Справа № 2-1753/12

РІШЕННЯ

іменем України

23.04.2012

Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Сенюти В.О.

при секретарі - Буцко М.В.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

відповідачки - ОСОБА_2

представника відповідачки - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Державна акціонерна холдингова компанія «Артем» про визнання зобов'язання спільним сумісним зобов'язанням подружжя та поділ спільного сумісного боргового зобов'язання, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідачки про поділ спільного сумісного майна подружжя. Позовні вимоги мотивує тим, що 31.01.1997 року між сторонами було укладено шлюб. Під час шлюбу було прийнято рішення про поліпшення житлових умов та придбання квартири, оскільки подружжя мають двох синів, які проживали разом із батьками. У зв'язку із чим 27.07.2007 року позивачем була отримана позика у розмірі 50.000 грн. за місцем роботи позивача ДАХК «Артем». Оскільки коштів отриманих у позику було недостатньо для придбання квартири, було прийнято спільне рішення про придбання автомобіля. 09.10.2007 року було придбано автомобіль «Нива Шевролет», д/н НОМЕР_1. 13.11.2008 року шлюб між сторонами було розірвано. На підставі рішення суду від 17.01.2012 року з позивача було стягнуто на користь відповідачки Ѕ частини вартості зазначеного автомобіля в сумі 30.000 грн., який придбаний під час шлюбу за гроші отримані на підставі позики. Враховуючи викладене позивач просить визнати його зобов'язання за договором позики № 15 від 27.07.2007 року спільним сумісним зобов'язанням подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, стягнути з відповідачки на користь позивача Ѕ частину спільного сумісного боргу подружжя в сумі 23.328 грн.

На початку судового розгляду позивач уточнив позовні вимоги, у зв'язку із чим просить визнати зобов'язання ОСОБА_1 за договором позики № 15 від 27.07.2007 року спільним сумісним зобов'язанням подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Здійснити поділ спільних сумісних боргових зобов'язань подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2, зобов'язавши ОСОБА_2 сплатити Ѕ частину боргу в сумі 18.112 грн. позикодавцю. Сягнути з ОСОБА_2 на користь позивача грошову компенсацію частки у спільній сумісній власності подружжя в сумі 5.216 грн.

В судовому засіданні позивач підтримав уточнені позовні вимоги, просив позов задовольнити з викладених підстав.

Відповідачка проти задоволення позову заперечувала. Пояснила, що у родині дійсно була проблема із житлом, оскільки мають два дорослих сина, які створюють свою родину. На момент, коли позивач отримав позику, вона була відсутня у м. Києві, перебуваючи на заробітках. Позивач їй повідомив, що отримав позику та придбав автомобіль, вона заперечувала щодо такого капіталовкладення, оскільки машина вже була и мати ще одну - не вбачала за доцільне.

Представник відповідачки проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на те, що не можна визнати спільним сумісним зобов'язанням, оскільки відповідачка не надавала свою згоду на укладення договору позики. Крім того, позивачем пропущено строк позовної давності, враховуючи те, що сторони розлучилися у 2008 році, а позивач подав позовну заяву після спливу 3 річного терміну, у задоволенні такого позову має бути відмовлено.

Представник третьої особи на початку судового розгляду віднесла вирішення спору на розсуд суду, в подальшому в судове засідання не з'явилася, про день, час та місце судового розгляду повідомлялася належним чином, у своїй заяві просить справу розглядати у її відсутність.

Вислухавши пояснення сторін, допитавши свідка ОСОБА_4, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 31.01.1997 року (а.с.7) по 13.11.2008 року (а.с.8).

27.07.2007 року між ДАХК «Артем» та ОСОБА_1 було укладено договір позики (а.с.6).

Відповідно до умов вказаного договору позики, позикодавець надає позичальнику позику для придбання квартири строком на 20 років, а позичальник повертає позику згідно з умовами договору, сума позики складає 50.000 грн.

З копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу вбачається, що автомобіль «Шевролет Нива», д/н НОМЕР_1 був придбаний на підставі договору рахунок № ЄГП 562607 від 09.10.2007 року (а.с.9).

Відповідно до ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Разом з тим, з показів свідка ОСОБА_4 вбачається, що питання покращення житлових умов родини стояв гостро, однак позивач з початку отримав позику у розмірі 50.000 грн., а потім звернувшись до банківських установ з метою отримання кредиту, з'ясував, що кредит отримати не зможе, оскільки не достатньо коштів на першочерговий внесок. Враховуючи те, що позика була без процентна, позивач разом із свідком вирішили, що краще придбати автомобіль, який використовує сам свідок. Крім того свідок зазначив, що на момент придбання автомобіля, отриманої позики було також не достатньо, у зв'язку із чим позивач додав ще кошти, а відповідачка була відсутня, оскільки перебувала на морі на заробітках.

Таким чином, суд приходить до висновку, що договір позики від 27.07.2007 року не є доказом того, що позивач позичив кошти у розмірі 50.000 грн. саме на придбання автомобіля, оскільки у договорі зазначено, що позика надається саме на придбання квартири. З пояснень позивача вбачається, що мета отримання позики - вирішення квартирного питання, а не придбання автомобіля.

Інших доказів, всупереч положенню ч. 1 ст. 60 ЦПК України позивачем суду надано не було, а тому суд приходить до висновку, що договір позики не створює обов'язку для відповідачки, у зв'язку із чим позов не підлягає задоволенню.

Доводи представника відповідача щодо спливу строку позовної давності, суд до уваги не приймає.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

З пояснень позивача вбачається, що про порушення свого права дізнався після ухвалення рішення Деснянським районним судом м. Києва від 17.01.2012 року відповідно до якого стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію на 1/2 частину автомобіля «Шевролет» у розмірі 30.000 грн., а тому суд приходить до висновку, що позивач звернувся до суду із позовом вчасно, а тому підстав для застосування строку позовної давності та наслідків не має підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 60, 61, 88, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 65, 71, 72 Сімейного Кодексу України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення.

Головуючий: