ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
02 квітня 2012 року № 2а-1558/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів
головуючого судді О.М.Чудак,
суддів В.А.Донця, О.А.Кармазіна,
за участю секретаря судового засідання І.В.Старець,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення коштів,
встановив:
02 лютого 2012 року ОСОБА_1 (ОСОБА_1) звернувся в суд з позовом до Міністерства фінансів України (МФ України, Міністерство) про
- поновлення на посаді головного спеціаліста відділу з питань будівництва;
- стягнення заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу з 28 листопада 2011 року до дня поновлення на роботі, яка на день пред'явлення позову становить 5331 грн 20 коп.;
- стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 5155 грн 60 коп.;
- стягнення завданої моральної шкоди в розмірі 10000 грн та понесених судових витрат на оплату правової допомоги в розмірі 8000 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі, а ухвалою суду від 07 лютого 2012 року призначено попереднє судове засідання.
В судовому засіданні 05 березня 2012 року судом прийнято уточнену позовну заяву ОСОБА_1, згідно якої сформульовано вимоги
- скасувати наказ про звільнення від 28 листопада 2011 року №1195-о;
- поновити на посаді головного спеціаліста відділу з питань будівництва;
- стягнути заборгованість по заробітній платі за час вимушеного прогулу з 28 листопада 2011 року до дня поновлення на роботі, яка станом на 05 березня 2012 року складає 18203 грн 50 коп.;
- стягнути завдану моральну шкоду в розмірі 61186 грн 75 коп. та понесені судові витрати на оплату правової допомоги в розмірі 8000 грн, - та винесено відповідну ухвалу.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2012 року закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 (довіреність від 21.12.2011) заявлені вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, додаткових уточненнях та долучених до матеріалів справи доказах. Усно пояснили, що у зв'язку із скороченням штату працівників ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста відділу з питань будівництва Управління з питань капітального будівництва МФ України.
При цьому відповідно до частин першої, другої статті 42 Кодексу законів про працю України, затвердженого Законом Української Радянської Соціалістичної Республіки від 10 грудня 1971 року №322-VІІІ (КЗпП України) при скороченні чисельності чи штату працівників, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається особам, у сім'ї яких немає інших працівників із самостійним заробітком, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації, а також іншим категоріям працівників.
Як можна пересвідчитися із наданих суду документів ОСОБА_1 має дві спеціалізовані освіти у сфері будівництва. Зокрема, 31 березня 1998 року позивач отримав диплом (з відзнакою) Житомирського будівельного технікуму державної агроекологічної академії України за спеціальністю «Будівництво і експлуатація будівель та споруд», а 07 листопада 2001 року - диплом (з відзнакою) Київського національного університету будівництва і архітектури за спеціальністю «Менеджер-економіст будівництва». В 2007 році за якісне виконання своїх обов'язків та професіоналізм ОСОБА_1 нагороджений Почесною грамотою МФ України.
Крім того, позивач є єдиним державним службовцем в Управлінні з питань капітального будівництва у МФ України, який виконав вимоги чинного законодавства та у 2010 році пройшов навчання та підвищення кваліфікації за тематикою «Технічний нагляд за створенням об'єктів архітектури та безпечної експлуатації будівель і інженерних споруд», що надало йому змогу виконувати функції технічного нагляду у сфері будівництва у відповідності із оновленими вимогами чинного законодавства.
Тим самим, ОСОБА_1 є єдиним працівником з більш високою кваліфікацією, а також як показують фактичні дані більшою продуктивністю праці, ніж інші працівники, що займають аналогічні посади на підприємстві і під скорочення не потрапили.
До того ж позивач довше працює в МФ України, ніж інші працівники - стаж його державної служби становить 7 років 7 місяців, та на його утриманні перебувають неповнолітня донька, віком 8 років, й непрацююча колишня дружина, яка немає самостійного заробітку.
Керуючись вищенаведеним, переважне право на залишення на роботі, у зв'язку із скороченням штату відповідач повинен був надати ОСОБА_1
Крім того, відповідно до статті 40 КЗпП України звільнення з підстави зазначеної у пункті 1 цієї статті 40 КЗпП України допускається за умови, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
04 березня 2011 року ОСОБА_1 за погодженням з безпосереднім керівником Дунайчиком В.П. написав заяву про переведення його на посаду головного спеціаліста відділу з питань будівництва Адміністративно-господарського департаменту МФ України.
Вказана заява завізована Дунайчиком В.П. та передана до директора Адміністративно-господарського департаменту, однак про результати розгляду даної заяви позивачу до теперішнього часу не повідомляли.
01 квітня 2011 року з Департаменту роботи з персоналом, запобігання та протидії корупції до Адміністративно-господарського департаменту надійшов лист №19010-05/96 від 01 квітня 2011 року з проханням розглянути список працівників МФ України, які станом на 01 квітня 2011 року залишились не переведеними і провести з ними співбесіди та визначитись щодо їх подальшої роботи із врахуванням переліку вакантних посад станом на цю дату. В листі також була зазначена вимога, у разі відмови запропонованим кандидатам у переведенні на вакантні посади підготувати обґрунтовану письмову відповідь із зазначенням причин неможливості їх переведення та надати її в Департамент роботи з персоналом, запобігання та протидії корупції до 05 квітня 2011 року.
Даним листом відповідач підтвердив наявність вакантних місць станом на 01 квітня 2011 року, після спливу майже трьох місячного строку після попередження про майбутнє можливе звільнення від 21 грудня 2010 року та спливу майже місячного строку з моменту написання заяви про переведення ОСОБА_1 на посаду головного спеціаліста відділу з питань будівництва Адміністративно-господарського департаменту.
Однак протягом п'ятиденного строку, визначеного листом Департаменту роботи з персоналом, запобігання та протидії корупції відповідач жодного разу ні в письмовому, ні в усному порядку не запросив позивача на співбесіду та не запропонував жодної наявної вакантної посади в Адміністративно-господарському департаменті.
