АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Громіка Р.Д.
суддів - Драгомерецького М.М., Парапана В.Ф.
при секретарі - Щуровській О.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора м. Іллічівська Одеської області на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 29 лютого 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Іллічівської міської ради Одеської області про визнання права власності на дачний будинок,
встановила:
15 лютого 2008 року ОСОБА_1 звернулась до Іллічівського міського суду з вказаним позовом.
Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що на підставі свідоцтва про право власності від 28 липня 2006 року та рішення виконавчого комітету Іллічівської міської ради від 19.07.2006 року №821 вона (позивачка) є власником дачного будинку площею -106,60 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно технічного паспорту, наданого комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» м. Іллічівська від 29.01.2008 року, за адресою: АДРЕСА_1 до належного їй (позивачці) дачного будинку, було самовільно добудована прибудова. В Іллічівській міській раді Одеської області їй (позивачці) було повідомлено, що отримати право-встановлювальні документи можливо лише у судовому порядку, так як вказане будівництво зроблено без належного дозволу та належно затвердженого проекту. За таких обставин вона (позивачка) вимушена звернутись до суду із зазначеним позовом.
В судовому засіданні при попередньому слуханні справи позивачка підтримала заявлені вимоги та просить їх задовольнити.
Представник відповідача - представник Іллічівської міської ради Одеської області, позов визнав та не заперечував проти його задоволення.
Рішенням суду позов був задоволений у повному обсязі, та було визнано за позивачкою право власності на самовільно збудоване нерухоме майно (дачний будинок), розташоване за адресою: АДРЕСА_1, позначене на викопіровці з технічного паспорту КП "БТІ" м. Іллічівська від 29.01.2008р., а саме: приміщення №1 - 6,8 кв.м.; приміщення №11 - 23,1 кв.м., позначених під літерою «А»; приміщення №1-5 - 28,8 кв.м.; приміщення №1-6 - 15,9 кв.м.; приміщення №1-7 - 1,7 кв.м.; приміщення №1-11 - 4,1 кв.м. приміщення №1-12 - 6,5 кв.м.; приміщення №1-13 - 33,5 кв.м. приміщення №1-14 - 3,9 кв.м.; приміщення №1-15 - 6,8 кв.м.; приміщення №1-16 - 34,1 кв.м., позначених під літерою «А-1».
На вказане рішення, прокурором м. Іллічівська Одеської області, в інтересах територіальної громади м. Іллічівська в особі Іллічівської міської ради Одеської області, була подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати вказане рішення, та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права при його винесенні.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи скарги, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.2 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вони законні та обґрунтовані.
Проте, з вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися, вважає вказані висновки суду неправильними та необґрунтованими виходячи із наступного.
Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
У відповідності зі ст.83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю; у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Відповідно до ст.12 того ж Кодексу до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин та території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Також, у відповідності до ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції місцевих рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
З відповідним зверненням про виділення земельної ділянки для будівництва дачного будинку позивач до Іллічівської міської ради Одеської області не зверталася.
Надання земельної ділянки у встановленому законом порядку особі під уже збудоване нерухоме майно є обов'язковою умовою для виникнення права власності на це збудоване майно.
Право власності, та право постійного користування на земельну ділянку згідно ст.125 Земельного кодексу України (в редакції 2002 р.) виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації заборонено.
Втім, позивачка є неналежним користувачем земельної ділянки, оскільки земельна ділянка не надана їй у власність та в користування відповідно вимог чинного законодавства.
Таким чином, позивачкою не представлено ніяких доказів законності користування чи володіння земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 (частиною земельної ділянки, на якій знаходиться збудований дачний будинок).
З посиланнями суду на наявність правоустановчих документів на земельну ділянку, а саме на Рішення Виконавчого комітету Іллічівської міської ради Одеської області № 597 від 18 березня 1986 року, до складу якого входить земельна ділянка, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_1, та яка була передана у постійне користування причалу рибалок - аматорів №423 Північної коси сухого лиману, слід не погодитись.
Так, договір оренди між громадською організацією «Клуб рибалок-аматорів Іллічівського морського торгівельного порту» та Іллічівської міської ради скінчився 14 листопада 2008 року, та згідно листа відділу Держкомзему у м. Іллічівську (№30-30-4/1364 від 18.08.2010 р.) новий договір не укладався, тобто на момент ухвалення рішення судом, дачний будинок розташований за відсутності передбачених ст.ст.125,126 Земельного кодексу України правоустановчих документів на земельну ділянку.
