АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Громіка Р.Д.
суддів - Драгомерецького М.М., Парапана В.Ф.
при секретарі - Щуровській О.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління МНС України в Одеській області на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління МНС України в Одеській області, третя особа - ОСОБА_2, про відшкодування майнової та моральної шкоди,
встановила:
До Малиновського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Управління пожежної охорони Одеської області про відшкодування майнової та моральної шкоди. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 посилався на те, що 14.05.2002 року з вини ОСОБА_2, що керував спецтранспортом, сталася ДТП, в якому автомобіль позивача отримав механічні пошкодження. В цей час позивач був прийнятий на посаду водія із власним автотранспортом до ТОВ «Істок-2001» на умовах випробувального терміну, та звільнений після ДТП 14.05.2002р. на підставі невідповідності посаді водія, що завдало йому значних психологічних страждань. Враховуючи вищезазначене, позивач просив стягнути на його користь з відповідача відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 15365 грн. 76 коп. та відшкодування моральної шкоди у розмірі 15000 грн.
В процесі розгляду справи позивачем неодноразово змінювались та уточнювались позовні вимоги у зв'язку з реорганізаційними змінами назви відповідача та іншими обставинами, в останніх з яких позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь відшкодування матеріальної шкоди у сумі 34048 грн. 20 коп., відшкодування моральної шкоди у розмірі 15000 грн., витрати на проведення експертизи у розмірі 840 грн. та інші судові витрати, про що була подана заява (а.с.212), та зроблена відповідна уточнююча заява позивачем, яка зафіксована засобами технічної фіксації судового процесу.
Відповідачем, Головним управлінням МНС України в Одеській області, 26.10.2010р. було надано відзив на позовну заяву, в якій було викладено процесуальну позицію відповідача, заперечення проти позову та їх правова аргументація (а.с.213-218).
Справа неодноразово була предметом розгляду суду першої інстанції, рішення по справі переглядалися судом апеляційної та касаційної інстанцій.
Останнім рішенням суду першої інстанції від 11.10.2010р. позов ОСОБА_1 до Головного управління МНС України в Одеській області, третя особа - ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди був задоволений частково. Було стягнуто з Головного управління МНС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди в сумі 15 365 грн. 76 коп. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.
Також був визначений порядок виконання рішення суду відповідно до якого це рішення у разі набрання ним законної сили є підставою для зарахування грошових коштів отриманих позивачем в порядку виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 06.03.2003 року та ухвали Апеляційного суду Одеської області від 28.08.2003 р. в рахунок стягнутих грошових коштів за цим рішенням.
Не погодившись з вказаним рішенням, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення, та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права при його винесенні.
Позивач ОСОБА_1 сповіщався апеляційним судом за всіма наявними в матеріалах справи адресами, а також за адресою реєстрації відповідно до даних адресного бюро м. Одеси та Одеської області, однак, згідно повідомлень кур'єрів та працівників поштових відділень, він за зазначеними адресами не проживає, що дає суду можливість, відповідно до ч.5 ст.74, 76,77 ЦПК України вважати його сповіщеним, та розглядати справу у його відсутності.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи скарги, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.2 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вони є частково обґрунтованими.
Так, суд першої інстанції в обґрунтування своїх висновків послався на наступні обставини та факти.
Як правильно було встановлено в судовому засіданні, виходячи з матеріалів справи, пояснень позивача та свідка ОСОБА_3, 14.05.2002 року сталося ДТП за наступних умов. По вулиці Адміральський проспект в м. Одесі, близько 17 години 10 хвилин рухався автомобіль «Тойота» державний номер НОМЕР_1 під керуванням позивача. В цей же час по лівій смузі для здійснення невідкладного службового завдання рухались автомобілі СГПЧ-10 у вигляді автоколони спецтранспорту з увімкненими проблисковими маячками та спеціальним звуковим сигналом. Перед пішохідним переходом біля перехрестя з вулицею Луніна позивачем була здійснена зупинка на забороняючий сигнал світлофора, внаслідок чого відбулось зіткнення з автомобілем АЦ-40 130 63Б державний номер НОМЕР_2 під керуванням водія СГПЧ-10 ОСОБА_2 Внаслідок зіткнення автомобіль позивача отримав механічні ушкодження, (а.с.14-15, 21-24).
04.09.2002р. Приморським районним судом м. Одеси (суддя Жуковський О.Г.) було винесено постанову, якою адміністративну справу у відношенні ОСОБА_1 було закрито за відсутності в його діях ознак скоєння адміністративного правопорушення (а.с.14-15). Згідно з ч. 4 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені вироком у кримінальній справі, що набрав законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення або у кримінальній справі обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Таким чином, склад адміністративного правопорушення в діях позивач відсутній, а тому ця обставина має преюдиціальне значення.
Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що під час виникнення ДТП він у якості командира відділення рухався в спецтранспорті АЦ-40 130 63Б державний номер НОМЕР_2 для ліквідації пожежі другої категорії із необхідністю проведення оперативних рятувальних робіт. Проїжджаючи вулицю Адміральський проспект із ввімкненими спеціальними світловими та звуковими сигналами, він за допомогою гучномовця неодноразово попередив водіїв автомобілів попереду про необхідність звільнити смугу руху. Перед пішохідним переходом позивач знов повернувся у ліву смугу руху та зупинився на забороняючий сигнал світлофора, внаслідок чого водієм ОСОБА_2 була здійснена спроба уникнути аварійної ситуації, але відбулось зіткнення з автомобілем позивача.
Повідомлені свідком факти щодо умов виникнення ДТП позивач не заперечував, що підтверджується засобами технічної фіксації судового процесу.
У відповідності до п. 3.1 Правил дорожнього руху, водії оперативних транспортних засобів, виконуючи невідкладне службове завдання, можуть відступати від вимог розділів 8 (крім сигналів регулювальника), 10-18, 26, 27 та пункту 28.1 цих Правил за умови увімкнення проблискового маячка синього або червоного кольору і спеціального звукового сигналу та забезпечення безпеки дорожнього руху.
Пунктом 3.2 Правил дорожнього руху зазначається, що у разі наближення транспортного засобу з увімкненим синім проблисковим маячком та (або) спеціальним звуковим сигналом водії інших транспортних засобів, які можуть створювати йому перешкоду для руху, зобов'язані дати йому дорогу і забезпечити безперешкодний проїзд зазначеного транспортного засобу (і супроводжуваних ним транспортних засобів).
Згідно п. 1.5 вищевказаних Правил, дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Судом правильно було встановлено, що позивач виконав вимоги Правил дорожнього руху, оскільки при наближенні спецтранспорту змістився до правої смуги руху, тим самим звільнивши проїзд. Відповідний висновок підтверджується фактами, встановленими постановою Приморського районного суду м. Одеси від 04.09.2002p., поясненнями свідків та безпосередньо ОСОБА_1 та не протирічать поясненням ОСОБА_4, який під присягою підтвердив, ця обставину. Однак, в процесі руху, наблизившись до регульованого пішохідного переходу позивач не оцінив дорожню обстановку, не врахував швидкості та дистанції між власним автомобілем та іншими учасниками дорожнього руху, не переконався у безпечному проходженні автоколони спецтранспорту та виконав маневр зміщення вліво, на ліву смугу руху, де і виконав зупинку перед пішохідним переходом на забороняючий (жовтий) сигнал світлофора. Внаслідок допущеної позивачем помилки в оцінці дорожньої обстановки, фактично грубої необережності позивача, водій спецавтомобілю АЦ-40 130 63Б державний номер НОМЕР_2, ОСОБА_2 був вимушений вдатися до екстреного гальмування, та спробував уникнути зіткнення із автомобілем позивача, але через перешкоди на узбіччі дороги (тротуарі), був змушений повернутись на ліву смугу руху, де і зіткнувся із автомобілем ОСОБА_1
Суд правильно врахував адекватні дорожній ситуації дії водія ОСОБА_2, який незважаючи на значну швидкість та масу автотранспортного засобу спеціального призначення зміг уникнути настання загрози та шкоди здоров'ю та життю інших осіб, що знаходились в момент ДТП у відповідних автомобілях та на пішохідному переході. Про вказані обставини свідчить локалізований та помірний характер пошкоджень автотранспортного засобу позивача, що вбачається з фототаблиці до експертного висновку №0606 від 11 червня 2002 року та не протирічить встановленим обставинам справи, зокрема поясненням свідків.
