АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 березня 2012р. м. Одеса
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі: головуючого судді Сидоренко І.П., суддів Погорєлової С.О., Сєвєрової Є.С., при секретарі Пугачовій Н.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кілійського районного суду Одеської області від 31 серпня 2011року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі, розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок затримки видачі трудової книжки та компенсації втрати частини заробітку в зв'язку з порушенням строку її виплати у розмірі 59089грн.44коп. та 25000грн. моральної шкоди, визнання трудового контракту від 01.09.1998р. зареєстрованого за № 281, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таким, що втратив юридичне значення і його розірвання з моменту прийняття судового рішення, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання заяви представника відповідача неправомірною, зобов'язання відповідача повернути до матеріалів справи один примірник трудового контракту від 01.09.1998р. зареєстрованого за № 281, -
встановила:
19 серпня 2003р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заробітної плати (том 1 а.с.2-3).
Рішенням суду від 24 жовтня 2003р. у задоволені позову ОСОБА_1 було відмовлено (том 1 а.с.44-45).
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 01 червня 2004р. рішення суду від 24жовтня 2003р. було скасовано з направленням справи на новий розгляд (том 1 а.с.107-110).
При новому розгляді справи ОСОБА_2 подала 03 червня 2004р. позов до ОСОБА_1 про визнання недійсним контракту від 01 вересня 1998року про працю підприємця ОСОБА_2 з працівником ОСОБА_1 (том 1 а.с.114-115).
Ухвалою суду від 30 вересня 20049р. позов ОСОБА_1 і позов ОСОБА_2 були об'єднані в одне провадження (том 1 а.с.113).
Рішенням суду від 22 квітня 2005року у задоволені позову ОСОБА_1 було відмовлено. Позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені (том 1 а.с.165-167).
Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2005року рішення суду від 22квітня 2005р. було скасовано з направленням справи на новий судовий розгляд (том 1 а.с.218-219).
При новому розгляді справи позивач ОСОБА_1 остаточно доповнивши та уточнивши позовні вимоги, просила суд про стягнення заборгованості по заробітній платі, розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок затримки видачі трудової книжки та компенсації втрати частини заробітку в зв'язку з порушенням строку її виплати у розмірі 59089грн.44коп. та моральної шкоди в сумі 25000грн.
Суд першої інстанції в рішенні суду вказав, що ОСОБА_1 також звернулася з позовом про визнання трудового контракту від 01 вересня 1998року, зареєстрованого за №281, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таким, що втратив юридичне значення і його розірвання з моменту прийняття судового рішення, але в матеріалах справи відсутні саме такі позовні вимоги ОСОБА_1 В матеріалах справи є позовні вимоги ОСОБА_2 поданні 03 червня 2004р. до ОСОБА_1 про визнання недійсним
________
Справа №22-ц1590\1129\2012 Категорія 53
Головуючий по першій інстанції - Балан М.В.
Доповідач суддя Сидоренко І.П.
контракту від 01 вересня 1998року про працю підприємця ОСОБА_2 з працівником ОСОБА_1 (том 1 а.с.114-115).
В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказала, що з початку червня 1998р. вона і ОСОБА_2 звільнилися з TOB «Мрія», де вони працювали у галантерейному відділі магазина вказаного товариства.
За рішенням суду від 10 лютого 1998р. їй, а також ОСОБА_2 та ще деяким учасникам TOB «Мрія», у зв'язку з їх виходом з членів товариства була виділена частина приміщення, що належало товариству, а саме відділ галантереї.
Після виділення приміщення ОСОБА_2 зареєструвалась як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа та відкрила свій магазин, у якому продавалися галантерейні товари.
26 червня 1998р. ОСОБА_2, як приватний підприємець прийняла її на роботу у якості продавця до свого магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 який у подальшому став називатись «Промінь», і вона з цього дня приступила до виконання своїх обов'язків.
01 вересня 1998р. у зв'язку з необхідністю офіційного оформлення своєї діяльності ОСОБА_2 як роботодавець, та вона, ОСОБА_1, як працівник склали та підписали безстроковий трудовий договір, який назвали трудовим контрактом. У вказаному договорі були відображені права і обов'язки сторін, визначений розмір оплати праці працівника та вказано, що він діє з 04.09.1998р. постійно.
