Господарський суд міста Севастополя
РІШЕННЯ
Іменем України
|
"29" червня 2006 р. |
справа № 20-1/030 |
Господарський суд міста Севастополя в складі:
судді Алсуф'єва В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі господарську справу
|
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) |
|
до відкритого акціонерного товариства „Севастопольське автотранспортне підприємство №14303” (99007, м. Севастополь, вул. Степаненка, 4) |
|
про визнання договору НОМЕР_3 дійсним, |
За участю:
Позивача -ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1;
представника Позивача -ОСОБА_2, представник за довіреністю НОМЕР_2;
представників Відповідача -Брюханова Г.В., директора згідно з протоколом загальних зборів акціонерів №7 від 23.04.2004;
Кочергіної Ю.М., представника за довіреністю б/н від 10.06.2006;
Шевчук Н.М., представника за довіреністю б/н від 10.06.2006;
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі -Позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до відкритого акціонерного товариства „Севастопольське автотранспортне підприємство №14303” (далі -Відповідач) про визнання дійсним договору майнового найму НОМЕР_3 (далі -Договір).
В позовній заяві Позивач, керуючись пунктом 2 статті 20, статтями 283-286 Господарського кодексу України, просить суд визнати Договір дійсним. Договір нікім не оспорювався та недійсним у встановленому законом порядку не визнаний, але Позивач стверджує, що Відповідач вважає Договір неукладеним, тому оспорює його право на володіння майном, переданим за Договором. Позивач вважає позов про визнання Договору дійсним засобом захисту його порушених прав, та пред'являє позов з метою визнання у судовому порядку його права найма за Договором.
Відповідач проти задоволення позову заперечує з підстави не відповідності умов Договору істотним умовам договору оренди, встановленим статтею 284 Господарського кодексу України. Крім того, вважає, що у справі відсутній предмет спору (ухвалою господарського суду міста Севастополя №20-11/003 за позовом відкритого акціонерного товариства „Севастопольське автотранспортне підприємство №14303” до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в частині визнання договору НОМЕР_3 провадження припинено), але просить суд в позові відмовити.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників сторін, посадової особи Чекерського П.І., суд
ВСТАНОВИВ:
30.11.2005 Відповідачем (орендодавець) в особі виконуючого обов'язки голови правління -головного інженера Чекерського П.І. (наказ №19 від 18.11.2005), та Позивачем (орендар) підписаний договір майнового найму НОМЕР_3 /а.с. 23 -примірник Позивача, а.с. 25-26 -примірник Відповідача/, за яким орендодавець зобов'язувався передати, а орендар прийняти в строкове платне користування нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2, - відповідно до додатка №1 до Договору -план-схема (за відсутністю у сторін оригіналу, суду надана тільки копія) /а.с. 20/.
Надані сторонами примірники Договору відрізняються змістом пункту 2.3, так у примірнику Позивача: “Использовать имущество и оборудование по прямому назначению, содержать его в порядке, предусмотренном действующими правилами эксплуатации, с правом передачи третьим лицам и субаренды”, а в редакції примірника Відповідача: “Использовать имущество и оборудование по прямому назначению, содержать его в порядке, предусмотренном действующими правилами эксплуатации, без права передачи третьим лицам и субаренды”.
Відповідно до акту приймання-передачі від 30.11.2005 орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду зазначене нерухоме майно /а.с. 24 -примірник Позивача, у Відповідача -відсутній)/.
Відповідно до пункту 6.1 примірників Договору сторін строк його дії визначений з 01.01.2006 по 30.12.2006. На час вирішення спору Договір нерозірваний та невизнаний недійсним.
На час укладення Договору (30.11.2005), спірні правовідносини були врегульовані нормами Цивільного Кодексу України НОМЕР_335-ІV від 16.01.2003 (далі -ЦК України) та Господарського Кодексу України №436-ІV (далі -ГК України) від 16.01.2003, що набрали чинність з 01.01.2004, тому суд при вирішенні спору керується положеннями цих кодексів, а також Закону України “Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 №2269-ХІІ (далі -Закон про оренду) та інших відповідних нормативних актів національного законодавства.
Позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
По-перше, зі змісту позовних вимог вбачається, що Позивач звернувся до суду з позовом за визнанням наявності у нього права найма за Договором через встановлення його дійсності.
Проте, частиною другою статті 16 ЦК України встановлені можливі способи захисту цивільних прав та інтересів, в тому числі визнання правочину недійсним, та поряд з цим зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
У Договорі взагалі невизначені певні способи захисту прав сторін, а в законодавстві спеціальні способи захисту містяться також у ЦК України. Відповідно до статті 215 ЦК України недійсність правочину може бути встановлена законом (нікчемний правочин), а якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Можливість визнання судом правочину дійсним передбачена тільки для нікчемного правочину та лише у випадках, встановлених законом. З матеріалів справи вбачається, що відсутні обставини, які б свідчили про наявність будь-якого з таких випадків.
Крім того, ЦК України (стаття 204) встановлена презумпція правомірності правочину, яка полягає у тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином, відповідно до діючого законодавства та за обставинах справи визначений Позивачем предмет позову не може бути способом захисту прав.
По-друге, вивчивши примірники Договору, суд дійшов висновку, що спірний договір оренди не містить всіх істотних умов, закріплених, як у статті 284 ГК України, так і у статті 10 Закону про оренду.
У порушення статті 284 ГК України у Договорі не зазначена вартість майна з урахуванням її індексації, яка є істотною умовою для договорів оренди.
Договір не містить застережень про те, що сторони домовились не застосовувати до своїх договірних відносин положення Закону про оренду, тому діє частина четверта статті 1 Закону про оренду, якої передбачено регулювання цим Законом правовідносин оренди майна інших (недержавної /некомунальної) форм власності.
Статтею 10 Закону про оренду визначені істотні умови договору оренди, але умови Договору не відповідають встановленому Законом переліку. Так, у Договорі не зазначена вартість майна з урахуванням її індексації, порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди, страхування орендарем взятого ним в оренду майна.
Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до пояснень представників сторін; враховуючи те, що в примірниках Договору міститься умова про можливість надання в суборенду об'єкту договору; остання є істотною для сторін. Приймаючи до уваги суперечність змісту примірників Договору за пунктом 2.3 (у Позивача -з правом передачі третім особам, у Відповідача -без права передачі третім особам), можна зробити висновок, що сторони не досягли згоди з цієї умови.
Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Враховуючи викладене, відсутні підстави вважати Договір укладеним.
Керуючись статтями 203, 204, 215, 638, 759, 760 ЦК України, статями 283-288 ГК України, статтею 10 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 №2269-ХІІ, статтями 49, 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В :
В позові відмовити повністю.
Суддя В.В. Алсуф`єв
Рішення оформлено відповідно до
вимог статті 84 Господарського
процесуального кодексу України
і підписано 03.07.2006.