням укласти відповідний договір; надання йому сформованого пакету документів, необхідного для укладення договору. Але відповідач, який є єдиною електропостачальною організацією на території, на якій знаходиться позивач, відмовляється укладати з ним договір на постачання електричної енергії, посилаючись на ненадання позивачем визначених Правилами необхідних документів для його укладання.
В ході розгляду справи судом першої інстанції позивач доповнив свої вимоги, а саме просив визнати неправомірними вимоги відповідача на адресу позивача щодо надання, як обов’язкової умови для укладення договору про постачання електроенергії, копії документа, що підтверджує право власності чи користування позивача на земельну ділянку, на якій розташована належна йому на праві власності будівля готелю “Юність”.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.12.2007 року провадження у справі, в частині визнання неправомірними вимог відповідача за адресою позивача щодо надання, як обов’язкової умови для укладення договору на постачання електричної енергії, копії документа, що підтверджує право власності чи користування позивача на земельну ділянку, на якій розташована належна йому на праві власності будівля готелю "Юність", припинено.
Рішенням господарського суду Одеської області від 12.12.2007 року (суддя Аленін О.Ю.) у задоволені позову відмовлено. Зазначене рішення мотивоване тим, що позивач всупереч ст.ст. 33, 34 ГПК України не надав доказів надання відповідачу необхідних документів для укладення договору постачання електричної енергії відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, статей 179, 184 Господарського кодексу України, оскільки позивачем не було надано відповідачу проекту договору, а також всіх необхідних документів, передбачених пунктом 5.4 Правил, зокрема копії документу, яким визначено право власності чи користування на земельну ділянку споживача.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.01.2008 року (колегія суддів у складі: Разюк Г.П. - головуючий, Колоколов С.І., Петров М.С.) рішення суду першої інстанції залишено без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій у вересні 2007 року позивач надіслав на адресу відповідача лист № 72 з вимогою укласти договір про постачання електричної енергії готелю “Юність”.
Відповідач листом № 25/5-537 від 17.10.2007 року повідомив позивача про неможливість укладення з ним договору про постачання електричної енергії, посилаючись на існування договору про постачання електричної енергії готелю “Юність” № 396 від 29.03.2006 року, який був укладений між відповідачем та ЗАТ “Готель “Юність”, який діяв на той час без змін.
У листопаді 2007 року між відповідачем та ЗАТ “Готель “Юність” була укладена додаткова угода про розірвання договору про постачання електричної енергії № 396 від 29.03.2006 року.
На направлений відповідачем на адресу позивача лист № 28/3-650 від 13.11.2007 року, в якому зазначалося про перелік документів, які відповідно до чинного законодавства повинні бути надані заявником для укладення договору про постачання електричної енергії, позивач надіслав відповідачу листа за №109 від 15.11.2007 року з документами для укладення договору про постачання електричної енергії.
Розглянувши направлені позивачем документи, відповідач 28.11.2007 року надіслав позивачу листа за № 28/3-748, в якому зазначив про необхідність приведення пакету направлених позивачем документів у відповідність до Правил.
З огляду на те, що відповідач не уклав з позивачем договір про постачання електричної енергії, останній звернувся до господарського суду з позовом про зобовязання відповідача укласти такий договір.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції, погоджуючись з рішенням місцевого суду, виходили з того, що позивачем не було вчинено дій для укладання договору про постачання електричної енергії, зокрема не надано відповідачу проекту договору про постачання електричної енергії з істотними умовами, передбаченими для даного виду договору, документів, якими зокрема визначено право власності чи конристування земельною ділянкою споживача, чим порушено норми чинного законодавства та Правил.
Проте, колегія суддів не може погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частин 2, 4 ст. 275 Господарського кодексу України, відпуск енергії без оформлення договору енергоспостачання не допускається. Виробники і постачальники енергії, що займають монопольне становище, зокрема суб'єкти природних монополій, зобов'язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії. Розбіжності, що виникають при укладенні такого договору, врегульовуються відповідно до вимог цього Кодексу.
Правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці визначаються Законом України "Про електроенергетику", який також регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.
Відповідно до ч. 6 ст. 24, ч. 1 ст. 26 названого Закону, споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Енергопостачальники, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території, не мають права відмовити споживачу, який розташований на цій території, в укладенні договору на постачання електричної енергії.
В силу статей 3, 7 Закону, відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Проектування, будівництво, введення в експлуатацію, експлуатація, виведення з експлуатації об'єктів електроенергетики, систем диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, інших об'єктів, підключених до об'єднаної енергетичної системи України, регламентуються нормативно-правовими актами, обов'язковими для виконання всіма суб'єктами електроенергетики.
Взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії) регулюються Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою НКРЕ України від 31.07.1996р. №28, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 02.08.1996р. за № 417/1442.
Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення). Норми розділів "Загальні положення", "Межі балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін" та "Особливості постачання електричної енергії для населених пунктів" поширюються на всіх споживачів без винятку (п.1.1.).