Внаслідок чого, позивач вимушений був звернутись до відповідача з листом від 06 квітня 2011 року, з метою з'ясувати підстави залишення без задоволення його заяви про переведення на наявну посаду головного спеціаліста відділу з питань будівництва Адміністративно-господарського департаменту та визначення його подальшої роботи в МФ України.
10 травня 2011 року ОСОБА_1 отримано письмову відповідь вихідний №31-19010- 39/23-3329/2791 від 10 травня 2011 року, в якій зазначено, що питання щодо переведення буде розглянуто найближчим часом.
Однак і після цього відповідач порушуючи вимоги чинного законодавства України протягом 11 місяців (з моменту попередження про можливе звільнення до моменту фактичного звільнення) жодного разу не запропонував будь-яку наявну вакантну посаду в Адміністративно-господарському департаменті, навіть посади, до яких не ставилися вимоги про досвід роботи та кваліфікацію позивача.
Крім цього, відповідач, проігнорувавши вимоги чинного законодавства, проводив активний набір працівників в Адміністративно-господарський департамент на існуючі вакантні посади з числа претендентів, що не є працівниками Міністерства.
Що стосується середнього заробітку за час вимушеного прогулу та його розрахунок, то позивач та його представник зазначили, що згідно статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, середній заробіток при виплаті заробітної плати за час вимушеного прогулу обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними зберігався заробіток або зберігався частково, виключаються з розрахункового періоду.
Відповідно до довідки про заробітну плату, останні місяці перед звільненням, які не підлягають виключенню з розрахункового періоду за виключенням місяців, протягом яких ОСОБА_1 перебував на лікарняному, є червень та липень 2011 року. Середній заробіток, який підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 на момент звернення до суду складає 18203 гривень 50 коп. (5155,60 + 2460,28 = 7615,88 : 41 день = 185,75 грн * 98 дні вимушеного прогулу з 28.11.2011 по 05.03.2012 = 18203,50 грн.).
Що стосується моральної шкоди і її розрахунку ОСОБА_1 та його представник вказали, що безперервні хвилювання щодо невизначеності майбутнього на роботі та неспроможності плинути на вирішення даного питання внаслідок тривалого (протягом 11 місяців) ігнорування звернень позивача щодо надання відповіді про його переведення, призвели до суттєвих змін в життєвих стосунках позивача.
Невизначеність та затягування вирішення питання стосовно його майбутнього працевлаштування, постійні перебування у стані стресу, пригнічення психологічного стану, спричинили позивачу сильні душевні хвилювання та страждання, внаслідок яких у нього суттєво знизився імунітет та погіршилося самопочуття. Під час перебування ОСОБА_1 на лікарняному у серні 2011 року стосовно нього чинився морально-психологічний тиск та переслідування зі сторони як керівництва відповідача, так і співробітників, яке згодом переросло в тривале, принизливе та зухвале розслідування МФ України щодо справжності перебування на лікарняному із нав'язуванням спотворених фактів.
Усе це призвело до загострення хронічних захворювань: гастроентерологічних, серцево-судинних захворювань та гіпертонічних розладів. У зв'язку з чим з 22 вересня 2011 року по 25 листопада 2011 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному. ОСОБА_1 протягом 3-х місячного терміну перебування на стаціонарному лікуванні був позбавлений можливості до нормального існування, виконання батьківських обов'язків, піклування за членами своєї сім'ї, оскільки він є єдиною працездатною особою яка має самостійний заробіток. Його колишня дружина, з якою ОСОБА_1 проживає разом з їх 8-річною донькою - не працює, що підтверджується наданою суду довідкою з Фонду соціального страхування.
Сильні душевні хвилювання та моральні страждання призвели до втрати позивачем рівноваги та життєвих зв'язків з оточуючими і близькими, несподіваних проявів агресії до членів своєї сім'ї (8-річною донькою та колишньою дружиною) та нестабільних змін настрою. Усі ці наслідки ускладнили стосунки позивача з членами своєї родини, з друзями та батьками.
Таким чином, керуючись вимогами постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», пунктами 6.2, 6.3 Методичних рекомендацій Міністерства юстиції України «Про відшкодування моральної шкоди»від 13 травня 2004 року №35-13/797, частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року №435-IV (ЦК України), а також спираючись на практикуючу та універсальну методику Олександра Ерделевського, позивач здійснив розрахунок нанесеної йому моральної шкоди оцінивши її в розмірі 61186 гривень 75 коп.
Стосовно витрат на правову допомогу, представник позивача усно зазначила, що послуги надано відповідно до договору від 19 грудня 2011 року в частині повного та самостійного представництва інтересів та ведення справи ОСОБА_1 в суді, складання, подання заяви про уточнення цивільного позову про поновлення на роботі, сплату вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1, подання та отримання від імені ОСОБА_1 будь-якої необхідної документації стосовно судової справи.
Відповідно до пункту 5.1 договору за надання послуг ОСОБА_1 Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «ОЛ ІНКЛЮЗІВ»відповідно до пункту 1.1 цього договору ОСОБА_1 сплачує Компанії винагороду у розмірі 8000 грн шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Компанії або іншим належним чином за домовленістю сторін.
На виконання та прийняття вказаних послуг складений акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №НП-0000005 від 19 грудня 2011 року.
Представники відповідача - начальник відділу претензійно-позовної роботи Юридичного департаменту МФ України ОСОБА_3 (довіреність від 09.02.2012 №31-15030-02/8) та заступник начальника відділу претензійно-позовної роботи Юридичного департаменту МФ України ОСОБА_4 (довіреність від 09.02.2012 №31-15030-02/7) про задоволення позову заперечили, надавши письмові пояснення та додаткові докази.
