- Позивач (Заявник): Герцен Ігор Іванович
- Відповідач (Боржник): Харківський міський голова Терехов Ігор Олександрович
Ім`я | Замінене і`мя | Особа |
---|
Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
У Х В А Л А
про повернення позовної заяви
15 липня 2025 р. № 520/14246/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Пасечнік О.В., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківського міського голови Терехова Ігоря Олександровича про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Харківського міського голови Терехова Ігоря Олександровича про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить суд:
1. визнати бездіяльність органів місцевого самоврядування противоправною, та зобов?язати голову міста Харкова: або оприлюднити на офіційному сайті чи на своїй сторінці у Фейсбуці усі необхідні документи, які згідно із законодавством України мають бути щодо підтвердження повної легітимності осіб, які у місті Харкові здійснюють перевірку документів у громадян включно з посадовими контактами самого коменданту даного регіону, або (відповідно) на тих самих інформаційних ресурсах оприлюднити офіційну заяву щодо їх відсутності;
2. призначити позивачу виплату відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачу бездіяльністю органів місцевого самоврядування за рахунок місцевого бюджету, або, якщо Суд дійде висновку, що це посадова провина особисто голови міста, тоді - з його власних грошей у розмірі 300.000 (триста тисяч) гривен.
Ухвалою суду від 09.06.2025 року позовну заяву залишено без руху.
Надано позивачу термін - не більше десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позовної заяви.
На виконання вимог ухвали суду позивачем надано заяву, та зазначено, що формуючи позов чи іншу форму звернення задля захисту та відновлення своїх прав/інтересів/свобод особа має право виходити із принципу «суд знає закони». Згідно із положенням ст. 5 Конституції України єдиним носієм суверенітету та самої влади в Україні є народ, тобто громадяни республіки. Громадяни здійснюють владу як безпосередньо, так і через органи місцевої влади. Відтак, реальне правління державою здійснюють громадяни. Згідно із положенням ст. 65 КУ громадяни мають не тільки права, але й обов?язки відповідно до законів. Порушення законів з боку суб?єкта владних повноважень перешкоджає громадянину здійснювати правління державою - порушуючи дану статтю Ку, влада де-факто відсторонює громадянина від функції правління, позбавляє громадянина права (та можливості) панувати республікою - а відтак, робить неможливим виконання обов`язку громадянина щодо захисту держави. ???Було порушено право громадянина на керування республікою через органи місцевого самоврядування. Конституція не змішує поняття захисту в цілому із конкретно обороною країни - громадянин не тільки має право, але і зобов?язаний захищати республіку від усіх (у цілому) викликів. Криміногенне становище, в якому опинилася наша республіка завдяки неправомірним діям невстановлених осіб у військовій формі - це виклик, на який повинно реагувати суспільство, тим більш, коли цей самий виклик до того ж перешкоджає виконанню конкретного обов?язку обороняти державу. Відсутність встановленого стану війни відповідно до КУ при свавіллі осіб у військовій формі - це пряма загроза державі, на яку зобов?язаний реагувати кожен справжній громадянин, який відповідно Конституції є носієм влади, яку він здійснює (у даному випадку) через органи місцевого самоврядування. Бездіяльність місцевої влади з цього приводу є порушенням права громадянина на захист своєї країни. ???Даний пункт в ухвалі суду вважаю некоректним з огляду на таке. Суд підміняє «об?єм доказів» предметом самого позову - суд просить позивача доказати те, що винесено у позовні вимоги, тобто наділяє позивача повноваженнями суду. Вимогою є визнання бездіяльності мера протиправною й зобов?язати вчинити певні дії, а саме - довести до відома суспільства наявність або відсутність усіх необхідних документів, на підставі яких невстановлені особи у військовій чи поліцейській формі вчиняють дії з явними ознаками кримінального порушення. Як свідомий громадянин я відкрив офіційну відповідь Департаменту масових комунікацій та забезпечення доступу до публічної інформації Харківської обласної військової адміністрації № 14.01-12/846 від 25 березня 2024 року за підписом в.о. директора департаменту Ірини Іванови, в якій було чітко зазначено, що таких документів не знайдено. Таким чином, не зрозуміло з боку суду, про витребування яких доказів йде мова, оскільки позивачем була заявлена вимога до влади: або надати такі документи, або офіційно заявити про їх відсутність. Суд хибно зазначає цей недолік, оскільки як раз така вимога зазначена у першому пункті позовних вимог. Відповідно до законодавства, визнання бездіяльності суб?єкта владних повноважень протиправною є невід?ємною передумовою вимоги позивача зобов?язати вчинити певну дію. Таким чином заявлена вимога є правомірною, і вона чітко зазначена у вимогах позову. Суд не повністю дослідив доводи позову. Мова йде про визнання бездіяльності влади, яка триває. Така бездіяльність місцевої влади порушує конституційне право громадянина здійснювати свою суверенну владу як безпосередньо, так і через місцеве самоврядування. У позову чітко зазначено, що оскаржувана бездіяльність є такою, яка триває. Хоча навіть, якщо суд мав на увазі відлік часу з моменту останнього інциденту, то навіть в такому разі дата указана у першому абзаці глави «Зміст позовних вимог і виклад обставин» - 21 травня 2025 року; ???