Пунктом 1.13 Правил визначено, що укладення, внесення змін, подовження чи розірвання дії будь-якого із договорів здійснюються відповідно до вимог законодавства та цих Правил.
Згідно з пунктом 1.6 Правил договір на постачання електричної енергії укладається постачальником електричної енергії за регульованим тарифом з усіма споживачами та субспоживачами (крім населення), які розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом на основі типового договору, який є додатком № 3 до Правил.
Відповідно до пункту 1.9 Правил, постачальники електричної енергії за врегульованим тарифом на закріпленій території не мають права відмовити споживачу або субспоживачу, електроустановки якого розташовані на цій території, в укладенні договору, за умови дотримання вимог законодавства України, зокрема цих Правил та інших нормативно-правових документів.
В силу пункту 5.1 Правил, договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за врегульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін.
Споживання електричної енергії без договору не допускається.
Пунктом 5.3 Правил передбачено, що постачальник електричної енергії за регульованим тарифом зобов’язаний надати на розгляд проект договору про постачання електричної енергії протягом 7 робочих днів для споживачів із приєднаною потужністю до 150 кВт та протягом 14 робочих днів для споживачів із приєднаною потужністю 150 кВт та більше від дати прийняття від споживача документів, зазначених у пункті 5.4 цих Правил.
З огляду на наведені норми колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень з посиланням на статті 181, 184 ГК України помилково дійшли висновку про те, що позивач, звертаючись до відповідача з листами щодо укладення договору про постачання електричної енергії повинен був надати відповідачу проект такого договору з істотними умовами, передбаченими для даного виду договору.
Крім того суди попередніх інстанцій не врахували також положень Правил (п. 5.3) щодо обов?язку саме відповідача як постачальника електричної енергії надати на розгляд позивачу проект договору про постачання електричної енергії, який має відповідати типовому договору, що є додатком № 3 до зазначених Правил та на основі якого позивач і просив суд зобов?язати відповідача укласти з ним договір.
Дійшовши висновку про те, що відповідачем правомірно відмовлено позивачу в укладенні договору про постачання електричної енергії до отримання ним усіх документів, передбачених пунктом 5.4 Правил, оскільки укладання договору про постачання електричнорї енергії за відсутності необхідних документів, зокрема якими визначено право власності чи користування земельною ділянкою споживача є порушенням чинного законодавства України, Правил користування електричною енергією, суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили обставини щодо необхідності у даному випадку надання позивачем відповідачу копії документа, яким визначено право власності чи користування земельною ділянкою, з урахуванням того, що позивачем було надано копію документа, яким визначено право власності чи користування на будівлю готелю „Юність”, а також норм чинного законодавства, а саме частини 2 статті 120 Земельного кодексу України, відповідно до якої якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Одночасно слід звернути увагу на те, що суд апеляційної інстанції, підтримуючи рішення суду першої інстації, залишив поза увагою лист НКРЕ № 7476/11/1707 від 25.12.2007 року, в якому були надані роз?яснення стосовно необхідності надання позивачем відповідачу копії документа, яким визначено право власності чи користування на земельну ділянку.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції та підтримуючи його, виходив також з того, що позивач не виконав умов Правил, зокрема щодо забезпечення складення балансу електричної енергії у власних технологічних електричних мережах для проведення комерційних розрахунків як того вимагає пункт 3.12 Правил та приписи пункту 3.20 Правил, відповідно до яких окремі площадки вимірювання з приєднаною потужністю електроустановок 150 кВт і більше та середньомісячним обсгом споживання за попередні 12 розрахункових періодів 50 тис. кВт год і більше мають бути забезпечені локальним устаткуванням збору і обробки даних для організації обліку електроенергії діючих електроустановок.
Однак колегія суддів вважає необхідним зазначити про те, що суд апеляційної інстанції, посилаючись на пункт 3.20 Правил та стверджуючи, що позивач не виконав його приписів, цитує лише частину першого абзацу пункту 3.20 та не враховує наявність продовження першого абзацу та існування другого абзацу цього пункту, відповідно до яких „окремі площадки вимірювання ... мають бути забезпечені локальним устаткуванням збору і обробки даних у межах періоду, визначеного для встановлення зазначених засобів обліку відповідно до договору. Період для встановлення засобів диференційного (погодинного) обліку електричної енергії та локального устаткування збору і обробки даних для організації обліку діючих електроустановок визначається окремим договором між електропередавальною організацією (основним споживачем) та споживачем.”
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на викладене та враховуючи, що в порушення ст. 43 ГПК України судами повно, всебічно і об’єктивно не дослідженні обставини справи, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору, постановлені судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖАСМІН-ТУР" задовольнити частково.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.01.2008 року та рішення господарського суду Одеської області від 12.12.2007 року у справі № 29/352-07-8263 скасувати.
3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області в іншому складі суду.
Судді: Т. Барицька
Н. Дунаєвська
Н. Мележик