Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 травня 2012 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Девляшевського В.А.
суддів: Матківського Р.Й., Ковалюка Я.Ю.
секретаря Возняк В.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 23 березня 2012 року з участю: позивачки - ОСОБА_1, представників відповідача: ОСОБА_2; ОСОБА_3 та ОСОБА_4,
в с т а н о в и л а :
В листопаді 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Івано-Франківської міської санітарно-епідеміологічної станції про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Позивачка посилалась на те, що вона з вересня 1994 року працювала на посаді лікаря з комунальної гігієни відділення комунальної гігієни санітарно-гігієнічного відділу Івано-Франківської міської санітарно-епідеміологічної станції. Наказом Головного державного санітарного лікаря міста Івано-Франківська № 132-к від 12.10.2009року її звільнено з роботи за прогул, допущений 11.09.2009року. Звільнення вважає незаконним, оскільки 11.09.2009року була відсутня на роботі з поважної причини - у зв`язку із наданням допомоги внучці, яку після проведеної операції в цей день було виписано з хірургічного відділення Івано-Франківської ЦРЛ. Зазначала, що незаконним звільненням їй заподіяно моральну шкоду, оскільки вона без дисциплінарних стягнень тривалий час пропрацювала в системі обласної та міської
________________________________________________________________________________
Справа № 2/0907/7973/2011 Головуючий у 1 інстанції - Барашков В.В.
Провадження № 22ц/0990/910/2012 Доповідач - Девляшевський В.А.
Категорія 52
санітарно-епідеміологічних станцій без дисциплінарних стягнень. Тому ОСОБА_1 просила її позов задовольнити. Дана справа судами розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням Івано-Франківського міського суду від 23 березня 2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Відмовляючи в позові ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що нею не було доведено об`єктивними доказами наявність поважних причин відсутності на роботі 11.09.2009року. На думку суду, у відповідача були підстави для припинення трудового договору і звільнення позивачки з роботи згідно п.4 ст.40 КЗпП України.
Не погоджуючись із даним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що суд допустив неповноту при розгляді справи, неправильно встановив дійсні обставини справи та дав їм невірну оцінку. Так, на її думку, судом не взято до уваги наявні в справі документи, які підтвердили виписку з лікарні її внучки та потребу її у сторонній допомозі. Вказує, що саме ця причина сімейно-побутового характеру унеможливила перебування її на робочому місці 11.09.2009року. Крім того, ОСОБА_1 зазначала, що суд першої інстанції не з`ясував, чи була заподіяна реальна шкода відповідачу внаслідок її відсутності на роботі у названий день, і чи відповідає обране ним дисциплінарне стягнення тяжкості проступку та її попередній роботі. Тому, на її думку, суд дійшов до помилкового висновку про безпідставність позову, в зв'язку з чим просить оскаржене рішення суду скасувати, а позовні вимоги задовольнити.
В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 апеляційну скаргу з наведених підстав підтримала. Крім того пояснила, що ранком 11.09.2009року по телефону вона повідомила своїх співробітників про наявність у неї поважної причини відсутності на роботі. Зазначила, що вона тривалий час добросовісно працювала на різних посадах в обласній та міській санітарно-епідеміологічних станціях. Тому вважає, що відповідачем безпідставно звільнено її з роботи за прогул. ОСОБА_1 заявила колегії суддів, що у неї немає наміру і бажання продовжувати працювати у міській СЕС, однак вона бажає відновити свої порушені трудові права. Позивачка зауважила, що вона хотіла у 2009 році допрацювати ще два місяці для перерахунку їй пенсії, однак адміністрація міської СЕС не надала їй таку можливість.
Представники відповідача вважають, що вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення коштів є необґрунтованими, оскільки матеріалами справи підтверджено вчинення нею дисциплінарного проступку та дотримання вимог норм чинного законодавства про працю України при застосуванні дисциплінарного стягнення. Однак, представники міської СЕС: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в засіданні апеляційного суду не заперечували, що дійсно ОСОБА_1 11.09.2009року надавала своїй внучці допомогу при поверненні її додому з лікарні після проведення операції. Не заперечували також того факту, що відсутність позивачки 11.09.2009року на робочому місці не спричинило шкоди інтересам установи. Однак, на думку представників відповідача, адміністрацією правильно обрано вид дисциплінарного стягнення, оскільки ОСОБА_1 у встановленому порядку не повідомила адміністрацію про свою відсутність на роботі. Просили оскаржене рішення залишити без змін.
Вислухавши суддю-доповідача, позивача та представників відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України та п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992року прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин. Тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі, звільненого за п.4 ст.40 КЗпП України, судам слід виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із переліку, визначеного ст.57 ЦПК України.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, ОСОБА_1 не попередила адміністрацію про свою відсутність на роботі, і що довідка Івано-Франківської міської ЦРЛ, яку пред`явила позивачка про захворювання та виписку з лікарні її внучки, була видана з недотриманням вимог правових актів МОЗ України.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що 11.09.2009року внучка ОСОБА_1 після проведеної хірургічної операції дійсно була виписана з лікарні і потребувала сторонньої допомоги, зокрема, для доставки її речей додому. Представники відповідача не заперечували того факту, що ОСОБА_1 дійсно була присутня в лікарні та супроводжувала додому внучку, яка є членом її сім`ї.
