АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2011 рік м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Ступакова О. А.
суддів: Бабія А.П., Варикаші О.Д.
при секретарі: Тухтарян О.А.
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності, вселення й визначення порядку користування квартирою за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 4 грудня 2006 року,
встановила:
У травні 2005 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, вселення й визначення порядку користування квартирою.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що сторони перебували у шлюбі з січня 1991 року по січень 2006 року.
Під час перебування у шлюбі, подружжям була придбана квартира АДРЕСА_1, яку позивач вважає спільною сумісною власністю.
Оскільки відповідачка перешкоджає позивачу в користуванні квартирою АДРЕСА_1 яка є спільною сумісною власністю позивач просив визнати за ним право власності на 1\2 частину зазначеної квартири. Виділити у користування позивача та його брата житлову кімнату площею 10,3 кв.м., та житлову кімнату площею 12,6 кв.м., відповідачці виділити в користування житлову кімнату площею 16,3 кв.м., інші приміщення залишити в загальному користуванні.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеса вів 04 грудня 2006 року позов задоволено, визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по Ѕ частини за кожним на квартиру АДРЕСА_1, вселено позивача в зазначену квартиру, визначений порядок користування квартирою шляхом виділення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 житлову кімнату площею 10,3 кв.м., та житлову кімнату площею 12,6 кв.м., ОСОБА_2 виділено в користування житлову кімнату площею 16,3 кв.м., інші приміщення залишити в загальному користуванні.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, сторони, що з'явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції посилався на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з січня 1991 року, до січня 2006 року.
За час перебування у шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 року в зазначених осіб народилась спільна донька - ОСОБА_4
Однак, у відповідності до рішення Малиновського районного суду м .Одеси від 24 січня 2006 року за цивільною справою №2-57/06, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був розірваний, місце проживання дитини було визначено з матір'ю.
29 березня 2001 року між ОСОБА_5 - з одної сторони, та ОСОБА_2 - з іншої сторони, був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу - ОСОБА_7, зареєстрований у реєстрі за №2005, відповідно до умов якого колишня жінка позивача придбала відповідну квартиру.
Як регламентує ст. 60 CK України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Посилаючись на наведене суд першої інстанції вважав, що вказана квартира є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя й, на вимогу ОСОБА_1 підлягає поділу.
Згідно ст. 69 CK України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
На підставі ст. 70 CK України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ст. 71 CK України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
На підставі наведеного суд першої інстанції визнав за ОСОБА_6, право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 - в порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Також суд зазначив, що колишня дружина позивача - ОСОБА_2 - не визнає право власності колишнього чоловіка ОСОБА_1 на вказану частку житлової площі, та відмовляється в добровільному порядку допустити його в спірну квартиру. ОСОБА_1 зазначив, що в теперішній час замки на вхідних дверях в квартиру замінені, що робить цілком неможливим користування ним майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
На підставі ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, й вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Щодо вимог ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Як зазначає ст. 4 Закону України „Про власність", власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.
Відповідно ст. 48 Закону України „Про власність", Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Захист права власності здійснюється судом.
Враховуючи наведене суд першої інстанції, вважав можливим відповідну вимогу позивача задовольнити й вселити ОСОБА_1 в у квартиру.
Щодо положень ст. 66 CK України, подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.
Однак, при цьому позивач ОСОБА_1 зазначив, що в добровільному порядку його колишня дружина відмовляється врегулювати спірні питання з приводу порядку користування спільною квартирою. Доказів зворотного відповідачем суду надано не було.
Суд першої інстанції оглянув згаданий раніше договір купівлі-продажу від 29 березня 2001 року, в якому п.7 вказана додаткова умова про надання ОСОБА_3 - брату позивача - права довічного проживання в квартирі АДРЕСА_1.
Таким чином, враховуючи п.7 договору купівлі-продажу від 29 березня 2001 року, суд першої інстанції вважав можливим задовольнити вимогу позивача й визначити порядок користування вказаною квартирою.
З такими висновками суду першої інстанції колегія не погоджується.
Відповідно до договору дарування від 15 грудня 1994 року (а.с. 162-163) ОСОБА_1 діючий від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності подарував ОСОБА_2 246/1000 частин квартири АДРЕСА_2 з правом довічного проживання ОСОБА_2 в зазначеній квартирі.
Відповідно до ст. ст. 22 КЗпШС УРСР, ст. 16 Закону «Про власність», спільною сумісною власністю громадян є майно, нажите подружжям під час шлюбу, майно придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї.
Згідно ст. 24 КЗпШС УРСР майно, належне кожному із подружжя до вступу в шлюб, а також отримане ним в період шлюбу є роздільною воластістю кожного з них.
29 березня 2001 року ОСОБА_2 продала квартиру АДРЕСА_2 за 7260 грн. (а.с. 172, 161).
29 березня 2001 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу купила у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1. (а.с. 7, 165). Додатковою умовою зазначеного договору є право довічного проживання ОСОБА_2 в зазначеній квартирі.
Оскільки квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_2 в період шлюбу з ОСОБА_1 за рахунок належних їй особистих коштів, тому зазначена квартира в силу вимог ст. 24 КЗпШС УРСР є роздільним майном подружжя.
Визнання права власності за ОСОБА_2, ОСОБА_1 по Ѕ частині на квартиру АДРЕСА_1 порушує права ОСОБА_2 який за договором купівлі-продажу від 29 березня 2001 року набув право довічного проживання в зазначеній квартирі.
Позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_2 уповноважував його звертатися в суд з вимогами про встановлення порядку користування квартирою, ОСОБА_2 взагалі не був залучений до участі у справі.
Крім того в матеріалах справи відсутні позовні вимоги ОСОБА_1 про вселення в квартиру АДРЕСА_1 тому суд ухвалюючи рішення в цій частині вийшов за межі заявлених позовних вимог.
На підставі наведеного колегія вважає, що у суду першої інстанції не було достатніх підстав для ухвалення рішення про задоволення позовних вимог в зв'язку з чим рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.2, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, судова колегія,
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 4 грудня 2006 року скасувати.
Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності, вселення й визначення порядку користування квартирою.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.
Головуючий О.А. Ступаков
Судді А.П. Бабій
О.Д. Варикаша