Відповідно до діючого законодавства, оскільки ОСОБА_2 не мала власної печатки, 04.09.1998р. вказаний трудовий договір було зареєстровано у Кілійській міській раді Одеської області. Через декілька днів вона передала ОСОБА_2 свою трудову книжку для внесення відповідних записів та їх належного завірення, після чого вона продовжила працювати продавцем у магазині, що належить ОСОБА_2
18 грудня 1998р. працівниками Кілійського відділення Ізмаїльської ОДПІ було проведено перевірку додержання норм закону у магазині СПД ОСОБА_2 Під час перевірки ними були виявлені порушення допущенні нею ОСОБА_1, як продавцем магазину, про що було складено відповідний акт.
19 квітня 2000р. ОСОБА_2 відправила її у безстрокову неоплачувану відпустку і на усі її прохання допустити її до роботи відмовляла.
Позивачка ОСОБА_1 також вказала, що за час праці в період з 26 червня 1998року по 19 квітня 2000р. ОСОБА_2 не платила їй заробітну плату, а лише іноді давала у рахунок зарплати носильні речі, та змушувала при цьому писати боргові розписки. На підставі вказаних боргових розписок, у червні 2000р. ОСОБА_2 за рішенням суду стягнула з неї 7134грн. у якості боргу.
Після відсторонення від роботи відповідачка ОСОБА_2 розрахунок з нею не провела, заборгованість по заробітній платі та відпускні не виплатила, належним чином оформлену трудову книжку не видала.
Позивачка ОСОБА_1 вказала, що вона сподівалася на вирішення усіх питань мирним шляхом, тому до 19 серпня 2003року не зверталася до суду з позовом про захист своїх прав.
ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, та пояснила, що дійсно вона працювала разом з ОСОБА_1 у відділі «Галантерея» TOB «Мрія». За рішенням суду від 10 лютого 1998р. їй, також ОСОБА_1 та ще деяким учасникам TOB «Мрія», у зв'язку з їх виходом з членів товариства була виділена частина приміщення, за адресою: Одеська область, АДРЕСА_1
14 квітня 1998р. вона отримала свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи. Оскільки вона мала намір працювати разом з ОСОБА_1, у магазині, який їм було виділено, вона у міській раді взяла 4 бланки трудового контракту, який на її прохання 01 вересня 1998р. був частково заповнений третьою особою. Після заповнення контрактів, вона запропонувала ОСОБА_4 разом піти до Кілійської міської ради, зареєструвати контракт та належним чином оформити трудову книжку позивачки, оскільки в неї не було печатки. Однак, ОСОБА_1 в міськраду не з'явилась у зв'язку з чим контракт зареєстрований не був, а трудова книжка не оформлена.
ОСОБА_2 стверджувала, що ОСОБА_4 жодного дня у неї в магазині не працювала, трудову книжку їй не надавала. Ніяких актів про виявлення порушень чинного законодавства допущеного ОСОБА_1 під час проведення перевірки 18 грудня 1998р. працівниками Кілійського відділення Ізмаїльської ОДПІ не складалося, штрафні санкції по цьому акту вона не сплачувала, оскільки не було самої перевірки. Також не використовувався касовий апарат і не вівся журнал використання ЕККА, тому, що їх використання та ведення платником єдиного податку, яким вона є, не передбачено діючім законодавством.
Магазин «Промінь» розпочав працювати лише з 19 травня 1999р., після того, як виконавча служба провела виділ в натурі частини магазину, що раніше належав ТОВ «Мрія», тому ОСОБА_2 заперечувала, що ОСОБА_1 могла до цього часу працювати продавцем у її магазині.
У 1999році у магазині «Промінь» відбулась крадіжка, у числі вкраденого був касовий апарат «Самсунг», однак цей апарат лише зберігався у приміщенні, а не використовувався під час здійснення торгівельної діяльності.
У червні 2000р. за рішенням Кілійського районного суду Одеської області на її користь було стягнуто з ОСОБА_1 борг в сумі 7134грн. Після вказаного рішення суду, державні виконавці у 2003р. наклали арешт на будинок ОСОБА_1, що на її думку, і стало підставою звернення ОСОБА_1 з вищевказаним позовом.
Відносно зустрічного позову ОСОБА_2 вказала, що при першому розгляді вказаної справи, у якості письмових доказів до матеріалів справи за клопотанням її представника ОСОБА_5 судом було залучено до справи два оригінали трудового контракту, про що свідчіть протокол судового засідання. Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 до свого позову ніяких письмових доказів не долучали, в тому числі і не надавали оригінал вказаного контракту і у подальшому, оскільки підтвердження цього в матеріалах справи відсутні.
