Судове рішення #22665752

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


08 липня 2011р. м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді - Сидоренко І.П., суддів - Погорєлової С.О., Цюри Т.В., при секретарі - Пугачовій Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 березня 2011р. по справі за позовом ПАТ «ІМЕКСБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору та звернення стягнення на предмет іпотеки та за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ІМЕКСБАНК» про зміну кредитного договору, -

встановила:

14 липня 2009р. ПАТ «ІМЕКСБАНК» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 і остаточно уточнив позовні вимоги просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, звернувши стягнення на предмет іпотеки (а.с.100, 125).

В обґрунтування позову позивач вказав, що згідно укладеного 19 грудня 2007року договору непоновленої кредитної лінії за №2003, в подальшому до договору були внесені зміни 19 грудня 2008р., ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 417000 євро з кінцевим терміном повернення основної заборгованості по кредиту 19 грудня 2012р.

На підставі іпотечного договору від 24 грудня 2007р. ОСОБА_1 передав в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку загальною площею 0,2400га, розташовану за вищевказаною адресою, що належать ОСОБА_1

Позивач послався на те, що з січня 2009р. відповідач припинив виконання зобов'язання за кредитним договором і просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в сумі 468649,23 євро, що за курсом НБУ еквівалентно 4930177грн.25коп. Вказана сума складає основний борг за кредитом в розмірі 416964,93євро; заборгованість за відсотками, нарахованими за користування кредитом в розмірі 30369,26 євро, пеня в сумі 21315,04 євро.

Позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку загальною площею 0.2400га, розташовану за вищевказаною адресою, що належать ОСОБА_1


22 лютого 2010р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «ІМЕКСБАНК», в якому просив суд змінити умови договору непоновленої кредитної лінії за №2003 від 19 грудня 2007р., збільшивши строк кредитування до 120 місяців, з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 19 грудня 2017р.

ОСОБА_1 просив змінити розмір щомісячних платежів. Визнати частково недійсним договір непоновленої кредитної лінії в частині визначення євро валютою зобов'язання та внести зміни до договору, змінивши євро, як валюту зобов'язання на грошову одиницю України - гривню.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 послався на те, що необхідне внести зміни до кредитного договору у зв'язку з настанням світової фінансової кризи, зменшення рівня його прибутку, а також у зв'язку з тим, що договір був неправомірно укладений в іноземній валюті - євро, оскільки відповідно до вимог ст. 524 ЦК України, зобов'язання повинно бути визначено в грошові одиниці України - гривні.

Положенням Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного обігу» єдиним засобом платежу, що легально використовується на території України, є національна валюта України - гривна. Укладання кредитних угод в іноземній валюті між резидентами України діючим законодавством не передбачено.

ОСОБА_1 зазначив, що згідно ст.652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладанні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони.


Ухвалою суду від 10 листопада 2010р. позовні вимоги ОСОБА_1 і ПАТ «ІМЕКСБАНК» об'єднані в одне провадження (а.с.123).


Рішенням суду від 09 березня 2011р. позовні вимоги ПАТ «ІМЕКСБАНК» задоволено частково, а у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено (а.с.177, 178-183).

Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь Публічного Акціонерного Товариства "ІМЕКСБАНК" заборгованість за кредитним договором у сумі 468649,23 євро, що за курсом НБУ складає 4930177грн.25коп., судовий збір в сумі 1700грн, витрати на оплату ІГЗ в сумі 250грн.


Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення його позову і відмовлення у задоволенні позову ПАТ «ІМЕКСБАНК».

При цьому апелянт вказав, що рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, суд безпідставно відмовив йому у задоволені позову, необґрунтовано не прийняв до уваги всіх підстав для зміни умов кредитного договору, а саме зміну курсу долара, падіння курсу гривни, що фактично призвело до неможливості виконувати належним чином зобов'язання за кредитним договором, порушило принцип справедливості.

На думку апелянта він не може нести ризик лише з тих підстав, що відбувся обвал курсу національної валюти (а.с.189-191).


Колегія суддів, заслухав суддю доповідача, сторони, вивчивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.


Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд 1 інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.


