Справа № 2610/6205/2012
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
(заочне)
23 квітня 2012 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Сіромашенко Н.В.,
при секретарі Грищенко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк»про визнання недійсними договорів,-
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, просив визнати недійсним кредитний договір №276/1207/71-576 від 13 грудня 2007 року, укладений між ним та ПАТ «Сведбанк»; визнати недійсними договори про внесення змін та доповнень №№1,2,3,4,5,6,7,8,9 до кредитного договору №276/1207/71-576 від 13 грудня 2007 року, укладені між ним та відповідачем 13 грудня 2007 року, 4 вересня 2008 року, 2 лютого 2009 року, 27 квітня 2009 року, 30 квітня 2009 року, 28 травня 2009 року, 26 листопада 2009 року, 28 жовтня 2011 року; визнати недійсним договір іпотеки №2796/1207/71-576-Z-1 від 13 грудня 2007 року, укладений між ними; визнати недійсним договір про внесення змін та доповнень до вказаного іпотечного договору, укладений 28 жовтня 2012 року; виключити із державного реєстру іпотек запис №3753 від 13 грудня 2007 року про державну реєстрацію договору іпотеки №2796/1207/71-576-Z-1 від 13 грудня 2007 року; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна запис за №3753 від 13 грудня 2007 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки №2796/1207/71-576-Z-1 від 13 грудня 2007 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що між ним та відповідачем був укладений кредитний договір №276/1207/71-576 від 13 грудня 2007 року, до якого у подальшому вносилися зміни та доповнення, а також було укладено договір іпотеки на забезпечення зобов?язань за кредитним договором, до якого також договором від 28 жовтня 2012 року, укладеним між ним та відповідачем, вносилися зміни та доповнення.
Вважає, що кредитний договір є недійсним, оскільки він не містить детального розпису сукупної вартості кредиту, як то передбачено чинним законодавством, при цьому розділ 3 даного договору наводить лише загальні умови погашення кредитної заборгованості, сплати процентів та комісії, а отже, йому не була надана повна та достовірна інформація щодо його укладення. Крім того, кредитний договір є недійсним, у зв?язку з відсутністю у банку на момент його укладення індивідуальної ліцензії Національного банку України, яка дозволяла використовувати іноземну валюту як засіб платежу при виконанні зобов??язань за кредитним договором. Внаслідок недійсності кредитного договору є недійсними і похідні від нього договори.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача до судового засідання не з?явився, сповіщений належним чином про місце та час розгляду справи, про причини неявки суд не сповіщав.
У відповідності до вимог ст. 224 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у справі доказів, проти чого не заперечував позивач.
Суд, вислухавши позивача, дослідивши матеріали справи, приходить од наступного.
Судом встановлено, що між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та позивачем в даній справі 13 грудня 2007 року був укладений кредитний договір №2706/1207/71-576 строком до 13 грудня 2037 року.
Згідно з п.1.1. вказаного договору банк зобов?язався надати позивачу кредит у розмірі 85000 доларів США на умовах, передбачених договором, а останній зобов?язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов?язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором.
13 грудня 2007 року між сторонами в даній справі була укладена додаткова угода №1 до кредитного договору №2706/1207/71-576, відповідно до якої п.1.3. договору був доповнений п.п.1.3.3, за яким сторони досягли згоди, що у випадку припинення трудових відносин позичальника з банком настання таких обставин вважаються істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при визначенні розміру процентної ставки при укладанні цього договору. У цьому випадку сторони досягли взаємної згоди без укладання будь-якої додаткової угоди до цього договору встановити відсоткову ставку на рівні 12,5 % річних з дня наступного за днем звільнення.
У порядку виконання зобов?язань за кредитним договором 13 грудня 2007 року між банком та позивачем був укладений договір іпотеки №2706/1207/71-576-Z-1, посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, зареєстрований в реєстрі за №3753, відповідно до якого останній на умовах, передбачених цим договором, передав в іпотеку придбане ним одночасно з укладенням цього договору іпотеки, за рахунок кредитних коштів, нерухоме майно, яким є квартира АДРЕСА_1. Одночасно з нотаріальним посвідченням даного договору до його припинення нотаріусом була накладена заборона на відчуження вказаної квартири, належної ОСОБА_1
4 вересня 2008 року між сторонами була укладена додаткова угода №2 до кредитного договору №2706/1207/71-576 від 13 грудня 2007 року, за якою сторони встановили, що позичальник має право при настанні термінів здійснення ануїтет них платежів достроково погасити заборгованість за кредитом (частково або у повному обсязі).
