АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2012 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Кварталової А.М.,

суддів - Плавич Н.Д., Михайлова В.О.,

при секретарі - Ардаковської А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 04 листопада 2011 року,-

встановила:

09.09.2009 року ОСОБА_1 звернувся до Суворовського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, згідно якого просив стягнути з відповідача на його користь гроші в сумі 12 200 ЕВРО, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 134 936, 22 грн.

04.11.2009 року ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 направлено за підсудністю до Комінтернівського районного суду Одеської області.

17.12.2009 року ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області Вінської Н.В. провадження по справі відкрито.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, посилаючись на те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики на загальну суму 12 200 ЄВРО для покупки автомобіля, під залог оригіналів документів, з зобов'язанням придбання автомобіля або повернення отриманих грошей через три місяці. Вказані зобов'язання оформлені розпискою, яка є договором позики та оформлена відповідно до вимог закону, а тому оскільки вказані кошти ОСОБА_1 не повернуті , просила стягнути їх з ОСОБА_2, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.

ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити, зустрічний позов не визнав.

В ході розгляду справи позовні вимоги ОСОБА_1 були уточнені в частині стягнення боргу у загальній сумі 254 623,78 грн. з урахуванням індексу інфляції та процентів.

_____________________________________________________________

Головуючий в 1 інстанції - Вінська Н.В. Справа № 22ц/1590/1031/2012р. Суддя - доповідач - Кварталова А.М. Категорія: ЦП-27

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 позов ОСОБА_1 не визнав та посилався на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставні з огляду на те, що між сторонами не укладався договір позики грошових коштів, а між сторонами фактично було укладено: - договір застави (ст. 703 ЦК України); - договір завдатку (ст. ст. 570, 571 ЦК України); - договір побутового підряду (ст. 855 ЦК України); - договір з умовою про доставку товару покупцю (ст. 703 ЦК України).

В зв'язку з цим ОСОБА_2 подав зустрічний позов, згідно якого просив суд:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму заборгованості 2800 ЄВРО або 27384 грн. (за курсом НБУ станом на 12.07.2010 року) за автотягач марки RENAULT MAGNUM тягач - 480 моделі, 2002 року випуску, зеленого кольору, вартістю 15 000 ЄВРО,

- зобов'язати ОСОБА_1 прийняти автотягач та розпоряджатися ним;

- зобов'язати ОСОБА_1 повернути оригінали документів на право власності на 1/3 частину житлового будинку по АДРЕСА_1; (свідоцтво про право власності № 93 від 20.01.1999 року, технічний паспорт від 11.03.2004 року та державний акт на земельну ділянку під зазначеною частиною житлового будинку № 630 09.03.1998 року.

В обґрунтування вимог, ОСОБА_2 позовні вимоги до нього не визнав та посилався на те, що ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 12 200 ЄВРО йому не передавав. Спірна сума для придбання автомобіля для ОСОБА_5 передана не ОСОБА_1 - ОСОБА_2, а ОСОБА_5 - ОСОБА_6, який і мав придбати в Польщі машину RENAULT MAGNUM тягач - 480 моделі за ціною 18000 ЕВРО для ОСОБА_7

Написання розписки на ім'я ОСОБА_1 пояснив тим, що між собою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 знайомі не були, відповідно до чого не довіряли одне одному, тому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виступили в якості гарантів на випадок невиконання умов угоди між ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Після отримання грошових коштів ОСОБА_6 зв'язався з польськими партнерами та здійснив замовлення на автомобіль. Угода була оформлена розпискою про отримання коштів. Через 2 місяці ОСОБА_5 через ОСОБА_1 змінив свої вимоги, щодо якості автомобіля, обумовлюючи, вимоги до двигуна ( американського виробництва) та кабіни (остання модифікація).

Для виконання нових умов польські партнери затратили біля 2-х місяців. Після того, як потрібна машина була знайдена, ОСОБА_5 через ОСОБА_1 передав ОСОБА_6 через ОСОБА_2 5000 ЕВРО, які разом з першим авансом на загальну суму склали 7200 ЕВРО. Вказані кошти були передані ОСОБА_6 польському продавцю автомобіля. 22.03.2009р. на ім'я ОСОБА_2 фірмою «ЕВРО СПЕД» (м. Сохаєв Польща) було придбано автомобіль RENAULT MAGNUM тягач - 480 моделі, 2002 року випуску, зеленого кольору, вартістю 15 000 ЕВРО.

Після цього він повідомив замовника - ОСОБА_5 через ОСОБА_1 про те, що автомобіль для нього придбаний, але для його отримання необхідно доплатити 2800 ЕВРО, та про те, що вказаний автомобіль можна забрати на кордоні за умови сплати усіх необхідних податків та зборів.

Узнавши про це, ОСОБА_5 через ОСОБА_1 відмовився від оплати та прийняття автомобіля, мотивуючи це фінансовою кризою, відсутністю роботи на замовлений автомобіль та почав вимагати повернення тих грошей, які він передав на придбання автомобіля.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 04 листопада 2011 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - відмовлено.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.

Судом стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 950 грн. судового збору.

Судом стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1700 грн. та 120 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та залишити без змін рішення суду від 04.11.2011 року в частині відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості та зобов'язання вчинити певні дії, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, що висновки суду не відповідають обставинам справи. При цьому зазначив, що між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики, згідно якого він позичив йому кошти в сумі 12 200 ЕВРО на покупку автомобіля, які ОСОБА_2 йому не повернув до теперішнього часу і зобов'язаний йому повернути.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та його представники : ОСОБА_8, ОСОБА_9 підтримали скаргу та просили її задовольнити.

ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 просили скаргу відхилити , рішення суду залишити без змін.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, яка доповіла колегії суддів зміст оскаржуваного рішення, мотиви і доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог і доводів апеляційної скарги, вислухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, суд першої інстанції, виходив з того, що між сторонами не виникли будь-які правовідносини за договором позики, відповідно до вимог ст.ст.1046, 1047 ЦК України.

Відмовляючи в задоволені вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості та зобов'язання вчинити певні дії, суд першої інстанції виходив з того, що вони не доведені, та такі, що не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Проте повністю з таким висновком суду погодитися не можна з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За змістом статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ст.1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або іншій документ, який посвідчує передання позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та сплатити 3% річних.

Судом встановлено, що згідно розписки від 05.03.2008р. ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 на три місяця кошти в сумі 7200 ЕВРО для придбання автомобіля, в якості застави залишив свій автомобіль, про що власноручно написав розписку (а.с.6).

Іншою розпискою від 09.04.2009р. аналогічного змісту ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 кошти в сумі 12 200 ЕВРО для придбання автомобіля, про що також власноручно написав розписку (а.с.8).

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримав заявлені вимоги та факт укладання між сторонами договору позики на суму 12 200 ЕВРО, а тому просив стягнути з відповідача кошти в розмірі 12 200 ЕВРО, що в еквіваленті за курсом НБУ складає 134 936, 22 грн.(12 200 евро х 11, 06034 ), індекс інфляції в сумі 196 476 грн. та 3% річних в розмірі 24 291 грн.

Представник ОСОБА_1- ОСОБА_8 підтримала доводи ОСОБА_1

ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 позовні вимоги не визнали та посилалися на те, що ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 12 200 ЄВРО ОСОБА_2 не передавав. Спірна сума для придбання автомобіля для ОСОБА_5 передана не ОСОБА_1 - ОСОБА_2, а ОСОБА_5 - ОСОБА_6, який повинний був придбати в Польщі машину RENAULT MAGNUM тягач - 480 моделі за ціною 18000 ЕВРО для ОСОБА_7 Написання розписки на ім'я ОСОБА_1 пояснив тим, що між собою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 знайомі не були, відповідно до чого не довіряли одне одному, тому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виступили в якості гарантів на випадок невиконання умов угоди між ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Перевіривши доводи сторін, оглянувши оригінали розписок, які були надані в судовому засіданні апеляційного суду, колегія суддів, вважає, що висновок суду про те, що між сторонами не було укладено договор позики на суму 12 200 ЕВРО є помилковий.

Вирішуючи спір, суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню.

Матеріалами справи підтверджено, що 09.04.2009р. ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 кошти в сумі 12 200 ЕВРО для придбання автомобіля, про що власноручно написав розписку (а.с.8).

Враховуючи викладене, колегія суддів, виходить з того, що між сторонами виникли договірні відносини у вигляді договору позики. ОСОБА_2 власноручно написав та підписав розписки про отримання коштів у борг у розмірі 12 200 ЕВРО і у передбачений договором строк не повернув суму позики, що свідчить про невиконання ним умов договору.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що існує розписка, яка є належним доказом укладання між сторонами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору позики у відповідності до вимог статті 1046 УК України і у встановленому законом порядку вона не визнана недійсною.

Наявність у ОСОБА_1 оригінала розписки є свідченням невиплаченого відповідачем ОСОБА_2 боргу в сумі 12 200 ЕВРО.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази про безгрошовість укладеного договору.

ОСОБА_2 протягом тривалого часу з 05.03.2008р. до 09.09.2009р.- не оспорював договір позики, а лише з поданням позову ОСОБА_1 почав заперечувати його за безгрошовістю.