Крім цього, позивачка в порушення цільового призначення переданої в оренду земельної ділянки громадській організацією «Клуб рибалок-аматорів Іллічівського морського торгівельного порту» (для переносу причалу рибалок-аматорів), виконала будівництво дачного будинку, будівництво якого повинно будо здійснюватись на іншій категорії земель.
Згідно ч.1 ст.331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особою, яка виготовила (створила) річ із своїх матеріалів на підставі договору, є власником речі.
Аналізуючи вказану норму можна зазначити, що право власності у особи на виготовлену чи створену річ виникає лише в тому випадку, коли вона доведе факт виготовлення чи створення цієї речі із власних матеріалів.
Жодних доказів використання власних матеріалів під час самочинного будування нерухомої споруди позивачкою не надано.
Згідно ст.ст.20, 23 Закону України «Про планування та забудову територій» державні будівельні норми та інші нормативно-правові акти з питань планування і забудови територій є обов'язковими для суб'єктів містобудування. Будівництво об'єктів містобудування здійснюється згідно з законодавством, державними стандартами, нормами та правилами, регіональними та місцевими правилами забудови, містобудівною та проектною документацією.
Відповідно до пункту 1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 07.02.02.2002 року №7/5, реєстрації підлягають права власності тільки на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію в установленому порядку.
Пунктом 6.1 цього ж положення передбачено, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна, за наявності акта на право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети за наявності документу, що відповідно до вимог чинного законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкту проектної документації, державними будівельними нормами, стандартами і правилами.
Як зазначено у пункту 1 Порядку прийняття у експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою KM України від 08.10.2008 року №923, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі сертифікату відповідності, що видається Держбудінспекцією та її територіальними органами.
Абзацом 2 ч.2 ст.331 ЦК України передбачено, що якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття його до експлуатації.
Таким чином, введення нерухомого майна в експлуатацію є обов'язковою умовою виникнення права власності на нього.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що висновок фахівця №48 від 11.02.2008 року, зроблений експертом ОСОБА_2., про відповідність самовільно збудованого нерухомого майна будівельним нормам, є підставою для визнання за позивачкою права власності на спірний об'єкт. Додержання технічних умов при будівництві або реконструкції об'єкту не має значення для встановлення факту самочинного будівництва та вжиття відповідних заходів по його знесенню у разі грубого порушення замовником вимог діючого законодавства при здійсненні будівництва об'єкту містобудування.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦК України будинок, спорудження, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони побудовані або будуються на земельній ділянці, що не відведена для цієї мети або без належного дозволу, або належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Крім цього, колегія суддів звертає свою увагу на те, що суд першої інстанції в мотивувальній частині свого рішення послався на докази, а саме на два рішення Іллічівської міської ради Одеської області від 2004 року, які в матеріалах справи відсутні, а на вказаних судом аркушах справи (а.с.19-21), замість зазначених рішень міської ради, знаходиться тільки рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 21.04.2006р.
Більш того, судова колегія не може погодитися з висновком місцевого суду про те, що рішення по справі повинно бути винесено при попередньому розгляді справи, в порядку ч.4 ст.130, та ч. 4 ст. 174 ЦПК України, так як суд не в повному обсязі вияснив позицію представника відповідача - Іллічівської міської ради Одеської області, що саме він визнав, на яких правових підставах.
Так, з протоколу судового засідання від 29.02.2008р.(а.с.30-31) вбачається, що представник відповідача заявив в судовому засіданні тільки про те, що він позов визнав, однак ніяких пояснень щодо цього він не давав, та більш того, в судових дебатах він вже заявив, що просить позов не задовольняти.
Суд не звернув своєї уваги на вказані обставини, не уточнив та не конкретизував позицію представника відповідача, та ухвалив рішення при попередньому розгляді справи.
Отже, при прийнятті рішення від 29 лютого 2008 року Іллічівським міським судом не застосовані вимоги ст.331, 376 ЦК України, ст.ст. 20, 23 Закону України «Про планування та забудову територій», ст.ст. 125-126 Земельного кодексу України, які підлягали застосуванню в даному випадку, були порушені вимоги ст. ст. 130. 174 ЦПК України, що відповідно до п.2 ч.1 ст. 307, п.2-4 ч.1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309 ч. 1 п.2-4; ст.313-314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України судова колегія,
вирішила:
Апеляційну скаргу прокурора м. Іллічівська Одеської області задовольнити.
Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 29 лютого 2008 року скасувати, та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Іллічівської міської ради Одеської області про визнання права власності на дачний будинок.
Рішення вступає в законну силу з моменту оголошення. На рішення може бути подана касаційна скарга протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішення апеляційного суду.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді В.Ф. Парапан
М.М. Драгомерецький