АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
___________________________________________________________________________________________________
Справа № 2-39/2011р. Головуючий 1 інст. - Селютіна Н.М.
Провадження № 22-ц/2090/ 185/2012р.
Категорія: визнання угоди недійсною Доповідач - Гуцал Л.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 березня 2012 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого -Гуцал Л.В.,
суддів -Коростійової В.І., Ізмайлової Г.Н.,
за участю секретаря - Чабан А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 6 жовтня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_1, про визнання квартири об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на Ѕ частини квартири та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 третя особа приватний нотаріус Куп'янського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4, Комунальне підприємство «Куп'янське бюро технічної інвентарізації»про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання права власності на квартиру та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, треті особи
приватний нотаріус Куп'янського міського нотаріального округу Харківської областІ ОСОБА_4, Комунальне підприємство «Куп'янське бюро технічної інвентарізації», опікунська рада при виконкомі Куп'янської міської ради Харківської області про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до суду з зазначеними позовами.
Спірною є квартира АДРЕСА_1
Посилаючись на те, що зазначена квартира була придбана подружжям ОСОБА_2 у період шлюбу, ОСОБА_2 просила визнати дану квартиру об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири та визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 29 вересня 2009року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 без її на то згоди, та у той період, коли продавець ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними у зв'язку з психічним захворюванням, яким він страждає.
ОСОБА_1 просив визнати даний договір купівлі - продажу квартири дійсним та визнати за ним право власності на спірну квартиру, оскільки при укладанні договору купівлі-продажу спірної квартири з його боку будь-яких порушень діючого законодавства не було, він є добросовісним набувачем.
Рішенням Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 6 жовтня 2011 року
позов ОСОБА_2 задоволено - спірну квартиру визнано об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання права власності на квартиру відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено - договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, посвідчений 29 вересня 2009 року приватним нотаріусом Куп'янського міського нотаріального округу ОСОБА_4 реєстровий №3498 визнано недійсним. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги та відмовити у задоволенні як первісного так і зустрічного позову ОСОБА_2 При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1, з урахуванням зібраних у справі доказів, акцентував увагу на тому, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не було захищено право ОСОБА_1, як добросовісного набувача, шляхом застосування, передбачених ст.216 ЦК України наслідків недійсності правочину, та просив апеляційний суд про застосування реституції у разі визнання спірного договору недійсним.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктами права сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, що виключені з цивільного обороту (ст.61 ч.1 СК України), і у відповідності до ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
У відповідності до вимог ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Дружина,чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Статті 69,70 СК України передбачають можливість поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя в рівних частках. Дружина, чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
За змістом ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 10 грудня 2005 року перебувають у зареєстрованому шлюбі (а.с.5). У період шлюбу, 20 березня 2006 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 придбали квартиру АДРЕСА_1, яка була зареєстрована на ім'я останнього, що підтверджується копіями договору купівлі-продажу, технічного паспорту на квартиру, витягу з Державного реєстру правочинів, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.7-10,12,13).
Як убачається із договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Куп'янського міського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстровий №3498, 29 вересня 2009 року ОСОБА_3 без згоди дружини продав спірну квартиру ОСОБА_1 за 40000 грн., факт повного розрахунку за продану квартиру підтверджений сторонами договору (а.с.63). При укладенні цього договору ОСОБА_3, будучи громадянином Росії, скористався своїм паспортом громадянина України (НОМЕР_1, виданим Комінтернівським РВ ХМУ МВСУ в Харківській бласті 17 вересня 1996 року ), який не містить даних про шлюб з ОСОБА_2 Про факт перебування у шлюбі з ОСОБА_2, ні нотаріусу ні ОСОБА_1, як покупцю, ОСОБА_3 не повідомив.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що спірна квартира була придбана подружжям ОСОБА_3 в період зареєстрованого шлюбу та є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. ОСОБА_2 має право на Ѕ частину спірної квартири. Договір купівлі-продажу цієї квартири від 29 вересня 2009 року суперечить вимогам Сімейного кодексу України, оскільки, ОСОБА_2 згоди на відчудження квартири не давала, а відтак оспорюваним правочином були порушені її майнові права. Крім того, суд правильно зазначив, що враховуючи висновки акту стаціонарної судово-психіатричної експертизи №86 від 29.07.2011р. (а.с.182-188), згідно якої ОСОБА_3 на час укладення спірного договору не був здатен розуміти значення своїх дій та керувати ними, його волевиявлення, як учасника правочину не можна вважати вільним та таким, що відповідає його внутрішній волі.
Судова колегія з такими висновками суду погоджується, рішення в цій частині ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому рішення в цій частині слід залишити без змін.
Разом з тим, ухвалюючи рішення про визнання правочину недійсним, суд не застосував реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину.
За змістом ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Пленум Верховного Суду України у п. 7 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року роз'яснив, що за змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 40 000 грн. в якості повернення одержаного від останнього, на виконання договору купівлі-продажу квартири від 29 вересня 2009 року, який визнаний судом недійсним.
З огляду на викладене рішення суду підлягає зміні шляхом доповнення його резолютивної частини абзацами про застосування правових наслідків недійсності правочину та стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 40 000 грн.
Керуючись ст. 303, ст. 304, п. 3 ч. 1 ст. 307, п.4 ч.1 ст. 309, ст. 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 315,317,319 ЦПК України, судова колегія, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 6 жовтня 2011 року
змінити.
Застосувати правові наслідки недійсності правочину - договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, посвідченого 29 вересня 2009 року приватним нотаріусом Куп'янського міського нотаріального округу ОСОБА_4 реєстровий №3498.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, отримані ним за укладеним між ними 29 вересня 2009 року договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідченого приватним нотаріусом Куп'янського міського нотаріального округу ОСОБА_4 реєстр за №3498, вартість цієї квартири за договором в сумі 40 000 грн.(сорок тисяч грн.)
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Головуючий
Судді