17 травня 2005р. представник ОСОБА_1 подав до суду письмову заяву про видачу йому з матеріалів справи першого оригіналу контракту, який він нібито раніше надавав суду, що й було зроблено. Однак, оскільки оригінали контрактів подавалися не стороною позивача, а стороною відповідача по первісному позову, то ОСОБА_2 вважала заяву представника ОСОБА_1 неправомірною, а отриманий оригінал контракту таким, що підлягає поверненню до матеріалів вказаної цивільної справи.
Позивач ОСОБА_1 позов ОСОБА_2 не визнала та просила суд у задоволені її позову про визнання заяви представника ОСОБА_1 неправомірною, зобов'язання відповідача повернути до матеріалів справи один примірник трудового контракту від 01.09.1998р. зареєстрованого за № 281 відмовити, оскільки було отримано перший оригінал контракту, який надавався суду саме стороною позивача, тому ОСОБА_1 вважала зустрічний позов ОСОБА_2 безпідставним.
Рішенням суду від 31 серпня 2011р. у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 і зустрічному позову ОСОБА_2 - відмовлено (том 3 а.с.265, 266-271).
В апеляційній скарзі апелянт ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення її позову в повному обсязі, посилаючись на те, що суду в порушені вимог матеріального та процесуального права відмовив їй у задоволені позову (том 3 а.с.285-289).
Справа розглянута у відсутності апелянта ОСОБА_1, яка неодноразово була належним чином сповіщена про слухання справи, а також і на 02 березня 2012р, але ніяких документів відносно своєї хвороби суду апеляційної інстанції не надала. Справа тривалий час знаходиться у провадженні апеляційного суду і не розглядається з вини апелянта ОСОБА_1,Ю., яка без поважних причин не з'являється в судове засідання апеляційної інстанції і не надає відповідних документів про поважність причин не явки в судове засідання апеляційної інстанції.
Також судом апеляційної інстанції належним чином на 02 березня 2012р. був сповіщений представник апелянта ОСОБА_1 - ОСОБА_7, який в судове засідання апеляційної інстанції не з'явився і не сповістив суд про поважність причин не явки в судове засідання апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч.5 ст.76 ЦПК України вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки і цій особі.
Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_2, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2, з наступних підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Згідно ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення Кілійського районного суду від 31 серпня 2011року не відповідає.
Судом при ухвалені рішення суду допущені протиріччя, невідповідність висновків суду обставинам справи, та недоведеність обставин, що мають значення для справи.
Так, суд першої інстанції в рішенні суду вважав доведеним факт трудових відношень, які виникли з 01 вересня 1998року між ОСОБА_2, як роботодавцем, і ОСОБА_1, як працівником.
Однак, в рішенні суд одночасно вказав, що допитані у якості свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 не підтвердили те, що ОСОБА_1 була офіційно оформлена продавцем у ОСОБА_2
Також суд вказав, що свідки ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 не надали суду першої інстанції конкретних обставин відносно проведеної перевірки у грудні 1998року, які можливо було б прийняти як доказ про існування трудових відношень між ОСОБА_1 і ОСОБА_2
Суд вказав, що з моменту реєстрації ОСОБА_2 у якості підприємця, позивач ОСОБА_1 не була зареєстрована у неї як продавець та вона не сплачувала за неї відповідні податки.
Судом першої інстанції також була надана оцінка і обставинам укладення трудового контракту та з рішення суду вбачається, що суд фактично прийшов до висновку, що такий контракт не був належним чином укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1
В мотивувальний частині рішення суд на підставі ч.1 ст.233 КЗпП України відмовив у задоволені позову ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати з підстав пропуску нею строку для звернення до суду з вказаним позовом без поважних причин. При цьому суд вказав, що в судовому засіданні було достовірно встановлено та не заперечувалося сторонами, що ОСОБА_2 безпідставно не виплачувала ОСОБА_1 заробітну плату в період 01.09.1998року по 19.04.2000року. В той час, як відповідач ОСОБА_2 взагалі категорично заперечувала, що ОСОБА_1 у неї працювала.
Суд в рішенні вказав, що не підлягає задоволенню, як безпідставний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання трудового контракту від 01 вересня 1998року, зареєстрованого за №281, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таким, що втратив юридичне значення і його розірвання з моменту прийняття судового рішення.
Однак, в матеріалах справи взагалі відсутні такі позовні вимоги ОСОБА_1, а є позовні вимоги ОСОБА_2 поданні нею 03 червня 2004р. до ОСОБА_1 про визнання недійсним контракту від 01 вересня 1998року про працю підприємця ОСОБА_2 з працівником ОСОБА_1 (том 1 а.с.114-115).
