Справа № 2-7107/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2012 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

в складі: головуючого -судді Леміш О.М.,

при секретарі -Химинець О.Я.,

за участю представника позивача -ОСОБА_1,

представника відповідача -Січкаренко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгород цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»в особі Закарпатського регіонального управління продаж філії «Західний страховий округ»про стягнення страхового відшкодування, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»в особі Закарпатського управління продаж філії «Західний страховий округ»про стягнення 21 990,00 грн. страхового відшкодування.

Свій позов позивач мотивує тим, що 13.04.2010р. він, керуючи транспортним засобом «DACIA Logan», реєстр. н/з НОМЕР_1, порушив правила дорожнього руху та допустив зіткнення з належним ОСОБА_4 транспортним засобом «DACIA Logan», реєстр. н/з НОМЕР_2, внаслідок чого ці засоби отримали механічні пошкодження. Вартість відновлювального ремонту належного потерпілому транспортного засобу згідно з звітом автотоварознавчого дослідження становить 23 108,59 грн. На момент настання такої пригоди цивільно-правова відповідальність позивача , як водія була застрахована відповідачем за полісом №ВС/9786748. Однак позивач, маючи на меті відшкодувати заподіяну ним шкоду, відшкодував її у добровільному порядку, сплативши ОСОБА_4 22 500,00 грн., після чого останній нотаріально посвідченою довіреністю уповноважив позивача на отримання належного йому страхового відшкодування. Проте відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодування вважаючи, що подана йому інформація щодо обставин настання ДТП не відповідає дійсності. Позивач вважає таку відмову безпідставною та вказує на відсутність інших правових підстав для прийняття рішення про відмову у виплаті відповідачем страхового відшкодування за настання зазначеного вище страхового випадку, а тому просив суд стягнути з відповідача на його користь кошти в розмірі 21 990, 00 грн. та судові витрати.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з наведених у позові підстав і просив суд такі задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та надав суду письмові заперечення. У цих заперечення відповідач покликається на висновок експертного дослідження від 25.07.2010р. №ДА/150-06-10, відповідно до якого, з технічної точки зору, пошкодження, зафіксовані на згаданих транспортних засобах, не могли бути утворені внаслідок механізму ДТП, описаного водіями та відображеними в матеріалах адміністративного правопорушення, а утворені за інших обставин.

Вказує на те, що постановою Ужгородського міськрайонного суду від 23.04.2010р., якою позивача притягнено до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, не встановлено факту заподіяння пошкоджень ТЗ та порядок їх утворення. Крім того вважає, що позивач всупереч приписам п.37.4 ст.37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»здійснив компенсацію витрат потерпілому без погодження з страховиком. За таких обставин вважає, що прийняте ним рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування є цілком правомірне та обґрунтоване. Враховуючи наведене, предстаник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову.

Так, суд заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність та допустимість доказів в їх сукупності, прийшов до наступних висновків..

В судовому засіданні встановлено, що 13 квітня 2010 року ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом A Logan», реєстр. н/з НОМЕР_1, на вул.Шумна в м.Ужгород порушив правила дорожнього руху та допустив зіткнення з належним ОСОБА_4 транспортним засобом Logan», реєстр. н/з НОМЕР_2. Внаслідок ДТП вказані засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду від 23.04.2010р., яка набула законної сили, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні даної ДТП та притягнено до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП.

Згідно з ст.1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

На момент настання ДТП цивільно-правова відповідальність позивача, пов'язана з експлуатацією керованого ним транспортного засобу, була застрахована відповідачем за полісом №ВС/9786748 обов'язкового страхування такої відповідальності. Умовами цього полісу встановлено ліміт відповідальності відповідача за заподіяну майну шкоду в розмірі 25 500,00 грн. та франшиза в розмірі 510,00 грн., яку він не відшкодовує. Згідно з п.37.5 ст.37 Закону, у чинній на момент настання страхового випадку редакції, дана франшиза повинна компенсуватися особою, відповідальність якої застрахована, тобто позивачем.

Судом також встановлено, що 14 квітня 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до відповідача з заявами про настання дорожньо-транспортної пригоди і виплату страхового відшкодування за пошкодження внаслідок такої пригоди ТЗ, що відповідно до умов страхового полісу є страховим випадком.

Згідно з звітом автотоварознавчого дослідження №33 від 30.04.2010р. вартість відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ становить 23 108,59 грн.

Позивач, за погодженням із ОСОБА_4, в добровільному порядку виплатив йому 22 500,00 грн. у відшкодування заподіяної пошкодженням транспортного засобу майнової шкоди.

У зв'язку з цим ОСОБА_4 нотаріально посвідченою довіреністю від 31.05.2010р. уповноважив позивача на отримання належного йому страхового відшкодування за пошкодження керованого ним ТЗ та надав відповідачеві оригінал цієї довіреності разом з оригіналом розписки про відшкодування позивачем вказаної шкоди і відсутність претензій як до позивача, так і до відповідача.

Однак листом від 29.07.2010р. №375/10 відповідач повідомив ОСОБА_3 про відмову у виплаті страхового відшкодування.