Приймаючи до уваги наведене, на думку колегії суддів, ОСОБА_1 була відсутня на роботі 11.09.2009року з поважної причини, чого суд першої інстанції помилково не прийняв до уваги.
Цей факт, відсутність будь-якої шкоди у відповідача внаслідок відсутності працівника на роботі 11.09.2009року, а також наявна в справі копія трудової книжки позивачки, записи в якій підтверджують тривалий час її бездоганної роботи на різних посадах в Івано-Франківській обласній і міській СЕС та її заохочення, колегія суддів розцінює як докази невідповідності обрання відповідачем крайнього заходу дисциплінарного впливу на ОСОБА_1
На думку колегії суддів, даючи оцінку наданим сторонами доказам по справі в їх сукупності, власник при застосуванні дисциплінарного стягнення не врахував ступінь тяжкості вчиненого проступку, заподіяну порушенням шкоду; обставини, за яких вчинено проступок та попередню роботу працівника, як того вимагає ч.2 ст.149 КЗпП. Адже, ОСОБА_1, перебуваючи багато років у трудових відносинах з відповідачем, до дисциплінарної відповідальності жодного разу не притягалась, а отримувала тільки заохочення. Посилання представника відповідача на те, що позивачка допускала неодноразово порушення дисципліни не можуть бути прийняті до уваги, оскільки є голослівними, не підтвердженими об'єктивними документальними доказами.
З наведеного випливає, що відповідачем оскарженим наказом головного державного санітарного лікаря міст Івано-Франківська №132-к від 12.10.2009року до ОСОБА_1 застосовано крайній захід дисциплінарного стягнення - звільнення з роботи за прогул без належних підстав та з порушенням норм чинного законодавства про працю, а тому суд першої інстанції помилково залишив її позовні вимоги без задоволення.
Приймаючи до уваги вище наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції по даній справі не може бути залишене в силі, оскільки не є законним і обгрунтованим. По даній справі є підстави для ухвалення нового рішення.
З врахуванням заяви ОСОБА_1 щодо її небажання продовжувати трудові відносини з відповідачем, на думку колегії суддів, наказ про її звільнення з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України слід визнати незаконним із зазначених вище підстав і, не поновлюючи її на роботі, змінити дату звільнення (з дня постановлення апеляційним судом рішення) та формулювання його причин відповідно до ст.38 КЗпП України.
Вимога ОСОБА_1 щодо стягнення коштів за вимушений прогул згідно частини 2 ст.235 КЗпП України підлягає частковому задоволенню, тобто за один рік. При розрахунку розміру стягнення колегія суддів виходить із відомостей про її середньомісячний заробіток в сумі 1228грн. 41коп., зазначений у довідці міської СЕС від 21.10.2009року (а.с.6).
Колегія суддів вважає, що на підставі ст.237-1 КЗпП України в користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 1000грн. у відшкодування спричиненої їй незаконним звільненням моральної шкоди, оскільки внаслідок протиправних дій відповідача позивачкою було втрачені нормальні життєві зв'язки, в її житті відбулись негативні зміни, вона змушена була тривалий час докладати зусилля для відновлення свого порушеного права.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.218; 307; 309; 313; 314; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 23 березня 2012 року в даній справі скасувати.
Ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати незаконним наказ Головного державного санітарного лікаря міста Івано-Франківська №132-к від 12 жовтня 2009 року про звільнення з посади лікаря з комунальної гігієни відділення комунальної гігієни санітарно-гігієнічного відділу Івано-Франківської міської санітарно-епідеміологічної станції за пунктом 4 ст.40 КЗпП України з 12 жовтня 2009 року.
Вважати ОСОБА_1 звільненою з посади лікаря з комунальної гігієни відділення комунальної гігієни санітарно-гігієнічного відділу Івано-Франківської міської санітарно-епідеміологічної станції за ст.38 КЗпП України (власне бажання) з 14 травня 2012 року.
Стягнути з Івано-Франківської міської санітарно-епідеміологічної станції в користь ОСОБА_1 14740 (чотирнадцять тисяч сімсот сорок) грн. 92коп. за період її вимушеного прогулу з 12 жовтня 2009 року по 12 жовтня 2010 року та 1000 (одну тисячу) грн. моральної шкоди.
Стягнути з Івано-Франківської міської санітарно-епідеміологічної станції в користь держави 147 (сто сорок сім) грн. 40коп. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.
Рішення набирає законної сили після його проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий В.А. Девляшевський
Судді: Р.Й. Матківський
Я.Ю. Ковалюк