Усно зазначили, що частиною третьою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Оскільки частина друга статті 40 та частина третя статті 49-2 КЗпП України не містять обов'язку власника працевлаштовувати працівника у випадку відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі неможливості переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, то твердження позивача про те, що МФ України звільнивши його з роботи діяло всупереч зазначеним нормам, є безпідставними.
Крім того, безпідставним є також твердження ОСОБА_1 щодо недотримання МФ України при його звільненні частин першої та другої статті 42 КЗпП України, оскільки вказані норми не позбавляють власника права на звільнення працівника, а лише надають переваги на залишення на роботі працівників за умов, перелічених у частині другій цієї статті.
Так, позивач зазначає, що на його утриманні перебувають 8-річна донька та непрацююча колишня дружина. Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року №2947-ІІІ (СК України) сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя (ч. 2 ст. 21 СК України).
Беручи до уваги те, що шлюб між позивачем та його дружиною -ОСОБА_5 розірвано, та те, що інші підстави створення сім'ї між ним та згаданою жінкою відсутні, відносини, що склались між цими громадянами, не можна назвати сім'єю, а тому відсутні законні підстави для скористання позивачем правом, передбаченим пунктом 2 частини другої статті 42 КЗпП України, у відношенні до його колишньої дружини.
Водночас слід зазначити, що залишити ОСОБА_1 на роботі на умові, передбаченій пунктом 3 частини другої статті 42 КЗпП України також було неможливо.
Так, в Міністерстві скорочено 30% посад, які займали працівники з тривалим безперервним стажем роботи в МФ України, при цьому вивільнено близько 130 працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці ніж має позивач. Управління з питань капітального будівництва Міністерства з чисельністю 16 працівників реорганізовано у відділ з питань будівництва та перспективного розвитку Адміністративно-господарського департаменту з чисельністю 5 працівників.
До того ж, освіта ОСОБА_1 (з питань будівництва) не відповідала встановленим законодавством кваліфікаційним вимогам, передбаченим для певних видів посад. А саме, позивач за відсутності відповідної освіти не міг бути призначений на посади економіста (основна більшість у Міністерстві), юриста.
Що стосується наведеного ОСОБА_1 розрахунку середнього заробітку, то представники відповідача зазначили, що середня заробітна плата позивача, згідно з постановою КМ України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати»на день звільнення (28.11.2011) становить наступне.
Для розрахунку середнього заробітку розрахунковим періодом є 2 календарні місяці, що передують події - з вересня 2011 по жовтень 2011 року. Працівник не працював у зазначеному періоді. Відтак, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи - з липня по серпень 2011 року. Працівник працював у зазначеному періоді. Середньомісячне число робочих днів згідно з графіком роботи за вказаний період: середньомісячне число робочих днів 21.50 = 43/2; середньоденний заробіток 233.592857; сума 5022.25 = 233.592857 * 21.50.
Що стосується моральної шкоди, то представники МФ України вказали, що постановою Пленуму ВС України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»встановлено, що відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Однак позивач не надає доказів яким чином дії МФ України принизили його честь, гідність, престиж або ділову репутацію, не надає доказів наявності порушення його прав у сфері трудових відносин.
При цьому, представники зазначити, що не можуть бути доказами порушення прав ОСОБА_1 листки непрацездатності, що надані суду в обґрунтування завдання йому моральної шкоди, оскільки вони підтверджують лише загальні захворювання, які відповідно до Довідки про результати перевірки обґрунтованості видачі та правильності оформлення листка непрацездатності №026694 з 03 серпня 2011 року по 12 серпня 2011 року (10 днів) громадянину ОСОБА_1 1979 року народження, працівнику МФ України, виданого в Центральній районній поліклініці Подільського району міста Києва, від 17 жовтня 2011 року та Довідки про результати перевірки обґрунтованості видачі та правильності оформлення листка непрацездатності №082451 з 12 вересня 2011 року по 21 вересня 2011 року громадянину ОСОБА_1 1979 року народження, працівнику МФ України, виданого в поліклініці №1 Печерського району міста Києва від 12 жовтня 2011 року, підготовлені на запит Міністерства працівниками Виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та заключення Державної установи «Республіканська клінічна лікарня МОЗ України»та мали діагнози: ГРВІ, Г.трахеобронхит, рецедивний панкреатит та асоційований гастрит, та жодним чином не пов'язані з вказаними у позові серцево-судинними захворюваннями та гіпертонічними розладами ОСОБА_1 і не можуть бути наслідком моральних страждань.
Стосовно витрат на правову допомогу представники МФ України також висловили позицію про те, що доказом здійснення зазначених витрат може бути виключно платіжний
документ про фактичну сплату 8000 грн. При цьому, ні договір про надання послуг адвоката, ні акт виконаних робіт не можуть бути враховані як доказ про фактичне отримання представниками позивача вказаних коштів, що додатково підтверджується і ухвалою судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 13 грудня 2006 року.
Суд заслухавши пояснення позивача та його представника, заперечення представників відповідача, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши докази на підтвердження й спростування позовних вимог в їх сукупності, встановив наступне.
ОСОБА_1 з 11 травня 2004 року працював у МФ України на посаді головного спеціаліста відділу з питань будівництва.
21 грудня 2010 року позивач відповідно до статті 49-2 КЗпП України попереджений про зміни в структурі центрального апарату МФ України та про можливе звільнення його з займаної посади. При цьому МФ України до Печерського районного центру зайнятості міста Києва подано звіт про заплановане вивільнення працівників за станом на 21 грудня 2010 року із зазначенням в тому числі і ОСОБА_1
У матеріалах справи наявний лист позивача від 06 квітня 2011 року Прем'єр-міністру України Голові партії регіонів України М.Я.Азарову, Міністру фінансів України Ф.О.Ярошенку із проханням вирішити питання переведення його на вакантну посаду. У відповідь, листом від 10 травня 2011 року №31-19010-39/23-3329/2791 заступником Міністра Ю.Шевченко ОСОБА_1 повідомлено, що його питання буде вирішено найближчим часом.