В подальшому суд першої інстанції робить висновок, що відповідно до ст. 440 ЦК УРСР, що був чинний на момент скоєння ДТП, шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини. Згідно зі ст. 450 ЦК УРСР організації і громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточення (транспортні організації, промислові підприємства, будови, власники автомобілів та ін.), зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Відповідач є володільцем джерела підвищеної небезпеки тому на нього покладається відповідний обов'язок щодо відшкодування завданої шкоди. Згідно зі ст. 454 ЦК УРСР, якщо груба необережність самого потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а при вині заподіювача шкоди - і залежно від ступеня його вини) розмір відшкодування, якщо інше не передбачено законом Союзу РСР, повинен бути зменшений або у відшкодуванні шкоди повинно бути відмовлено. Зважаючи на встановлений судом факт грубої необережності ОСОБА_1 при забезпеченні руху транспорту із спеціальними сигналами, що в значній мірі стало причиною виникнення ДТП 09.10.2002 р., суд вважає це правовою підставою для застосування ст. 454 ЦК України для зменшення розмірів відшкодування завданої матеріальної шкоди. Така позиція, на думку суду першої інстанції відповідає змісту постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.03.1992 року. Згідно п.2 вищевказаної постанови, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. Правила ст.454 ЦК про зменшення розміру відшкодування або відмову у відшкодуванні шкоди з врахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках заподіяння шкоди майну, а також особі громадянина, однак у кожному разі підставою до цього може бути груба необережність потерпілого (знаходження в нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху і т.п.), а не проста необачність. Характер маневру здійсненого позивачем свідчить про грубу помилку під час керування транспортним засобом, а тому суд зменшуючи розмір відшкодування, виходить з того, що позивачем в судовому засіданні зазначено факт продажу автомобілю «Тойота» державний номер НОМЕР_1, а тому суд вважає, що здійснити відновлювальний ремонт цього автомобілю тепер неможливо, тому матеріальна шкода підлягає компенсації в розмірі, визначеному експертним висновком №0606 від 11 червня 2002 року-тобто 15 365 грн. 76 коп.
З даними висновками судова колегія не може повністю погодитися виходячи з наступного.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив хибний висновок та неправильно застосував положення ст. 454 ЦК України так як правила даної статті застосовуються тільки у відношенні особи, яка є потерпілою.
Так як ні в цивільному кодексі, ні в цивільно-процесуальному кодексі не дається ніякого тлумачення терміну «потерпілий в цивільному процесі», тому колегія суддів звертається до загального тлумачення цього терміну, наданого в ст. 49 Кримільно-процесуального кодексу України.
Відповідно до вказаної статті, «Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Про визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд - ухвалу».
ОСОБА_1. не був визнаний потерпілим, яким саме злочином йому було заподіяно майнову шкоду органами дізнання, слідчим чи судом встановлено не було.
Таким чином у суду першої інстанції не було ніяких законних підстав для застосування до правовідносин, які склалися між сторонами, положення ст. 454 ЦК України.
Правильно посилаючись на п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.03.1992 року, суд першої інстанції не звернув свою увагу на те, що п.3 цієї постанови передбачений порядок вирішення спору по відшкодуванню шкоди, заподіяної внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки.
Так, відповідно до вказаного пункту шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них в частині, заподіяної нею (в порядку часткової відповідальності).
Особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими. У такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам. Питання про відповідальність за шкоду, заподіяну при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки кожного із їх володільців перед іншим з них, вирішується за правилами ст.440 ЦК ( 1540-06 ): шкода, заподіяна одному з володільців з вини іншого - відшкодовується винним; при наявності лише вини володільця, якому заподіяна шкода, вона йому не відшкодовується; при наявності вини обох володільців - розмір відшкодування визначається відповідно до ступеня вини кожного; при відсутності вини володільців у взаємному заподіянні шкоди - жоден з них не має права на відшкодування. ( Абзац другий пункту 3 із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду N 9 ( v0009700-03 ) від 24.10.2003 )
Так як жодним судом не було встановлено вини ні позивача ОСОБА_1, ні водія спецавтомобілю ОСОБА_2 (у відношенні до якого навіть не складався адміністративний протокол), позивачем не надано доказів винних та протиправних дій відповідача щодо себе і свого майна, тому відповідно до норм діючого на момент скоєння ДТП законодавства, а саме ст. 440 ЦК України, а також роз'яснення п. 2 та 3 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.03.1992 року, тому суд першої інстанції повинен був прийняти рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
При таких обставинах, судова колегія вважає, що рішення суду про часткове задоволення позову ОСОБА_1 не може вважатися законним та обґрунтованим, а тому є підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення у зв'язку з недоказаністю позовних вимог, та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309 ч. 1 п.2-4; ст.313-314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України судова колегія,
вирішила:
Апеляційну скаргу Головного управління МНС України в Одеській області задовольнити.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2010 року скасувати, та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління МНС України в Одеській області, третя особа - ОСОБА_2, про відшкодування майнової та моральної шкоди.
Рішення вступає в законну силу з моменту оголошення. На рішення може бути подана касаційна скарга протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішення апеляційного суду.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді В.Ф. Парапан
М.М. Драгомерецький