Справа № 1990/22-ц-484/12 Головуючий у 1-й інстанції Кузевич Й.Я.
Провадження № 22-ц/1990/484/12 Доповідач - Бершадська Г.В.
Категорія - 42
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 квітня 2012 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого - Бершадської Г.В.
суддів - Шевчук Г. М., Міщія О. Я.,
при секретарі - Дуда Г.І.
з участю сторін - представника апелянта- Гнатюк Н.В.
відповідачів - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 їх представника ОСОБА_5,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Підприємства "Готель "Юність" на рішення Бучацького районного суду від 22 лютого 2012 року по справі за позовом підприємства "Готель "Юність", третьої особи яка не заявляє самостійних вимог Тернопільської обласної організації Товариства сприяння обороні (ТОО ТСО) до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення, та стягнення заборгованості по орендній платі,
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2011 р. Підприємство "Готель "Юність" звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про їх виселення з кімнат житлового будинку, що в АДРЕСА_1 та стягнення заборгованості по орендній платі.
Позивач зазначив, що підприємство "Готель "Юність" засноване на власності об`єднання громадян Тернопільської обласної організації "Товариства сприяння оборони України" і є власником будівлі по АДРЕСА_1. 27 грудня 2010 року ним було укладено договора оренди кімнат приміщення: з ОСОБА_1 - кімнати № 58, з ОСОБА_2- кімнати № 53, з ОСОБА_3- кімнати № 35 строком з 1.01.2011 по 10.04.2011р., а 12 січня 2011 р. попереджено під розписку, що з 11 квітня 2011 року договора оренди буде припинено. Оскільки відповідачі не звільняють займаних ними приміщень та не сплачують за житлово -комунальні послуги позивач просив виселити їх та стягнути заборгованість по оплаті яка утворилась на час звернення з позовом.
Рішенням Бучацького районного суду від 22 лютого 2012 року позов задоволено частково. Вирішено: "Стягнути із ОСОБА_1 на користь підприємства "Готель"Юність" 975,76 (дев'ятсот сімдесть п'ять грн. 76 коп.) грн. заборгованості за комунальні послуги, 51грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь підприємства "Готель"Юність" 327,68 (триста двадцять сім грн. 68 коп.) грн. заборгованості за комунальні послуги, 51 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь підприємства "Готель"Юність" 141, 76 (сто сорок одну грн. 76 коп.) грн. заборгованості за комунальні послуги 51 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи.
В задоволенні позовних вимог в частині виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, та їх неповнолітніх дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відмовити".
Не погоджуючись з рішенням підприємство "Готель "Юність" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду в частині відмови у виселенні відповідачів скасувати і ухвалити нове рішення, яким виселити їх із займаних кімнат посилаючись на те, що останні проживали та були зареєстровані в приміщенні на підставі договорів оренди, а тому по закінченні терміну дії цих договорів оренди повинні звільнити приміщення. Вважають, що житлове приміщення не є державною власністю і Постанови Верховної Ради України про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР на майно ТСО України не поширюються, оскільки вони стосуються лише тих об`єктів, які підпорядковувались центральним виборним органам ДОТСААФ СРСР.
В судовому засіданні представник підприємства "Готель "Юність" апеляційну скаргу підтримала та пояснила, що гуртожиток не є державною власністю, а власністю ТСО. Відповідачі проживали в ньому згідно договорів оренди і по закінченні їх дії відмовляються звільнити приміщення.
Представник Тернопільської обласної організації ТСО України апеляційну скаргу підтримав та пояснив, що спірний гуртожиток призначений для проживання курсантів Бучацької автошколи ТСО, яка є структурним підрозділом ТОО ТСО і конструктивно з`єднаний з адміністративним корпусом автошколи. Вважає, що ці приміщення є власністю ТСО і гуртожиток належить навчальному закладу.
ОСОБА_1 - апеляційної скарги не визнала та пояснила що з 1996 р. вона працювала в Бучацькій автошколі і в 1997 р. на підставі спеціального ордеру була поселена в гуртожиток, в якому проживає по даний час. В гуртожитку вона зареєстрована, постійно проживає та іншого житла в неї не має.