Як свідчать матеріали справи, перед наданням заступником Міністра відповіді вказане звернення ОСОБА_1 розглянуто в Адміністративно-господарському департаменті. Так, враховуючи, що у зверненні має місце посилання на те, що на думку заявника більшість працівників, яким надано перевагу перевестись на нові відповідні посади спеціалістів, мають значно менший досвід роботи у даній сфері або не мають його взагалі, тобто маються на увазі працівники відділу з питань будівництва, 15 квітня 2011 року у цьому відділі, в присутності ОСОБА_1, проведено обговорення зазначеного звернення безпосередньо з працівниками відділу під головуванням заступника начальника відділу Дунайчика В. П.
До відома ОСОБА_1 доведено про недоліки, що мали місце у його роботі, зокрема, щодо неналежного виконання ним функцій технічного нагляду відповідно до наказу МФ України від 13 січня 2005 року №15. Крім того, враховано, що за час роботи у Міністерстві ОСОБА_1 зарекомендував себе недостатньо ініціативним працівником, а також не дотримувався етики поведінки у трудовому колективі. Зауваження працівників та керівництва відділу ним не враховуються, ставлення до колег зухвале та неприйнятне для спілкування.
В подальшому, а саме, 18 травня 2011 року заступником начальника відділу з питань будівництва Адміністративно-господарчого департаменту, головним спеціалістом відділу з питань будівництва Адміністративно-господарчого департаменту, Головою профспілкового комітету МФ України за дорученням директора Адміністративно-господарчого департаменту складено акт про те, що підтверджено факт порушення головним спеціалістом відділу з питань будівництва Адміністративно-господарчого департаменту ОСОБА_1 вимог Правил внутрішнього трудового розпорядку працівників МФ України, затверджених конференцією трудового колективу МФ України (протокол конференції від 07.08.2008 №1).
За фактом порушення ОСОБА_1 вимог зазначених Правил йому запропоновано надати письмові пояснення, на що він висловив відмову у категоричній формі.
07 червня 2011 року за дорученням директора Адміністративно-господарського департаменту А.Й.Запорожця у присутності ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_7 складено акт про те що, директор Адміністративно-господарського департаменту А.Й.Запорожець в приміщені кабінету №348 адміністративного будинку Міністерства розташованого за адресою: вул. Межигірська, 11, зробив зауваження головному спеціалісту Управління з питань будівництва ОСОБА_1 щодо ігри останнього під час робочого дня на ноутбуці. Оскільки цей випадок був вже не перший раз, директор Департаменту попросив головного спеціаліста ОСОБА_1 надати письмові пояснення, однак, головний спеціаліст ОСОБА_1 у грубій формі вступив у суперечку з директором Департаменту та відмовився надавати будь-які письмові пояснення.
Як вбачається із службової записки директора Адміністративно-господарського департаменту заступнику Міністра -керівнику апарату від 24 жовтня 2011 року, начальник відділу з питань будівництва та перспективного розвитку Цибільник І.О. повідомив про відсутність позивача на роботі та непред'явлення ним протягом більше 30 діб листка непрацездатності. Так, ОСОБА_1 протягом 10 місяців 2011 року пред'явив 6 листків непрацездатності фактично про звільнення від виконання роботи більше ніж на 110 діб. При цьому, своє лікування ОСОБА_1 проводить за різними захворюваннями та як у різних лікарнях міста Києва, так і у місті Житомирі. Загалом позивач не перебував на роботі і його з працівників відділу ніхто не бачив з 11 липня 2011 року. На телефонні дзвінки він не відповідає.
08 серпня 2011 року комісією у складі працівників відповідача складено акт про те, що з турботою про здоров'я та з метою можливого надання необхідної медичної і матеріальної допомоги позивачу від час його тривалого перебування на лікуванні комісією відвідано його за місцем проживання, вказаним ним у лікувальній установі (АДРЕСА_1). Двері вказаного помешкання ніхто не відчинив.
08 серпня 2011 року складений акт і про те, що за місцем проживання (АДРЕСА_2) у комунальній квартирі, наданій МФ України сім?ї ОСОБА_1 ніяких речей не було, мешканці в ній не проживають.
Такого ж характеру акти за двома адресами складалися відповідачем 11 серпня 2011 року та 15 вересня 2011 року.
Таким чином, МФ України, зокрема Департамент роботи з персоналом, запобігання та протидії корупції, профспілковий комітет в межах службової перевірки вживали заходи до встановлення фактичного перебування і лікування ОСОБА_1 При цьому, дійсно отримані довідки від Виконавчої дирекції Київського міського відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, в одній з яких вказано про необґрунтованість видачі лікарняного листа.
В подальшому, після виходу ОСОБА_1 по закінченню 25 листопада 2011 року лікарняного листа, він 28 листопада 2012 року о 12 годині був запрошений на засідання профспілкового комітету, де слухали заступника директора Департаменту - начальника відділу кадрів центрального апарату Міністерства Тетяну Михайлівну Ладик, яка доповіла про те, що адміністрація звертається з проханням дати згоду на звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням чисельності державних службовців центрального апарату МФ України, які станом на 28 листопада 2011 року не переведені до новостворених структурних підрозділів відповідно до наказу МФ України від 02 лютого 2011 року №55, зокрема, ОСОБА_1
У зв'язку з тим, що на той час у МФ України були відсутні вакантні посади спеціалістів за кваліфікацією з питань будівництва та реконструкції об'єктів Міністерств профспілковий комітет дав згоду на розірвання трудового договору із ОСОБА_1
Цього ж дня, близько 17 години 50 хвилин позивач в телефонному режимі головним спеціалістом Департаменту роботи з персоналом, запобігання та протидії корупції відділу кадрів центрального апарату Міністерства Бестужевою Н.В. був запрошений для ознайомленням із наказом про звільнення, отримання його копії та трудової книжки. У зв'язку з відмовою останнього від запропонованого, відповідачем складено акт.
