Справа № 22-ц-602/12 Головуючий у 1 інстанції: Гірник Т. А.
Провадження № 22-ц/1390/602/12 Доповідач в 2-й інстанції: Шумська Н. Л.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2012 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючий суддя Шумська Н.Л.
судді: Бермес І.В., Мусіна Т.Г.
секретар Гордій У.М.
особи які беруть участь у справі: ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПАТ «ПроКредитБанк»на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 15.08.2011року
у справі за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «ПроКредитБанк», ОСОБА_5, третьої особи ОСОБА_6 про визнання недійсними, припиненими договорів,-
в с т а н о в и л а:
Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 15.08.2011року задоволено позовні вимоги ОСОБА_4, визнано недійсним положення пункту 1.3 договору іпотеки № Л-1306/12.03 - ІД 03 від 19 грудня 2006 року, укладеному між ОСОБА_5, як іпотекодавцем та Публічним акціонерним товариством / раніше ЗАТ / «ПроКредитБанк»в частині щодо забезпечення іпотекою інших договорів про надання траншу, договорів про надання овердрафту, інших договорів, які укладені та /або будуть укладені на підставі рамкової угоди, і є та /або будуть її невід»ємною частиною /надалі за текстом кредитний договір/, за умовами яких позичальник зобов'язується перед іпотекодержателем повернути кредит з максимальним кредитом заборгованості в розмірі 300 000 доларів США, сплатити відсотки за його користування, можливі неустойку та інші платежі в розмірі, порядку та строки, передбачені кредитним договором; визнано недійсним положення пункту 2.2 договору поруки № Л-1306 /12.03-ДП-17 від 18 лютого 2009 року, що укладений між Публічним акціонерним товариством / раніше ЗАТ / «ПроКредитБанк»та ОСОБА_4, як поручителем перед кредитором за виконання усіх зобов'язань позичальника ОСОБА_5 за рамковою угодою від 09.12.2003 року; визнано договори: договір іпотеки № Л-1306/12.03 - ІД 03 від 19 грудня 2006 року, укладений між ОСОБА_4, як іпотекодавцем та Публічним акціонерним товариством /раніше ЗАТ/ «ПроКредитБанк», як іпотекодержателем на нерухоме майно - квартири АДРЕСА_1 та договір поруки № Л-1306 /12.03-ДП-17 від 18 лютого 2009 року, що укладені між ПАТ /раніше ЗАТ/ «ПроКредитБанк»та ОСОБА_4, як поручителем перед ПАТ «ПроКредитБанк»за виконання усіх зобов'язань позичальника ОСОБА_5 припиненими з 19 лютого 2009 року із виключенням з державного реєстру іпотек запис про державну реєстрацію договору іпотеки 19.12.2006 року № Л-1306/12.03 - ІД 03 від 19 грудня 2006 року, укладеному між ОСОБА_4, як іпотекодавцем та Публічним акціонерним товариством /раніше ЗАТ/ «ПроКредитБанк»та з виключенням з єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про державну реєстрацію заборон відчуження нерухомого майна за цим же договором.
Рішення оскаржено ПАТ «ПроКредитБанк». У апеляційній скарзі зазначається про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, ухвалення внаслідок неправильного визначення правовідносин сторін, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Підстави задоволення позову вважає надуманими, що ґрунтується на неправильній оцінці доказів, без врахування умов Рамкової угоди, договорів про надання траншу, договору поруки, іпотеки та положень чинного законодавства, що регулює ці правовідносини. Рішенням суду завдається шкода правам та законним інтересам банку, тому залишатись в силі не може, у позові необхідно відмовити за безпідставністю.
Суд поклав в основу бгрунтування обставин збільшення розміру відповідальності поручителя та майнового поручителя -укладення договорів про внесення змін та доповнень до договорів про надання траншів в частині внесення умови про сплату позичальником комісії за користування кредитом -1% від розміру кредиту. Однак висновки суду не правильні, адже змінились лише умови кредитування, але зобов'язання поручителя в частині обсягу солідарної відповідальності перед кредитором, у разі невиконання зобов'язання основним боржником, залишились незмінними. Також, відповідно до ч. 1 статті 559 ЦК України, закон пов'язує припинення поруки зі зміною зобов'язання, забезпеченого порукою, а не зміною будь-яких умов кредитного договору. Позивачем не доведено, що кредитне зобов'язання змінилось таким чином, що внаслідок змін обсяг відповідальності поручителя збільшився. Суду не було доведено належними і допустимими доказами яким чином збільшився обсяг відповідальності поручителя і майнового поручителя. Отже, в даному випадку суд повно не з'ясувавши обставини справи та доводи позивача, на яких грунтуються його вимоги і належно їх не перевіривши, дійшов передчасного висновку про можливість задоволення вимог позивача, які були предметом його доказування, проте належно не доказані, що в свою чергу не вмотивовано в оскаржуваному рішенні. Встановлення в Рамковій угоді комісії за видачу кредитів не збільшило обсяг відповідальності поручителя і майнового поручителя.