2 лютого 2009 року між сторонами в даній справі був укладений договір про внесення змін та доповнень №3 до кредитного договору 2706/1207/71-576 від 13 грудня 2007 року, відповідно до умов якого сторони домовились змінити розмір процентної ставки, зазначений в п.1.3 кредитного договору та встановити нову процентну ставку за договором в розмірі 7,5 % річних строком дії з 2 лютого 2009 року по 26 квітня 2009 року включно.
27 квітня 2009 року між сторонами в даній справі був укладений договір про внесення змін та доповнень №4 до вищевказаного кредитного договору, згідно з яким сторони обумовили дію встановленої процентної ставки в розмірі 7,5% з 27 квітня 2009 року по 25 травня 2009 року та після закінчення цього терміну встановили новий розмір процентної ставки - 9,5% річних.
У подальшому, а саме: 30 квітня 2009 року, 28 травня 2009 року, 26 листопада 2009 року, 28 жовтня 2011 року, між сторонами були укладені договори про внесення змін та доповнень №№ 5,6,7,8,9 до кредитного договору 2706/1207/71-576 від 13 грудня 2007 року.
У зв?язку з укладанням додаткових угод до кредитного договору, 28 жовтня 2011 року між сторонами був укладений також договір про внесення змін та доповнень №1 до іпотечного договору №2706/1207/71-576-Z-1, посвідченого нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 13 грудня 2007 року за реєстровим №3753.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, як то визначено ч.1 ст.638 ЦК України.
Відповідно до п. "д" ч. 2 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитор зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо).
Аналогічні зобов'язальні норми для банків про інформування клієнтів-споживачів перед укладенням відповідного кредитного правочину щодо сукупної вартості кредиту тощо визначені Постановою НБУ N 168 від 10 травня 2007 року.
Пункт 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»роз?яснює, що суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України "Про захист прав споживачів", а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року N 541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.
Статтею 47 Закону "Про банки і банківську діяльність" передбачено право банку на здійснення валютних операцій.
Згідно з ч. ч. 1 і 2 ст. 5, ч. 1 ст. 11 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України, якими сформульовані загальні вимоги до правочинів.
Оцінюючи надані суду докази, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання кредитного договору недійсним. З урахуванням цього відсутні і правові підстави для визнання недійсними і похідних від нього договорів.
Твердження позивача на те, що без індивідуальної ліцензії НБУ банк не мав права надавати кредит в іноземній валюті для проведення розрахунків іноземною валютою між резидентами України на її території, позбавлені юридичного обґрунтування, тому що за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»є генеральна ліцензія та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями. Тому здійснення кредитних операцій у валюті за таких обставин не суперечить закону. Доводів щодо відсутності вказаних документів, які надають відповідачу право на здійснення операції з валютними цінностями, позивачем не зазначалося; доказів у порядку ст.ст.57-59 ЦПК України на спростування викладеного ним суду не надавалося. Крім того, суд вважає за необхідне зауважити на те, що позивач добровільно, на власний розсуд, обрав іноземну валюту кредитування на умовах, які були запропоновані банком, що узгоджується з положеннями ст. 627 ЦК України та підтверджується розділом 10 кредитного договору.
Посилання позивача на ненадання банком, зокрема, інформації про орієнтовну сукупну вартість кредиту є безпідставними, оскільки п.10.1. розділу 10 «Інші умови»кредитного договору занотовано, що підписанням цього договору позичальник свідчить, що він до підписання договору ознайомився, в тому числі, з загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов?язаних з отриманням кредиту, та свідомо обрав умови кредитування, викладені в договорі. При цьому суд зазначає на те, що вказана інформація не є умовами чи змістом самого кредитного договору.
За викладених обставин суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
Керуючись ст.ст. 208, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, ЗУ "Про захист прав споживачів", ст.ст. 203, 215, 626, 638 ЦК України, суд -
ВИРІШИВ:
В задоволені позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк»про визнання недійсними договорів відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
СУДДЯ: