Справа № 2-64/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2012 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої: судді Ткаченко І.Ю.

при секретарі: Шаботинець С.В.

за участю позивача: ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

відповідачів: ОСОБА_3, ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_4: ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську справу за позовом ОСОБА_1 ДО ОСОБА_3, ОСОБА_4, ТРЕТІ ОСОБИ –КП ДМБТІ, ТРЕТЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬКА НОТАРІАЛЬНА КОНТОРА, ПРО ВИЗНАННЯ УДАВАНИМ ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ, ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМ ДОГОВОРУ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ, ЗОБОВ»ЯЗАННЯ ПОВЕРНУТИ ОДЕРЖАНЕ ПРИ ВИКОНАННІ ДОГОВОРУ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ, ПЕРЕВЕДЕННЯ ПРАВ ТА ОБОВ»ЯЗКІВ ПОКУПЦЯ, ВІДМІНУ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ ПРАВА ВЛАСНОСТІ, ВИЗНАННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2007 року позивач ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання правочину удаваним та прихований договір купівлі-продажу квартири недійсним. ОСОБА_1. неодноразово уточнював свої позовні вимоги. 11 квітня 2011 року позивач надав суду уточнену позовну заяву в якій просив, перевести на нього ОСОБА_1 право й обов'язки покупця ОСОБА_4 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 раніше належавши ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності; визнати за ним - ОСОБА_1. право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, що раніше належало ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності; скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4. на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в державному реєстрі права власності на нерухоме майно; визнати удаваним договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 укладений 20.12.2006 року ОСОБА_3. і ОСОБА_4 та визнати за ним –ОСОБА_1. право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві зазначив, що відповідач ОСОБА_3. та мати позивача ОСОБА_6. у лютому 1998 року отримали у спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 12.02.1998 року. На підставі договору дарування від 05.11.2005 року, засвідченого сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою і зареєстрованого КП ДМБТИ 25.12.2005 роки за №1212703, йому –ОСОБА_1. його мати ОСОБА_6. подарувала 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. На підставі дубліката свідоцтва про право власності від 28.02.2005 року виданого Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради на праві приватної власності інша 1\2 частина квартири АДРЕСА_1 належала відповідачеві ОСОБА_3 З цього моменту вони з відповідачем стали співвласниками власниками вищевказаної квартири на праві спільної часткової власності з усіма правами й зобов'язаннями для даного виду правовідносин. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26.04.2006 року за позовом ОСОБА_3 між ними був визначений порядок користування спірною квартирою. У жовтні 2007 року йому стало відомо, що ОСОБА_3. подарував ОСОБА_4 свою частину у квартирі на підставі договору дарування від 12.12.2006 року, що був засвідчений державним нотаріусом третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою і зареєстрований КП ДМБТИ 18.01.2007 року. Вважає, що така угода є удаваною, котра прикриває іншу угоду, що сторони дійсно мали на увазі, а саме угоду купівлі-продажу. ОСОБА_3. не подарував, а в дійсності продав свою частину у квартирі ОСОБА_4 за 1600 доларів США, а договір дарування був ними оформлений для того, щоб прикрити від нього, як такого, який має переважне право покупки частини в праві спільної часткової власності, продаж частини квартири. За час спільного володіння квартирою, він неодноразово звертався до ОСОБА_3 із проханням продати йому його частину у квартирі, але він щораз відмовляв, мотивуючи це тим, що продавати або розпоряджатися своєю частиною квартири він не збирається. Однак це не відповідає дійсності, тому що ще 27.08.2003 року він уклав з ОСОБА_4 договір завдатку, що був засвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_7 Відповідно до умов зазначеної угоди ОСОБА_3. прийняв як завдаток за приналежну йому 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 від ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу - 2650 гривень, що еквівалентно 500 доларам США, і вони відповідно до умов договору задатку зобов'язалися надалі укласти договір купівлі-продажу цієї частини квартири, що повинен був бути зроблений за 3450 гривень. Однак договір купівлі продажу не оформлявся, тому що для цього необхідно було одержати від позивача письмову відмову від права його переважної покупки зазначеної частини квартири. З метою приховання фактично укладеного договору купівлі-продажу, відповідачі склали договір дарування від 12.12.2006 року, який ОСОБА_4 зареєструвала в КП ДМБТИ 18.01.2007 року. ОСОБА_3. отримані гроші за договором задатку ОСОБА_4 не повернув, таким чином, виконав умови договору купівлі-продажу й передав ключі від квартири ОСОБА_4, де вона й проживає в цей час. Крім того, він вважає, що про заборгованість за покупку частини квартири ОСОБА_4 підтвердила розпискою на ім'я ОСОБА_3 від 09.10.2007 року, коли останній став вимагати від неї виконати умови договору купівлі-продажу з її боку й передати грошові кошти, що залишилися. Отже ОСОБА_3. фактично продав свою частину у спірній квартирі за 1600 доларів США, що еквівалентно 8080 гривень по курсу НБУ на 24.10.2007 року. Таким чином, дії відповідача ОСОБА_3 свідчать про те, що вони досягли умов договору купівлі-продажу спірної квартири, виконали обов’язки згідно умов цього договору, тобто ОСОБА_3 отримав гроші, а ОСОБА_4 квартиру. Ніякої письмової пропозиції, він від ОСОБА_3 не одержував, і він взагалі не повідомив позивача про свій намір по відчуженню своєї частини квартири, приховавши від позивача її продаж. Дії ОСОБА_3 суперечать вимогам діючого цивільного законодавства, що тягне за собою визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, а, правочин - дарування частини квартири ОСОБА_3. є удаваним, який в дійсності приховує право чин щодо продажі частки квартири, а прихований договором дарування правочин купівлі-продажу частки квартири є недійсним, тому позивач змушений, звернутися в суд з даним позовом.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1. та його представник за довіреністю ОСОБА_2 підтримали позов і просили суд задовольнити його.