Відмовляючи у виплаті вказаного відшкодування, відповідач, із посиланням на висновок ТОВ «Українсько-німецьке підприємство «Декра-Експерт»№ДА/150-06-10 від 25.07.2010р.(далі -Висновок), зазначив про надання недостовірних відомостей щодо обставин настання ДТП, що у відповідності до п.37 ст.37 Закону, у редакції, чинній на момент прийняття рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, є підставою для відмови у виплаті такого відшкодування.

З Висновку вбачається, що пошкодження, зафіксовані на транспортних засобах з технічної точки зору не могли бути утворені внаслідок механізму ДТП, описаного позивачем та ОСОБА_4 і відображених в матеріалах адмінправопорушення, а утворені іншим шляхом.

Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх неприйняття чи відмови у прийнятті.

Оцінивши даний Висновок експерта, суд не приймає його в якості належного і допустимого доказу по справі з огляду на допущені спеціалістом при проведенні дослідження порушення вимог пунктів 4.13, 4.14 і 4.16 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, затверджених наказом Мін'юсту України №53/5 від 08.10.1998р., та сплив тривалого часу після настання ДТП і дослідження спеціалістом місця пригоди.

Водночас суд визнає належними і допустимими надані позивачем докази участі вищезазначених автомобілів у дорожньо-транспортній пригоді, отримання ними механічних пошкоджень у цій ДТП та розміру заподіяного таким пошкодженнями матеріального збитку. Такими доказами є відповідні матеріали органу ДАІ (належного уповноваженого органу), постанова суду від 23.04.2010р., а також звіт автотоварознавчого дослідження спеціаліста-оцінювача №33 від 30.04.2010р.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про доведеність факту участі у ДТП, яка мала місце 13.04.2010р., належного ОСОБА_4 транспортного засобу і отримання останнім механічних пошкоджень, тобто настання страхового випадку.

Відповідно до ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з ст.6 Закону, у чинній на момент настання ДТП, страховий випадок -це подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час ДТП, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Статтею 29 цього ж Закону встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Приписами п.22.1. ст.22 Закону, у згаданій редакції, передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

За ст.ст.525 і 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання не допускається. Відповідно до ст.509 цього ж Кодексу кредитор у зобов'язанні вправі вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У зв'язку з наведеним суд визнає відмову відповідача у виплаті страхового відшкодування безпідставною і такою, що суперечить закону.

Водночас суд відхиляє посилання представника відповідача на приписи п.37.4 ст.37 Закону, відповідно до яких страховик має право відмовити у компенсації витрат, здійснених особою, відповідальність якої була застрахована, якщо така компенсація здійснена без погодження із відповідачем, з наступних мотивів.

У згаданому вище листі від 29.07.2010р. №375/10 відповідач обґрунтував відмову позивачеві у виплаті страхового відшкодування лише єдиною підставою, а саме наданням недостовірних відомостей щодо обставин настання ДТП, не вказавши при цьому будь-яких посилань на п.37.4 ст.37 Закону.

Висновок про вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу в розмірі 23 108,59 грн. складений за наслідком проведення автотоварознавчого дослідження, яке здійснено на замовлення самого відповідача. ОСОБА_3 здійснив виплату потерпілому ОСОБА_4 грошових коштів у відшкодування заподіяної шкоди у розмірі (22 500,00 грн.), який не перевищує вказаної суми.

За таких обставин суд визнає, що розмір здійсненої позивачем на користь ОСОБА_4 компенсації шкоди фактично є погодженим із відповідачем, оскільки не перевищує розмір реальної шкоди, визначеної у встановленому законодавством порядку за замовленням самого відповідача, а відтак і не зумовлює порушення його майнових прав.

Крім того, позовні вимоги обґрунтовуються також положеннями ст.ст.1000, 1003 ЦК України, які регламентують відносини, що випливають з договору доручення. Вказаними нормами закону встановлено, що одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. У договору доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному.

Враховуючи наявність нотаріально посвідченої довіреності, якою потерпілий ОСОБА_4 уповноважив позивача на отримання страхового відшкодування, суд вважає, що відповідач у будь-якому випадку зобов'язаний був виплатити позивачеві, як уповноваженому представнику ОСОБА_4, належне останньому страхового відшкодування, незалежно від здійснення будь-яких компенсацій і погодження їх розміру.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обгрунтованими і підлягають задоволенню.

Згідно з ст.79 ЦПК України до судових витрат належать витрати на правову допомогу. Відповідно до ст.88 цього ж Кодексу стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Факт оплати позивачем судового збору та витрат на правову допомогу адвоката стверджується договором з адвокатом №22/с від 19.08.2010р., розрахунком вартості правової допомоги згідно з постановою КМУ №590 від 27.04.2006р. та відповідними квитанціями.

Керуючись наведеними нормами Закону, ст.ст.16, 509, 525, 526, 979, 1000, 1003, 1187, 1188 ЦК України, та ст.ст.10, 15, 60, 61, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд -

Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»в особі Закарпатського регіонального управління продаж філії «Західний страховий округ»про стягнення страхового відшкодування - задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»на користь ОСОБА_3 21 990,00 грн. (двадцять одну тисячу дев'ятсот дев'яносто грн. 00 коп.) страхового відшкодування.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»на користь ОСОБА_3 219,90 грн. (двісті дев'ятнадцять грн. 90 коп.) судового збору та 3 000,00 грн. (три тисячі грн. 00 коп.) витрат на оплату правової допомоги адвоката.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скарги протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду Леміш О.М.