Суд першої інстанції відмовив ОСОБА_1 у задоволені позову в частині стягнення розрахунку при звільненні, у зв'язку з його необґрунтованістю і безпідставністю, пославшись при цьому на те, що факт звільнення ОСОБА_1 з роботи не знайшов свого підтвердження в судовому засіданні.
Суд першої інстанції пославшись на те, що є доведеним факт трудових відношень, які виникли з 01 вересня 1998року між ОСОБА_2 як роботодавцем і ОСОБА_1 як працівником, одночасно вказав, що не знайшов свого підтвердження факт того, що ОСОБА_1 передавала ОСОБА_2 для належного оформлення свою трудову книжку, і що позивач на підтвердження вказаного факту не надала жодного доказу.
Суд вказав, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки не підлягають задоволенню усі інші її позовні вимоги.
Тобто з вищевикладеного судова колегія вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення суду, яке не відповідає вимогам ЦПК України.
Відповідно до вимог ст.21 КЗпП України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 01.09.1998р.). трудовий договір, це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Частиною третьої цієї ж статті визначено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Пунктом 2 «Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті на роботу працівників», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1994р. за №170 (далі Порядок), передбачено, що відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору можуть встановлюватись угодою сторін.
Згідно з п. 2 Порядку контракт набуває чинності з моменту його підписання або з дати, визначеної сторонами у контракті, і може бути змінений за згодою сторін, складеною у письмовій формі. Контракт є підставою для видання наказу (розпорядження) про прийняття (найняття) працівника на роботу з дня. встановленого у контракті за угодою сторін.
Статтею 9 Закону України «Про підприємництво» зазначено, що для здійснення підприємницької діяльності підприємець має право укладати з громадянами договори про використання їх праці. При укладанні трудового договору в тому числі у випадках, передбачених законами України, - контракту підприємець зобов'язаний забезпечити умови та охорону праці. її оплату не нижче встановленого в республіці мінімального рівня, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до чинного законодавства.
За вимогами статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим при укладенні контракту. Укладення трудового договоре оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.
Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992року, зазначено, що згідно зі ст. 24 КЗпП укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника підприємства, установи, організації чи повноваженого органу. Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням відома власника або уповноваженого ним органу. Контракт є особливою формою трудового договору і укладається він коли його застосування відповідає законодавству (ст.21 КЗпП).
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції безпідставно визнав доведеним факт виникнення між ОСОБА_2 як роботодавцем та ОСОБА_1 як працівником трудових відносин з 01.09.1998р, пославшись на укладений між ними безстроковий трудовий договір у формі контракту, зареєстрованого 04 вересня 1998року за № 281 у журналі реєстрації договорів між підприємцями та працівниками виконавчого комітету Кілійської міської ради та відповіді ради відносно обставин даного контракту.
Безпідставним є і посилання суду як на доказ того, що сам факт допуску ОСОБА_1 до роботи підтверджується актом перевірки магазину підприємця ОСОБА_2 працівниками Кілійського відділу Ізмаїльської ОДПІ від 18.12.1998р, показами свідка ОСОБА_16, яка проводила перевірку та відповідями ОДПІ про проведення зазначеної перевірки, виявлення рушень, застосування та сплату фінансових санкцій.
Так, на а.с.33-34 тому 1 знаходиться контракт з працівником від 01 вересня 1998року, який не оформлений належним чином, оскільки в ньому взагалі відсутні обов'язки сторін, не визначений робочий час, оплата праці та соціально-побутове забезпечення працівника.
Згідно відповідям ДПІ у Кілійському районі за № 6319/17-0 від 30.09.2003р. за №6363\17 від 01.10.2003р. підприємець ОСОБА_2 була прийнята на податковий облік 14.04.1998р. і є платником податку, та з моменту її реєстрації у неї не була зареєстрована реалізатором ОСОБА_1; з моменту реєстрації в ДПІ ОСОБА_2, як підприємця, не має інформації про трудові відносини її з ОСОБА_1, в актах документальних перевірок ПП ОСОБА_2 дані про найманих працівників відсутні (том 1 а.с.18, 20).
Начальник УПФ України в Кілійському районі Одеської області листом за № 1462 від 07.10.2003р. також підтверджує, що ОСОБА_1 не зареєстрована у підприємця ОСОБА_2, та підприємець ОСОБА_2 не звітує в УПФ України в Кілійському районі і страхові внески відносно ОСОБА_1 не сплачує (том 1 а.с.26).