Як пояснив в судовому засіданні ОСОБА_1 та власне вбачається із витягу по електронним турнікетам, він о 18 годині 11 хвилині 28 листопада 2011 року залишив робоче місце. Однак, ознайомлюватися із наказом про звільнення він не відмовлявся, це просто було неможливо через фактичне знаходження його на вулиці Межигірській, а відділу кадрів -на Грушевського й відповідно закінчення робочого часу.
З 29 листопада по 14 грудня 2011 року ОСОБА_1 знову перебував на лікарняному, а по його закінченні 15 грудня 2011 року з'явився до відповідача, ознайомився із наказом, отримав його копію та трудову книжку, що підтверджується відповідними доказами у матеріалах справи. 16 грудня 2011 року позивач як матеріально відповідна особа передав необхідні цінності.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 не погоджуючись із прийнятим стосовно нього наказом про звільнення 26 грудня 211 року звернувся до Печерського районного суду міста Києва із позовною завою до МФ України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку й моральної шкоди, - в порядку цивільного судочинства. Ухвалою суду від 29 грудня 2011 року відкрито провадження у справі та призначено дату попереднього засідання на 30 січня 2012 року. 30 січня 2012 року заявлене представником відповідача клопотання Печерським районним судом міста Києва задоволено та провадження у справі закрито.
Рахуючи передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк звернення до суду з дня вручення копії наказу про звільнення або вручення трудової книжки, а саме, 15 грудня 2011 року та вважаючи попереднє звернення до районного суду поважною причиною пропущення такого строку, ОСОБА_1 02 лютого 2012 року звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Представники відповідача в судовому засіданні про можливість визнання вказаних причин поважними категорично заперечили, вказавши, що по-перше, відповідно до частини другої статті 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної
відповідальності, а по-друге, представництво інтересів позивача згідно з довіреністю ВРО №039557 від 21 грудня 2011 року починаючи з цієї дати здійснюють представники ОСОБА_2, ОСОБА_8, які згідно з пунктом 1.1 договору про надання юридичних послуг від 19 грудня 2011 року, укладеного між ТОВ «Юридична компанія «ОЛ ІНКЛЮЗІВ»і ОСОБА_1, зобов'язані надавати позивачеві повний спектр юридичних послуг консультаційно-правового характеру стосовно ведення судової справи про поновлення на роботі, сплату
вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Зокрема, представники позивача мали знати та повідомити його про те, що відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року №2747-ІV (КАС України) та інших актів законодавства державна служба є публічною службою, а також про те, що згідно з частиною другою статті 17 вказаного Кодексу розглядати спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є юрисдикцією адміністративних судів.
Суд, визначаючись щодо перебігу строків звернення до суду у вказаних правовідносинах, визнання поважними причин їх пропуску виходив з такого. Дійсно стаття 233 КЗпП України передбачає, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення -в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
При цьому, частиною другою статті 99 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Положеннями частини третьої вказаної статті передбачені спеціальні строки звернення до суду, а саме, зазначено, що у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Тобто, наведені правові норми слід вживати у системному зв'язку та враховувати, що ОСОБА_1 28 листопада 2011 року був присутній на засіданні профспілкового комітету, знав про внесення апаратом Міністерства подання про його звільнення, погодження комітетом такого звільнення. Під час робочого часу, на робочому місці та уповноваженою особою суб'єкта владних повноважень позивач повідомлений про наявність наказу про його звільнення, необхідність з ним ознайомлення й отримання копії.
Тобто, днем, коли позивач дізнався і міг дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів є 28 листопада 2011 року і саме з цього дня, на думку суду розпочинає перебіг місячний строк звернення до суду.
Однак при цьому, суд враховує встановленні в засіданні об'єктивні обставини та причини, а саме, те, що 28 листопада 2011 року копію наказу та трудову книжку МФ України позивачу не видано. З 29 листопада по 14 грудня 2011 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному. 15 грудня 2011 року він з'явився до Міністерства отримав необхідні документи, а 16 грудня 2011 року здав матеріальну відповідальність. Тому, цей період часу, на думку суду, є обґрунтовано поважним.
Наступне, що стосується періоду звернення ОСОБА_1 в порядку цивільного судочинства до Печерського районного суду міста Києва, то суд погоджується із слушною позицією представників відповідача щодо застосування положень Конституції України про те, що незнання законів не звільняє від відповідальності та того, що позивач користувався фаховою юридичною допомогою, що додатково виключає можливу дезорієнтацію самої особи. Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до остаточного рішення Європейського суду від 09 грудня 2010 року в справі «Буланов та Купчик проти України»визнано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якого кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Європейський суд установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч рішенням Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади. Крім того, держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції.
Тобто, у випадку наявного спору щодо судової юрисдикції, суд вважає за необхідне забезпечити особі можливість доступу до правосуддя, тим більше враховуючи завдання КАС України щодо захисту прав, свобод та інтересів фізичної чи юридичної особи від суб'єкта владних повноважень, а відтак, - вважати пропущений період часу звернення ОСОБА_1 в порядку іншого судочинства поважним.
Таким чином, поза межами вказаних періодів, визнаних судом поважними, місячний строк звернення до суду позивач не пропустив.
Окремо суд вважає за необхідне зазначити, що до Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 звертався із вимогою, зокрема, скасувати наказ про звільнення та поновити його на роботі. У первинно поданому ним позові до Окружного адміністративного суду міста Києва зазначено лише вимогу про поновлення на роботі, власне за якою і відкрито провадження у справі. І лише в подальшому, 05 березня 2012 року ОСОБА_1 подано заяву про уточнення вимог, згідно якої висловлено прохання скасувати наказ про звільнення.