Відповідач ОСОБА_3. у судовому засіданні позовні вимоги визнав у повному обсязі, проти задоволення позову не заперечував. Суду повідомив, що в дійсності між ним та ОСОБА_4 12.12.2006 року був укладений договір дарування, щоб приховати дійсну угоду купівлі-продажу частини спірної квартири, за яку кошти у повному обсязі він не отримав: 27.08.2003 року ОСОБА_4 передала йому завдаток у сумі 500 доларів США, а пізніше 09.12.2007 року на підтвердження заборгованості за придбану квартиру - боргову розписку на 1100 доларів США.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник за довіреністю ОСОБА_5 позовні вимоги не визнали і просили в задоволенні позову відмовити. Суду пояснили, що в дійсності між ОСОБА_4 та ОСОБА_3. був укладений саме договір дарування, а не договір купівлі-продажу, як стверджує позивач ОСОБА_1. В серпні 2003 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3. дійсно був укладений договір завдатку за спірну квартиру в сумі 2500 грн., ОСОБА_1. був присутній при складанні даного договору у нотаріуса, і не мав заперечень, крім того він не був на той час власником ? частини спірної квартири. Тобто, факт завдатку не був скритий від ОСОБА_1 Потім ОСОБА_4 та ОСОБА_3. від укладання договору купівлі-продажу відмовилися. Строк договору завдатку закінчився 01 травня 2004 року. Крім того, в квітні 2005 року, ОСОБА_3 склав заповіт на ім’я ОСОБА_4 на свою частку в спірній квартирі. Доводи позивача щодо отримання ОСОБА_4 від ОСОБА_3 грошей у сумі 1100 доларів США в борг, за розпискою від 09.10.2007 року, що підтверджує факт укладання договору купівлі-продажу, також не відповідають дійсності, оскільки гроші були отриманні саме у борг для розширення бізнесу з її чоловіком.

Представник Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори - нотаріус ОСОБА_8 в судовому засіданні повідомила, що вона дійсно 12.12.2006 року посвідчила укладання договору дарування між ОСОБА_3. та ОСОБА_4 Вказаний договір було підписано сторонами у її присутності, особу сторін було встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_3 відчужуваного майна, перевірено. При укладанні договору, вимоги діючого законодавства не порушувалися. ОСОБА_3 договір дарування прочитано вголос, суть договору йому була роз’яснена, тобто він розумів, що підписує саме договір дарування. Крім того, витяг з реєстру права власності на нерухоме майно від 12.09.2006 року ОСОБА_3 КП ДМБТІ було видано саме для укладання договору дарування ? частини квартири.