Таким чином, виходячи з того, що існує розписка, згідно якій ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 кошти в сумі 12 200 ЕВРО за договором позики від 09.04.2009р., тому необхідно стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг в сумі 12 200 ЕВРО.

Згідно п.14 Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009р. №14, у разі пред'явлення позову про стягнення суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з проведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Враховуючи те, що за договором позики від 09.04.2009р. підлягає стягненню 12 200 ЄВРО, що складає в еквіваленті на день постановлення рішення(на 7.02.2012р.офіційний курс - 10,4201670) кошти в сумі 127 126 грн. 03 коп. та 3% річних з 09.04.2009р. по 09.04.2011р. в сумі 10599 грн.77 коп., а всього 137 725 грн. 80 коп., які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1

Вимоги ОСОБА_1 про стягнення індексу інфляції за весь час прострочення в сумі 196 476 грн. не підлягають задоволенню , оскільки непередбачені законом.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Беручи до уваги, що визначення в договорі грошових зобов'язань у іноземній валюті(ЕВРО) не суперечить чинному законодавству, проте унеможливлює урахування відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних зі знеціненням боргу, визначеного в іноземній валюті.

Таким чином у вимогах ОСОБА_1 про стягнення індексу інфляції за весь час прострочення в сумі 196 476 грн. необхідно - відмовити.

Доводи ОСОБА_2 про те, що між сторонами договір позики не укладався, що позбавляє ОСОБА_1 права вимагати повернення коштів, не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог, оскільки наявність розписки про отримання коштів від ОСОБА_1 підтверджено копіями розписок та оригіналом розписки на 12 200 ЕВРО, власноручно підписаної ОСОБА_2, а також поясненнями ОСОБА_1 про те, що кошти в сумі 12 200 ЕВРО отримані в борг ОСОБА_2

Доводи ОСОБА_2, що спірна сума в розмірі 12 200 ЕВРО для придбання автомобіля для ОСОБА_5 передана не ОСОБА_1 - ОСОБА_2, а ОСОБА_5 - ОСОБА_6, який повинний був придбати в Польщі машину RENAULT MAGNUM тягач - 480 моделі за ціною 18000 ЕВРО для ОСОБА_7 є необґрунтованими, оскільки непідтверджені відповідними письмовими доказами, а зазначена розписка не містить фактів на які посилається ОСОБА_2

Посилання ОСОБА_2 на копію розписки від 09.04.2009р., яка надана ОСОБА_6 в якій зазначено, що кошти в сумі 5000 ЕВРО і 7000 ЕВРО ОСОБА_10 передав ОСОБА_6 для придбання автомобіля, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки вказана розписка стосується правовідносин, які виникли між ОСОБА_6 та ОСОБА_10

Доводи ОСОБА_2 щодо відсутності правовідносин з позивачем не приймаються до уваги, оскільки спростовуються укладеною письмовою розпискою написаною власноручно відповідачем.

Доводи ОСОБА_2 про те, що він і ОСОБА_1 були гарантами виконання умов договору, що підтверджено свідками ОСОБА_6, ОСОБА_7 не приймаються до уваги, оскільки в тих випадках, коли договір позики укладений у письмовій формі, доведення обставин укладання договору шляхом свідчень свідків не допускається, за винятком випадків кримінально - караних дій.

Доводи представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 про те, що між сторонами фактично було укладено: - договір застави (ст. 703 ЦК України); - договір завдатку (ст. ст. 570, 571 ЦК України); - договір побутового підряду (ст. 855 ЦК України); - договір з умовою про доставку товару покупцю (ст. 703 ЦК України) є безпідставні, яким суд першої інстанції дав належну та обґрунтовану оцінку.

Відповідно до ст.ст. 79, 88 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути судові витрати по сплаті судового збору в сумі 750 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу в суді першої інстанції в сумі 120 грн., а всього 870 грн., які підтверджено відповідними квитанціями(а.с.2).

Відповідно до п.3,4 ст. 309 ЦПК України, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального права, зокрема ст. 1046,1047, 1049 ЦК України, є підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення, про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики частково в розмірі137 725грн. 80 коп., в іншій частині вимог необхідно відмовити.

Вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості та зобов'язання вчинити певні дії, сторонами не оскаржуються, а тому колегією суддів не переглядались відповідно до вимогст.303 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.209, 307 ч.1 п.1, 2, 309 ч.1 п.п.3,4, 314 ч.2,316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області ,-

Вирішила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 04 листопада 2011 року - в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики скасувати .

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором позики 137 725(сто тридцять сім тисяч сімсот двадцять п'ять) грн. 80 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 870 (вісімсот сімдесят) грн..

В іншій частині Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 04 листопада 2011 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області А.М.Кварталова

Н.Д.Плавич

В.О.Михайлов