Тобто, про розгляді справи по суті та визнання поважності причин пропущення строку звернення до суду, судом вирішено питання про прийняття вказаної заяви позивача не як окремого позову, який передбачає необхідність, зокрема, і встановлення строків його подання, при зміні предмету позову, а як уточнення попередньо поданих вимог.
Також, до початку розгляду справи по суті, представником позивача відкликано їх клопотання про залучення до участі у справі третьої особи.
Отже, визначаючись щодо заявлених вимог, суд виходить з того, що з метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, усунення дублювання їх повноважень, забезпечення скорочення чисельності управлінського апарату та витрат на його утримання, підвищення ефективності державного управління та відповідно до пункту 1 частини першої статті 106 Конституції України Указом Президента України «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади»від 09 грудня 2010 року №185/2010 розпочате оновлення системи державного управління, в тому числі державних фінансів.
З метою запровадження інноваційних підходів у системі управління державними фінансами, оптимізації чисельності та структури центрального апарату МФ України, витрат на його утримання та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України (КМ України) «Про деякі заходи щодо забезпечення виконання Указу Президента України від 09 грудня 2010 року», - МФ України прийнято наказ «Про оптимізацію чисельності та структури центрального апарату Міністерства»від 16 грудня 2010 року №1571, згідно якого скорочено чисельність державних службовців центрального апарату МФ України на 30 відсотків, встановивши штатну чисельність працівників 712 одиниць.
В межах виконання наказу здійснено комплекс заходів відповідно до вимог КЗпП України щодо попередження працівників про можливе наступне вивільнення у зв'язку із скороченням чисельності державних службовців центрального апарату МФ України. Також, розроблені проекти організаційної структури та чисельності працівників структурних підрозділів, і в подальшому затверджені. В свою чергу керівниками самостійних структурних підрозділів Департаменту роботи з персоналом подані пропозиції до штатного розпису. Профспілковому комітету МФ України подана інформація про скорочення чисельності правників центрального апарату Міністерства, причини наступних можливих звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнення.
Як зазначали в судовому засіданні представники відповідача, на реалізацію вказаного наказу Міністерством вивільнено близько 130 чоловік. При цьому процес скорочення проходив поступово, фактично в три етапи.
Одразу після прийняття вказаного наказу ОСОБА_1, як і всім іншим працівникам МІністерства вручено попередження про наступне вивільнення, подано звіт до центру зайнятості. Станом на 31 грудня 2010 року у складі центрального апарату Міністерства діяли окремо один від одного Управління з питань капітального будівництва із штатною чисельністю 16 одиниць, де і працював позивач та Адміністративно господарський департамент при штатній чисельності 33 одиниці. В подальшому відбулось об'єднання двох зазначених самостійних структурних підрозділів в один Департамент, про що свідчить копія штатного розпису Адміністративно-господарського департаменту станом на 01 березня 2011 року з чисельністю 40 одиниць.
Директором Департаменту А.Й.Запорожцем заступнику Міністра фінансів Ю.І. Шевченку протягом 2011 року подавалися пропозиції про внесення змін до штатного розпису МФ України. В межах таких заходів узагальнювалась робота кожного із працівників, надавалась їй оцінка, враховувались всі обставини, які б могли впливати на можливість наступного працевлаштування (переведення) таких осіб.
За цих обставин суд вважає за необхідне зазначити, що обґрунтованими є заперечення представників відповідача щодо відсутності у роботодавця обов'язку вирішувати питання про звільнення працівника по закінченні двохмісячного строку попередження. Відсутнє також і законодавче зобов'язання здійснювати повторне попередження у випадку не звільнення працівника. Так, частиною першою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Тобто, обумовлено попередження виключно не пізніше двох місяців до звільнення.
Що стосується посилань ОСОБА_1 на лист з Департаменту роботи з персоналом, запобігання та протидії корупції до Адміністративно-господарського департаменту №19010-05/96 від 01 квітня 2011 року з проханням розглянути список працівників МФ України, які станом на 01 квітня 2011 року залишились не переведеними і провести з ними співбесіди та визначитись щодо їх подальшої роботи із врахуванням переліку вакантних посад станом на цю дату, а у випадку відмови запропонованим кандидатам у переведенні на вакантні посади підготувати обґрунтовану письмову відповідь із зазначенням причин неможливості їх переведення та надати її в Департамент, - то суд зазначає, що дане звернення є загальним по всьому МФ України, направлялось до всіх структурних підрозділів та стосується реалізації вказаного вище наказу Міністерства. Саме керівниками таких підрозділів першочергово визначалось право працівників на переведення, дійсно подавалися пропозиції до штатного розпису, а в подальшому самим МФ України вони розглядались та застосовувалась процедура звільнення чи працевлаштування.
На виконання розглядуваного листа Адміністративно-господарським департаментом подано пропозиції в тому числі із включенням ОСОБА_1, що передбачає дотримання його прав та спростовує наведені посилання. Крім того, суд вважає також за необхідне зазначити і те, що сам по собі лист та пропозиції не передували, не слугували підставою звільнення позивача. При заявленому позові про скасування наказу про звільнення суд вважає за необхідне встановити законність самого звільнення, дотримання при цьому чинного законодавства.
Підтвердженням висловленої судом позиції є і наступне звернення ОСОБА_1 до Прем'єр-міністра України Голови партії регіонів України М.Я.Азарова, Міністра фінансів України Ф.О.Ярошенка із проханням вирішити питання переведення його на вакантну посаду, у відповідь на яке йому листом від 10 травня 2011 року №31-19010-39/23-3329/2791 заступником Міністра Ю.Шевченко повідомлено, що питання буде вирішено найближчим часом. Тобто, ще раз підтверджено ситуацію щодо триваючого процесу скорочення та вжиття роботодавцем всіх можливих заходів для працевлаштування працівників.
