АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 листопада 2011 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Цюри Т.В., Сєвєрової Є.С.
при секретарі - Колосовій Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 липня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування, встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна набутим в період шлюбу сумісною власністю подружжя та визнання права власності,-
встановила:
У грудні 2010 року ОСОБА_2 звернулась до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_3, після уточнення позовних вимог просила усунути ОСОБА_3 від права на спадкування після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1; встановити факт її, ОСОБА_2 проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 в період з 1988 року по 05.05.2010 року; визнати квартиру АДРЕСА_1, набутою в період проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 сумісною власністю подружжя та визнати за нею право власності на Ѕ частину зазначеної вище квартири. (а.с.84-87)
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 липня 2011 року позов ОСОБА_2 задоволений частково. Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з 1988 року по 05 травня 2010 року. Визнано квартиру АДРЕСА_1 набутою в період проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 сумісною власністю подружжя. Визнано право власності ОСОБА_2 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1. В задоволені решти позовних вимог відмовлено. (а.с.166-171)
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині визнання квартири АДРЕСА_1 набутою в період проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 сумісною власністю подружжя та визнання права власності за ОСОБА_2 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову в цєї частині, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права.(а.с.176-179)
Заслухавши суддю - доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає,
________________________________
Головуючий по 1-й інстанції - Заверюха В.О. Справа №22ц-7465/11
Доповідач - Погорєлова С.О. Категорія:37
що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 липня 2011 не відповідає.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст.22 КпШС України, який був чинним на час погашення ОСОБА_4 пайового внеску за спірну квартиру, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.
Проте, з таким висновок суду першої інстанції погодитись не може, оскільки він не ґрунтується на матеріалах справи.
Право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів закріплено безпосередньо у ст.55 Конституції України, ст.16 ЦК України , ст.3 ЦПК України.
Відповідно до ст.4 ЦПК України, суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
05 травня 2010 року вступила в зареєстрований шлюб з ОСОБА_4 про, що 05 травня 2010 року Відділом реєстрації актів цивільного стану по м.Ізмаїл Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області була зроблена актова запис №181.(а.с.8)
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.(а.с.7)
Таким чином, на період 1991 року, тобто моменту погашення пайового внеску за квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 у шлюбі з ОСОБА_4 не знаходилась. ОСОБА_4 був членом ЖБК№4 та виплачував пайові внески за вказану квартиру з 1976 року по 1991 рік.
Указані обставини свідчать про помилкове застосування судом першої інстанції норм ст.22 КпШС України, оскільки вона не розповсюджує свою дію на виниклі між сторонами правовідносини.
Згідно із ч. 1 ст. 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
Таким чином, квартира АДРЕСА_1 є особистою власністю ОСОБА_4 і правових підстав для визнання права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 немає.
Оскільки предметом апеляційного оскарження є рішення суду в межах перевірки законності в частині визнання квартири АДРЕСА_1 сумісною власністю подружжя та в частині визнання права власності на Ѕ частину указаної квартири за ОСОБА_2, судова колегія не досліджує правильність висновків суду в інший частині.
Твердження представника ОСОБА_2, що спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя згідно ч. 1 ст. 74 СК не засновані на законі та не кореспондуються з матеріалами справи.
Відповідно роз'яснень п.1 Постанови Пленуму Верховного суду від 15 травня 2006 року N 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції
України) норми Сімейного кодексу України (далі - СК) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р.
До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК.
Суд, вирішуючи цей спір, про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі повинен керуватися вимогами ст. 17 Закону України "Про власність", відповідними нормами ЦК з урахуванням роз'яснень, що містяться в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 р. N 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (зі змінами) та в п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» №16 від 12.06.1998 року. Після 01.01.2004 року на сторін стали розповсюджувати свою дію правила ст. 74 СК, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. За ч. 2 ст. 3 СК сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Тому, у разі наступної реєстрації шлюбу такими особами майно, набуте до реєстрації шлюбу, також вважається об'єктом спільної сумісної власності подружжя згідно ч. 1 ст. 74 СК.
Відомосте про придбання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 будь - якого майна в період 2004 - 2010 р.р. матеріали справи не містять.
При указаних обставинах, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що відповідно, призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 липня 2011 року в частині, що оскаржується підлягає скасуванню з ухваленням нового по суті заявлених позовних вимог.
Керуючись п.2 ч.1 ст.307,ч.1 п.3,4 ст.309, 314,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 липня 2011 року в частині визнання квартири АДРЕСА_1 набутою в період проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 сумісною власністю подружжя та визнання за ОСОБА_2 права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 - скасувати.
В цієї частині ухвалити нове рішення.
У задоволення позову в частині визнання квартири АДРЕСА_1 набутою в період проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 сумісною власністю подружжя та визнання за ОСОБА_2 права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 - відмовити.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили до суду касаційної інстанції.
Головуючий Погорєлова С.О.
Судді Цюра Т.В.
Сєверова Є.С.