Справа № 2-7702/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.04.2012 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

в складі : головуючого судді Леміш О.М.,

при секретарі Химинець О.Я.,

з участю позивача ОСОБА_1,

представник позивача ОСОБА_2

представника відповідача Йовенко Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ „Закарпатгаз" про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу , -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ „Закарпатгаз" про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу .

Свій позов позивач мотивує тим, що відповідно до наказу , його було прийнято на роботу на посаду слюсаря з експлуатації та ремонту газового устаткування 4-го розряду ПАТ „Закарпатгаз". 23.08.2011 року ОСОБА_1 було звільнено з з займаної посади наказом №146/П згідно п.1 ст.36 КЗпП України.

Оскільки позивач згоди на своє звільнення не надавав , добровільне волевиявлення не проявив, то звернувся до суду та просить скасувати відповідний наказ, поновити його на посаді, стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали та просили суд такий задовільнити.

Представник відповідача подав до суду заперечення, в судовому засіданні такі підтримав, просив суд відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи всебічно та повно оцінивши докази, та об'єктивно і безпосередньо дослідивши їх, суд вважає, що позов із наведених у ньому мотивів не є обгрунтованим та до задоволення не підлягає з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що відповідно до наказу , ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду слюсаря з експлуатації та ремонту газового устаткування 4-го розряду ПАТ „Закарпатгаз".

23.08.2011 року ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади наказом №146/П згідно п.1 ст.36 КЗпП України.

Так, позивач посилається на те, що його звільнення є не законним, оскільки добровільної згоди на своє звільнення він не надавав, трудовий розпорядок дня ніколи безпідставно не порушував, роботу відвідував систематично за винятком відпустки , лікарняного.

В процесі розгляду справи, суд прийшов до висновків, що твердження позивача про перебування у щорічній відпустці в період з 11 липня 2011 року по 10 серпня 2011 року не відповідає дійсності, оскільки у відповідності до наказу №141 від 05.07.2011р. ОСОБА_1 була надана щорічна відпустка на період з 11 липня 2011 року по 02 серпня 20 11 року включно (23 календарні дні).

З наведеного випливає, що ОСОБА_1 повинен був приступити до виконання своїх трудових обов'язків з 03 серпня 2011 року, проте відповідно до Акту порушення трудової дисципліни (підписаний головним інженером УУГГ - ОСОБА_4, ст.. майстер СВБМ - ОСОБА_5. майстер СВБМ - ОСОБА_6) на роботі був відсутній та не повідомив причини своєї не явки ні відділ кадрів, ні безпосереднього керівника підрозділу Товариства.

Такі дії позивача кваліфікуються як прогул у відповідності до положень п. 4 ст. 40 КЗпП України та п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Разом з тим, після закінчення щорічної відпустки , а саме 2 серпня 2011 року ОСОБА_1 не приступив до виконання своїх трудових обов'язків, які покладені на останнього, тобто не з'являвся на робочому місці включно до 22 серпня 2011 року, про що також зазначено в акті порушення трудової дисципліни від 22.08.2011р. та Табелі обліку використаного робочого часу від 01.09.2011р. що є безпосереднім доказом злісного порушення внутрішньої трудової дисципліни Товариства, халатним ставленням до роботи та порушенням трудового законодавства позивачем в цілому, а тому суд приходить до висновку., що у Товариства були всі підстави для розірвання трудового договору з власної ініціативи в порядку п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та враховуючи позицію Міністерства юстиції України, що висвітлене в роз'ясненнях «Про порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу»від 01.02.2011р.

Так, не враховуючи наведене сторони дійшли між собою спільної згоди та прийшли до висновку про прийняття рішення про припинення трудового Договору в порядку та у відповідності до положень п.1 ст. 36 КЗпП України. Також, до Наказу №146/П про припинення трудового договору (контракту) від 23 серпня 2011 року є власноручно написана та підписана позивачем відповідна Заява про звільнення від 23 серпня 2011 року, що свідчить про дотримання умов чинного законодавства та правомірного звільнення позивача.

Окрім наведеного , що стосується твердження ОСОБА_1 з приводу прийняття участі в ліквідації аварії по вул. Анкудінова в м. Ужгород , що свідчит про його перебування на роботі 29 серпня 2011 року таке твердження не відповідає дійсності та є безпідставним, зважаючи на вищевикладене.

