Справа № 1202/2-168/2011

Провадження №

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2011 року Антрацитівський міськрайонний суд луганської області

у складі:

судді: Афанасьєва В. О.

при секретарі : Лисенко Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Антрацит справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним»

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 «про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним».

В обґрунтування позову позивач вказав , що 18 травня 2007 року внаслідок збігу тяжких обставин вона змушена була укласти з відповідачем ОСОБА_2 договір купівлі-продажу однокімнатної квартири, загальною площею 30,5 м.кв. , розташованої за адресою АДРЕСА_2. Ця квартира належала їй на підставі договору купівлі продажу, посвідченого Антрацитівською держнотконторою 14 серпня 1992 року за реєстровим № 2-2955.

Оспорюваний договір купівлі-продажу посвідчено в державній нотаріальній конторі за реєстровим № 2-823 від 18.05.2007 року. Позивач вказує, що під час її хвороби, позивач шляхом фізичного примусу та погроз змусив продати йому спірну квартиру, привізши її до нотаріальної контори . Нотаріус ОСОБА_3 зачитав їй текст договору, який вона не зрозуміла, але підписала, при цьому не отримавши грошей. Іншого житла в неї немає, а укладений договір з її точки зору звужує її права. По теперішній час вона мешкає в спірній квартирі, зареєстрована в ній і сплачує комунальні платежі. 6.07.2010 року між нею та дружиною відповідача була сварка, під час якої та її побила.

Позивач вважає, що її права було порушено , та вона була протиправно позбавлена власності.

Представник позивача ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі , пославшись на обставини викладені у позовній заяві, вказавши , що вважає не законним договір купівлі-продажу спірної квартири. Додав, що при підписанні договору купівлі-продажу квартири позивач вважала, що підписувала договір пожиттєвого утримання, під впливом тяжких життєвих обставин що склалися, знаходилася в той час в хворобливому стані після перенесеного інсульту.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала , вказавши зокрема , що не мала наміру продавати квартиру, а підписала документи у нотаріуса не розуміючи їх значення.

Представник відповідача за довіреністю, ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнала, вказавши , що відповідач ОСОБА_2 в травні 2007 року купив у позивачки квартиру розташовану за адресою АДРЕСА_2. У нотаріуса було оформлено договір купівлі-продажу квартири . Перед цим позивачці віддали гроші за квартиру . Вважає що угода була здійснена у відповідності до закону, та всі умови угоди було виконано. Позивачка все розуміла, добровільно приїхала до нотаріуса та підписала договір купівлі-продажу. На момент укладення угоди ніхто позивачку жодним чином не змушував, не застосовував жодних мір фізичного чи психічного впливу. ОСОБА_1 і по цей час проживає у спірній квартирі, оскільки відповідач на даний час квартирою не користується та дозволив їй проживати в ній . Вона обіцяла уїхати до сестри, однак до цього часу так цього і не зробила. Конфлікт між дружиною відповідача ОСОБА_6 та позивачкою дійсно мав місце, але вже влітку 2010 року, тобто через три роки після укладення угоди купівлі-продажу квартири, однак ніяких тілесних ушкоджень вона ОСОБА_1 не завдавала, неприязні стосунки між сторонами виникли значно пізніше .