Згідно до п. 3.2. Рамкової угоди «Договори, угоди та документи, що оформлені з метою забезпечення виконання зобов'язань за даною Угодою, є її невід'ємною частиною». Як вбачається із договору поруки та договору іпотеки, конкретний об'єм відповідальності поручителя в них не вказаний і не обумовлений, отже поручитель несе відповідальність у об'ємі, передбаченому договорами про надання траншів, і внесення змін до кредитних договорів в частині встановлення комісії за видачу кредиту не змінює і не збільшує основне зобов'язання. Таким чином, внесення змін до договору про надання траншів в частині встановлення комісії за видачу кредиту не змінило розміру відповідальності. Сплата вказаної комісії є зобов'язанням позичальника, що витікає з умов кредитного договору. Комісія за видачу кредиту підлягає сплаті позичальником під час отримання кредиту (п. 1 Договорів про надання траншів).
Відповідно до закону, на момент укладення договору іпотеки (19.12.06 року), Рамкова угода від 09.12.03 року зі змінами та доповненнями (останні- 28.09.06 року) була чинною адже набрала чинності з моменту її укладення, а умови щодо строку та максимального ліміту набрали чинності з моменту внесення змін до Рамкової угоди - 28.09.08 року. Припинення іпотеки з підстав нібито збільшення відповідальності іпотекодавця положеннями Закону України «Про іпотеку»не передбачено. Отже, спеціальним правовим регулюванням передбачено припинення іпотеки з підстав визначених Законом України «Про іпотеку», а відтак, посилання позивача з чим погодився суд в оскаржуваному рішенні на те, що іпотека припиняється з підстав аналогічних поруки, є юридично неспроможним.
Таким чином, припинення правовідносин (зобов'язань) здійснюється у спосіб, визначений договором чи законом. Заявлені позивачем вимоги не відповідають визначеним законом способам захисту судом цивільних прав. Вказує також на допущення судом першої інстанції норм процесуального права та недотримання принципів цивільного судочинства.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, з»ясувавши обставини справи, доводи скарги та перевіривши їх доказами, колегія суддів вбачає підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у позові.
Спір виник у сфері кредитних правовідносин. А саме з договору поруки №Л-1306/12.03-дп-17 від 18.02.2009року, договору іпотеки № Л-1306/12.03 - ІД 03 від 19 грудня 2006 року, що укладений між нею та ПАТ «ПроКредитБанк», яким обумовлено, що іпотека забезпечує повне виконання зобов'язань позичальником перед іпотекодержателем, що виникають з рамкової угоди, укладеної 9 грудня 2003 року, додаткової до неї угоди від 28 серпня 2006 року, договорів про надання траншу від 22.11. 2005 року, 28.08.2006 року, 19.12.2006 року та інших договорів, які на час підписання договору іпотеки не були укладеними.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції погодився з доводами позову, що на момент укладення цього договору, сума наданого кредиту позичальнику ОСОБА_5 за умовами рамкової угоди та договорів про надання траншу становила 106 000 доларів США. Тому в частині, що перевищує суми наданого кредиту за іншими договорами траншу, як збільшення у майбутньому обсягу відповідальності, про що позивач не був обізнаний, а отже не міг поручатись за умовами рамкової угоди, в якій зазначено про загальну суму заборгованості 300 000 доларів США. Відтак положення цього пункту в частині забезпечення іпотекою інших договорів, які не були укладеними на час його підписання суд визнав недійсним. Укладання між банком та ОСОБА_5 після 19.02.2009 року договорів про внесення змін до всіх договорів про надання траншу цьому відповідачу та викладення таких в новій редакції із внесенням нової умови про сплату позичальником ОСОБА_5 комісії за користування кредитом - 1 % від розміру кредиту на думку суду потягнуло збільшення розміру відповідальності поручителя без згоди останнього, що призвело до припинення договору поруки.