Більше того, після цієї відповіді ОСОБА_1 з липня 2011 року перебував на різних лікарняних із загальною кількістю більше 110 днів звільнення від роботи, що додатково перешкоджало вирішенню питання про його переведення чи можливе звільнення. Як свідчать матеріали справи, в цей період МФ України також вживались заходи до перевірки його місця перебування, правомірності видачі листків непрацездатності та зафіксовано відповідні висновки актами й довідками.
Не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні й обставини написання ОСОБА_1 заяви про переведення. Так, позивач зазначав те, що заява написана в одному примірнику та фактично передана начальнику відділу без реєстрації. Представники МФ України про наявність будь-яких заяв від позивача, їх реєстрацію, розгляд та прийняття по ним рішення заперечили, вказавши на відсутності будь-яких доказів.
Далі, як пояснювали в судовому засіданні представники Міністерства, після виходу ОСОБА_1 на роботу ними при направленні подання до профспілкового органу про звільнення позивача враховано його кваліфікацію, продуктивність праці, інші обставини й підстави, таку ж інформацію стосовно інших працівників та прийнято відповідне рішення.
Зокрема, суд зазначає, що при дослідженні цих обставин, враховано, що відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Тобто, як вбачається із наведеної правової норми обов'язковими умовами для встановлення переважного права на залишення на роботі є одночасно і кваліфікація і продуктивність праці.
Спростовуючи переважне право ОСОБА_1, представники відповідача до матеріалів справи надали в табличному вигляді порівняння по вказаним критеріям з іншими працівниками, які переведені на нове місце роботи. Так, судом досліджено Цибульника І.О., який має освіту, здобуту в Київському державному технічному університеті будівництва і архітектури, кваліфікацію інженер-будівельник, спеціальність промислове і цивільне будівництво. Кандидат технічних наук (будівельні конструкції, будівлі та споруди). Наказом №33-о від 31 січня 2011 року призначений радником Міністра, наказом №202-о від 28 лютого 2011 року головним спеціалістом, а наказом №699-о від 07 липня 2011 року начальником відділу. Має загальний стаж 23 роки 11 місяців, а державної служби 19 років 2 місяці. Підвищення кваліфікації вказаною особою отримано в Національній академії державного управління при Президентові України у 2011 році. Одружений, має сина.
Дунайчик В.П. закінчив Львівський сільськогосподарський інститут, кваліфікація інженер-механік. Наказом №208-л від 19 квітня 2005 року призначений на посаду. Загальний
стаж 28 років 7 місяців, а державної служби 10 років 1 місяць. Кваліфікацію підвищив у Науково-виробничому центрі «Професіонал»у 2011 році. Одружений, має неповнолітню дочку.
ОСОБА_9 закінчила Київський національний університет будівництва і архітектури, кваліфікація інженер-економіст. На посаду призначена наказом №727-о від 25 серпня 2010 року. Загальний стаж 17 років 6 місяців, а державної служби 1 рік 6 місяців. Одружена, має неповнолітню дочку.
ОСОБА_10 освіту здобув у Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут», кваліфікація інженер-електромеханік. Призначений наказом №1018-о від 09 жовтня 2006 року. Загальний стаж 17 років 8 місяців, а державної служби 5 років 5 місяців. Підвищення кваліфікації здобув в Інституті підготовки кадрів промисловості Міністерства промислової політики України у 2009 році. Одружений, має неповнолітню дочку.
ОСОБА_11 закінчила Київський національний університет будівництва і
архітектури, магістр з менеджменту в галузі будівництва. В 2010 році закінчила аспірантуру КНУБА. Наказом №839-о від 27 вересня 2010 року призначена на посаду. Загальний стаж 9 років 6 місяців, а державної служби 1 рік 11 місяців. Одружена.
Як вбачається із наведених доказів, на думку суду, посилання ОСОБА_1 на наявність в нього вищої кваліфікації є спростованими. Окремо, що стосується його посилань на проходження кваліфікації, то і іншими особами вона пройдена, а сам момент проходження визначається на час звільнення особи, а не при її попередженні про майбутнє вивільнення.
При цих характеристиках необхідним є і визначення продуктивності праці. Так, заперечуючи наявність у позивача над іншими працівниками переваг і в цьому, представники МФ України, з якими і погоджується суд, надали довідку про кількість відпрацьованого головним спеціалістом відділу з питань будівництва Управління з питань капітального будівництва МФ України ОСОБА_1 часу за період з січня 2009 року по листопада 2011 року.
Крім того, судом дослідженні і підготовлені позивачем матеріали. А саме, службову записку від 01 червня 2011 року №17050-06/84, службову записку від 29 квітня 2011 року №17050-06/58, інформацію від 13 травня 2011 року №17050-06/65 та службову записку від 14 травня 2011 року №17050-06/67, інформацію від 29 квітня 2011 року №17050-06/59, службову записку від 12 травня 2011 року №17050-06/63, стан виконання контрольних доручень, які надходили до відділу з питань будівництва по протоколу №9 від 26 квітня 2011 року від 15 травня 2011 року №17050-06/68, протокол наради, яку проводив Прем'єр-міністр України М.Азарова від 21 лютого 2011 року, а також інші документи, які стосувались покладених на управління чи відділ завдань та їх виконання протягом січня, березня, квітня 2011 року.
Із розглянутих матеріалів судом не встановлено значних обсягів роботи позивача чи його переваг серед інших працівників.
Далі, як передбачено частиною другою статті 42 КЗпП України, При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Тобто, наведена правова норма передбачає, що навіть у випадку рівної кваліфікації та продуктивності праці, роботодавцю надано право враховувати інші критерії, які впливають на вирішення питання про переважне право залишення на роботі.
