ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
07.09.06р. | Справа № А6/439-06 |
За позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Дніпропетровськ
до Закритого акціонерного товариства "Нікопольська трубна компанія", м.Нікополь
про стягнення 313 081,34 грн.
Суддя Коваленко О.О.
Секретар судового засідання Яланська Н.А.
Представники сторін:
Від позивача не з"явився
Від відповідача Катрич Є.О. довіреність №23 від 19.07.2006р.
СУТЬ СПОРУ:
Розглядається позовна заява Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Дніпропетровськ-далі по тексту-позивача до Закритого акціонерного товариства "Нікопольська трубна компанія", м.Нікополь-далі по тексту-відповідача в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 313 081,34 грн. штрафу за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача.
Позивач свого представника у судове засідання не направив, незважаючи на те, що позивача належним чином було повідомлено про час та місце судового засідання, що підтверджується штампом суду про відправлення позивачеві копії ухвали суду та повісток від: 10.08.2006 р., за адресою вказаною позивачем в позовній заяві, а позивач не скористався наданим йому законним правом участі у судовому засіданні та неможливість присутності в судовому засіданні представника документально підтверджена не була. Зважаючи на викладене, суд вважає, що позивач був належним чином повідомлений про розгляд цієї адміністративної справи.
Відповідач відзив на позов та витребувані господарським судом документи надав, у судове засідання з’явився, проти позовних вимог позивача заперечує у повному обсязі посилаючись на те, що:
Пунктами 5, 10, 11, 12, 14 «Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів" затвердженого Постановою КМУ від 03.05.1995р. № 314 (далі - Положення), передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення, відділення Фонду про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Крім того, відповідно до ст.ст. 18,19 Закону України „Про зайнятість населення" № 803-ХІІ від 01.03.1991 року обов'язок щодо працевлаштування (в тому числі і осіб які потребують соціального захисту - до яких відносяться і інваліди) та соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян покладено на органи державної служби зайнятості.
Також, відповідно до ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ від 21.03.1991 року працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Таким чином, у 2005 році на підприємства було покладено обов'язок щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування державної служби зайнятості та місцевих органів соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів, а обов'язок щодо виявлення інвалідів, які бажають працювати, та їх працевлаштування відповідно до ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", ст.ст. 18,19 Закону України „Про зайнятість населення", пунктів 11,12 Положення №314 покладено на місцеві органи соціального захисту населення та органи державної служби зайнятості.
Відповідно до законодавства робоче місце створюється та атестується для кожного інваліда з урахуванням особливостей його захворювання. Підприємство повинно створити комісію з атестації робочих місць (п.З Положення), а відповідні органи направити на підприємство інвалідів для працевлаштування, з урахуванням особливостей їх захворювань, після чого проводиться атестація робочих місць інвалідів за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, про що складається акт. Після цього робоче місце вважається зайнятим інвалідом.
ЗАТ «Нікопольська трубна компанія»було створено у квітні 2003 року. На виконання вищевказаних вимог було прийнято розпорядження № 009/96 від 23.05.2003 року про створення постійно діючої комісії з атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів на ЗАТ "Нікопольська трубна компанія". Наказом № 273/ок від 20.12.2004 року затверджено штатний розклад створених робочих місць для працевлаштування інвалідів на 2005 рік у кількості 34 робочих місця (копія наказу та штатного розкладу додається), проведена атестація робочих місць інвалідів про що виданий наказ № 66/к від 22.02.2005 року. Крім того, про наявність вакантних місць, які могли би бути зайняті інвалідами, підприємство інформувало місцеві органи соціального захисту та центр зайнятості (копії листів додаються).
Згідно довідці № 08-3/1160 від 30.08.2006 року за підписом директора по персоналу ЗАТ "Нікопольська трубна компанія", на протязі 2005 року на ЗАТ "Нікопольська трубна компанія" було направлено лише одного інваліда, якого ЗАТ "Нікопольська трубна компанія" відразу працевлаштував. Крім того, інваліди безпосередньо на підприємство для працевлаштування не звертались.
Таким чином, ЗАТ «Нікопольська трубна компанія»виконало усі покладені на нього обов'язки відносно створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, та, відповідно, не може нести відповідальність, встановлену ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", оскільки підприємство не зобов'язано забезпечувати безпосереднє працевлаштування інвалідів.
Таким чином, нормами чинного законодавства в частині соціального захисту інвалідів на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певних робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштовувати.
Аналогічну позицію підтримують як Вищий Господарський суд, так і Верховний суд України, які неодноразово (постанова ВСУ від 20.07.2004 р., постанова ВСУ від 15.01.2003 р. № 4292/1-36, постанова ВСУ №01-8/322 від 08.02.2005р., постанова ВСУ №20-8/035 від 15.03.2005р., постанова ВГСУ № 17-4-22/02-9124 від 15.05.2003 р.), вказували, що підприємство звільняється від сплати штрафів, якщо воно виконало усі необхідні та залежні від нього міри для створення робочих місць у кількості, передбаченій нормативом, встановленим ст. 19 Закону.
ЗАТ "Нікопольська трубна компанія" відноситься до групи підприємств металургійної промисловості на яких більш 50 % складають шкідливі професії (список № 1 та № 2). Інваліди як особи зі стійким розладом функцій організму, як ніхто інший потребують у виявленні на робочому місці шкідливих та небезпечних факторів, які можуть ще більше нашкодити їх здоров'ю. Обов'язок зі створення безпечних умов праці покладена на підприємство. Це підтверджують: ст. 5 та 12 Закону "Про охорону праці", ст 172 КЗпП. У звіті про стан умов та безпеки праці за 2005 рік (форма № 1-УБ) вказано, що із загальної чисельності працівників 745 чоловік 571 складають шкідливі професії. Таким чином, кількість професій, за якими могли б працювати інваліди , складає лише 174. Якщо розрахувати від цього числа передбачений Законом "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" 4-х відсотковий норматив, то виходить 7 чоловік, а фактично у 2005 році на ЗАТ "Нікопольська трубна компанія" працювало 12 інвалідів.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши повноважних сторін у судовому засіданні господарський суд -
ВСТАНОВИВ:
На підставі ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в Україні від 21.03.1991 р. №875-ХХІІ зі змінами і доповненнями, постанови КМУ від 28.12.2000 р. за №1767 “Про забезпечення порядку сплати підприємствами, установами та організаціями, штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обігу й витрачання цих коштів”, а також постанови КМУ від 03.05.1995 року №314 “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” відповідач повинен був створити в 2005 році 34 робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а саме чотири % від загальної численності працюючих на підприємстві відповідача –859 осіб.
Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік (форма №10-п1) фактично на підприємстві відповідача було створено 34 робочих місць, з яких 12 місця було зайнято інвалідами.
Відповідно до чинного законодавства - ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (із змінами і доповненнями) підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів згідно звітності менша, ніж встановлена нормативом для даного підприємства, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не займане інвалідом з вини відповідача.
Згідно пунктів 2, 3, 11 Положення про Фонд України соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.1999 року №92, Фонд і його відділення є юридичними особами, одним з головних завдань яких є здійснення контролю за додержанням підприємствами встановлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Згідно п. 11 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року №1767 у разі несплати штрафних санкцій в установлений термін, відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку. Інший порядок стягнення зазначених платежів діючим законодавством не передбачено.
Згідно вищевикладеного позивач просить суть стягнути з відповідача 313 081,34 грн. штрафних санкцій, так як у 2005 році відповідачем не було виконано встановлений норматив по працевлаштуванню інвалідів у повному обсязі.
Господарський суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки згідно ч.1 ст.18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в Україні від 21.03.1991 року №875-ХХІІ працевлаштування інвалідів не є обов’язком відповідача, а здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів, а відповідач виконав усі покладені на нього обов'язки відносно створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, та, відповідно, не може нести відповідальність, встановлену ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", оскільки підприємство не зобов'язано забезпечувати безпосереднє працевлаштування інвалідів.
Заперечення відповідача слід визнати обґрунтованими.
На підставі вищевикладеного господарський суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, Закону України "Про зайнятість населення", Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
В позові відмовити в повному обсязі.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя | О.О. Коваленко |
Згiдно з оригіналом |
Спеціаліст | Н.А. Яланська |