ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2012 р. Справа № 2а/0470/4594/12

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЗлатіна Станіслава Вікторовича

при секретаріЛісна А.М.

за участю:

представника позивача представника відповідача ОСОБА_3 Макушев Є.П., Немченко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про поновлення на службі

ВСТАНОВИВ:

19.04.2012 року позивач звернуся з позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, у якому просить:

- поновити мене - ОСОБА_3 на посаді начальника відділу погашення прострочених податкових зобов'язань Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби;

- стягнути з Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на мою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.03.2012 року відповідачем звільнено позивача на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з реорганізацією відповідача. Позивач вважає вказане звільнення протиправним, оскільки відповідач не запропонував позивачу переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві; фактично скорочення чисельності штату не відбулося, оскільки на посаду начальника відділу погашення прострочених податкових зобов'язань Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби було прийнято іншу особу; у відповідності до вимог ст. 42 КЗпП України позивач мав переважне право на залишення на роботі.

Ухвалою від 20.04.2011 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 07.05.2012 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду, у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до адміністративного суду.

У судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач у судовому засіданні позов не визнав, вважає, що звільнення позивача було проведено на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Позивача було попереджено про наступне вивільнення працівників за два місяці, від запропонованих вакантних посад позивач відмовився про, що складено Акт від 14.03.2012 року, профспілковий комітет надав свою згоду на звільнення позивача згідно протоколу № 2 від 27.02.2012 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Позивач працював у Державній податковій інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська на посаді начальника відділу погашення прострочених податкових зобов'язань.

Згідно до трудової книжки позивача останній на момент звільнення був державним службовцем, оскільки прийняв присягу державного службовця та на момент звільнення мав VI категорію державного службовця.

Відповідачем 29.12.2011 року попереджено позивача про наступне вивільнення працівників, у зв'язку з реорганізацією Державної податкової інспекції у м. Дніпропетровську, що підтверджується підписом позивача на попереджені про наступне вивільнення.

Профспілковий комітет надав свою згоду на звільнення позивача у зв'язку зі скороченням чисельності штату Державної податкової інспекції у м. Дніпропетровську, що підтверджується копією протоколу Профспілкового комітету № 2 від 27.02.2012 року, копія якого знаходиться у матеріалах справи.

14.03.2012 року Державної податковою інспекцією у Ленінському районі м. Дніпропетровська видано наказ № 41-о «Про звільнення з роботи ОСОБА_3», у відповідності до якого позивача звільнено 14.03.2012 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, виплачено грошову компенсацію за невикористані відпустки та вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку. Наказ підписано Головою комісії з проведення реорганізації ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська, начальником ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби Ліпінським А.В.

Наказ Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська № 41-о від 14.03.2012 року виданий на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21.09.2011 року № 981 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» від 14.11.2011 року № 1184 «Про затвердження граничної чисельності працівників територіальних органів центральних органів виконавчої влади», наказу Державної податкової служби України від 05.12.2011 року № 200 «Про затвердження чисельності працівників та тимчасових типових структур державних податкових інспекцій у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонних, об'єднаних та спеціалізованих державних податкових інспекцій», наказу ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська від 25.11.2011 року № 1198 «Про реорганізацію ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська».

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 26.05.2010 року № 753/11/13-10 «Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби» розглядаючи спори щодо звільнення публічних службовців, суди мають враховувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у справі за позовом гр. Ж. до Президента України про скасування Указу Президента України стосовно звільнення та поновлення на посаді, яка полягає у тому, що під час вирішення спорів зазначеної категорії пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Тому, якщо у спеціальному законі (Закони України "Про міліцію", "Про Кабінет Міністрів України" тощо) не передбачено або прямо заборонено застосування норм трудового законодавства, то особа може бути звільнена виключно з підстав передбачених цими законами. В той же час, ряд спеціальних законів (Закони України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування" та ін.) передбачають можливість поширення на службові відносини трудового законодавства. У зв'язку з цим, судам необхідно виходити з того, що підстави припинення служби у такому випадку діляться на загальні, передбачені Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП), та спеціальні, передбачені відповідними спеціальними законами України.

У статті 30 Закону України «Про державну службу» передбачено можливість застосування загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України у випадку припинення державної служби.

Судом встановлено, що звільнення позивача було проведено на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, тому відповідач під час звільнення позивача повинен був дотримуватися і гарантій встановлених Кодексом законів про працю України.

Згідно п.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

При цьому як встановлено правилами частини 2 цієї статті, звільнення із зазначених підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно підпункту 1 пункту 1 інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 26.05.2010 року № 753/11/13-10 «Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби» згідно частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з

підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, у випадку ліквідації юридичної особи публічного права.

Згідно постанови Верховного Суду України від 22.09.2009 року, яка згадується у інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 26.05.2010 року № 753/11/13-10 «Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби», у справі за позовом гр. П. до Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування наказів щодо звільнення у зв'язку з ліквідацією митного поста «Рава-Руська» Західної регіональної митниці розглядаючи справи про звільнення публічного службовця з посади у зв'язку з ліквідацією публічної установи, суди повинні:

по-перше, перевірити наявність чи відсутність факту ліквідації юридичної особи публічного права згідно Конституцією та чинним законодавством,

по-друге, встановити, чи вжито адміністрацією публічного органу всіх зусиль для переміщення або переведення публічного службовця, чи іншого його працевлаштування, як це передбачено ч.2 ст. 40 КЗпП України.

Судом встановлено, що Кабінет Міністрів України своєю постановою від 21.09.2011 року № 981 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворив як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби, реорганізувавши шляхом злиття, перетворення і приєднання державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, м.м. Києві та Севастополі, державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонних, об'єднаних та спеціалізованих державних податкових інспекцій. Також установлено, що зазначені органи державної податкової служби, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам, які утворюються згідно з цією постановою.

