Судове рішення 369/14341/24 від 17.07.2025

Особи

Учасники процесу:

боржник: Хомотюк Людмила Адамівна
скаржник: Шлянчак Микола Федорович
адвокат: Черемін Денис Вадимович
відносно якої вирішується питання: Головний Державний виконавець Ірпінського ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ Міністерства юстиції м. Київ Дяченко Євген Валерійович
представник боржника: Липовой Ігор Володимирович

Показати/приховати управління відображенням осіб

Ім`я	Замінене і`мя	Особа

Судове рішення #2258951216

Єдиний державний реєстр судових рішень

Справа № 369/14341/24

Провадження №4-с/369/38/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.2025 року м. Київ

Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченко А.В., за участі секретаря судового засідання Лисяк К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві скаргу ОСОБА_1 ,боржник: ОСОБА_2 ,особа,дії якоїоскаржуються:головний Державнийвиконавець Ірпінськоговідділу державноївиконавчої службиу Бучанськомурайоні Київськоїобласті Центральногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м.Київ)Дяченко ЄвгенВалерійович надії державноговиконавця впорядку передбаченогост.447ЦПК України, -

В С Т А Н О В И В:

До Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшла скарга ОСОБА_1 ,боржник: ОСОБА_2 ,особа,дії якоїоскаржуються:головний Державнийвиконавець Ірпінськоговідділу державноївиконавчої службиу Бучанськомурайоні Київськоїобласті Центральногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м.Київ)Дяченко ЄвгенВалерійович надії державноговиконавця впорядку передбаченогост.447ЦПК України.

У своїй скарзі представник скаржника просив суд: визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження в рамках ВП № 75240559 від 12.08.2024 року винесену Головним Державним виконавцем Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дяченко Євгеном Валерійовичем.

Свої вимоги представник скаржника мотивував тим, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 червня 2014 року по справі 369/12028/13ц було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 50000 доларів США, що станом на день проголошення рішення суду складало 586440 грн.

Ірпінським МВ ДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) було відкрито виконавче провадження № 75240559 для примусового виконання рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 червня 2014 року.

12.08.2024 року Головним Державним виконавцем Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дяченко Євген Валерійович було винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження в рамках ВП № 75240559, мотивуючи зазначено постанову тим, що ним стягнуто борг у розмірі 530947,54 гривень та виконавчий збір.

Вважає Постанову про закінчення виконавчого провадження в рамках ВП № 75240559 від 12.08.2024 року винесену Головним Державним виконавцем Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Дяченко Євгеном Валерійовичем протиправною та такою, що підлягає скасуванню з огляду на нижчевикладене.

Так, згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно -правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).

Положеннями частин першої, другої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь, чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Так, статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначені обов`язки і права виконавців. Зокрема, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ст. 3 Закону визначено, що підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

При цьому, згідно ст. 26 Закону, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 39 цього Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

При цьому, особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Зокрема, відповідно до ч.ч. 3, 5 вказаної статті у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.

Витрати у зв`язку з валютообмінними фінансовими операціями та інші витрати, пов`язані з перерахуванням коштів, покладаються на боржника.

Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до вимог ст. 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом ст. 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у ст. 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У ч. 3 ст. 533 ЦК України закріплено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц та № 373/2054/16-ц вказала на те, що у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України не вважається належним виконанням.

Такий висновок викладений Верховним Судом у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 03 листопада 2021 року у справі №303/6057/17.

У Постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 1622/13706/2012 Перша судова палата Касаційного цивільного суду визнала доводи заявника про сплату боргу по кредиту у розмірі гривневого еквіваленту необґрунтованими, оскільки, зважаючи на те, що судом ухвалено рішення про стягнення боргу в іноземній валюті, стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом Національного банку України не вважається належним виконанням.

Також слід зазначити, що перед прийняттям постанови про закінчення виконавчого провадження державний виконавець зобов`язаний встановити факт виконання відповідного рішення боржником, зокрема, шляхом отримання від боржника доказів його виконання.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 914/3703/15, від 16 січня 2021 року у справі № 910/4071/17.

Крім того, погашення суми, що підлягає стягненню за судовим рішенням, обчислюється в іноземній валюті, яка повинна бути конвертована в національну валюту на день здійснення платежу. Це означає, що виконуючи зобов`язання за виконавчим документом у національній валюті, боржник повинен брати до уваги офіційний валютний курс НБУ, встановлений для відповідної валюти на день платежу.

Таким чином, у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні.

З огляду на зазначене виконання за виконавчим листом повинне було здійснюватися в іноземній валюті.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07.10.2024 року відкрито провадження у справі, призначено судове засідання.

03.02.2025 року до суду від представника боржника надійшли заперечення на скаргу, згідно яких останній просив суд залишити скаргу представника ОСОБА_3 без задоволення.

Заперечення проти задоволення вимог скарги мотивовані тим, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону, у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок / електронний гаманець боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банках, небанківських надавачах платіжних послуг для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

Відповідно до п. 3 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень (затверджена Наказом від 02.04.2012 № 512/5), заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа. У заяві про примусове виконання рішення зазначаються, зокрема: спосіб перерахування стягнутих з боржника грошових сум (у разі виконання рішення про стягнення коштів) та реквізити рахунку, відкритого у банку або іншій фінансовій установі, небанківського надавача платіжних послуг, для отримання стягнутих з боржника грошових сум (за наявності), а також відомості про часткове виконання рішення боржником.

ОСОБА_1 подано до Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заяву від 31.05.2024р. про примусове виконання рішення. До вказаної заяви додано виконавчий лист від 04.09.2014р,. виданий Києво-Святошинським районним судом Київської області у справі №369/12028/13-ц, та довідку з банківськими реквізитами гривневого рахунку в КБ АТ «ПРИВАТБАНК», номер рахунку НОМЕР_1 EBAN НОМЕР_2 .

Відповідно до резолютивної частини рішення від 14.06.2014р. Києво-Святошинського районного суду Київської області, на підставі якого виданий виконавчий лист від 09.04.2014р., стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором позики 50000доларів США, що еквівалентно 586440 грн., та понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 3441 грн.

У заяві від 31.05.2024р. стягувача ОСОБА_1 не наведено відомостей про часткове виконання судового рішення та відповідно суму залишку боргу.

Разом з тим, на момент подання вказаної заяви, на зворотній стороні виконавчого листа від 04.09.2014р., у графі відмітки був останній запис від 31.05.2024р., за підписом головного державного виконавця Тертичної В.В. про повернення стягувачу виконавчого документу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», зазначено, що залишок боргу за виконавчим документом становить 530947,54 грн.

Також, у попередньому виконавчому провадженні №52418606, у якому здійснювалось примусове виконання на підставі виконавчого листа від 04.09.2014р. Києво-Святошиського районного суду Київської області, у Постанові від 31.05.2024р. про повернення виконавчого документа стягувачу, головним державним виконавцем Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Тертичною Вітою Володимирівною, зазначений залишок нестягненої суми за виконавчим документом 530947.54 гривня (UAH). Залишок нестягненої суми в доларах США не зазначений.

Стягувач не подав до Ірпінського ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ будь-яких відомостей та документів про залишок нестягнутої суми боргу в доларах США.

Таким чином, на момент винесення Постанови від 10.06.2024р. про відкриття виконавчого провадження №72240559, за вказаною заявою ОСОБА_1 на підставі виконавчого листа від 04.09.2014р., відповідно до змісту поданих документів, державним виконавцем Дяченко Є.В. обґрунтовано визначено, що залишок боргу за виконавчим документом становить 530947,54 грн.

Відповідно, за заявою стягувача головним державним виконавцем Ірпінського ВДВС у Бучанському районі Київської області ЦМУ МЮ Дяченком Є.В. винесено Постанову від 10.06.2024р. про відкриття виконавчого провадження № 72240559 та розпочато примусове виконання на підставі виконавчого листа від 04.09.2014р. Києво-Святошинського районного суду Київської області. При цьому, у Постанові від 10.06.2024р. про відкриття виконавчого провадження вказано, що станом на 31.05.2024р. залишок заборгованості становить 530947,54 грн.

Також, 10.06.2024р. державним виконавцем Дяченко Є.В. винесено постанови про стягнення виконавчого збору в розмірі 53094,75 грн. та витрат виконавчого провадження в розмірі 369,00 грн.

15.07.2024р. боржник ОСОБА_2 внесла на рахунок Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 584411,29 грн., що відповідало загальній сумі виконавчого провадження, включно з сумами боргу, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Розпорядженнями від 23.07.2024р., 06.08.2024р. та 08.08.2024р. стягнута з боржника сума боргу з рахунку Ірпінського ВДВС була перерахована стягувачу на указаний ним рахунок в КБ АТ «ПРИВАТБАНК», номер рахунку НОМЕР_1 EBAN НОМЕР_2 .

Стягувач ОСОБА_1 не оскаржував Постанову від 10.06.2024р. про відкриття виконавчого провадження, зокрема в частині зазначеної державним виконавцем Дяченко Є.В. суми залишку заборгованості 530947,54 грн.

Також, стягувач не оскаржував дії державного виконавця щодо перерахування стягнутого з боржника боргу на гривневий рахунок стягувача.

Отримані грошові кошти у гривні в загальній сумі стягнутого боргу 530 947,54 грн. стягувачем ОСОБА_1 не бути повернуті на рахунок Ірпінського ВДВС.

Таким чином, державним виконавцем Дяченко Є.В. у виконавчому провадженні № 75240559, що розпочато 10.06.2024р. за заявою стягувача ОСОБА_1 на підставі виконавчого документу виконавчого листа від 04.09.2014р. Києво-Святошинського районного суду Київської області стягнуто з боржника ОСОБА_2 залишок заборгованості 530947,54 грн., який в повному розмірі перерахований на рахунок Стягувача.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно ч. 2 ст. 39 Закону, постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Таким чином, Постанова від 12.08.2024р. про закінчення виконавчого провадження №75240559 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження» відповідає обставинам виконавчого провадження, винесена державним виконавцем Дяченко Є.В. в межах його повноважень, відповідно до закону.

Після закінчення виконавчого провадження до Ірпінського ВДВС надійшла заява від 12.08.2024р. ОСОБА_1 , в якій він просив замінити виконавче провадження з гривні в долар, так як зазначено в рішенні суду від 16.06.2024р. До цієї заяви додана інформація про реквізити рахунку ОСОБА_1 в доларах США.

Державним виконавцем Дяченко Є.В. зазначена заява не розглядалась, оскільки виконавче провадження №75240559 на момент надходження заяви було закінчено.

Єдиним доводом в обґрунтування неправомірності Постанови від 12.08.2024р. про закінчення виконавчого провадження №75240559 Скаржник вказує те, що за виконавчим листом від 04.09.2014р. виконання мало здійснювались в іноземній валюті, а перерахування стягувачу боргу в національній валюті України не вважається належним виконанням судового рішення.

Слід враховувати, що Шлянчак М.Ф. оскаржує саме рішення державного виконавця Постанову від 12.08.2024р. про закінчення виконавчого провадження.

Проте, у скарзі не зазначено, які норми законодавства порушені державним виконавцем при винесенні оскаржуваної постанови від 12.08.2024р.

Зокрема, скаржник не вказує, що на момент винесення оскаржуваної постанови державним виконавцем не повністю стягнуто суму боргу. Скаржник також не зазначає залишок боргу, який відповідно до виконавчого документу, залишився не стягнутим.

Як зазначено вище, відповідно до змісту резолютивної частини рішення від 14.06.2014р. Києво-Святошиського районного суду Київської області, на підставі якого виданий виконавчий лист від 09.04.2014р., стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором позики 50000 доларів США, що еквівалентно 586440 грн., та понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 3441 грн.

Відповідно до інформації у Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень та відміткам у виконавчому листі від 04.09.2014р., цей виконавчий лист перед поданням його до Ірпінського ВДВС, вже неодноразово був на виконанні інших органів примусового виконання.

Востаннє, виконавчий лист був повернутий за заявою стягувача Постановою від 31.05.2014р. державного виконавця Тертичної В.В. на підставі п.1 ч.1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження». Залишок боргу на момент повернення (31.05.2024р.) становив 530947,54 грн.

Відсутні будь-які відомості про залишок суми боргу в доларах США на момент подання виконавчого документу до Ірпінського ВДВС у 2024 році. У державного виконавця при наведених обставинах не було повноважень самостійно визначати розмір залишку боргу в іноземній валюті.

Одним з принципів виконавчого провадження п. 4 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» та п. 6 ч. 1 ст. 4 Закону «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначають принцип (засаду) диспозитивності виконавчого провадження. Зазвичай цей принцип розуміється як право вільно здійснювати свої процесуальні права, розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд або відмовитися від їх здійснення на будь-якій стадії процесу.

Одним із проявів диспозитивності у виконавчому провадженні, що впливає на розвиток виконавчого провадження, є його залежність від волі стягувача як основного учасника виконавчого провадження.

Наведені вище обставини свідчать, що при поданні в Ірпінський ВДВС заяви від 31.05.2024р. про примусове виконання виконавчого листа від 04.09.2014р., з зазначеним у ньому залишком боргу 530947,54 грн., стягувач ОСОБА_1 усвідомлював, погоджувався та бажав, що стягнутий з боржника борг у гривні буде перерахований стягувачу саме в зазначеному розмірі залишку у гривні.

Під час виконавчого провадження це також підтвердилось фактичною згодою стягувача отримати на раніше повідомлений ним державному виконавцю рахунок в банку суму боргу стягнутого з боржника у гривні. Згода стягувача виразилась в тому, що отримані на рахунок кошти у гривні він не повернув на рахунок Ірпінського ВДВС і не оскаржив дії державного виконавця щодо перерахування цих коштів у гривні.

Така поведінка стягувача узгоджується зі змістом виконавчого листа від 04.09.2014р., оскільки сума боргу у виконавчому листі, окрім розміру в іноземній валюті, виражена також сумою гривневого еквіваленту. А відповідно до інформації з попереднього виконавчого провадження залишок боргу виражений лише у конкретній сумі у гривні, а саме у розмірі 530947,54 грн.

У скарзі ОСОБА_1 посилається на ст. 49 ЗУ «Про виконавче провадження», якою визначені особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень під час обчислення боргу в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 ЗУ «Про виконавче провадження», у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.

Разом з тим, з моменту набрання чинності Постановою НБУ№ 18від 24лютого 2022року «Пророботу банківськоїсистеми вперіод запровадженнявоєнного стану» і до теперішнього часу органи виконавчої служби та приватні виконавці не мають можливості звертатися із дорученнями на придбання іноземної валюти для виконання судових рішень в валюті, а також ініціювати переказ такої валюти за кордон на банківські рахунки кредиторів-нерезидентів.

Таким чином, у скарзі не обґрунтовано порушення будь-яких прав скаржника оскаржуваною Постановою від 12.08.2024р. про закінчення виконавчого провадження.

У судове засідання 10.07.2024 року скаржник, боржник та державний виконавець не з`явилися, причини неявки суд не повідомили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином, неявка яких у відповідності до ч. 2 ст. 450 Цивільного процесуального кодексу України, не перешкоджає розгляду скарги.

Представник скаржника та представник боржника подали до суду заяви та клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України право на оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, мають сторони виконавчого провадження, якщо вважають, що порушено їх права чи свободи.

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. ч. 4, 5 ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України).

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явилися всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дана ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явилися всі учасники такої справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За змістом частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

За ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

При розгляді скарги встановлено, що ОСОБА_1 подано до Ірпінського відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заяву від 31.05.2024 року про примусове виконання рішення. До вказаної заяви додано виконавчий лист від 04.09.2014р. виданий Києво-Святошинським районним судом Київської області у справі №369/12028/13-ц, та довідку з банківськими реквізитами гривневого рахунку в КБ АТ «ПРИВАТБАНК», номер рахунку НОМЕР_1 EBAN НОМЕР_2 .

Відповідно до резолютивної частини рішення від 14.06.2014р. Києво-Святошинського районного суду Київської області, на підставі якого виданий виконавчий лист від 09.04.2014р., стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором позики 50000 доларів США, що еквівалентно 586440 грн., та понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 3441 грн.