Також в обгрунтування свого позову ОСОБА_1 зазначено, що ПАТ Закарпатгаз не було надано йому можливості ознайомлення з Наказом №146/11 про припинення трудового договору (контракту) від 23 серпня 2011 року та позбавлення права на захист порушених прав та інтересів.

Суд приходить до висновку, що наведене твердження позивача є не обгрунтованим оскільки у відповідності до Акту від 23 серпня 2011 року , що складений та підписаний комісією у складі начальника відділу кадрів - ОСОБА_7 в.о. начальника Ужгородського управління - ОСОБА_8, Начальника служби безпеки - ОСОБА_9, провідним інженером відділу кадрів - ОСОБА_10, що встановлює факт відмови позивача з ознайомленням з відповідним наказом та відмови від отримання трудової книжки. Крім цього, даний акт вказує на виконання Товариством свої обов'язків передбачених ст.. 47 КЗпП України.

Крім цього, не може бути прийнято до уваги посилання позивача на видачу копії Наказу про звільнення в день звільнення, оскільки припинення трудового договору (контракту) було здійснено за угодою сторін у відповідності до п.1 ст.36 КЗпП України, а в даному випадку копія Наказу видається Товариством за вимогою працівника, а також ПАТ „Закарпатгаз" неодноразово зверталося рекомендованими листами від 02.09.2011р. та 08.09.2011р до позивача з проханням з'явитися до відділу кадрів ПАТ «Закарпатгаз»для ознайомлення з наказом та отримання трудової книжки проте позивачем такі звернення були проігноровані.

Разом з тим, у відповідності до п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП, але тільки за умови якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. З огляду на фактичні обставини справи, що викладені вище та враховуючи можливість Товариства розірвати трудовий договір за власної ініціативи, суд приходить до висновку, що при розірванні трудового договору за згодою сторін між Товариством та позивачем, сторони домовились про умови та порядок розірвання такої в підтвердження чого і була складена позивачем Заява від 23 серпня 2011 року.

Окрім цього, виходячи з норм трудового та цивільного законодавства України, в такому відсутня імперативна норма з приводу форми домовленості між працівником та роботодавцем про умови та порядок припинення трудових відносин при припинення трудового договору (контракту), тому твердження позивача про необхідність укладання додаткових угод та те що його заява була пропозицією укласти угоду про звільнення та прийняття на роботу на іншу посаду тощо є безпідставним, не відповідає фактичним обставинам .

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку , що в Наказі про припинення трудового договору (контракту) самого пункту та статті у відповідності до якої було здійснено таке припинення є правильним, достатнім та відповідає вимогам КЗпП України. Зазначення в Наказі словосполучення «за згодою сторін» також має своє безпосереднє відображення в законодавстві, а саме в п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». Тому твердження позивача з приводу не відповідності Наказу чинному трудовому законодавству є безпідставним.

Також, судом встановлено, що позивач ототожнює поняття згода власника на задоволення прохання працівника про звільнення та поняття згода сторін (яке зазначено в самому Наказі), що є абсолютно різні поняття по своїй природі, оскільки у відповідності до положень виїценаведеної постанови ВС України згода сторін передбачає наявність домовленості між роботодавцем та працівником та оскільки така домовленість була досягнута з огляду на вищенаведені фактичні обставини справи, а також враховуючи наявність самої заяви позивача про таке звільнення, така підстава як згода сторін знайшла своє відображення і в Наказі №146/11 про припинення трудового договору (контракту) від 23 серпня 2011 року.

Що стосується наявності в ОСОБА_1 моральних страждань (моральної шкоди) суд приходить до наступних висновків..

У відповідності до ч.2 п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Так. позивачем не наведено жодного підтвердження наявності моральної шкоди, підтверджень протиправності поведінки ПАТ „Закарпатгаз", оскільки припинення трудового Договору мало місце за згодою сторін при обумовленні порядку та наслідків такого припинення, що в свою чергу виключає вину відповідача, а також не наведено причинно- наслідкового зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою Позивача.

Більше того, у відповідності до ч.З п.5 вищенаведеної Постанови, особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини..

Так, у відповідності до п.4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

В силу положення п.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

Отже, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вищенаведене вказує на відсутність підстав для задоволення позову .

Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214, 215, 218, ЦПК України, суд, -

РІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ „Закарпатгаз" про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу -відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Закарпатської області протягом 10 днів з моменту його проголошення.

З повним текстом рішення суду сторони можуть ознайомитись 17.04.2012 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду Леміш О.М.