Однак з такими висновками суду апеляційний суд погодитись не може. Судом встановлено, що 9 грудня 2003 року між ЗАТ /тепер ПАТ/ «ПроКредитБанк»/далі банк/та відповідачем ОСОБА_5 укладено рамкову угоду № Л-1306/1203, за умовами якої кредитор на положеннях та умовах цієї угоди та договорів про надання траншу відкриває позичальнику кредитну лінію терміном на 36 місяців в розмірі і на умовах, передбачених ст. 2 угоди, а така передбачала надання кредиту на умовах його забезпечення, строковості, повернення та плати за користування. Із обумовленням, що ставка відсотків за користування кредитом встановлюється договорами про надання траншу / а.с. 9/. 01.02.2005 року укладено додаткову угоду до рамкової угоди, якою змінено за погодженням із сторонами і в новій редакції викладено пункти 1.1 рамкової угоди із змісту якого у новій редакції вбачається, що кредитна лінія відкривається на 72 місяці, попередні умови угоди незмінні /а.с. 11/. 28 серпня 2006 року укладено додаткову угоду до рамкової угоди, якою змінено за погодженням сторін рамкової угоди і в новій редакції викладено той же п. 1.1, за змістом якого кредитну лінію відкрито на 240 місяців в розмірі і та на умовах передбачених ст. 2 угоди, пункт 2.2 якої також викладено в новій редакції. За змістом такого пункту кредит може надаватися у гривнах, євро, доларах СІ1ІА на підставі договорів траншу, які є невід»ємною частиною цієї /рамкової/ угоди і загальна сума заборгованості на дату надання траншу не повинна перевищувати 300 000 доларів США.19 грудня 2006 року між позивачем ОСОБА_4 та банком було укладено договір іпотеки № Л- 1306/12.03 ІД 03 /далі договір іпотеки /, за умовами якого позивач передала банку однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 оціночною вартістю 193 162 грн. у забезпечення повного виконання зобов'язань позичальника, що випливають із рамкової угоди від 09 грудня 2003 року, про яку вказано вище та інших договорів траншу, договорів про надання овердрафту, інших договорів, які укладені /або будуть укладені на підставі рамкової угоди і є/ або будуть її невід»ємною частиною, за умовами яких позичальник зобов'язується перед іпотеко держателем повернути кредит з максимальним лімітом заборгованості 300 000 доларів США, сплатити відсотки та можливу неустойку і т.д. /а.с. 70/. 18 лютого 2009 року між позивачем та банком укладено договір поруки № Л-1306 /12.03- ДП -17 /далі договір поруки/ за змістом якого поручитель поручився перед кредитором за виконання усіх зобов'язань позичальника, за змістом п. 1 такими є усі існуючі та майбутні грошові зобов'язання позичальника перед кредитором термін виконання яких настав або настане у майбутньому, враховуючи зобов'язання пов'язані з порушенням кредитних договорів, що виникають чи будуть виникати протягом усього часу дії рамкової угоди, на підставі діючих чи які будуть укладені у майбутньому кредитних договорів, /а.с. 75/ Порука діє з моменту укладення договору, згідно п. 4.1 договору поруки.
Стаття З ЗУ «Про іпотеку»передбачає, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Виходячи із змісту вказаного закону іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем.
Така ж норма передбачена Цивільним Кодексом України у ст.573, згідно якої заставою (іпотекою) може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.
Отже в цих правовідносинах позивач як майновий поручитель за договором іпотеки передала банку власну квартиру для забезпечення виконання боржником існуючого на час укладення договору зобов'язання на підставі рамкової угоди, яка передбачала укладення наступних кредитних договорів, що відповідає змісту правових норм Закону України «Про іпотеку»та Цивільного Кодексу України.
Тому висновки суду першої інстанції про суперечливість вимогам закону п.1.3. договору іпотеки необґрунтовані, зроблені на підставі неправильного тлумачення норм матеріального права, що становить порушення норм матеріального права і є безумовною підставою для скасування рішення суду.
Висновок суду першої інстанції про взяття позивачем на себе зобов'язання, котрого не існує у позичальника не ґрунтується на обставинах справи та доказах. Укладення інших договорів траншу було передбачено договорами між ОСОБА_5 та банком (рамкова угода), які були укладеними на час підписання договору іпотеки. Крім того, предметом договору іпотеки між позивачем та банком є забезпечення виконання усіх зобов»язаннь ОСОБА_5 як позичальника перед кредитором -ПАТ «ПроКредитБанк» у їх повному обсязі як солідарний боржник (п.2.1,2.2 договору іпотеки а.с.75). Ліміт суми кредитування у договорі поруки, як відповідно і у рамковій угоді, становить 300 000 дол. США, ліміт строку кредитування- до 09.12.2023року, максимальний розмір процентів 40% річних. Вказані ліміти перевищені не були.
Крім того, судом першої інстанції не взято до уваги положення п.2.3. договору поруки (а.с.75) порука у повному обсязі поширюється на зобов»язання позичальника із врахуванням усіх кредитних договорів, а також змін та/або доповнень до кредитних договорів з моменту набрання ними чинності. Якщо зміни та/або доповнення до Рамкової угоди стосуються збільшення вказаних п.2.2. договору лімітів умов кредитування, то порукою будуть забезпечуватись зобов»язання позичальника з врахуванням таких змін за умови отримання на те попередньої чи наступної згоди поручителя. У випадку відсутності вказаної згоди порукою будуть забезпечуватись зобов»язання позичальника в межах лімітів умов кредитування, які діяли до внесення таких змін до Рамкової угоди. Поручитель погоджується, що усі інші зміни до будь-якої Рамкової угоди та/чи інших кредитних договорів, а також укладення кредитних договорів на підставі Рамкової угоди не є такими, що збільшують обсяг його відповідальності, а тому порукою будуть забезпечуватись зобов»язання позичальника з врахуванням таких змін і кредитних договорів без необхідності їх попереднього чи наступного ознайомлення чи погодження з поручителем.
Таким чином, відсутні підстави вважати збільшеним обсяг відповідальності позивача як поручителя внаслідок укладення кредитних договорів в межах рамкової угоди між ОСОБА_7 та банком.
Також без повного з»ясування обставин справи та з застосуванням розширеного тлумаченням норм матеріального права суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для припинення договору поруки з часу збільшення обсягу зобов»язання боржника, тобто з 19.02.2009року, з часу внесення змін до договору про надання траншу із зазначенням даних про встановлення комісії за видачу кредиту в розмірі 1% від розміру кредиту. Як передбачено умовами договору №1 про внесення змін до договору про надання траншу від 19.02.2009року, п.2.1, кредит видається у дату, вказану в графіку повернення кредиту і сплати процентів, який є додатком №1 до цього договору за умови сплати комісії за видачу кредиту. При видачі кредиту у гривні позивальник доручає кредитору у день його видачі утримати із суми кредиту комісію за видачу кредиту. Таким чином, комісія сплачується у день видачі кредитних коштів, зобов»язання по сплаті комісії виконується одразу, тому не збільшує обсяг зобов»язання, забезпеченого договором іпотеки.
Цивільний кодекс України у статті 353 визначає поруку як договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Порука має похідний характер від забезпечуваного нею зобов'язання і забезпечує своєчасне повернення кредиту за Рамковою угодою та укладеними на її підставі договорами надання траншів, які є її невід'ємною частиною (п. 2.2 Рамкової угоди). Усі ці обставини було встановлено судом першої інстанції, однак внаслідок їх неправильної оцінки суд дійшов помилкових висновків щодо підставності позову.
Частиною 1 статті 559 Цивільного кодексу України передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Статтею 598 ЦК України визначені підстави припинення зобов'язання. Вказаної статтею передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Це свідчить про законодавчу визначеність вичерпного переліку підстав припинення зобов'язання. Частиною 1 статті 559 Цивільного кодексу України чи договором поруки не передбачено припинення поруки за рішенням суду за позовом про припинення поруки. Такі вимоги не відповідають визначеним законом способам захисту цивільних прав. Тому позовні вимоги не ґрунтуються на законі.
визі зак<
прь від отр зоб
Крім того, апеляційний суд вважає частково обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо порушення норм процесуального права. Суд ухвалив рішення про часткове задоволення позову, однак фактично зі змісту рішення і позовної заяви від 31.05.2011року (зміни предмету та підстав позову) вбачається повне задоволення остаточних позовних вимог. Як вбачається з пояснень представників позивача, позов було змінено, відтак первинно заявлені позовні вимоги не підтримувались. У мотивувальній частині рішення суд не наводить жодних мотивів та обґрунтувань у чому полягає частковість задоволення вимог, тобто у яких вимогах позивачу відмовлено.
Крім того, в іпотеку передано квартиру позивача по вул. Рилеєва в м.Львові, що відноситься до Залізничного адміністративно-територіального району міста. Тому суд після відкриття провадження, приймаючи зміни позову, не врахував підсудності справи та норм ст.114 ЦПК України щодо виключної підсудності.
Такі процесуальні порушення сукупно призвели до неправильного вирішення справи, відтак є самостійною підставою для скасування рішення в цілому.
Згідно ч.3ст.303 ЦПК апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування рішення суду.
Апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не дотримавши вимог ст.212, 213 ЦПК, допустив неповне з»ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального та матеріального права, що є підставами, згідно п.п.1,3,4ч.1ст.309 ЦПК, для скасування рішення суду в частині задоволених позовних вимог. Ухвалюючи нове рішення апеляційний суд, повно та всебічно з»ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, з»ясувавши на судовому засіданні об»єм оскарження, у позові відмовляє за безпідставністю вимог, в частині задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.303, п.2ч.1ст.307, ч.2ст.314, п.1-4ч.1ст.309, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ПАТ «ПроКредитБанк»задовольнити.
Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 15.08.2011року скасувати та ухвалити нове про відмову у позові ОСОБА_4 до ПАТ «ПроКредитБанк», ОСОБА_5, третьої особи ОСОБА_6 повністю.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів подачею касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України.
Головуючий суддя Н.Л.Шумська
Судді: І.В.Бермес
Т.Г.Мусіна