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що є сусідкою ОСОБА_1, приглядала за нею, допомогала їй. ОСОБА_1 запропонувала їй укласти договір пожиттєвого утримання і вони уклали його, але потім вона відмовилася від цього договору, оскільки їй запропонували роботу і вона не мала змоги виконувати умов договору. Потім появилися ОСОБА_6, які приходили до ОСОБА_1 , а пізніш повідомили, що оформили з нею договір купівлі-продажу квартири. ОСОБА_1 підтвердила, що щось підписала у нотаріуса, але який договір не пояснила. Позивачка продовжувала і після цього жити в тій же квартирі. Спочатку все в них було добре. Пізніш між позивачкою та ОСОБА_2 стали відбуватися сварки, одного разу ОСОБА_1 навіть ночувала у них вдома, оскільки не хотіла йти додому. В 2007 році вона викликала ОСОБА_1 швидку допомогу, лікарі якої не забрали її у лікарню. Пізніш приходив лікар ОСОБА_8.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що є дружиною відповідача по справі. Раніше ОСОБА_1 два роки проживала з її дідусем . Після його смерті вона продала його будинок, гроші забрала собі та уїхала, ні з ким не поділившись. Вони не спілкувалися тридцять років , а потім ОСОБА_1 прислала листа її матері, де вона запрошувала їх до себе та вказувала, що її мучило сумління за те, що всі гроши вона забрала собі. Коли вони до неї приїхали, вона пропонувала подарити їм будинок та збиралася поїхати жити до сестри. Вони відмовилися від подарунку, та пізніш оформили договір-купівлі продажу у нотаріуса Барабаша, який роз'яснював їм сутність угоди та права. ОСОБА_1 разом із ними приїжджала до нотаріуса , добре себе почувала, проблеми були в неї лише з ногами. Гроші вони віддали їй до оформлення угоди , близько 600 гривень, саме так було оцінено квартиру інвентар-бюро. Ніяких домовленостей стосовно того, що вони повинні були за нею приглядати , між ними та ОСОБА_1 не було. Потім ОСОБА_1 залишилася проживати в будинку, їх це влаштовувало. Одночасно вони розбудовували будинок , після чого до позивачки стали приходити різні гості, родичі, свідки ОСОБА_9 та інші, що їй вже не сподобалося і вона почала казати про це ОСОБА_1 Деякі з цих родичів зараз і намагаються забрати будинок собі. Вони і зараз дозволяють жити ОСОБА_1 в спірній квартирі. Усі комунальні послуги сплачують вони. В вересні 2009 року між нею та ОСОБА_1 мав місце словесний конфлікт. Стосовно хвороб ОСОБА_1 їй відомо, що вона хворіла не більше ніж будь яка людина похилого віку.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснив, що працює лікарем-терапевтом в Антрацитівській ЦМЛ. Навесні 2007 року його викликали до ОСОБА_1 Вона все розуміла. З 2002 року розмовляє прекрасно, є адекватною. Перенесла інсульт, після чого почувалася задовільно і повторних інсультів в неї не було. В неї була шаткість при ходьбі, розлад динаміки. В 2007 році вона також була адекватною, все розуміла, вільно спілкувалася. Відхилень у зв'язку із перенесеним інсультом в неї не було. На її свідомість хвороба не вплинула. Він видав довідку з діагнозом ОСОБА_1 відповідно до записів у її амбулаторній карті. Чому в довідці не має дати він не знає.

Свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснив, що працював державним нотаріусом у м.Антрацит . ОСОБА_1 не один раз приходила до нього, в тому числі і одна , консультувалася, була адекватною, та з його точки зору повністю розуміла значення своїх дій. Річ її була повністю зрозумілою та чіткою. Якщо б у нього виникли будь які сумніви стосовно адекватності чи дієздатності особи, він не укладав би цей договір ні в якому разі. В травні 2007 року він оформив договір купівлі-продажу квартири , розташованої за адресою АДРЕСА_2 кв.3. При оформленні договору були присутні позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 Він роз'яснив їм суть договору , права та положення статей ЦК України. Він спитав , чи проведено між сторонами розрахунок. Отримавши ствердну відповідь , він оформив договір купівлі-продажу і вони підписали необхідні документи. Вказана нотаріальна дія була оформлена у відповідності із чинним законодавством , за повної згоди учасників. ОСОБА_1 заходила у його кабінет самотужки та виглядала цілком адекватно, відповідала на всі питання, сама підписала договір. Окрім неї та ОСОБА_2 при укладенні договору ніхто більше присутній не був. Про укладення договору пожиттєвого утримання між вказаними особами мова не йшла , хоча за таким договором право власності так само переходить до другої сторони.

Вислухавши учасників процесу, свідків, дослідивши докази по справі , суд вважає позов таким , що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 203 ЦК України , встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину . Зокрема зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах та якщо він підписаний його стороною (сторонами). Підпис особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії.

Згідно до статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Відповідно до положень статті 209 ЦК України нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

Положеннями статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу .

Згідно до положень статті 229 ЦК України , якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Як вбачається з матеріалів справи , 18 травня 2007 року , державним нотаріусом Барабаш О.М. було оформлено договір купівлі-продажу квартири (а.с.5). Згідно тексту вказаного документу , сторони, діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті , розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений договір (зокрема з вимогами щодо недійсності правочину), уклали договір про те , що ОСОБА_1, передає належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_2 , який приймає вказану квартиру та сплачує обумовлену цим договором грошову суму . Згідно до умов п.12 вказаного договору, сторони підтвердили, що Договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, а також що цей договір укладено не під впливом помилки, обману, насильства або тяжких обставин. При оформленні договору , сторонам було роз'яснено зміст статей 229-235, 655-668, 673, 678-682 ЦК України, та інші положення Закону, що впливали чи могли вплинути на їх права.

Таким чином, з тексту укладеного між позивачкою та відповідачем договору , громадянка ОСОБА_1, ознайомлена із загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, повністю усвідомлюючи значення своїх дій та згідно власного волевиявлення, котре відповідало її внутрішній волі, продала квартиру розташовану за адресою АДРЕСА_2 громадянину ОСОБА_2

Як підтвердила у судовому засіданні сама позивачка ОСОБА_1 , вона дійсно була у нотаріуса , та підписувала там договір. Суд вважає не обґрунтованими , та такими що не підтверджуються об'єктивними даними , твердження позивачки про введення її в оману будь якими особами під час укладення договору купівлі-продажу квартири чи не розуміння тих дій які вона вчинила , оскільки дієздатність позивачки не обмежена нині і не була обмежена раніше, вона не є особою із фізичними чи психічними вадами, які б могли заважити їй усвідомлювати значення своїх дій. Її освітній рівень та життєвий досвід дозволяють їй усвідомлювати наслідки дій що вона робить , та надавати належну оцінку подіям що із нею відбуваються . За будь яких обставин, у ОСОБА_1 були усі можливості прочитати текст договору , в якому було вказано як його предмет, так і його наслідки. Тому за наявності будь яких сумнівів, позивачка мала усі можливості не підписувати жодних документів , перебуваючи у нотаріальній конторі .

Покази свідка ОСОБА_3 , який працює нотаріусом та оформлював оспорюваний договір, повністю підтверджують пояснення представника відповідача , а також покази лікаря ОСОБА_8, який підтвердив адекватність відповідачки. Окрім підтвердження самого факту підписання позивачкою договору купівлі-продажу квартири, за яким право власності перейшло до ОСОБА_2, ОСОБА_3 підтвердив також наявність доброї волі з боку осіб що були фігурантами нотаріальних дій , роз'яснення їм положень чинного законодавства та наслідків дій що вони вчиняли. Покази ОСОБА_3 суд визнає належними доказами по справі, оскільки вони дані ним під присягою , сам свідок не є зацікавленою особою по справі. Окрім того , його свідчення не суперечать свідченням інших учасників процесу, стосовно суттєвих обставин справи.

Оцінюючи докази по справі , суд також доходить висновку , що твердження ОСОБА_1 про застосування до неї фізичного впливу, чи введення її в оману під час укладення нею договору купівлі-продажу спірної квартири не підтверджуються жодними об'єктивними даними по справі . В матеріалах справи є лише підтвердження неприязних стосунків між позивачкою та дружиною відповідача, які стали причиною словесного конфлікту в 2010 році (а.с.6), тобто через три роки після укладення між ними угоди. Довідка про стан здоров'я ОСОБА_10 підтверджує факт захворювання в квітні 2007 року кардіосклерозом та стан після перенесення ішемічного інсульта (а.с.7), однак жодним чином не підтверджує зменшення у зв'язку із цим розумових здібностей позивачки. При цьому сам лікар ОСОБА_8, що видавав вказану довідку, та займався лікуванням позивачки, підтвердив у судовому засіданні, що на момент хвороби ОСОБА_1 . не мала жодних відхилень у зв'язку із перенесеною хворобою, була адекватною, все розуміла, вільно спілкувалася.

На підставі викладеного , суд доходить висновку, що відсутні будь які підстави вважати , що позивач , підписуючи договір продажу своєї квартири , кимось насильно примушувалася чи помилялася щодо мотивів, обставин , які мають істотне значення , тобто щодо природи правочину, своїх прав чи обов'язків , а тому згідно до положень ст.229 ЦК України підстав для визнання вказаного правочину недійсними не має.

Таким чином, суд доходить висновку , що договір купівлі-продажу квартири розташованої за адресою АДРЕСА_2 від 18.05.2007 року, вчинений у повній відповідності до положень ст.ст. 207-209 ЦК України, не суперечить вимогам , додержання яких є необхідним для чинності правочину згідно до положень ст.203 ЦК України, підстави для визнання недійсності цього правочину передбачені статтею 215 ЦК України відсутні, право власності на спірну квартиру громадянином ОСОБА_2 було набуто на підставах та у спосіб, передбачений чинним законодавством, а тому позбавлення його цього права , призведе до порушення його прав , передбачених ст. 41 Конституції України.

Питання пропуску позивачкою строку позовної давності суд не обговорює, оскільки відмовляє позивачці по суті позовних вимог.

На підставі ст.41 Конституції України , ст.ст. 203-205, 207-211, 215-218 , 229 ЦК України , та керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 209, 212-215,218 ЦПК України, суд , -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним» відмовити в повному обсязі за необґрунтованістю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Луганської області через Антрацитівський міськрайонний суд протягом десяти днів з моменту його проголошення.

Особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення надруковано у нарадчій кімнаті

Суддя

Антрацитівського міськрайонного суду В. О. Афанасьєв