Так, стосовно сімейних - при наявності двох і більше утриманців, осіб, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком, то суд не знаходить обґрунтованими доводи ОСОБА_1, окрім неповнолітньої дочки, на можливість застосування до нього цих пунктів. Так, з дружиною вони розлучились, доказів реального проживання разом суду не надано, хоча відповідні матеріали й витребовувались. В той же час, до справи долучено акти про відсутність як позивача, так і будь-кого із членів його сім?ї за місцем реєстрації чи знятої квартири.
Віднести ОСОБА_1 до працівників з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації згідно наведених вище обставин можливо.
Окремо, що стосується подяки МФ України позивачу за якісне виконання своїх обов'язків та професіоналізм, то як пояснили в судовому засіданні представники відповідача, такими заходами заохочено усіх працівників відділу за зданий об'єкт. Тобто, врахувати такі переваги серед інших працівників неможливо.
Наступне, що суд вважає за необхідне зазначити, відповідно до частини другої статті 49-4 КЗпП України, ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форм власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці, можуть здійснюватися тільки після завчасного надання професійним спілкам інформації з цього питання, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення. Власник або уповноважений ним орган не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення.
Професійні спілки мають право вносити пропозиції відповідним органам про перенесення строків або тимчасове припинення чи відміну заходів, пов'язаних з вивільненням працівників.
Профспілковий комітет МФ України отримав інформацію щодо запланованого вивільнення ОСОБА_1 На засіданні розглянув питання звільнення позивача за умови відсутності вакантних посад спеціалістів за кваліфікацією з питань будівництва та реконструкції об'єктів Міністерства та надав згоду на розірвання трудового договору. Що додатково підтверджує вжиті відповідачем всі необхідні заходи до дотримання процедури звільнення ОСОБА_1
Що ж стосується пропозиції працевлаштування, то суд виходить з того, що відповідно до частини третьої статті 49-2 КЗпП України, одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
Так, судом в межах розгляду даної справи досліджено список вакантних посад МФ України на момент звільнення ОСОБА_1 Це дипломатичний радник, головний референт, 3 помічника міністра, начальник відділу впровадження методологій управління проектами, 2 головних економіста-фінансиста, заступник директора Департаменту -начальник Управління фінансів промисловості, заступник начальника Управління -начальник відділу Фінансів освіти, заступник директора Департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку, заступник начальника управління податкової та митної політики, начальник відділу податку на доходи фізичних осіб, заступник начальника Управління -начальник відділу методології бухгалтерського обліку підприємницької діяльності, начальник відділу методології бухгалтерського обліку у державному секторі, завідувач сектору з питань державного фінансового моніторингу, головний спеціаліст відділу з питань забезпечення роботи з органами виконавчої влади, спеціаліст першої категорії відділу фінансування проектів ЄБРР, провідний юрист, юрист першої категорії, заступник директора Департаменту -начальник відділу експлуатації комп'ютерних мереж та безпеки інформаційних систем, головний економіст.
Тобто, як встановлено в судовому засіданні станом на 28 листопада 2011 року жодна із вказаних посад ОСОБА_1 запропонована бути не могла, оскільки не відповідача його кваліфікаційним даним. Зокрема, частина з них відносилась до бухгалтерського, економічного, юридичного, інформаційного спрямування, частина є нижчими від ним займаної, частина тимчасово вакантних.
При цьому, згідно наданих представниками відповідача пояснень та долучених документів судом встановлено, що на виконання частини п'ятої статті 20 Закону України «Про зайнятість населення»від 01 березня 1991 року №803-XII, якою передбачено, що при вивільненні працівників (у тому числі працюючих пенсіонерів та інвалідів) у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, повідомляють про це не пізніш як за два місяці в письмовій формі державну службу зайнятості, вказуючи підстави і строки вивільнення, найменування професій, спеціальностей, кваліфікації, розмір оплати праці, а в десятиденний строк після вивільнення - направляють списки фактично вивільнених працівників, зазначаючи в них інвалідів, - ними подано до Печерського районного центру зайнятості два звіти (21.12.2010, 06.12.2011) за формою №4-ПН із зазначенням ОСОБА_1
Тобто, МФ України сприяє проведенню державної політики зайнятості на основі працевлаштування осіб, які потребують соціального захисту шляхом направлення спеціальним органам -центру зайнятості вказаного звіту.
Крім того, суд враховує, що відповідачем проводився набір державних службовців, що не позбавляло позивача можливості звернутися з відповідною заявою.
Також, відповідно до статті 42-1 КЗпП України, працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 1 статті 40 цього Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.
Переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу надається особам, зазначеним у статті 42 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених колективним договором. Умови відновлення соціально-побутових пільг, які працівники мали до вивільнення, визначаються колективним договором.
Тобто, законодавством передбачені соціальний захист та пільги особам у випадку звільнення за скороченням штату.
У межах розгляду даної справи з метою встановлення об'єктивної оцінки роботодавця ОСОБА_1 судом досліджена і особа справа позивача.
Таким чином, на підставі вищевикладеного, судом не встановлено допущених МФ України при звільненні ОСОБА_1 порушень, а відтак, наявність підстав для скасування оскаржуваного ним наказу та поновлення його на роботі.
У випадку відмови у задоволенні вказаних вище вимог, задоволенню як наслідок не підлягає і вимога про стягнення середньомісячного заробітку та моральної шкоди.
Відповідно до статей 11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно із статтею 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, встановивши, що дії МФ України відповідають вимогам до дій суб'єктів владних повноважень, встановленим частиною третьою статті 2 КАС України, на думку суду, необхідність захисту прав позивача в судовому порядку відсутня.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено, а також за відсутності витрат позивача, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір), в тому числі правова допомога, стягненню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статями 8-12, 17, 69-71, 94, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд
постановив:
в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення коштів, - відмовити повністю.
Відповідно до частин першої, третьої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий суддя О.М.Чудак
Судді В.А.Донець
О.А.Кармазін