Вивчивши матеріали справи, вислухавши сторони, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно ст..11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст..60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст..203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно ч.1 ст.655 Цивільного кодексу Украхни, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно ч.1 ст.657 Цивільного кодексу України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно ч.1 ст.717 Цивільного кодексу України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Згідно ч.2 ст.719 Цивільного кодексу України, договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Згідно ч.1 ст.722 Цивільного кодексу України, право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Згідно ст..235 Цивільного кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно ч.4 ст.362 Цивільного кодексу України, у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

В судовому засіданні встановлено, що 12 лютого 1998 року Управлінням житлового господарства Дніпропетровської міської ради ОСОБА_3 та ОСОБА_6 –матері позивача, було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.18). 20 вересня 2005 року було видано Витяг про реєстрацію права власності за № 8402070, де зазначено, що ОСОБА_6. та ОСОБА_3 належить по ? частини квартири АДРЕСА_1 (а.с.17). Згідно договору дарування, посвідченого Сьомою державною нотаріальною контрою від 05 листопада 2005 року, зареєстрованого в реєстрі за №3-7073, ? частина спірної квартири, яка належала ОСОБА_6. перейшла у власність ОСОБА_1, що підтверджується інформаційною довідкою КП «ДМБТІ»від 12.10.2007 року (а.с.14-15). Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №428 від 25.10.2005 року, середньо ринкова вартість ? частини квартири АДРЕСА_1 складає 42745,50 грн., виділ частки квартири в натурі неможливо (а.с.19-22). Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 квітня 2006 року визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 виділено ОСОБА_3 у користування житлову кімнату площею 16,9 кв.м, а ОСОБА_1. кімнату площею 11 кв.м, кухню, коридор, сіни залишені у спільному користуванні (а.с.16).. Згідно договору дарування від 12 грудня 2006 року, посвідченого Третьою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 ? частину квартири АДРЕСА_1 (а.с.7), яка на теперішній час володіє та користується своєю частиною квартири.

Як зазначив позивач ОСОБА_1., лише у жовтні 2007 року йому стало відомо, що ОСОБА_3. подарував ОСОБА_4 свою ? частину у спірній квартирі, вважає, що така угода є удаваною, оскільки приховує укладання договору купівлі-продажу, оскільки ОСОБА_3. не подарував, а в дійсності продав свою частину у квартирі ОСОБА_4 за 1600 доларів США, а договір дарування був ними оформлений для того, щоб приховати від нього, як такого, який має переважне право покупки частини в праві спільної часткової власності, продаж частини квартири. Підтвердженням своїх доводів вважає той факт, що за час спільного володіння квартирою, він неодноразово звертався до ОСОБА_3 із проханням продати йому його частину у квартирі, але ОСОБА_3. щораз відмовляв, мотивуючи це тим, що продавати або розпоряджатися своєю частиною квартири не збирається. Також ОСОБА_3. ще 27.08.2003 року уклав з ОСОБА_4 договір завдатку на суму 500 доларів США по договору купівлі-продажу частини спірної квартири, що був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_7., а пізніше ОСОБА_4 надала ОСОБА_3 боргову розписку на 1100 доларів США, що на його думку підтверджує факт того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3. домовилися про ціну частини квартири –1600 доларів США, а 1100 доларів США –це сума, яку ОСОБА_4 не віддала за придбане майно, а заборгувала перед ОСОБА_3., тому й надала боргову розписку. Вищевказані обставини в судовому засіданні підтвердив й відповідач ОСОБА_3. Також позивач вважає, що його вимоги підтверджуються поясненнями свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10., ОСОБА_11., ОСОБА_12, наданих в судовому засіданні.

Однак, суд вищевказані ствердження до уваги не приймає, оскільки відповідно до ст.. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно ст.. 218 ЦК України, заперечення однієї із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами запису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 27 постанови Пленуму "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" від 12 червня 2009 року N 2, виходячи зі змісту ст. 59 ЦПК України та з урахуванням положень ч. 1 ст. 218 ЦК України, не може стверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження наміру ОСОБА_3 укласти договір купівлі-продажу частки квартири та доказів, які б свідчили про досягнення між сторонами згоди з усіх істотних умов такого договору купівлі-продажу, а також того, що умовою оспорюваного договору була сплата відповідних коштів і саме в якій сумі.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3. при вчиненні договору дарування мав намір укласти саме договір дарування, що підтверджується витягом з реєстру права власності на нерухоме майно від 12.09.2006 року, який ОСОБА_3 КП ДМБТІ було видано саме для укладання договору дарування ? частини квартири, самим договором дарування від 12 грудня 2006 року, посвідченого Третьою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, згідно якого ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 ? частину квартири АДРЕСА_1, та іншими матеріалами справи. Доводи позивача та відповідача ОСОБА_3, що договір дарування укладався для приховування укладання договору купівлі-продажу судом до уваги не приймаються, оскільки в судовому засіданні не встановлено доказів на підтвердження наміру ОСОБА_3 укласти договір купівлі-продажу частки квартири та доказів, які б свідчили про досягнення між сторонами згоди з усіх істотних умов такого договору купівлі-продажу, а також того, що умовою оспорюваного договору була сплата відповідних коштів і саме в якій сумі, оскільки суд не приймає до уваги на підтвердження факту домовленості щодо ціни спірного майна у 1600 доларів США договір завдатку та боргову розписку, бо згідно договору завдатку договір купівлі-продажу сторони мали укласти до 01.05.2004 року и за суму 3450 грн. з урахуванням завдатку 2650 грн., що еквівалентно 500 доларів США, а розписка надана 09.10.2007 року ОСОБА_4, яка взяла у борг у ОСОБА_3 1100 доларів США до 30.11.2007 року. Крім того, у КП ДМБТІ відповідач ОСОБА_3. замовляв витяг саме для укладання договору дарування. Допитана в судовому засіданні нотаріус ОСОБА_8 суду повідомила, що вказаний договір дарування було підписано сторонами у її присутності, особу сторін було встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_3 відчужуваного майна, перевірено. При укладанні договору, вимоги діючого законодавства не порушувалися. Відповідачу ОСОБА_3 суть договору була роз’яснена та вголос прочитано, тобто він розумів, що підписує саме договір дарування.