ОСОБА_2 апеляційної скарги не визнав та пояснив, що він проживає та зареєстрований в гуртожитку з 2001 р. на законних підставах, йому 80 років та іншого житла у нього немає.
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 апеляційної скарги не визнали та пояснили, що за згодою директора на підставі договору оренди вони поселились, проживають та прописані в гуртожитку. Оскільки в них іншого житла немає і вони з 2008 року проживають в гуртожитку, вважають що набули право постійного проживання в ньому.
Представник усіх відповідачів ОСОБА_5 апеляційної скарги не визнав та пояснив, що спірний гуртожиток Бучацької автошколи ТОО ТСО є державною власністю, відповідачі вселені і зареєстровані в ньому в законному порядку, а тому на них поширюється дія Закону "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачі на законних підставах проживають в гуртожитку і на них поширюється дія Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", який забороняє виселення мешканців гуртожитків без надання їм іншого житла, придатного для постійного проживання.
Заслухавши пояснення учасників процесу та вивчивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Судом встановлено, що житловий будинок, в якому проживають відповідачі у АДРЕСА_1 був введений в експлуатацію у 1977 р. рішенням Бучацької міської ради від 28.09.1977 р. № 310 "Про затвердження акту прийняття в експлуатацію державною приймальною комісією закінченого будівництвом гуртожитку на 112 чоловік комплексу автошколи ДТСААФ спорудженого Бучацькою ПМК -216" як гуртожиток.
Згідно свідоцтва про право особистої власності від 1 жовтня 1991 року, виданого Бучацькою міською радою, будівля по АДРЕСА_1 належить Бучацькій автошколі ДТСААФ на праві особистої власності.
З матеріалів справи вбачається, що наказом № 28 Тернопільської обласної організації ТСО України від 2 березня 2007 р. "Про реорганізацію Бучацької автошколи ТСО України" вирішено створити підприємство готель-гуртожиток "Юність" на базі майна Бучацької автошколи ТСО України та передати будівлю, майно, техніку обладнання на баланс готелю-гуртожитку "Юність". Підприємство "Готель "Юність" у відповідності до Статуту засноване на власності об'єднання громадян ТОО ТСО України. Як Бучацька автошкола так і підприємство "Готель "Юність" є складовою частиною ТОО ТСО України.
ОСОБА_1 працювала в Бучацькій автошколі з 24 липня 1996 року, а потім в готелі -гуртожитку "Юність" до 17 червня 2008 року. В гуртожитку вона проживає з 1997 року у кімнаті № 58 та зареєстрована з 26.11.1999 року.
ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає та зареєстрований в цьому гуртожитку з 18 травня 2001 р. та займає кімнату №53.
З ними з 1 червня 2007 р. щорічно укладались договора оренди займаних кімнат у гуртожитку: з ОСОБА_1 кімнати площею 31,9 м, з ОСОБА_2 кімнати площею 11,1 м на період з 1.06.2007 року - по 31.12.2007 р., з 1 січня по 31 грудня 2008, 2009 та 2010 років, та з 1 січня по 10 квітня 2011 року.
Враховуючи те, що вони поселились в гуртожиток значно раніше, тривалий час проживають і зареєстровані в ньому на законних підставах колегія суддів вважає, що укладення договорів оренди не змінює правової підстави їх проживання.
Ст.125 ЖК України та п.41 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Радою Міністрів УРСР від 3 червня 1986 р. № 208 визначають коло осіб, яких не може бути виселено з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення, до яких, зокрема, відносяться особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм житлову площу в гуртожитку, не менш як десять років та пенсіонери по старості.
Оскільки ОСОБА_1 пропрацювала більше 10 років, а ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 пенсіонер по старості, суд підставно відмовив у їх виселенні.
