АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 лютого 2012 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Одеської області у складі:
Головуючого: Цюри Т.В.,
Суддів: Сєвєрової Є.С., Погорєлової С.О.,
при секретарі: Павлючук Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на апеляційне оскарження рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 червня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності,-
В С Т А Н О В И Л А :
В березні 2007 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та, уточнивши в процесі розгляду справи позовні вимоги, просила суд визнати недійним договір дарування житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1, укладеного між нею, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 як удавану угоду, визнати дійсним договір купівлі-продажу цього ж будинку,як укладений тільки між нею та ОСОБА_2, визнати за нею право власності на спірний житловий будинок.
В обгрунтування своїх вимог позивачка послалась на те, що 17.09.1996 року між нею, відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_6 був укладений договір дарування, за яким ОСОБА_2 подарувала їм в рівних частках житловий будинок по АДРЕСА_1 Оскільки вона та ОСОБА_6 не являлися громадянами України, а мали намір оселитись в м. Одесі, вони вмовили ОСОБА_2 оформити їх відносини з приводу спірного майна саме договором дарування. Фактично сторони приховали таким чином іншу угоду, а саме купівлю-продаж. Крім того, оскільки фактично всі передані за угодою купівлі-продажу грошові кошти належали особисто позивачці, а ОСОБА_6, який являвся її співмешканцем, був вписаний в договір лише з метою отримання ним громадянства України, вона просила визнати договір дарування недійсним, договір купівлі-продажу цього будинку, як укладеного тільки між нею та ОСОБА_2 дійсним та визнати за нею право власності на спірний житловий будинок.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 15 червня 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним - відмовлено в зв'язку з закінченням строку позовної давності.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування дійсним, визнання права власності - відмовлено по суті позовних вимог.
Не погодившись з винесеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на вказане рішення, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задоволити її вимоги в повному обсязі.
Заслухавши пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, яке ухвалено на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не можна визнати законним та обґрунтованим з наступних підстав.
Так, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що дійсно між сторонами договору була укладена угода дарування з метою приховати іншу угоду купівлю-продаж (удавана угода), застосувавши до неї правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.
Однак, при цьому, суд дійшов невірного висновку про відмову в задоволенні цієї вимоги через сплив строку позовної давності та, як наслідок відмови у задоволенні інших вимог щодо визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності.
Так, з пояснень сторін та досліджених матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулась до суду з вказаним позовом лише після того, як дізналася, що 07.10.2005 року до неї та до синів ОСОБА_6 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулася ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності. В своїх уточнених позовних вимогах ОСОБА_2 посилалася на те, що фактично між нею, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 з розстрочкою платежу. ОСОБА_2 вимушена була звернутися до суду з вказаними вимогами, оскільки дізналася, що ОСОБА_6 помер, а ОСОБА_1 намагається продати будинок, недоплативши їй за придбаний будинок 2800 доларів США, що являлось , майже половиною вартості будинку, тому ОСОБА_2 просила суд визнати за нею право власності на спірний будинок.
За таких обставин, дізнавшись, що ОСОБА_2 висуває вимоги до синів померлого її співмешканця ОСОБА_6, який ніякого відношення до придбаного нею будинку не мав, оскільки всі кошти за будинок сплачувались нею особисто, а в договір дарування останній був вписаний на її прохання лише з метою отримання ним громадянства України, ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з зустрічними вимогами. Вказані обставини були підтверджені в судовому засіданні самою ОСОБА_2
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції
Закону України № 435-IV від 16 січня 2003 року, який набув чинності з 01січня2004року, ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада
2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК України 2003 року - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відмовляючи у задоволенні позову через пропуск позивачем строку позовної давності, суд першої інстанції не зазначив коли ж позивачка довідалася або могла довідатися про порушення свого права та з якого часу почався перебіг строку позовної давності.
Враховуючи встановлені обставини, колегія приходить до висновку, що ОСОБА_1 не пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення свого права остання дізналася саме тоді, коли ОСОБА_2 звернулася до суду з заявленими вимогами до неї у 2005 році.
Крім того, відповідно матеріалів справи та в судовому засіданні апеляційної інстанції було достовірно встановлено та не заперечувалося сторонами, що фактично між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 за 7000 доларів США з розстрочкою платежу. Даний факт підтверджується розписками ОСОБА_2 про отримання нею коштів за продаж цього будинку та її поясненнями про те, що кошти на протязі всіх років вона отримувала безпосередньо від ОСОБА_1 та залишок коштів у сумі 2800 доларів США був сплачений ОСОБА_1 вже в 2008 році, тобто задовго після смерті ОСОБА_6, який помер 14.09.2004 року. Доказами придбання ОСОБА_1 особисто спірного будинку свідчить і свідоцтво про право на спадщину від 29.11.1994 року, відповідно якого ОСОБА_1 отримала в спадщину житловий будинок по АДРЕСА_2, який згодом нею був проданий відповідно договору купівлі-продажу від 01.06.1995 року. За отримані кошти ОСОБА_1 придбала будинок АДРЕСА_3, з метою отримання прибутку, який 10.10.1995 року нею був проданий, а за отримані кошти ОСОБА_1 вже придбала у ОСОБА_2 спірний будинок. Будь-яких доказів в підтвердження заперечень щодо сплати коштів за спірний будинок особисто позивачкою, суду не надано.
Відповідно до п. 25 постанови Пленум Верховного Суду України від 06 листопада
2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати
інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів ,-
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволити частково.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 15 червня 2011 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності - задоволити.
Визнати договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_6, посвідчений державним нотаріусом Другої Одеської державної нотаріальної контори 17 вересня 1996 року, реєстровий номер 3-6073, - удаваним.
Визнати угоду купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - дійсною.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги до касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Т.В. Цюра
Судді: Є.С. Сєвєрова
С.О. Погорєлова