Таким чином, судом встановлено, що при укладання договору дарування ОСОБА_3. усвідомлював та розумів, який саме договір підписує, тобто його волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі, і він, укладаючи договір дарування не мав наміру приховувати договір купівлі-продажу, тому підстав для визнання договору дарування від 20.12.2006 року, визначених в ст. 235 ЦК України, судом не встановлено і позивачем не доведено. Крім того, позивачем не надано доказів, що оспорюваний договір дарування не породжує прав та обов»язків для сторін договору, оскільки як вбачається з матеріалів справи відповідачем ОСОБА_4 фактично було прийняте, а відповідачем ОСОБА_3. передане у власність спірна частина квартири, іншого житла за відповідачкою ОСОБА_4 не зареєстровано, а в спірній частині квартири вона разом з сім»єю проживає.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги щодо визнання договору дарування від 12.12.2006 року удаваним та недійсним задоволенню не підлягають, а відповідно й позовні вимоги щодо переведення на ОСОБА_1 прав та обов'язків покупця ОСОБА_4 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, визнання за ним - ОСОБА_1. права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_4. на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в державному реєстрі права власності на нерухоме майно та визнання за ним –ОСОБА_1. права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 також задоволенню не підлягають, оскільки відповідач ОСОБА_4 добросовісний набувач квартири й володіє нею на законних підставах.

На підставі ст. 88 ЦПК України, з позивача на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 68 грн.12 коп.

Крім того, у відповідності до ст..362 ЦК України, позивачем ОСОБА_1. на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Дніпропетровській області була внесена грошова сума –12761,92 грн., що підтверджується квитанцією 20935.759.3. Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову ц задоволенні позову, то грошові кошти у сумі 12761 грн. 92 коп., які знаходяться на депозитному рахунку ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, слід повернути ОСОБА_1.

Також, керуючись ст.. 154 ЦПК України, суд вважає за необхідне зняти арешт з ? частини квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_4, накладений ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17.12.2007 року.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 203,215,216, 218, 235, 362, 629, 638, 655, 657, 717, 719, 722 ЦК України, постановою Пленуму ВСУ "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" від 12 червня 2009 року N 2, ст. ст. 3, 11, 59, 60, 88, 107, 151-154, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ДО ОСОБА_3, ОСОБА_4, ТРЕТІ ОСОБИ –КП ДМБТІ, ТРЕТЯ ДНІПРОПЕТРОВСЬКА НОТАРІАЛЬНА КОНТОРА, ПРО ВИЗНАННЯ УДАВАНИМ ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ, ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМ ДОГОВОРУ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ, ЗОБОВ»ЯЗАННЯ ПОВЕРНУТИ ОДЕРЖАНЕ ПРИ ВИКОНАННІ ДОГОВОРУ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ, ПЕРЕВЕДЕННЯ ПРАВ ТА ОБОВ»ЯЗКІВ ПОКУПЦЯ, ВІДМІНУ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ ПРАВА ВЛАСНОСТІ, ВИЗНАННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір на користь держави в сумі 68 грн. 12 коп.

Повернути ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 12761 грн. 92 коп., які знаходяться на депозитному рахунку ТУ ДСА України в Дніпропетровській області.

Зняти арешт з ? частини квартири АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_4 накладений ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 17.12.2007 року, після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк апеляційної скарги. Якщо рішення було постановлено без виклику особи, які його оскаржують, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя І.Ю.Ткаченко