У додатку № 2 до вказаної вище постанови Кабінету Міністрів України зазначено в якості територіального органу Державної податкової служби, який утворюється, Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Дніпропетровська та зазначено в якості органів державної податкової служби, які реорганізуються, державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Дніпропетровська.

Суд зазначає, що порядок утворення та ліквідації територіальних органів центрального органу виконавчої влади визначений статтею 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», який набув чинності 09.04.2011 року.

Відповідно до вказаного закону України територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч.4 ст. 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» територіальні органи центрального органу виконавчої влади набувають статусу юридичної особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців запису про державну реєстрацію як юридичної особи та припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців запису про державну реєстрацію їх припинення.

Таким чином, судом встановлено, що мало місце саме припинення державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська шляхом її реорганізації та створення замість неї територіального органу центрального органу виконавчої влади - Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби.

Згідно ч.1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Судом встановлено, що позивача попереджено про наступне вивільнення працівників, у зв'язку з реорганізацією державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська, що підтверджується попередженням про наступне вивільнення ОСОБА_3, яке знаходиться у матеріалах справи, та підписом позивача на вказаному попереджені.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Державна служба зайнятості пропонує працівникові роботу в тій же чи іншій місцевості за його професією, спеціальністю, кваліфікацією, а при її відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. При необхідності працівника може бути направлено, за його згодою, на навчання новій професії (спеціальності) з наступним наданням йому роботи. (ч.2, 3 та 4 ст.49-2 КЗпП України).

Згідно частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У відповідності до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду належних доказів пропонування позивачу іншої роботи у відповідності до частини другої статті 40 КЗпП України.

Суд критично оцінює в якості доказу інформування позивача про вакантні посади Дані про вакантні посади в ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська станом на 14.03.2012 року, які були надані представником відповідача у судовому засіданні, оскільки відповідачем не надано суду доказів доведення до відома позивача (вручення позивачу, направлення позивачу по пошті, розміщення на дошці оголошень, тощо) Даних про вакантні посади в ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська станом на 14.03.2012 року.

Крім того, суд зазначає, що у попередженні про наступне звільнення позивача не зазначено вакантних посад, які були запропоновані позивачу.

Суд також критично оцінює Акт Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська від 14.03.2012 року, у якому зазначено, що позивач відмовився від запропонованих йому вакантних посад та відмовився засвідчити це власним підписом, оскільки, по -перше, відповідачем не надано суду належних доказів доведення до відома позивача переліку вакантних посад, по - друге, в тексті акту від 14.03.2012 року не зазначено, які саме посади пропонувалися позивачу, та посади від яких він відмовився.

На підставі викладеного, суд вважає, що відповідач не довів належними засобами доказування факт пропонування позивачу вакантних посад у відповідності до ч.2 ст. 40 КЗпП України.

На підставі викладеного, суд вважає протиправним дії Голови комісії з проведення реорганізації ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська, начальника ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби Ліпінського А.В. щодо звільнення ОСОБА_3 з державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, оскільки останній не вжив всіх зусиль для переміщення або переведення позивача, чи іншого його працевлаштування згідно ч.2 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з реорганізацією публічної установи.

Щодо позовної вимоги - поновити мене - ОСОБА_3 на посаді начальника відділу погашення прострочених податкових зобов'язань Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, то суд зазначає наступне.

У відповідності до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Пленум Верховного Суду України у пункті 19 постанови "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 р. № 9 звертає увагу судів на те, що при ліквідації підприємства (установи, організації) правила пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

У Аналітичній довідці Вищого адміністративного суду України про вивчення та узагальнення практики розгляду адміністративними судами спорів з проводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби від 01.02.2009 зазначено, що судам слід мати на увазі, що за правилами статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній, а не на іншій роботі.

Як вбачається з Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, копія якого знаходиться у матеріалах справи, та інформації, яка розміщена на сайті Державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» (www.irc.gov.ua), яке є технічним адміністратором єдиних та державних реєстрів, розпорядником яких є Державна реєстраційна служба України та Міністерство економічного розвитку і торгівлі, 14 березня 2012 року припинено як юридичну особу - Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Дніпропетровська, з якою позивач перебував у службових (трудових) відносинах, та створено 14 березня 2012 року новоутворену установу - Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, як юридичну особу публічного права, з якою позивач не перебував у службових (трудових) відносинах.

Оскільки установа - Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Дніпропетровська, з якою позивач перебував у службових (трудових) відносинах, станом на день розгляду справу у суді є ліквідованою, а з новоутвореною установою - Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, позивач у службових (трудових) відносинах не перебував, то суд відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо поновлення ОСОБА_3 на посаді начальника відділу погашення прострочених податкових зобов'язань Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби.

Аналогічну позицію займає і Вищий адміністративний суд України в свій ухвалі від 05.07.2007 року (номер у ЄДРСР - 1093907) та постанові від 22.01.2008 року (номер у ЄДРСР - 1538136).

Щодо позовної вимоги стягнути з Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на мою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі, то суд зазначає наступне.

У відповідності до статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

У відповідності до диспозиції вказаної правової норми рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу може бути прийнято лише одночасно з рішенням про поновлення на роботі. Оскільки при вирішенні данного спору суд відмовив у задоволенні вимоги про поновлення на роботі, то відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Аналогічну позицію займає Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у передостанньому абзаці мотивувальної частини свого рішення від 14.12.2011 року по справі № 6-22193св11 (номер у ЄДРСР - 21115360).

На підставі викладеного, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про стягнення з Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби середнього заробітку за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі.

Відповідно до вимог ст. 94 КАС України, у разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.94, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про поновлення на службі - відмовити повністю.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 07 травня 2012 року

Суддя С.В. Златін