Слід зазначити, що певної системи розрахунку досі не існує. Таким чином, докір з боку суду в бік позивача відсутністю доведеного належним чином розрахунку є некоректним, оскільки - це не у позивача немає розрахунку, це в державі немає сталої практики розрахунку. Замість цього існує практика прецеденту й аналогій. Так, наприклад, Дарницький районний суд Києва по справі № 753/18910/24 від 03 квітня 2025 року цілком задовольнив позов про відшкодування моральної шкоди у розмірі майже 1.6 мільйонів гривен за те, що позивач у наслідок страху переживав стрес та інші негативні наслідки у зв?язку з агресією РФ, а оскільки розмір за відшкодування залежить від спричинених наслідків, а не від сторони що їх спричинила, то таким чином мій страх перед криміногенним становищем по Харкову та області, який призвів до тих самих негативних наслідків у житті, відшкодовується у розмірі, що є пропорційним до цих наслідків. ???Керуючись положеннями ч. 3, 4 ст. 7 КАС України просить суд не застосовувати до позивача Закон України «Про судовий збір» як такий, який не відповідає положенням КУ, ГКУ та ПКУ, про що позивач заздалегідь подав конституційну скаргу до КСУ, яка була прийнята та зареєстрована за вхідним № 18/193, на підтвердження чого позивач надає суду оригінал відповіді Секретаріату КСУ в додатку до цих заперечень. Або просить відстрочити внесення плати судового збору до винесення рішення по справі у зв?язку з скрутним матеріальним становищем позивача, що підтверджується відповідними реєстрами, до яких суд має доступ та повноваження.
Розглянувши вказане клопотання позивача, суд зазначає, що з викладених вимог неможливо встановити, які права чи інтереси позивача порушені та підлягають відновленню в сфері публічно-правових відносин, адже обставини бездіяльності, дій, рішень суб`єкта владних повноважень позивач у адміністративному позові не наводить та/або доказів цього не подає.
Суд зазначає, що обов`язок по визначенню (формулюванню) позовних вимог, з якими особа звертається до суду за захистом своїх прав на етапі подання позовної заяви процесуальним законодавством покладено саме на позивача, саме для цього законодавцем визначені вимоги до позовної заяви, що міститься в статті 160 КАС України.
Цей обов`язок не може бути перекладено на суд, оскільки саме позивач є зацікавленим в ефективному захисті своїх прав та ефективному здійснені судочинства за його позовною заявою.
Також слід зазначити, що відповідно до положень п.5,8 ч.5 ст. 160 КАС України, в позовній заяві зазначаються: виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
За правилами, установленими частиною четвертою статті 161 КАС України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Частинами першою та четвертою статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу.
Приписами частини другої статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Частинами четвертою та п`ятою статті 77 КАС України передбачено, що докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Приписами частини першої статті 80 КАС України установлено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском установленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно з частиною третьою статті 80 КАС України про витребування доказів з власної ініціативи або за клопотанням учасника справи, суд постановляє ухвалу.
З урахуванням зазначеного, а також з метою з`ясування усіх обставин у справі, суд може витребувати докази, які мають значення для справи. При цьому суд повинен указувати, які саме докази необхідно надати.
Під час вирішення питання про відкриття провадження у справі суд обмежений процесуальними можливостями з`ясувати, чи дійсно у позивача відсутні докази чи має місце зловживання процесуальними правами.
При цьому, позивач при зверненні до суду самостійно визначає обсяг доказів, які потрібно долучити до позовної заяви і якими підтверджуються позовні вимоги. Не долучення до позовної заяви окремих доказів не може бути перешкодою у судовому захисті.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.10.2023 у справі № 120/6360/23 та на яку покликається сторона позивача.
Суд зазначає, що в адміністративному позові позивачем не визначено обсягу доказів, які потрібно долучити до позовної заяви і якими підтверджуються позовні вимоги.
Щодо порушення прав, свобод та інтересів позивача, в частині позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог п. 5 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
При цьому обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
У рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.
Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003).
За правилами частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно п. 5 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та докази, що підтверджують вказані обставини.
За змістом пункту 9 частини п`ятої статті 160 КАС України, у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням прав, свобод або інтересів позивача.
Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень.
Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
При цьому порушення вимог Закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Аналогічний висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а.
Слід зазначити, що позивач у адміністративному позові викладає позовні вимоги про необхідність вчинення певних дій, при цьому не ставить перед судом вимог про визнання дій, бездіяльності, рішень такого відповідача протиправними і не наводить обставин щодо цього у позові.
Щодо позовної вимоги про сплату моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Позивачем заявлено позовну вимогу про призначення позивачу виплату відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачу бездіяльністю органів місцевого самоврядування за рахунок місцевого бюджету, або, якщо Суд дійде висновку, що це посадова провина особисто голови міста, тоді - з його власних грошей у розмірі 300.000 (триста тисяч) гривен.
Відповідно до пункту 3 частини 5 статті 160 КАС України, у позовній заяві зазначається ціна позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.
В даному випадку, у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача завдану моральну шкоду та матеріальні збитки в розмірі 300000 (триста тисяч) гривень.
Разом із тим, обґрунтованого розрахунку суми відшкодування моральної шкоди та матеріальні збитки, яку просить стягнути позивач, у позовній заяві не наведено.
Згідно статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода - це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову і немайнову. Збитки - це грошова оцінка шкоди, що має місце у разі неможливості відшкодування шкоди в натурі.
Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" моральна шкода - втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17, згідно яких адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.
Між тим, у порушення пункту 5 частини 5 статті 160 та частини 4 статті 161 КАС України позивачем у позовній заяві не зазначено викладу обставин, за яких він визначив розмір завданої моральної шкоди в розмірі 300000 грн. та відсутнє матеріальне підтвердження такої моральної шкоди, не розкрито її суть та не надано доказів її фактичного існування, матеріали позову не містять належних та допустимих доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між стверджуваними душевними стражданнями і протиправністю прийнятого відповідачем рішення.
Окрім того, позивачем не зазначено, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, не наведено розрахунку суми відшкодування моральної шкоди.
Щодо сплати судового збору, суд зазначає наступне.
Також слід зазначити, що частиною 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Підпунктом 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, встановлюється ставка судового збору у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року - 3028,00 гривень.
Згідно з частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Як вбачається з позовних вимог, предметом позову у даній справі є вимога немайнового характеру, а отже ставка судового збору за подання даного позову з урахуванням ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" становить 968,96 грн.
Відповідно до приписів ст. 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.
Суд може зменшити розмір судового збору, відстрочити сплату судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Отже, у розумінні приписів ст. 8 Закону України "Про судовий збір" відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, звільнення його від сплати може мати місце за наявності виключних обставин.
Суд зазначає, що на підтвердження скрутного майнового стану позивача ним до позовної заяви не надано жодного доказу, який би це підтвердив.
Зокрема, суд зазначає, що належним та допустимим доказом підтвердження отриманого доходу позивача за відповідний рік є довідка про отримані доходи, видана відповідним податковим органом.
Так, суд може відстрочити, розстрочити чи звільнити сторону від сплати судового збору за однієї з умов, перелічених у пунктах 1-3 ст. 8 Закону України "Про судовий збір", лише з урахуванням майнового стану заявника.
Обов`язок обґрунтування обставин, які свідчать про неможливість або ускладнення у здійсненні сплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на цю особу.
Аналіз правового врегулювання питання відстрочення сплати судового збору дає підстави зробити висновок про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 10.10.2019 по справі №215/3329/19, яка в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, має бути врахована судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Більше того, суд наголошує, що відповідно до статті 129 Конституції України, однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у тому числі й громадян.
Тому, звільнення від сплати судового збору з неналежних підстав або з підстав, що не підтвердженні доказами, поставить заявника у привілейоване становище перед іншими учасниками судового процесу, що, на переконання суду, з урахуванням приписів статті 129 Конституції України, є неприпустимим.
Оскільки позивачем не надано суду належних доказів того, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача за попередній календарний рік, тому підстави для звільнення від сплати судового збору, наведені у клопотанні не можуть бути визнані поважними, у зв`язку із чим клопотання задоволенню не підлягає.
Отже, суд дійшов висновку, що з матеріалів справи вбачається, що позивач не надав до суду докази сплати судового збору.
Відтак, позивач належним чином повідомлений про наслідки неусунення недоліків позовної заяви. У наданий судом термін позивач не усунув недоліки поданого позову. Станом на 15.07.2025 року недоліки позовної заяви позивачем не усунуто.
Згідно пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовна заява підлягає поверненню.
Керуючись статтями 169, 293, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
У Х В А Л И В :
Позовну заяву ОСОБА_1 до Харківського міського голови Терехова Ігоря Олександровича про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Роз`яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Пасечнік О.В.
- Номер: П/520/17033/25
- Опис: про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
- Тип справи: Адміністративний позов
- Номер справи: 520/14246/25
- Суд: Харківський окружний адміністративний суд
- Суддя: Пасечнік О.В.
- Результати справи:
- Етап діла: Призначено склад суду
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 02.06.2025
- Дата етапу: 02.06.2025
- Номер: П/520/17033/25
- Опис: про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
- Тип справи: Адміністративний позов
- Номер справи: 520/14246/25
- Суд: Харківський окружний адміністративний суд
- Суддя: Пасечнік О.В.
- Результати справи:
- Етап діла: Повернуто
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 02.06.2025
- Дата етапу: 15.07.2025