Допитані в судовому засіданні першої інстанції у якості свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 не підтвердили суду, що ОСОБА_1 була офіційно оформлена продавцем у ОСОБА_2
Свідок ОСОБА_14 пояснила в судовому засіданні, що акт перевірки магазину 18 грудня 1998року був складений помилково, оскільки за ОСОБА_2 касовий апарат не був зареєстрований, а акт був анульований.
Безпідставними є посилання суду першої інстанції, як на доказ існування трудових відношень між сторонами, на заперечення ОСОБА_2 на касаційну скаргу по іншій справі, а саме по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, де ОСОБА_2 дійсно висловила думку відносно того, що стягнення боргу не має відношення до сплати чи не сплати заробітної плати ОСОБА_1
Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що розпорядженням виконкому Кілійської міської ради № 75 від 01 березня 2005року за заявою підприємця ОСОБА_2 визнано недійсним контракт від 01 вересня 1998року, зареєстрований 04 вересня 1998року за №281, на підставі наданих заявником ОСОБА_2 відповідних листів державної податкової інспекції, Пенсійного фонду та центру зайнятості про те, що ОСОБА_1 не зареєстрована у неї як продавець (том 1 а.с.150).
Вказане розпорядження виконкому Кілійської міської ради прийнято за протестом прокурора, та саме з тих підстав, що між сторонами ніколи не укладався контракт, але вказане розпорядження ОСОБА_1 не оскаржено і не скасовано.
З відповіді Кілійського міського голови за №331-2.7А від 03 квітня 2006року вбачається, що при укладанні трудового договору у формі контракту між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 04.09.1998 року, зареєстрованого в Кілійській міській раді за № 281, громадянка ОСОБА_1 в порушенні ч. 2 и ч. З ст. 24 КЗпП України, п 7, 8, 9 «Положення про порядок складання контрактів при прийняти на роботу працівників» від 19.03.1994р. за №170 та п. 2,5 «Інструкції про порядок ведення трудових книг на підприємствах та установах», не виконала жодної з вимог цих законодавчих актів, у зв'язку з чим трудовий договір виявився нескладеним, а контракт - недійсним том 1 а.с.246).
Позивач ОСОБА_1 не надала суду першої та апеляційної інстанції жодного доказу відносно того, що вона передавала ОСОБА_2 для належного оформлення свою трудову книжку, що і підтвердив в рішенні суд першої інстанції.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову про стягнення заробітної плати з підстав пропуску нею строку для звернення до суду згідно ч.1 ст.233 КЗпП України, не прийняв до уваги, що відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, чим допустив порушення норм матеріального права.
З урахуванням наведеного та приведених вище доводів судова колегія прийшла до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки вона відповідно до вимог ст.ст.57, 58, 59, 60 ЦПК України не довела ті обставини, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, а згідно ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання заяви представника відповідача неправомірною, зобов'язання відповідача повернути до матеріалів справи один примірник трудового контракту від 01.09.1998р. зареєстрованого за № 281, також не підлягає задоволенню, оскільки дані вимоги взагалі ні є позовними і не стосуються будь-яких правових підстав для звернення з позовом, а стосуються лише процесуальних дій, пов'язаних з розглядом справи, та наданням до суду відповідних доказів, в тому числі і трудового контракту в будь-якому вигляді, а саме оригіналу чи його копії.
Ураховуючи те, що судове рішення суду не відповідає вимогам ст.213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, відповідно до ч.1 п. 2 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Частиною 1 п.2 і п.3 ст.309 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції ї ухвалення нового рішення або зміни рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, яки суд вважав встановленими і невідповідність висновків суду обставинам справи.
На підставі наведеного судова колегія вважає за необхідне ухвалити рішення суду про відмову у задоволені позовів ОСОБА_1 і ОСОБА_2
Керуючись ст.ст.304, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Кілійського районного суду Одеської області від 31 серпня 2011року скасувати, ухвалити нове.
У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по заробітній платі, розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок затримки видачі трудової книжки та компенсації втрати частини заробітку в зв'язку з порушенням строку її виплати у розмірі 59089грн.44коп. та 25000грн. моральної шкоди, визнання трудового контракту від 01.09.1998р. зареєстрованого за № 281, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таким, що втратив юридичне значення і його розірвання з моменту прийняття судового рішення - відмовити.
У задоволені зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання заяви представника відповідача неправомірною, зобов'язання відповідача повернути до матеріалів справи один примірник трудового контракту від 01.09.1998р. зареєстрованого за № 281 - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий І.П. Сидоренко
Судді Є.С. Сєвєрова.
С.О. Погорєлова