АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 грудня 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Громіка Р.Д.
суддів - Панасенкова В.О., Парапана В.Ф.
при секретарі - Щуровській О.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 червня 2011 року по справі за позовом Приватного акціонерного Товариства «Українська інноваційна страхова компанія «Інвестсервіс» до ОСОБА_1, треті особи на стороні відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3, про визнання договору страхування недійсним,
встановила:
Приватне акціонерне Товариство «Українська інноваційна страхова компанія «Інвестсервіс» звернулось в січні 2011 року до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання Договору страхування фінансового ризику втрати права власності на нерухоме майно МІ 8/2-12 №100365 від 29.12.2005 року, недійсним.
В позовній заяві позивач зазначає, що 29.11.2005 року між Закритим акціонерним товариством «Українська інноваційна страхова компанія «Інвестсервіс» (на даний час Приватне акціонерне Товариство «Українська інноваційна страхова компанія «Інвестсервіс») в особі Одеської філії та ОСОБА_1 було укладено договір МІ 8/2-12 №100365 (надалі - Договір) страхування фінансового ризику втрати права власності на нерухоме майно. 11.01.2011р. Позивач дізнався, що Договір було підписано не уповноваженою на те особою, а саме не Директором Одеської філії «Страхової компанії «Інвестсервіс» ОСОБА_3, а головним фахівцем ОСОБА_2 До цього часу «Страхова компанія «Інвестсервіс» не знала про існування цих обставин. Право на укладення договорів страхування відповідно до Положення про Одеську філію «Страхової компанії «Інвестсервіс» мала тільки Директор філії, яка діє на підставі довіреності. ОСОБА_4 не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності для укладення Договору, а тобто це є підставою для визнання його недійсним.
У судовому засіданні Представник позивача позов підтримала, стверджувала, що 11.01.2011 року з письмових пояснень ОСОБА_2 «Страхова компанія «Інвестсервіс» дізналась про те, що договір МІ 8/2-12 №100365 страхування фінансового ризику втрати права власності на нерухоме майно (надалі - Договір) було підписано не уповноваженою на те особою, а саме не Директором Одеської філії «Страхової компанії «Інвестсервіс» ОСОБА_3, а головним фахівцем ОСОБА_2 В Договорі зазначено, що він укладається між «Страховиком» в особі Директора Одеської філії ЗАТ УІСК «Інвестсервіс» ОСОБА_3 та ОСОБА_1 В кінці Договору теж зазначено, що Договір повинна підписати ОСОБА_3, однак підписала його головний фахівець. Крім того, зазначає, що довіреності на підписання оспорюваного Договору не було ні на ОСОБА_3, ні на ОСОБА_4
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 позов не визнає, посилаючись на те, що в Реєстрі довіреностей «Страхової компанії «Інвестсервіс» за 2005, 2006 рік зазначено, що 29.11.2005 року видавалась на ОСОБА_3 дві довіреності №349 та №350 на укладення двох договорів з ОСОБА_1 Вважає, що позивач навмисно не надає ці Довіреності, вважає, що ці Довіреності можуть доказати, що немає підстав для визнання договору недійсним. Просить застосувати строк позовної давності, так як позивач знав, що оспорюваний договір укладений з 29.11.2005р. 22.12.2008р. «Страхова компанія «Інвестсервіс» надіслала йому лист з відмовою у виплаті страхового відшкодування, однак в цьому листі не повідомляла про те, що договір відписаний ОСОБА_4
В судовому засіданні третя особа на стороні відповідача ОСОБА_2 стверджувала, що 29.11.2005 року вона працювала головним фахівцем в Одеській філії «Страхової компанії «Інвестсервіс», підписала оспорюваний договір на підставі усного дозволу з головного офісу «Страхової компанії «Інвестсервс». Одноразову довіреність на укладення Договору в момент укладення договору вона не бачила, однак стверджує, що потім цю довіреність вона отримала по пошті. Підтверджує, що за час коли вона працювала головним фахівцем Одеської філії «Страхової компанії «Інвестсервіс» на неї ніколи не видавалась довіреність. Просить суд звернути увагу на «Показник діяльності з видів страхування за 2005 рік», який показує на те, що Позивач знав про укладення Договору ще з листопада 2005 року, а тобто пропустив строк позовної давності. Підтверджує, що Довіреність №80 від 04.05.2005 року не надавала права ні ОСОБА_4 ні ОСОБА_3 укладати оспорюваний договір, так як це була генеральна довіреність на право укладати договори страхування, які не перевищують страхову суму в розмірі 50 000 грн., а страхова сума оспорюваного договору 389 700 грн.
В судовому засіданні третя особа на стороні відповідача ОСОБА_3 підтвердила слова ОСОБА_2 та пояснила, що оспорюваний договір вона не підписувала, однак вважає, що договір укладений на законних підставах, так як це довготривала практика укладення договорів. Вважає, що повинна давати розпорядження працівникам філії укладати договір, а не сама займатись його укладенням. Під час укладення Договору не перебувала у відрядженні, відпустці, лікарняного листа не брала, виконувала трудові обов'язки. Довіреність їй в той день виписувалася.
Рішенням суду позов задоволений в повному обсязі.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення, та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права при його винесенні.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи скарги, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.2 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вони обґрунтовані.
Так, суд першої інстанції в обґрунтування своїх висновків щодо задоволення позову, вказав на те, що 29.11.2005 року між Закритим акціонерним товариством «Українська інноваційна страхова компанія «Інвестсервіс» (на даний час Приватне акціонерне Товариство «Українська інноваційна страхова компанія «Інвестсервіс») в особі Одеської філії та ОСОБА_1 було укладено договір M18/2-12 №100365 (надалі -Договір) страхування фінансового ризику страти права власності на нерухоме майно, за яким страхувальник - (Відповідач) зобов'язується сплатити страховий платіж та виконувати інші умови договору, а страховик (Позивач) зобов'язується відшкодувати страхувальнику збитки, які будуть заподіяні страхувальнику внаслідок настання страхового випадку згідно з умовами та в порядку, визначеними цим Договором та Правилами страхування.
Від імені «Страхової компанії «Інвестсервіс» договір повинна була підписати Директор Одеської філії «Страхової компанії «Інвестсервіс» ОСОБА_3, яка діяла на підставі Довіреності №80 від 04.05.2005 року, однак підписала його ОСОБА_2, яка на той час була на посаді головного фахівця Одеської філії «Страхової компанії «Інвестсервіс».
«Страхова компанія «Інвестсервіс» дізналась про те, що є підстави для визнання оспорюваного договору недійсним 11.01.2011 року з письмових пояснень ОСОБА_2, а тому перебіг позовної давності обчислюється з 11.01.2011 року.
Поданий третьою особою ОСОБА_4 «Показник діяльності з видів страхування за 2005 рік» не доказує, що позивач знав про порушення свого права до 11.01.2011 року.
Відповідно до Реєстру довіреностей «Страхової компанії «Інвестсервіс» за 2005, 2006 рік, 04.05.2005 року на ім'я Директора Одеської філії «Страхової компанії «Інвестсервіс» ОСОБА_3 була видана генеральна довіреність №80. В оспорюваному договорі теж зазначається, що ОСОБА_3 уклала Договір на підставі Довіреності №80 від 04.05.2005 року. Зазначену Довіреність відповідач просив позивача надати, однак 16.06.2011 року позивач надав пояснення, що відповідно до Номенклатури справ (затвердженого Головою Правління ЗАТ УІСК «Інвестсервіс» від 11.01.2005 року) довіреність на повноваження керівників філій зберігаються протягом трьох років, тому надати її видається неможливим, так як пройшло вже більше п'яти років. Відповідно до Реєстру довіреностей «Страхової компанії «Інвестсервіс», оспорюваного договору та показань третіх осіб суд дійшов до висновку, що довіреності надавалась на ОСОБА_3, а не на ОСОБА_4
Відповідно до п.3.6 Положення про Одеську філію Закритого акціонерного товариства «Українська іноваційна страхова компанія «Інвестсервіс» (затверджено Загальними зборами акціонерів ЗАТ «УІСК «Інвестсервіс» Протоколом №23 від 25 квітня 2003 року) - надалі Положення, філія через Директора координує свою діяльність з Компанією, іншими її підрозділами та представниками, бере участь у вирішенні основних напрямків страхової діяльності Компанії.
Відповідно до п. 6.7 цього Положення, Директор філії укладає від імені компанії договори в межах своїх повноважень і забезпечує їх виконання.
Суд прийшов до висновку, що право підпису Договору мала тільки Директор філії, а тому, керуючись ст.ст. 998, 215, 203 ч.2, 207ч.2, 92 ч.3, 95 ч.2 ЦК України, суд задовольнив позов, та визнав спірний договір страхування недійсним з моменту його укладання.
Колегія суддів не може повністю погодитися з цими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
З матеріалів справи, та з пояснень третіх осіб вбачається, що до головного офісу Закритого акціонерного товариства «Українська іноваційна страхова компанія «Інвестсервіс» в м. Київ, ще до підписання спірного договору, був направлений повний пакет документів та примірник проекту договору страхування з ОСОБА_1 Тільки після того, як з головного офісу товариства надали дозвіл на укладення цього договору, сповістили що довіреності будуть надіслані поштою, і був укладений 29.12.2005р. спірний договір. Про його укладення було в той же день сповіщено головний офіс, надано інформацію в «показник діяльності з видів страхування за 2005р.», перераховані грошові кошти - страховий внесок ОСОБА_1 Жодного заперечення щодо укладеного спірного договору з головного офісу до 2011р. не надходило.
З реєстру довіреностей за 2005р.(а.с.55), наданого позивачем, вбачається, що дійсно в день укладання спірного договору на ім'я ОСОБА_3 було видано дві довіреності №349 та №350 для проведення правочинів з ОСОБА_1.
Згідно відповіді позивача на запит суду, вбачається, що строк зберігання довіреностей складає 3 роки, з часу видачі довіреностей пройшло більше 5 років, тому вони не збереглися і їх надати немає можливості.
Колегія суддів вважає, що без дослідження цих довіреностей суд першої інстанції не міг зробити законний та обґрунтований висновок про задоволення позову, так як вказані довіреності могли бути з правом передоручення, і ОСОБА_3 дійсно, відповідно до ч.1 ст. 240 ЦК України, діючи в інтересах Товариства, могла передати свої повноваження ОСОБА_2, яка і вчинила спірний правочин як працівник Товариства, діючи в інтересах Товариства.
Ст. 241 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Відповідно до ст.983 ЦК України договір страхування набирає чинності з моменту внесення страху вального першого страхового платежу.
ОСОБА_1 повністю сплатив страховий платіж відповідно до укладеного 29.11.2005р. договору страхування. Позивач прийняв ці кошти, користувався ними, до цього часу страхові внески не повернув ОСОБА_1, що свідчить про те, що позивач вчинив дії, які свідчать про прийняття спірного договору страхування до виконання.
Крім цього позивач своїм листом від 22.12.2008р. за №2777 відмовив відповідачу у виплаті страхового відшкодування, з підстав недотримання останнім якраз умов спірного договору страхування від 29.11.2005р. (а.с.35).
Тобто на момент настання страхового випадку позивач визнавав спірний договір дійсним, чинним, про що і свідчить посилання позивача на цей договір.
Також судова колегія не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що клопотання Відповідача про застосування строку позовної давності не підлягає задоволенню, так як немає підстав вважати, що Позивач знав про порушення свого права до 11.01.2011 року.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до п. 28 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України - від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Ч .4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере не себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату трасувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Розглядаючи справу, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, та висновки районного суду не відповідають обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим, є підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення у зв'язку з недоказаністю позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309 ч. 1 п. 2-4; ст.313-314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України судова колегія,
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 червня 2011 року скасувати, та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Приватного акціонерного Товариства «Українська інноваційна страхова компанія «Інвестсервіс» до ОСОБА_1, треті особи на стороні відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3, про визнання договору страхування недійсним.
Рішення вступає в законну силу з моменту оголошення. На рішення може бути подана касаційна скарга протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішення апеляційного суду.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді В.О. Панасенков
В.Ф. Парапан