Крім цього, у п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України " роз'яснено судам, що на вимоги про визнання недійсним оренда на жиле приміщення за передбаченими ст. 59 ЖК України підставами поширюється трирічний строк позовної давності. Визначивши причини пропущення цього строку поважними, суд задовольняє обгрунтовані вимоги. З цих самих правил слід виходити при розгляді вимог про виселення осіб, договір найму житлового приміщення з якими укладений з порушенням установленого порядку без видачі ордеру.
Відповідачі у письмовому поясненні просили при вирішенні спору застосувати строк позовної давності.
Враховуючи встановленні судом обставини та положення діючого законодавства, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення в частині відмови у виселенні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.
Доводи апелянта про те що, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають виселенню у зв`язку із закінченням строку договору оренди не заслуговують уваги, оскільки відповідачі набули право проживання з інших підстав.
Щодо вирішення позовних вимог про виселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 встановлено, що вони поселились і проживають в гуртожитку у кімнаті № 35 разом з неповнолітніми дітьми ОСОБА_8 та ОСОБА_5 на підставі договору оренди від 1 жовтня 2008 р. укладеного з ОСОБА_3 Договір укладався на строк з 1 жовтня 2008 по 1 жовтня 2009 р.; з 1 січня 2010 по 1.01.2011 та з 1 січня 2011 по 10 квітня 2011 року.
В договорі оренди № 4, укладеному 27 грудня 2010 року на строк з 1 січня по 10 квітня 2011 року орендар ОСОБА_3 забов`язалась після закінчення дії договору на протязі п`яти днів звільнити приміщення.
Згідно довідки УМВС України в Тернопільській області ОСОБА_3 та її неповнолітні діти ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстровані в гуртожитку з 26 жовтня 2010 року згідно договору найму (ас. 153).
12 січня 2011 року адміністрація підприємства "Готель"Юність" письмово повідомила ОСОБА_3 про те, що з 11.04.2011 р. договір оренди буде розірвано у зв'язку із закінченням терміну дії договору.
Відповідно до ст. ст. 821, 822 ЦК України договір найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо наймодавець не попередив наймача, а наймач не звільнив помешкання, договір вважається укладеним на тих самих умовах і на той самий строк.
Згідно з п. 7, 2, 3 договору оренди житла сторони повідомляють одна одну про розірвання договору за 3 місяці до дати розірвання договору.
Наведене свідчить про те, що у відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4П відсутні підстави для проживання у гуртожитку у зв`язку із закінченням дії договору найму (оренди) житла і вони підлягають виселення разом з неповнолітніми дітьми.
Посилання суду на Закон України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", який набрав чинності з 1 січня 2009 року є помилковим.
Згідно з положеннями ч.1 ст.19 цього Закону забороняється виселення, переселення та відселення мешканців гуртожитків, на яких поширюється дія цього Закону, без попереднього надання їм (їхнім сім`ям) іншого житла, придатного для постійного проживання людей, крім випадків передбачених ч.2 цієї статті.
Статтею 1 цього Закону визначено, що сфера дії цього Закону поширюється на громадян, які на законних підставах тривалий час (не менше 5 років) зареєстровані та фактично проживають у гуртожитках, призначених для проживання сімей, та не мають іншого власного житла.
Оскільки відповідачі проживають у гуртожитку Бучацької автошколи менше 5 років (1жовтня 2008р.), а тому норми зазначеного закону не можуть бути підставою для відмови у їх виселенні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині відмови у виселенні відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 разом з неповнолітніми дітьми слід скасувати і ухвалити нове рішення, яким виселити їх із займаної кімнати у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди.
Керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 309, 316 ЦПК України, ст. ст. 526, 810, 811, 821, 822 ЦК України, ст. 125, 132 ЖК України колегія суддів,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Підприємства "Готель "Юність" задовольнити частково.
Рішення Бучацького районного суду від 22 лютого 2012 року в частині відмови в позові про виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4 з неповнолітніми дітьми скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким: Виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4 разом з неповнолітніми дітьми ОСОБА_8 та ОСОБА_9 з кімнати АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення.
Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в користь підприємства "Готель "Юність" 45 грн. 50 коп. судових витрат по справі.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду Тернопільської області Г.В. Бершадська