КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 2-2107/11 р.

Провадження № 2/1414/433/12 р.

РІШЕННЯ

Іменем України

03.04.2012 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва

у складі: головуючої по справі судді - Чернявської Я.А..,

при секретарі судового засідання -Малаховій О.Д.,

за участю позивача -ОСОБА_2,

за участю представника позивача -ОСОБА_3,

за участю представника відповідача -Фіногенової Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»про визнання недійсним кредитного договору, -

ВСТАНОВИВ :

У лютому 2011 року позивач звернувся до суду із позовною заявою до Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», в якій просив визнати кредитний договір № ML -404/010/2008 від 13.05.2008 року, укладений між ним та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк»- недійсним, посилаючись на те, що зміст кредитного договору суперечить положенням Цивільного кодексу України, Конституції України, Закону України «Про захист прав споживачів»та іншим положенням чинного цивільного законодавства України.

Ухвалою суду від 10.02.2012 року за клопотання позивача та його представника було здійснено заміну первісного відповідача -Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк»на належного - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна».

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, посилаючись на їх безпідставність, зокрема на те, що при підписанні спірного кредитного договору всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договорів були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладання.

Суд, вислухавши пояснення позивача та його представника, пояснення представника відповідача, дослідивши докази по справі, знаходить уточнений позов таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 13 травня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»та ОСОБА_2. було укладено кредитний договір № ML -404/010/2008, відповідно до якого останній отримав кредит у сумі 71300 дол. США на строк до 12 травня 2038 року із сплатою процентів за користування коштами шляхом внесення платежів в порядку та на умовах, визначених цим договором. Цього ж дня у забезпечення виконання кредитного договору між сторонами було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки № PML - 404/010/2008, який посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Козле нок С.І. за реєстровим № 1785, за умовами якого позивач (іпотекодавець) для забезпечення повного і своєчасного виконання своїх боргових зобов'язань надає Банку (іпотекодержателю) в іпотеку нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2.

05 лютого 2009 року між сторонами було укладено Додатковий договір № 1 до кредитного договору № ML -404/010/2008 від 13.05.2008 року, яким врегульовувалося питання щодо графіку платежів, сплати комісії, платежів на користь третіх осіб та відсоткової ставки.

22 червня 2009 року між сторонами було укладено Додатковий договір № 2 до кредитного договору № ML -404/010/2008 від 13.05.2008 року, яким врегульовувалося питання щодо розміру та виду відсоткової ставки.

27 травня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк»було укладено договір купівлі - продажу кредитного портфелю, відповідно до умов якого ПАТ «ОТП Банк»продає (переуступає) покупцю -ТОВ «ОТП Факторинг Україна»- права на кредитний портфель, який включає у себе Кредитні договори (перелік яких міститься у додатку № 1 до цього договору), а покупець приймає такий Кредитний портфель та зобов'язується сплатити на користь продавця винагороду. Відповідно до Додатку № 1 ПАТ «ОТП Банк»продало (переуступило) права на кредитний договір № ML -404/010/2008 від 13.05.2008 року, укладений між позивачем та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк».

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із положеннями ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Судом встановлено та підтверджено дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами, що перед укладанням кредитного договору № ML - 404/010/2008 від 13 травня 2008 року, на виконання вимог п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», до позивача, в письмовій формі, було доведено умови кредитування по програмі «Житло в кредит», що підтверджується Інформаційним листком від 05 травня 2008, який підписаний особисто позивачем 07 травня 2008 року. В даному інформаційному листку визначені всі основні умови кредитування по програмі «Житло і кредит», а саме: мета кредитування, форма надання кредиту, початковий внесок, форма забезпечення, форма погашення кредиту, можливість дострокового погашення, розмір та від відсоткової ставки, умови страхування, та орієнтовані витрати, що можуть виникнути при отриманні кредиту та інші.

Стаття 192 ЦК України встановлює, що законним засобом платежу на всій території України, є грошова одиниця України - гривня, та одночасно з цим, ч. 2 зазначеної статті вказує про можливість використання іноземної валюти на території України, у випадках та порядку встановлених законом. Основним законодавчим актом, який регулює найсуттєвіші правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю».

Відповідно до ст. 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюється на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного Банку України.

Спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті. У відповідності до статті 1 Декрету надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій. Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного банку України. Відповідно до статті 5 Декрету Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Пункт «а»частини 4 статті 5 Декрету передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання, одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Виходячи з наведеного, індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на сьогодні законодавством не встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина з огляду на відсилочний характер норми Декрету не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та ін. фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам. Таким чином, за відсутністю нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банком кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

У відповідності до статті 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Також, виходячи зі змісту положень статті 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність»під кредитною операцією розуміється - розміщення залучених коштів, на власних умовах та на власний ризик (п. З ч. 1 ст. 47 Закону).

Судом встановлено, що 08 листопада 2006 року ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», отримало генеральну ліцензію № 191, дозвіл № 191-1 та додаток до нього. У відповідності до змісту генеральної банківської ліцензії № 191 від 08.11.2006 року, ЗАТ «ОТП Банк»було надано право на здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5 -11 частини 2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», тобто банківською ліцензією прямо передбачено правомочність АТ «ОТП Банк»на проведення кредитних операцій у іноземній валюті.

Не знайшли свого підтвердження і твердження позивача, що пункт 1.3.1.4.3. спірного кредитного договору зобов'язує його укласти договори страхування в страхових компаніях, погоджених Банком до співпраці, та порушує, на думку позивача, право вільного вибору страхової компанії.

Жодне положення кредитного договору, який був досліджений під час судового розгляду, не містить жодної зобов'язуючої умови для позивача на укладення договору страхування з конкретно визначеним страховиком. Крім того, на підтвердження цього, позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що Банк зобов'язує позивача страхуватись у конкретно визначеного страховика.

Застереженням до пункту 1.3. Кредитного договору також передбачено, що Банк може не вимагати виконання будь-яких умов передбачених п.п. 1.3.1.-1.3.14., у зв'язку з чим казати про те, що положення пункту 1.3. Кредитного договору є безповоротно обов'язковими не має підстав.

Що стосується посилання позивача, що кредитний договір суперечить законодавству України щодо використання іноземної валюти як засобу платежу на території України, слід зазначити наступне.

Стаття 99 Конституції України встановлює, що грошовою одиницею України є гривня. Разом з тим, вказана стаття Конституції визначає правовий статус грошової одиниці України, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до діючого законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак в той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Випадки і порядок використання іноземної валюти визначаються Законом України «Про Національний банк України»від 20.05.1999 року, Декретом КМУ, а також виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержані комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність»кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно зі статтею 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Відповідно до положень ст. 47, 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» зазначено, що банки мають право здійснювати операції, утому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, на підставі банківської ліцензії. Спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.

Що стосується валютного законодавства, то відповідно до ст.1 Декрету КМУ надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій. Здійснення валютних операцій може мати місце на підставі генеральних чи індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Не знайшло свого підтвердження твердження позивача, що при підписанні спірного кредитного договору було порушено вільне волевиявлення сторін. Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору. Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає:, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими до актів цивільного законодавства.

Сторони, підписавши Кредитний договір, відповідно письмово погодили умови договору.

Що стосується посилання позивача на те, що спірний кредитний договір містить положення щодо розкриття банківської таємниці на розсуд банку, яка передбачена п. 2.1.2 кредитного договору, слід зазначити наступне.

Так, відповідно до ст. 60 Закону України «Про банки та банківську діяльність»банківська таємниця -це інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею. Банківською таємницею, зокрема, є: 1) відомості про банківські рахунки клієнтів, утому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; 2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; 3) фінансово-економічний стан клієнтів; 6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація.

Таким чином, до банківської таємниці не відноситься інформація, що надається Банком до суду, з метою захисту своїх порушених прав, а тому кредитний договір не містить положення щодо розкриття банківської таємниці у розумінні Закону України «Про банки та банківську діяльність».

Посилання позивача на те, що положення кредитного договору, що забороняє йому допускати існування будь -якої іпотеки, застави, оренди, заборони відчуження, арешту чи іншого обтяження стосовно предмету іпотеки, обмежує його у встановленні правовідносин з іншими кредитними установами, не заслуговують на увагу, оскільки підписавши кредитний договір позивач продемонстрував вільне волевиявлення зі свого боку, в порядку передбаченому п. 627 ЦК України, як однієї із сторін кредитного договору, а також факт повного погодження з умовами цього договору, тому ствердження позивача про відчуження права , наданого ст. ст. 6 та 627 ЦК України, є безпідставним

В порядку ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне віднести судові витрати за рахунок позивачів.

Керуючись ст. ст. 10-11; 28-29; 57-60; 209, 213-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»про визнання недійсним кредитного договору -відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Миколаївської області через Корабельний районний суд м. Миколаєва. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Я. А. Чернявська