Задовольняючи частково позов банку і відмовив у задоволені позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що відповідач допустив порушення умов договору і свої зобов'язання за договором не виконує, що призвело до утворення заборгованості як по кредиту, так і по відсотках та призвело до нарахування пені.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають обставинам справи, зібраним доказам, яким суд дав належну оцінку та нормам ЦК України.

Судом першої інстанції були встановлені факти і відповідні їм правовідносини, які виникли між сторонами.

На підставі договору непоновленої кредитної лінії №2003 від 19 грудня 2007р. Акціонерний комерційний банк "ІМЕКСБАНК" (нині Публічне акціонерне товариство „ІМЕКСБАНК") надав ОСОБА_1 кредит у сумі 417000,00 євро зі сплатою 13% річних на добудову будинку терміном погашення до 19 грудня 2012р. Додатковою угодою від 19.12.2008р. був змінений графік погашення кредиту. Позичальник ОСОБА_1 не заперечував відносно отримання вказаних коштів в касі банку, що підтверджується також заявами на видачу готівки №133/1 від 20.12.2007р., №133/2 від 20.12.2007р, №133/2 від 25.12.2007р.

В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтвердив, що він з січня 2009року не виконує умови договору та не сплачує основний борг та відсотки у зв'язку з крутним матеріальним становищем.

Заборгованість позичальника ОСОБА_1 за кредитом перед ПАТ „ІМЕКСБАНК" склала 468649,23 євро, що за курсом НБУ еквівалентно 4930177,25грн., в тому числі заборгованість за кредитом у сумі 416964,93 євро, заборгованість за відсотками, нарахованими за користування кредитом у сумі 30369,26 євро, пеня, нарахована за порушення виконання зобов'язань у сумі 21315,04 євро.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв, ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог ст.525 ЦПК України одностороння відмова від виконання договірного зобов'язання не допускається.

Згідно ч.І ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до ч.3 цієї же статті, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частино 2 ст.533 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до ч.І ст.589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.


На підставі викладеного, оцінюючі зібрані по справі докази в їх сукупності, приймаючи до уваги недопустимість односторонньої відмови від виконання договірного зобов'язання, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про частково задоволення позову банку і відмову у задоволені позову ОСОБА_1


Колегія суддів вважає, що відповідно до ст.217 ЦПК України можливо визначити порядок виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Слід зазначити, що банк не оскаржував рішення суду в частині відмови про звернення стягнення на предмет іпотеки.


Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.


Доводи апелянта ОСОБА_1 відносно того, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги чи мав право Банк надавати кредит в іноземній валюті є необґрунтованими, оскільки статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Законодавством передбачено, що гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

На підставі ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Пункт 1.3. Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління НБУ № 49 від 08.02.2000 року, визначає, що використання іноземної валюти як засобу платежу - це розрахунок за продукцію, роботи, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності та інші майнові права.

Як визначає стаття 1054 ЦК України, за кредитним договором Банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором в частині повернення суми кредиту та сплати процентів у іноземній валюті не є використанням іноземної валюти як засобу платежу, відповідно, дія статей 192 та 533 Цивільного кодексу України на дані правовідносини банку та позичальника не розповсюджується.

Правомірність укладення кредитної угоди в іноземній валюті за наявності банківської ліцензії та письмового дозволу НБУ вбачається з наступного.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет КМУ). Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Пунктом 2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) встановлено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

· неторговельні операції з валютними цінностями;

· операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

· ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

· залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

· залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

· інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту "в" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то необхідно зазначити, що на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14.10.2004р. №483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

До того ж, як визначає Верховний Суд України в узагальненнях судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин від 07.10.2010р. (2009-2010р.р.), при розгляді спорів про визнання недійсними договорів про надання кредиту в іноземній валюті судам слід враховувати, що у випадку наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Дані умови відображаються зі статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», якою встановлено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

ПАТ «Імексбанк» має достатні правові підстави для укладення кредитних угод в іноземній валюті з фізичними та юридичними особами.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст.304, 307, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 березня 2011р. - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.


Головуючий: І.П.Сидоренко

Судді: С.О. Погорєлова


Т.В. Цюра





Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація